ЗИМА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

В. 504-560

Ти стережися, як можеш, днів Ленеона сутужних. Згубні вони й для худоби, а надто, як землю затвердлу Наморозь криє колька під подихом вітру Борея. Він із Фракії, ховательки коней, на нас упадає, Хвилю збиває на морі, реве по полях і дібровах. Безліч високогіллястих дубів і розпашистих сосен Він, налетівши раптово, валяє на землю родючу В горах лісистих - і стогону повен весь ліс незліченний. Скулені звірі, хвости підібравши під себе, трясуться, Навіть такі, що їх хутро щитить. Бо їх протинає Холодом вітер жалкий, хоч які волохаті їх груди. Навіть крізь шкуру вола він проходить: нема йому стриму. Кіз довгошерстних проймає! I тільки овечим отарам Сила Борея не шкодить, бо дуже густа на них вовна, -Сила, що й діда старого здолає зробити моторним. He протинає він також і дівчини ніжного тіла. Вдома в ту пору вона зостається, біля милої неньки, Ще не плекаючи в думці тривог золотої Кіпріди. Добре обмивши м’яке своє тіло і маслом натерши, Мирно в далеких покоях лягає вона спочивати В дні зимові, коли в темнім дому, в непривітній оселі Сумно безкостий сидить і сам собі ногу глодає. Сонце йому не покаже, куди вирушати на лови, Сонце мандрує тоді над містами й далеким народом Чорних людей, а панеллінам - рідко коли засяє. Всі лісові населені - рогаті й безрогі - однако, Зуба не зводячи з зубом, ховаються в темрявих пущах Та по глибоких байраках - одна їм турбота на думі: Десь у норі земляній або в скельній печері безпечний Захисток мати. А люди блукають тоді, як триногий: Спина їм прикро надламана, очі понурені в землю, Смутно блукають, як він, уникаючи білого снігу Радив би я в тій порі, щоб від холоду тіло укрити, Плащ надягати м'який, а під нього хітон довгополий, Добре підбитий густим пітканням по звичайній основі. В них одягайся тоді, щоб волосся тобі не тремтіло I не дибилось на тілі твоїм, настовбурчене прикро. Ноги у чоботи взуй із шкури вола, що убитий, Тільки до міри зроби і всередині виклади повстю. Шкури козят-перваків, коли стане робитися зимно, Добре воловими жилами сам позшивай, щоб на спину Мати вкриття від дощів. А на голову справ собі шапку 3 теплої повсті, пошиту до діла, щоб вуха не мокли. Ранки холодні в той час, як Борей упадає на землю. Ранками з зірного неба додолу на ниви щасливих Сходить туман хлібодайний, віщуючи добре поліття. 3 рік, що течуть безнастанно, насичений повно водою Й понад землею високо піднесений вітром бурхливим,

            Гесіод

Іноді дасть він надвечір дощу, а буває, що й зникне, Як із Фракії повіє Борей, наганяючи хмари. Ти до туману роботу справляй і вертайся додому He обняла щоб тебе коли-небудь та мряка небесна. He замочила вбрання, не покрила вологою тіла. Май острогу раз у раз, бо той місяць найтяжчий за цілу Зиму; тяжкий для людей він, тяжкий для дрібної худоби. Вистачить паші волам половини тепер, але людям Збільшену пайку давай - допоможуть в тім ночі великі.