II. П’ЯТЬ ПОКОЛІНЬ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

В. 109-201

Спершу безсмертнії боги, що їх на Олімпі оселя, Рід золотий утворили людей, обдарованих словом. Рід цей тоді існував, як владикою неба був Кронос. Люди жили, мов боги ті безсумні і світлі душею, Як від тяжкого труда, так і від горя далекі, однако. Старість до них не зближалась. Могутні на руки й на ноги Завжди на учтах вони веселились, не відавши лиха, А помирали як сном опановані. Всяке добро їм Дано було на пожиток. Без оранки поле родюче Ім дарувало плодів рясоту. Лиш по власній охоті В мирності серця робили вони, на всі блага багаті,

Гесіо

Власники стад незліченних, подібні до сонму безсмертних. Час надійшов, і покрила земля покоління щасливе. 3 тої пори його люди, із волі великого Зевса, -Духи добра на землі і захисники смертного роду. Все наглядаючи пильно - і правду й неправедні вчинки, -Скрізь по землі вони ходять, одягнені легким туманом. Дано їм право царське - роздавати нам всяке багатство. Гірше далеко від першого друге людей покоління -Срібне - створили безсмертні, що їх на Олімпі оселя: До золотого воно не подібне ні тілом, ні духом. Сотню-бо років при неньці турботній, під доглядом дбалим, Хлопчик її виростав, безпомічний у рідному домі. Як же до літ молодих і до розуму врешті доходив, Жив після того недовго, велике приймаючи горе Тільки з своєї провини. Ніколи-бо гордощам буйним Впину ті люди не знали, богам не хотіли служити, На земляних вівтарях учиняючи жертви блаженним, Як земнорідним годиться, як звичай існує. Кроніон Скрив під землею те плем'я, угніваний тяжко, що шани He віддавали блаженним богам, олімпійським владикам. Отже, і це покоління безгранна земля поглинула. Смертні тепер називають їх родом підземних блаженних: Хоч вони й другі по черзі, одначе так само в пошані. Знов же і третє коліно людей, обдарованих словом, -Мідне - Кроніон створив, не подібне до срібного зовсім. Із ясенів появились ті люди. Страшні і могучі, Сіяли горе й насильство, Арея справляючи діло. Хлібом не з зерна живились, душею твердіші за кремінь, Хмурі й суворі. Велика була їх потуга. 3 плечей їх Руки над тілом міцним нездоланної сили зростали. Мідна була у них зброя, доми побудовані з міді, Міддю й робили усе і не знали за чорне залізо. Тільки ж загинули й ці від кривавих незгод та усобиць. В дім навісний льодового Аїда зійшли безнайменно. Отже, хоч вельми страшні ті були, а уникнути смерті Ім не судилось, вони теж бо втратили сонце блискуче. Слідом за тим, як покрилось і це покоління землею, Знову ще інше, четверте, створив на землі хліборобній Батько Кроніон-владар - справедливіше й краще від інших Рід божественний славетних героїв, яких наші предки На неосяжній землі величали колись півбогами. Люта війна і страшні бойовища звели їх із світу Дехто на Кадмовім полі поліг коло Фів сімворітних, Як за Едіпові вівці війна учинилась між ними. Інші в крутих кораблях над безоднями млистого моря В Трою походом пішли задля кучерів русих Гелени. Там у кривавих боях і спіткала їх смерть поневільна. Решту окремо від смертних, життя і домівку їм давши, Зевс оселити призволив над гранями земного світу Там і понині живуть, острови населивши блаженних, Близько глибоких вирів Океану, безсумні душею, Славні герої. Там щедро їх зерном, солодшим від меду

            Антична література. Греція. Рим   

Тричі на рік надаряє квітуче зарідливе поле. Нащо ж судилося жити мені серед п'ятого роду? Чом я раніш не помер або чом не родився пізніше? Нині-бо плем'я існує залізне. Hi вдень, ні вночі вже He припочити йому від труда, не позбутися смутку, Долі не має. Турботи тяжкі від богів йому дані. Правда, до злого і тут прилучилось добро. Бо Кроніон Згубить і це покоління людей, обдарованих словом, Як у рожденних дітей сивина забіліє в волоссі. Поки ж те буде, нема односердя між батьком та сином, Гостю немилий господар, товаришу давній товариш, Навіть не дружні брати між собою, як перше бувало. Хутко безчестити стануть ці люди батьків староденних, Вже-бо й тепер їм не раз домовляють образливим словом. Горе злосливим! Забувались небесної помсти. He знають Дяку належну віддати батькам за труди виховання. В злості один на одного похватні губити вітчизну. He полюбляють людей незрадливої присяги. Мужі Праведні й добрі в погорді у них, а злочинця шанують. Правого суду далекі, стида не плекають у серці. Гірший і кращого мужа до зла і неслави призводить Словом лестивої мови, брехливого свідчення словом. Заздрість несита між людьми нещасними з зойканням диким, 3 повним ненависті зором блукає, радіючи злому. Десь недалеко той день, що з землі на вершину Олімпу, Гожість прекрасного тіла укривши під одягом білим, До несмертельного роду простуючи, кинувши людство, Стид віддалиться і честь, і самі лиш остануться біди Смертним рожденцям землі, і не буде на муки поради.