ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

СТРАЖ

Ось та, що злочин учинить насмілилась

385 I мертве тіло поховала. Де ж Креонт?

ПРОВІДНИКХОРУ

От і до речі вийшов з свого дому він.

КРЕОНТ

Що сталось? I чому до речі вийшов я?

СТРАЖ

He слід, державче, зарікатись смертному,

Щоб клятва та не виявилась хибною.

390 От клявся ж я до тебе не вертатися,

Погроз твоїх злякавшись, але кращою

За втіхи всі є радість несподівана.

I от я знов тут, хоч і зарікавсь тоді,

I дівчину, що учинила похорон,

Привів сюди. He треба й жереб кидати -

He інший хто, а тільки я застав її.

Тепер, державче, як захочеш, сам суди

На злочині упійману, мене ж звільни

400 ВІД кари, - бачиш, я не заслужив її.

КРЕОНТ

Яким же чином, де її захоплено?

СТРАЖ

Вона ховала тіло, - от і все тобі.

КРЕОНТ

Чи сам хоч тямиш добре, що говориш ти?

СТРАЖ

На власні очі бачив, як покійника

405 Вона ховала, - чи не ясно мовлю я?

КРЕОНТ

Та як же ти побачив, де застав її?

СТРАЖ

Це так було. Коли вернувсь на варту я

I розповів, як страшно ти загрожуєш,

Змели ми пил, який вкривав померлого,

4Ю Відкрили труп, що починав гнити вже,

I так на ближнім посідали пагорку

Щоб з вітром смороду на нас не віяло.

А засинав хто, то один ми одного

Міцною підбадьорювали лайкою.

415 Так час минав, аж поки в небі чистому

Вогнистим колом сонце не розжеврілось

I припікати стало. Раптом вихор знявсь,

Напастю небо й землю обіймаючи,

Вкрив млою поле, листя позривав з дерев,

420 Повітря сповнив пилом. Очі мружачи,

Ми довго ждали, поки божий стихне гнів.

Коли все заспокоїлось, побачили

Софокл

Ми дівчину - стогнала й гірко плакала

Вона, мов пташка, що знайшла гніздо своє

425 Порожнім і постіль осиротілою.

Схилившися над тілом непохованим,

Вона ридала тужно, проклинаючи

Усіх, що так із мертвого знущалися.

I от, сухого взявши пилу в пригорщі

430 I міднокутий глечик знявши високо,

Трикратним узливанням труп вшановує.

Ми кинулись до дівчини й затримали,

Але вона нітрохи не злякалася.

Про цей і попередній злочин ми їі

435 Допитуєм - вона не відмовляється.

Мені ж і гірко стало, й разом солодко:

Що сам я зможу лиха вже уникнути -

Приємно, а комусь біду накликати -

Це прикро. Та звичайно, лихо іншого

440 He так мене обходить, як рятунок мій.

КРЕОНТ

Ти що так низько похилила голову

Чи признаєш провину, чи зрікаєшся?

АНТІГОНА

Нічого не перечу - я зробила це.

КРЕОНТ

(до стража)

Ну що ж, ти можеш куди хоч іти собі -

445 Тепер ти вільний від обвинувачення.

(До Антігони).

А ти - пряму й коротку дай нам відповідь.

Ти знала, що робить це заборонено?

АНТІГОНА

Так... Як не знати? Скрізь це оголошено.

КРЕОНТ

I все ж наказ переступить посміла ти?

АНТІГОНА

Його ж не Зевс з Олімпу сповістив мені,

I це богів підземних правда вічная,

Що всі закони людям установлює.

He знала я, що смертних розпорядження

Такі могутні, щоб переступать могли

455 Богів закон одвічний, хоч не писаний.

Його не вчора, не сьогодні створено,

Коли з'явивсь він - вже ніхто не відає.

He хтіла я, людських велінь страхаючись,

Відповідати потім перед вічними

460 Богами. Що умру, хіба не знаю я

I без твоїх наказів? А раніш часу

Умерти - це за благо я вважатиму

Тому, для кого в смутку безнастанному

Усе життя минає, чи не благо - смерть?

465 Тож я для себе не вбачаю в долі цій

Антична література. Греція. Рим

Сумного. От коли б я сина матері Моєї залишила непохованим, Було б сумніше. Смертю ж не журюся я. А як назвеш дурною, то скажу тобі -

470 ЧИ не дурниЙ МЄНЄ ВИНуЄ В ДурОСТІ.

ПРОВІДНИКХОРУ

Завзята, видно, донька, як і батько був

Завзятий духом, - лихо не страшить її.

КРЕОНТ

Та знай, проте, - хто найтвердіший вдачею,

Той падає раніше, найміцнішу сталь,

475 В горнилі вогняному загартовану

I розламати можна, і розбити вщент.

Відомо й те - коневі норовистому

Гамує шал мала вузда. Хто в рабському

Ярмі, тому нема чим величатися.

480 вона себе явила й тим зухвалою,

Що мій наказ переступити зважилась.

Зухвальство ж друге, додане до першого, -

Цим хвастати і в вічі нам сміятися.

He я - вона була б тоді мужчиною,

485 Якби сваволя дурно їй минулася.

Хай це й дочка сестри моєї рідної,

Всіх ближча при родиннім Зевса вогнищі,

Hi їй тяжкої кари не уникнути,

Ані сестрі її. Адже однаково

490 Обидві похованням завинили тим.

Позвіть Ісмену. В домі щойно бачив я,

Вона, мов божевільна, у нестямі вся.

Хоч злодій і ховає в пітьмі задум свій,

Та сам себе вже власним серцем викрив він.

495 Але найгірш, як, на гарячім впійманий,

Свою провину пнеться ще й прикрасити.

АНТІГОНА

Убий мене. Чого ж ти хочеш більшого?

КРЕОНТ

Нічого більше, досить і цього мені.

АНТІГОНА

Чого ж спинився? Як мені слова тво'і

500 He милі, і не стануть вже милішими,

Так і тобі не до вподоби вчинок мій.

Чи то ж мені ще треба слави вищої,

Ніж свого брата поховати рідного?

I всі б мене схвалили, знаю добре я,

505 Якби їм острах язика не сковував.

Чи не найкраще з багатьох царевих прав -

Лиш те, що хочеш, говорити й діяти.

КРЕОНТ

3 усіх кадмейців ти одна так думаєш.

АНТІГОНА

Усі так мислять, лиш уста в них замкнуті.

Софокл

КРЕОНТ

А думать з ними не в одно - не соромно?

АНТІГОНА

Чи ж сором - брата вшанувати рідного!

КРЕОНТ

А той, кого убив він, чи не брат тобі?

АНТІГОНА

Так, брат він - від одного батька й матері.

КРЕОНТ

Чому ж його так само не вшановуєш?

АНТІГОНА

Цього тобі померлий не підтвердить сам.

КРЕОНТ

To ти із ним рівняєш нечестивого?

АНТІГОНА

Але ж це рідний брат мій, а не раб якийсь.

КРЕОНТ

Цей захищав вітчизну, той - ганьбив її.

АНТІГОНА

Обох закон Аїда робить рівними.

КРЕОНТ

Там честь лихим і добрим не однакова.

АНТІГОНА

Хто зна, чи так це під землею діється?

КРЕОНТ

He буде і по смерті друга з ворога.

АНТІГОНА

Любить я народилась, не ненавидіть.

КРЕОНТ

Зійдеш в Аїд - і будеш там любити їх,

525 Я ж не скорюся жінці, поки житиму.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Он погляньте, виходить Ісмена з дверей -

Гірко плаче вона за своєю сестрою,

Й темна хмара, що звисла у неї з-над брів,

Ій рожеві спотворює лиця прекрасні,

530 Сліз потоками їх оросивши.

КРЕОНТ

(до Ісмени)

Ти, що в мій дім закралася єхидною,

Щоб кров із мене пити, - я ж не знав того,

Що годував дві мого трону пагуби, -

Кажи, чи брала в похороні участь ти,

535 ци поклянешся, що того й не відала?

ІСМЕНА

Я винна і, якщо сестра погодиться,

Прийнять готова й кару за провину ту

АНТІГОНА

Hi, сестро, та й було б несправедливо це -

Ти ж не хотіла, й я тебе відкинула.

нтична література. Греція. Рим

ICMEHA

540 Ta ти ж в біді, й з тобою не соромлюсь я

Глибінь твого страждання переплинути.

АНТІГОНА

Всю правду лиш боги підземні відають.

Тих не люблю, хто любить на словах лише.

ІСМЕНА

О сестро, не безчесть мене й дозволь мені

545 3 тобою вмерти, вшанувавши вмерлого.

АНТІГОНА

He вмреш зі мною, - як не доторкалася,

He став своїм. Доволі, коли я умру.

ІСМЕНА

Та якже, люба, я без тебе житиму?

АНТІГОНА

Спитай Креонта, що йому годила ти.

ІСМЕНА

550 Чого глузуєш! Це ж бо незаслужено.

АНТІГОНА

Якщо це посміх, то сміюсь крізь сльози я.

ІСМЕНА

To чим тепер я можу послужить тобі?

АНТІГОНА

Рятуй себе, удасться - не позаздрю я.

ІСМЕНА

Невже, нещасна, мук не поділю твоїх?

АНТІГОНА

Ти - хтіла жить, я - смерті прирекла себе.

ІСМЕНА

Що в мислях мала, все тобі сказала я.

АНТІГОНА

Ми неоднаково з тобою мислили.

ІСМЕНА

Але з тобою рівно завинили ми.

АНТІГОНА

Мужайсь, тобі ще жити, а моя душа

Вже мертва, тож і послужу померлим я.

КРЕОНТ

Вони обидві, мабуть, збожеволіли,

Одна - ось зараз, друга - чи не зроду ще.

ІСМЕНА

Та як, державче, розуму не втратити,

Зазнавши стільки лиха нездоланного.

КРЕОНТ

Ще б пак, коли з лихими робиш лихо ти!

ІСМЕНА

Як я без неї в самотині житиму?

КРЕОНТ

За неї не турбуйся - вже нема її.

ІСМЕНА

Невже ти стратиш наречену синову?

Софокл

КРЕОНТ

Є ще й багато інших нив для оранки.

ІСМЕНА

570 Але такої близької не знайде він.

КРЕОНТ

He хочу жінки синові поганої.

АНТІГОНА

Тебе, Гемоне, кривдить батько твій.

КРЕОНТ

Ох, як і ти, і шлюб твій надокучили.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Невже в свого ти сина відбереш її?

КРЕОНТ

575 Hi, Аїд скасує це одруження.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Ясний, здається, вирок, - їй на смерть іти.

КРЕОНТ

Й мені здається. Відведіть негайно їх

У дім мій, стражі. Хай вони під вартою

Обидві там посидять по-жіночому

580 Тікати-бо й хоробрі намагаються,

Коли Аїд на їх життя чигатиме.

(Стражі виводять Антігону й Ісмену).

СТАСИМ ДРУГИЙ

ХОР

Строфа  I

Щасливі ті люди, чий вік нещасть не відав!

Ті ж, що дім їх з волі богів похитнувся,

He уникнуть горя,

585 Аж поки той рід загине.

Фракійським вітром гнані вдаль,

Так морські біжать вали

I з вирової темряви підводної

Піску виносять накип чорний,

590 Аж гудуть від хвиль грізних

I тяжко стогнуть скелі прибережні.

Антистрофа  I

Я бачу - на дім Лабдакідів стародавній

595 Споконвіку падає лихо за лихом,

Гине рід за родом, їх бог невблаганний губить.

I не знайти рятунку їм.

От і парость юну цю -

600 Едіпового дому промінь сяючий -

Уже й її скосить готовий

Бога тьми нещадний серп -

Безумства жертву й гордої сваволі.

Антична література. Греція. Рим

Строфа II

Зевсе, владу і міць твою

605 He здолає людська зухвалість,

Hi сон-можновлад, ні місяців божистих

Незмінно-невтомний хід.

Вічний владар,

старості ти не знаєш, -На яснім Олімпі 610 Світла твоя оселя, I в минулім, і в майбутнім Панує один закон: He перейти людині Шляхами життя

без тягарів недолі.

Антистрофа II

615 Втіху для багатьох людей

Всеосяжна дає надія,

А для багатьох - це лиш пуста омана.

He ждавши лихих негод,

Раптом ступню

палиш об грань пекучу 620 Недаремно славне Мовить прислів’я мудре: Хто лихе вважає добрим, Того вже ведуть боги На манівці безтямні, -625 Недовго йому

ждать тягарів недолі. Он виходить Гемон, із потомства твого Наймолодший. Мабуть, його тяжко смутить Нареченої доля, судьба Антігони, I в печалі гіркій Він за шлюбним сумує утраченим ложем?