ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

Зміст

Служниця Евріклея сповіщає Пенелопу про повернення Одіссея. Пенелопа не одразу впізнає свого чоловіка. Одіссей відкривається дружині, спершу переконавшись у їі відданості. Одіссей і Пенелопа довго розповідають один одному про своє життя під час розлуки. Вранці Одіссей йде до батька.

В. 25-240

В відповідь мовила їй тоді няня, стара Евріклея: 'Я не жартую, дитя моє любе, але ж бо насправді Дома вже твій Одіссей, кажу тобі, він повернувся, -Це той чужинець, якого у домі так всі зневажали. Знав те давно Телемах, що він повернувся додому Тільки розважно дотримував батькових намірів тайну Щоб на зухвалих мужів він помститися міг за насильства”. Вчувши таке, Пенелопа зіскочила радісно з ліжка, Няню стару обняла й, не ховаючи сліз на повіках I промовляючи, з словом до неї звернулась крилатим: "Люба матусю! Як щиру ти правду мені розказала

Антична література. Греція. Рим

Й справді додому, як мовила ти, чоловік мій вернувся, -

Як же тоді сам-один на стількох женихів безсоромних

Міг би він руку підняти? Тож завжди їх тут цілий натовп!”

В відповідь мовила їй тоді няня, стара Евріклея:

'Цього не знаю, не бачила, тільки убиваних стогін

Чула сама. У збудованих міцно покоях сиділи

Ми перелякані, двері на засуви щільно замкнувши,

Поки з моєї кімнати мене Телемах не покликав,

Син твій послав його батько мене тою ж миттю покликать.

Я Одіссея в господі знайшла, - він стояв над тілами

Вбитих, круг нього вони на долівці, утоптаній твердо,

Всюди валялись. Ти, все це побачивши, серцем раділа б.

Кров’ю і брудом забризканий, був він на лева подібний.

Зараз всі разом лежать вони біля дверей на подвір'ї

Купою: тим-то великий вогонь розпалив - обкурити

Дім наш прегарний; мене ж до тебе послав він - покликать.

Швидко-бо йди, щоб до милого серця обом вам нарешті

Радість прийшла, бо надто багато ви горя зазнали.

Нині-бо справді збулись-таки давні твої сподівання:

Ось - і живий, і здоровий - до вогнища він повернувся

Й дома тебе і сина знайшов. Завдали йому лиха

Тут женихи, та помстився на них він у власній господі".

Мовить, озвавшись до неї, тоді Пенелопа розумна:

"Люба матусю! He час іще надто радіти й хвалитись!

Знаєш сама ти, який він у домі цім був би жаданий

Всім, особливо ж мені і сину, що ми породили.

Тільки не дуже то все вірогідне, що ти розказала,

Мабуть, то хтось із богів повбивав женихів гордопишних

В гніві на злі їх учинки та їхню пиху нестерпиму.

He шанували нікого вони із людей земнородних,

Хто б не зайшов до них - злидень який чи людина статечна.

От за зухвалість таку і прийшлося їм зле. Одіссей же

Шлях до Ахеї згубив поворотний і сам десь загинув”.

В відповідь їй тоді мовила няня, стара Евріклея:

'Що за слова крізь зубів огорожу проскочили в тебе!

Тут чоловік твій; до вогнища він повернувсь, а ти й досі

Віри не ймеш! Яке недовірливе серце у тебе!

Отже, ознаку тобі я скажу, яку легко впізнати:

Шрам на нозі, де кабан колись іклами білими вдарив,

Мила я ноги йому і, побачивши шрам, тобі хтіла

Зразу ж сказати. Та рота рукою мені затулив він

I не дозволив сказати, - завбачливий був, обережний.

Швидше-бо йди, - готова я дати себе у заставу

А як обманюю - хай жалюгідною смертю загину!”

В відповідь їй тоді мовила так Пенелопа розумна:

"Люба матусю! Хоча б і яка будь досвідчена, важко

Замисли вічноживущих богів наперед угадати.

Ну ж бо ходімо, проте, до сина мого, щоб побачить

Вбитих мужів-женихів і глянуть на того, хто вбив їх".

Мовивши так, зійшла вона з верхніх покоїв. Та дуже

Серцем вагалась - здаля розмовляти з своїм чоловіком

Чи підійти і, взявши за руку, чоло цілувати.

Переступивши поріг кам'яний, увійшла до господи

Й сіла у світлі вогнистім вона супроти Одіссея,

Гоме

Біля стіни. А він, на колону зіпершись високу

Й погляд свій опустивши, сидів і чекав, що дружина

Скаже поважна, його на власні побачивши очі.

Довго мовчки сиділа вона із сполоханим серцем -

To, йому дивлячись в очі, знайомі знаходила риси,

To у лахмітті брудному його не могла упізнати.

Врешті озвавсь Телемах, і так він до неї промовив:

“Матінко, горенько-мати! Яке в тебе серце не чуле!

Нащо мого ти сторонишся батька? Чому з ним не сядеш

Поруч, ні слова не скажеш йому, ні про що не спитаєш?

Жодна-бо інша дружина байдуже отак не стояла б

Одаль свого чоловіка, що стільки зазнавши недолі,

Аж на двадцятому році до рідного краю вернувся!

Завжди у тебе було твердіше від каменю серце!”

Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

"Любий синочку! Серце у грудях моїх мов отерпло,

Слова не можу промовити я, ні про що запитати,

Hi теж поглянути прямо в обличчя. Якщо ж таки справді

Це Одіссей і додому вернувсь він, то зможемо легко

Ми упізнати самі одне одного. Є в нас ознаки,

Нам лиш відомі обом, а від погляду інших укриті".

Тут усміхнувся незламний в біді Одіссей богосвітлий

I Телемахові зразу ж він слово промовив крилате:

“Що ж, Телемаху, облиш свою матір в світлиці, дозволь їй

Ще перевірить мене - хай упевниться краще небавом.

Поки брудний я увесь, у рванім лахмітті на тілі,

Мною гордує вона й не може мене упізнати.

Ми ж порадьмось тим часом, щоб вийшло усе в нас найкраще.

Навіть коли лиш одну хтось уб'є між народом людину

I небагато хто месником може постати за неї,

Все ж утікати він мусить, вітчизну покинувши й рідних.

Ми ж тут понищили всю країни опору, найкращу

Молодь Ітаки цілої. Над цим подумати треба”.

Знову на це тоді мовив йому Телемах тямовитий:

“Сам те розваж, мій батечку любий, тож, кажуть, найкращий

Розумом ти між людей - щодо цього ніхто уже інший

3 смертних людей змагатись, напевне, з тобою не зможе.

Ми ж тоді підем з тобою завзято, і нам, запевняю,

Все ж не забракне відваги, наскільки в нас вистачить сили”.

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

“От що скажу я тобі, й це, по-моєму, буде найкраще:

Спершу помийтесь гарненько, в хітони тоді одягніться

Й хатнім служницям скажіть у свої прибиратись одіння.

Хай божественний співець, узявши формінгу дзвонисту,

Всіх тоді нас поведе у танці, веселощів повні,

Так, щоб почувши їх, кожен вважав - тут весілля справляють,

Чи подорожній ішов би, чи хто б то не був із сусідів.

Треба, щоб чутка про вбивство мужів-женихів не раніше

Містом полинула нашим, аніж ми укритися встигнем

У загородній наш сад багатодеревний. Отам-то

Ми поміркуєм, яку допомогу нам дасть Олімпієць".

Так він сказав, і вони наказу послухали радо.

Спершу помились гарненько й хітони тоді одягнули,

Вбрались ошатно й жінки; узяв і співець божественний

Антична література. Греція. Рим

Дзвінкоголосу формінгу, й у всіх розбудив він бажання

Солодкомовного співу й веселого, жвавого танцю.

Ходором дім весь великий ходив з тупотіння гучного

Ніг чоловіків у танці й жінок, підперезаних пишно.

Тож не один говорив, почувши, що діється в домі:

"Заміж, мабуть, таки хтось довгосватну взяв володарку!

Ну ж і зухвала! He вистачає у неї терпіння

Дбать про великий цей дім, поки мужїї вернеться шлюбний”.

Так не один говорив, не знаючи, що воно сталось.

А Еврінома, ключниця, в домі тим часом помила

Великосердного плоть Одіссея і маслом натерла,

Зверху чудовий накинула плащ і хітон надягнула,

Вроди на голову вдосталь злила йому діва Афіна,

Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні,

Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила,

Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває

Й, різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений,

Радує око тонкими утворами свого мистецтва, -

Так вона вродою плечі окрила й чоло йому гоже.

Вийшовши з купелі, був на безсмертних він виглядом схожий.

Знов після того у крісло, з якого встав нещодавно,

Сів навпроти дружини і так він до неї промовив:

"Дивна ти жінка! Між кволих жінок - тобі найтвердіше

Серце дали божественні висот олімпійських осельці.

Жодна-бо інша дружина байдуже отак не стояла б

Одаль свого чоловіка, що, стільки зазнавши недолі,

Аж на двадцятому році до рідного краю вернувся!

Що ж, постели мені ложе, матусю, нехай вже окремо

Ляжу собі, - адже серце у жінки цієї залізне!”

Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

"Дивний же й ти! He заношусь нітрішечки я, не гордую,

Hi теж занадто гнівлюсь. Пам’ятаю я добре, яким ти

На кораблі довговеслім відплив од своєї Ітаки.

Так, Евріклеє, вигідне сама постели йому ложе

В спальні, впорядженій добре, що сам же її будував він.

Ліжко внести йому та приготуй на нім постіль вигідну -

Ложе м’яке, й покривала, й світлисте до них узголів'я".

Мовила так, щоб випробу мужу вчинити. Та гнівно

Відповідав Одіссей занадто розумній дружині:

'Жінко, яке ти колюче для серця промовила слово!

Хто ж бо то ліжко моє переставив? Та це було б важко

Й дуже умілій людині. Хіба що з богів хто, прийшовши,

Легко його при бажанні на інше посунув би місце.

А з-поміж смертних нікому, хоча б він і в розквіті сил був,

He пересунуть його, є-бо певні ознаки в тім ліжку,

Вміло змайстрованім, - сам я, не інший хто, все спорядив це.

Кущ густолистий маслини у мене стояв на подвірї,

Пишний, квітучий, із стовбуром грубим, немовби колона.

Спальню круг нього я став будувати, аж поки й докінчив,

Щільно клав мур з камінців та й покрівлю ізверху поставив,

Двері міцні приладнав, до одвірків їх щільно пригнавши.

Потім з маслини тієї верхівку відтяв густолисту.

Пень обрубав, обтесавши до кореня мідяним стругом,

Якнайстаранніше брусся я вирівняв пильно по шнуру

Гоме

Злагодив ліжку підпору і свердлом усе просвердлив я.

3 цього почавши, став ліжко робити, аж поки докінчив,

Золотом, сріблом оздобив його і слоновою кістю,

Ремінь воловий, у пурпур забарвлений, вздовж натягнувши.

Ось я відкрив тобі ліжка ознаки. Проте ж бо не знаю,

Жінко, чи й досі там само воно, чи хто вже на інше

Місце його переніс, від оливного пня відділивши”.

Так він сказав, a у неї і серце й коліна зомліли,

Як пригадала ознаки, що так розповів він докладно.

Сліз не ховаючи, швидко підбігла до нього й, за шию

Міцно обнявши й цілуючи голову, так промовляла:

“О Одіссею, не гнівайсь на мене! У всьому ти завжди

Був розумніший за всіх. Уділили скорбот нам богове, -

Заздро було їм, щоб разом зазнали ми в юності втіхи

I на поріг би щасливої старості разом ступили.

Отже, не сердься тепер і не ремствуй на мене занадто,

Що не відразу, як глянула, щиро тебе я вітала.

Завжди-бо серце у мене холонуло в грудях на думку

Щоб не прийшов і не звів який-небудь мене ошуканець

Словом лукавим, - багато ж людей є, лихих на пораду

Тож і народжена Зевсом Єлена аргейська, напевне,

He поділила б кохання і ложа з чужинцем, якби лиш

Знала вона наперед, що ахеїв сини войовничі

Мають додому, на землю вітчизни, її повернути.

Хтось із богів на учинокїї наштовхнув непристойний;

He допускала раніш вона в серце засліплення й вади

Злої, що й наші від неї усі почалися нещастя.

Перелічив ти мені усі безперечні ознаки

Нашого ліжка, що інший ніхто його з смертних не бачив,

Ти лиш та я, та одна лиш служниця моя Акторіда,

Та, що віддав мені батько, коли я сюди відїжджала, -

Двері вона стерегла до затишної нашої спальні.

Переконав ти мене, хоч серце у мене й не чуле!”

Так вона мовила, він же не міг уже стримать ридання, -

Сльози ллючи, обнімав свою вірну й розумну дружину

Як мореплавцям жадана земля, що з'явиться врешті

В час, коли добре збудовані сам Посейдон серед моря

Вщент розіб'є кораблі, злим вітром і хвилею гнані,

Й мало хто з тих мореплавців на берег із сивої піни

Випливе з тілом, яке солоний намул розїдає,

Й вийде на землю жадану він, радий, що лиха уникнув, -

Радісно так їй було на свого чоловіка дивитись,

Рук вона білих від шиї його не могла відірвати.