РОБОТИ I ДНІ I. ПАНДОРА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

В. 42-105

Скрили безсмертні від смертних джерела життя. A то легко

Можна було б чоловікові протягом дня роздобути

Стільки, що мав би на рік споживати, не знаючи злиднів.

Зараз над огнищем димним стерно почепив би він зайве

I перестали б робити воли та мули терплячі.

Тільки ж Кроніон ховає поживність від людського роду,

Гнівний за те, що його одурив Прометей хитродумний.

Саме тому і придумав він людям згубливі турботи...

Взявши вогонь, заховав. Але син Іапета відважний

Знов його вкрав для людей у премудрого владаря Зевса,

Окривши в порожній тростинці від Зевса, що бавиться громом.

Гнівно промовив до нього Кроніон, що хмари громадить:

“Син Іапета, за всіх найздібніший на вигадки хитрі!

Радий ти дуже, що викрав огонь, обдуривши мій розум.

На превелике нещастя собі й поколінням майбутнім.

Замість вогню я пошлю їм біду! I нехай тоді нею

Тішаться в серці своєму і власну недолю полюблять!”

Мовивши так, засміявся родитель безсмертних і смертних.

Славному дав він Гефесту наказ, щоб той якнайшвидше

Землю змішав із водою, поклавши всередину людський

Голос і міць і з лиця уподібнивши вічним богиням

Красної дівчини постать принадну. Афіні казав він

Різних мистецтв научати, щоб ткала прегарні тканини,

А золотій Афродіті круг чола її розілляти

Любість, і болісну хіть, і гризоти, що тіло з’їдають.

Ще і гінцеві Гермесу, аргусовбивці, розум собачий

В неї велів він покласти й навички крутійської вдачі.

            Антична література. Греція. Рим   

Так говорив - і безсмертні послухали владаря Зевса. Чинячи волю Кроніда, славетний кульга обоногий Зараз зліпив із землі соромливої дівчини образ, Підперезавши її, красно вбрала богиня Афіна; Діви Харіти й владарка Пейто начепили на неї Щирого злота намисто, а Гори розкішноволосі Всю її постать кругом весняними квітками прибрали. Діва Паллада сама приладнала прикраси на тілі. Аргусовбивця, гонець, наостанку поклав їй у груди Мову облесну, всілякі омани і вдачу крутійську 3 волі Кроніда, що тяжко громами гуркоче. Ще й голос Дав оповісник богів і назвав ту він жінку Пандора, Кожен-бо з тих, хто живе повсякчас на високім Олімпі, Даром її дарував хлібоїдному людству на горе. Здійснивши намір жорстокий, придуманий людям на згубу, Бистрого вісника, аргусовбивця, до Епіметея Батько богів посилає свій дар одвезти. I забувся Епіметей, як йому Прометей говорив, щоб ніколи Від Олімпійського Зевса не брати дарунку, а конче Все відсилати назад, щоб не сталося людям нещастя. Взяв він той дар, та й тоді вже побачив, що лиха здобувся. Перше, давно, на землі проживали людські покоління, Жодного лиха не знавши, не знавши важкої роботи, Ані хвороб неприємних, що людям загибель приносять. Покришку скриньки велику піднявши, та жінка всі біди Порозпускала - і людям великі вчинила скорботи. Тільки надія одна усередині скриньки, в міцному Домі своєму лишилась, не встигши пурхнути назовні. Перше-бо того Пандора накинула покришку скриньки 3 волі егідодержавного Зевса, що хмари громадить. Напасті інші без ліку кругом поміж нами блукають. Повно-бо їх на землі, та й на морі великому повно. Слабості всякі між люди і вдень, і вночі без зазову 3 власної волі приходять, приносячи смертним нещастя В тиші великій, не дав-бо їм голосу мудрий Кроніон. Отже, не може ніхто ухилитись від присуду Зевса.