ТЕОГНІД


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

(прибл. друга половина VI ст. до н.е.)

Автор коротких повчальних елегій. Інші твори сповнені смутку і розчарування від

усвідомлення, що аристократія, представником якоївін був, поступається владою

демократичному громадянству і новій грошовитій знаті.

*          * *

Кірне, при доброму розумі бувши, тобі розповім я, Щу від найкращих людей чути мені довелось.

*          *  *

Коней, ослів, баранів добираємо добрих ми, Кірне,

Кожен бажає від них мати найліпший приплід.

А благородний бере собі жінку із роду низького,

Лиш би з собою вона грошей у дім принесла.

Жінка шляхетна також не зречеться дружитися з мужем

Простого роду, бо їй краще багатство, ніж рід.

Гроші в пошані тепер. Благородний бере собі просту

I благородну - низький. Гроші змішали усіх.

Тож не дивуй, Поліпаїде, що громадян потьмарились

Роди: велике й низьке перемішалось у нас.

*          *  *

Чернь пустодумну п’ятою притиснути треба міцніше,

Вістрям колоти її, шию схилити в ярмо:

Люду з такою любов’ю до деспотів, мабуть, відколи

Сонце сіяє вгорі, ще не бувало ніде.

Бідність найгірше гнітить благородного мужа, о Кірне,

Гірше, як старість важка, гірш, як пропасниця зла.

Щоб від нужди врятуватися, краще з високої скелі

Кинутись, краще знайти смерть у безодні морській.

Той, кого злидні спіткали, уже ні зробити не може,

Ані сказати чого - скутий у нього язик.

*          * *

Зевсе, дивуюсь тобі я. Усім володієш ти світом. Влада безмежна твоя. Слава велика тобі. Серце і думка людини відкриті для тебе достоту; Царю, потуга твоя рівних не має собі. Чом же трапляється так, що всім посилаєш, Кроніде, Долю однакову ти - праведним людям і злим, Тим, що добро і покору шанують, і тим, що душею Несправедливі, всякчас намірів повні лихих?

*          * *

Правду говорять, мій Кірне: найкраще в людині - то розум,

А недоумство людське справді найгірше за все.

*          * *

Кожному смертному краще на світ не родитися зовсім, Краще не бачить йому променів сонця ясних, А народившись - Аїдову браму пройти якнайшвидше, Щоб у земній глибині сном непробудним заснуть.

(Пер. Г.Кочура)

Архілох