ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

КРЕОНТ

Мужі фіванські! Від страшної бурі ми Врятовані - нам відновили мир боги. От і послав я вісників - з вас кожного 165 Закликать поіменно. Владу Лаєву I трон його державний шанували ви, Так само і Едіпа, що владарив тут; А як загинув батько, то й синам його, Як завжди, серцем залишались вірними. 170 Коли ж, побиті смертю обопільною, Убивці й жертви, в день один загинули Обоє братовбивством осквернившися, Державну владу перейняв по праву я, Загиблим бувши якнайближчим родичем.

Софокл

175 Але людину важко розпізнати нам,

Ії всю душу, і думки, і наміри,

Якщо вона у владі їх не виявить.

Тож мислю так я: хто, людьми керуючи,

На кращі їх поради не зважатиме,

180 Кому уста ганебний острах сковує,

Того найгіршим з владарів я визнаю.

А хто своїх шанує друзів більше, ніж

Вітчизну, - за ніщо того вважаю я,

Я сам - хай свідком буде всевидющий Зевс! -

185Мовчать не буду, тільки б небезпеки тінь

Для нашого я міста десь побачив би.

Ніколи другом я вітчизни ворога

He назову, бо знаю - порятує нас

Лише вона, і, пливши тільки цим човном,

190 Хороших друзів ми для себе знайдемо,

Таким законом возвеличу місто я.

А зараз я повинен сповістити вам

Про двох братів тих, про синів Едіпових:

Я Етеокла, що в бою за місто впав,

Міць вражу списом подолавши доблесно,

3 обрядом урочистим поховать звелів,

Якличить то героєві славетному

А Полініка, його брата рідного,

Що хтів свою вітчизну і богів їі

Умкнувши із вигнання, всю до тла спалить

I кров’ю прагнув братньою упитися,

А хто лишивсь - у рабство повигонити, -

Звелів оголосити всьому місту я -

He вільно ні ховати, ні оплакувать,

205 лише без похорону, на поживу псам

I хижим птахам на поталу кинути,

Так ухвалив я, і не ждать злочинцеві

Такої шани, як і справедливому,

Лиш той, хто місту вірний буде й відданий,

Живий чи мертвий, в нас пошану матиме.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Креонте, Менекеїв сину, визначить

Ти владен друзів міста й ворогів його.

Закон який завгодно застосовувать

Ти й до померлих можеш, і до нас, живих.

КРЕОНТ

215 To будьте ж ви закону охоронцями.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Є в нас молодші, їм загадуй службу цю.

КРЕОНТ

Я вже поставив стражів біля мертвого.

ПРОВІДНИК ХОРУ

To що ж ти нам волієш загадати ще?

КРЕОНТ

А щоб не потурали ви порушникам.

Антична література. Греція. Рим

ПРОВІДНИКХОРУ

Нема дурних, нікому з нас не мила смерть.

КРЕОНТ

Це слушна засторога... Багатьох, проте,

Корисливі надії погубили вже.

Входить страж.

СТРАЖ

Признаюсь, володарю, не задихавсь я

Від того, що, не чувши ніг, прибіг сюди, -

225 He раз в путі я зупинивсь, вагаючись,

Чи то назад не краще повернутися.

To так, то так мій розум говорив мені:

'Чого, нещасний, поспішать до кари так?

Що, бідолашний, дляєшся? He журишся,

Що інший хтось все доповість Креонтові?”

Отак роздумуючи, брів повільно я,

Й коротка путь для мене стала довгою.

Та зваживсь я дійти до тебе зрештою,

I хоч не легко мовить, а скажу тобі:

235 Прийшов із однією я надією -

He потерпіти більше, ніж заслужено.

КРЕОНТ

Та що ж бо сталось? Чим ти так збентежений?

СТРАЖ

Сказать про себе хочу спершу: участі

He брав в тій справі, й хто вчинив - не бачив я;

240 Було б несправедливо і винить мене.

КРЕОНТ

Занадто щось себе ти вигороджуєш, -

Мабуть, якась важлива новина ота.

СТРАЖ

Така, що я боюся і промовити.

КРЕОНТ

Мерщій розказуй, і тоді іди собі.

СТРАЖ

245 Усе скажу. Хтось над померлим виконав

Обряди похоронні й сам утік кудись,

Сухого пилу залишивши слід на нім.

КРЕОНТ

Що кажеш ти? Хто з громадян посмів таке?

СТРАЖ

He знаю. Hi сокири там, ні заступа

Знаків не видно, лиш твердий та голий грунт,

Hi колії від возового колеса

Немає там, - так винний десь безслідно зник.

Лиш денний страж нам перший указав на це,

I всі були страшенно ми здивовані.

Хоч видно труп, був не цілком заритий він,

Від скверни тільки пилом був посипаний,

Та ні від псів, ані від звіра дикого,

Софокл

Які терзали б тіло, ані сліду там.

I почали ми між собою лаятись,

260 Страж стража винуватив, не було кому

Спинить нас, хоч до бійки наближалося,

Бо кожен, очевидно, не безвинний був,

Але не признавались, одмовлялися,

Готові й крицю в руки взять розпечену,

Й в огонь іти, й богами поклястись всіма,

Що ми про це не знали і не відали

Й ні помислом, ні ділом не замішані,

Але не дошукались ні до чого ми,

Й один сказав нарешті - і від страху всі

270 Поникли головами, ні перечити

Ніхто не міг, ні певне щось порадити,

Як краще діять. Слід одверто - мовив він -

Про все тобі доповісти, не криючись.

На це пристали, і мене, бездольного,

275 Твою прийняти ласку жеребок послав.

Я розумію, що прийшов некликаний, -

He любі нам з лихою вістю вісники.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Давно, державче, у думках плелось мені -

Чи не боги то, справді, учинили це?

КРЕОНТ

280 Замовкни, щоби гніву я не сповнився.

Чи ти під старість не позбувся розуму?

Та ти ж говориш просто нісенітницю:

Хіба боги вже й мертвими піклуються?

Хто ж може шанувать як благодійника

Того, хто йшов, щоб храми з колонадами

Вогнем палити, грабувать скарбниці їх,

Усю країну і закони нищити?

Хіба боги шанують вже й лихих людей?

He може бути. Хоч між громадянами

290 Давно на мене дехто нарікає вже,

Чолом киває потай, не бажаючи

Схилить покірно шию під ярмо свою.

Цілком я певен, стражів цих не інший хто

Підбив за мзду хорошу учинити це.

295 Немає для людини лиха гіршого

За гроші срібні. Знищують міста вони

I громадян вигонять із домівок їх;

Вчать добрі мислі підмінять лукавими

I чесний люд до вчинків тягнуть пагубних;

300 Підказують, як учиняти підступи,

Як злочинів безбожних не соромитись.

А ті, кого на справу цю підкуплено,

Свою в свій час винагороду матимуть.

I якщо правда, що шаную Зевса я,

А сам ти бачиш - привселюдна клятва це -

Як в похороні винного не знайдете

Антична література. Греція. Рим

Й мені тут перед очі не поставите,

Вам смерті буде мало, вас живими я

Повішу, тільки б те зухвальство викрити.

310 Тоді дізнаєтеся, де вам вигоди

Шукать, збагнете і запам’ятаєте,

Що й вигода не всяка йде на користь нам

I що із заробітками нечесними

He стільки нам прибутку, скільки пагуби.

СТРАЖ

Дозволь сказать? Чи так іти звелиш мені?

КРЕОНТ

А знаєш ти, як гірко все це слухати?

СТРАЖ

Що ж - слух твій я чи душу засмутив тобі?

КРЕОНТ

Ти ще шукати хочеш, де болить мені?

СТРАЖ

Злочинець серце вразив, я - лиш слух тобі.

КРЕОНТ

320 Вродивсь, я бачу, надто балакучий ти.

СТРАЖ

Та злочину я не вчиняв ніякого.

КРЕОНТ

Якби ж то ні, - продав за срібло совість ти.

СТРАЖ

О леле!

Зле, коли правди в самого судді нема.

КРЕОНТ

Глузуєш з правди. Але знай, як винного

325 Сюди не приведете ви, то впевнитесь,

Що ці прибутки ваші - то велике зло.

СТРАЖ

(про себе)

Вже краще б він знайшовся. А чи знайдеться,

Чи ні - то це розсудить тільки випадок.

Hi, тут мене вже більше не побачиш ти.

330 Понад надію всяку врятувався я

Від лиха, і богам повинен дякувать.

СТАСИМ ПЕРШИЙ

ХОР

Строфа I

Дивних багато в світі див,

Найдивніше із них - людина,

Вітер льодом січе, вона ж

335 Дальшу в морі верстає путь -

Хай сива хвиля бушує,

А човен пливе вдаль,

Уславлену в богинях Землю,

Вічно й невтомно родючу, виснажує,

Софокл

340 Плугом щороку в ній борозни орючи Із конем своїм, людина.

Антистрофа I

Птиць безтурботні зграї й риб,

Що живуть у морських глибинах,

Звірів диких з гущин лісних

345 В пастку й оплетену вправно сіть

Розумна ловить людина

Й собі скоря їх.

В полях і в горах звірів ловить,

Хитрим знаряддям їх перемагаючи,

350 I запрягає коня довгогривого

I бика в ярмо заводить.

Строфа II

I мислей, як вітер швидких,

I мови навчивсь чоловік,

355 Звичаїв громадських пильнує здавна;

Від лютих стуж, буйних злив

Знайшов міцний захист він,

Благодольний.

Бездольним не буде той, хто сам

360 Майбутню путь ясно зрить, -

Нездоланна смерть одна;

А біль хвороб, тягар знегод - не страшні нам,

Антистрофа II

Є витвори мудрі в людей -

365 Ясніші від світлих надій,

Та часто біди від них більш, як блага;

Хто в шані мав клятви міць,

Батьків закон, гнів богів,

370 Той - преславний.

Безславним хай буде, хто посмів

На кривдну путь серцем стать -

Щастя не знайти йому

Й ні в домі гість, ні друг мені він не буде.

Чи безсмертних то знак? Я повірить боюсь,

Та її пізнаю, і чи можу сказать,

Що вона, - не дитя Антігона?

Ой нещасна-бо ти

380 о, Едіпа, нещасного батька, дочка!

Що з тобою, скажи? В чім винують тебе?

I невже-бо ти царські закони

Так безумно посміла порушить?

Входить страж з Антігоною.

Антична література. Греція. Рим