2.2. Цілі і завдання криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 

Загрузка...

Оскільки доказування у кримінальному процесі носить цілес-прямований характер, визначення цілей його криміналістичного забезпечення на досудовому слідстві має важливе теоретичне та практичне значення.

Державні органи повинні чітко уявляти, заради чого вони здійснюють свою діяльність, досягнення якого результату вони повинні прагнути. Це необхідно, насамперед, для того, щоб нор-ми права, які встановлюють ціль процесу доказування на досудо-вому слідстві, застосовувалися в точній відповідності з їх при-значенням, а також для визначення ефективності дій названих органів із застосування норм, що регулюють даний процес дока-зування на досудовому слідстві.

Отже, щоб встановити, наскільки ефективно застосовуються норми кримінально-процесуального законодавства, які визнача-ють порядок збирання, дослідження і оцінки доказів, слід спів-ставити результати діяльності з доказування з тими цілями, які закріплені у законі.

Перед тим, як розглянути ціль криміналістичного забезпечен-ня процесу доказування на досудовому слідстві, необхідно звер-нутися до її філософського значення.

У філософії приділяється велика увага таким категоріям, як «ціль», «засіб», «результат». Зокрема, під ціллю розуміють те, за-ради чого здійснюється та чи інша діяльність. «Цель как фило-софская категория, — зазначає Д. А. Каримов, — лежит в основе познания права, процесса его создания реализации, развития и усовершенствования» [107, с. 307].

Ціль — категорія соціальна. Ставити собі цілі і здійснювати їх може тільки людина. Як пише С. I. Ожегов, ціль виступає як спо-сіб інтеграції різних дій людини в деяку послідовність чи систе-му, як одна з форм детермінації людської діяльності. Це модель, начебто завчасно побудований результат діяльності людини; іде-ально розумове, те, що передує результату діяльності [177, с. 713]. Як безпосередній мотив ціль спрямовує і регулює діяль-ність. Зміст її залежить від об’єктивних законів дійсності, реаль-них можливостей суб’єкта та застосовуваних засобів.

Ціль є продукт усвідомлення людиною своїх потреб. Вона до-сягається в результаті практичної діяльності людей. Те, що мис-литься як результат, заради якого діють люди, внаслідок їх діяль-ності із суб’єктивного перетворюється в об’єктивне. Тому чітке формулювання та постановка цілі будь-якої діяльності обумов-лює вибір засобів та методів її ефективного здійснення.

Досягнення цілей означає їх знищення, заперечення, але в ту ж мить — це крок до подальшого руху. Тобто, ціль може висту-пати як засіб для досягнення інших цілей [206, с. 93].

Важливим аспектом для розуміння значення цілей у практич-ній діяльності є необхідність розгляду поняття «ціль» і його спів-відношення з поняттями «результат» і «завдання» діяльності. В людській діяльності і ціль, і завдання повинні розглядатися як очікуваний, бажаний, планований результат цієї діяльності, у ба-гатьох випадках навіть обов’язок, спеціально вказаний у законі чи іншому нормативному акті, наказі тощо.

Цілі повинні бути реальними, досяжними, бо в іншому випад-ку діяльність фактично перетворюється в безцільну. Якщо ціль заздалегідь не може бути охоплена поняттям бажаного результа-

ту, якщо вона не може бути спланована у вигляді конкретного ре-зультату, то й не може бути ціллю. Таким чином, зв’язок «ціль є очікуваний результат» однозначна. А зв’язок зворотного спряму-вання — «результат є реалізованою ціллю», хоча і правильний логічно, проте не є однозначним. Він слушний лише для тих ви-падків, коли ціль досягається. Він неправильний при частковому здійсненні цілі, а тим більше при появі очікуваних побічних ре-зультатів.

Але теоретично можна розглядати «ціль» і «результат» як вза-ємозалежні поняття, бо у кримінально-процесуальній діяльності результат повинен відповідати цілі, яка поставлена державою.

Співвідношення поняття «ціль» і «завдання» більш складне. Навіть спеціалісти часто їх змішують, використовуючи як сино-німи. Справа у тому, що ціль в одній системі може бути завдан-ням, а в іншій — навпаки. В кожній конкретній діяльності ії ціль — це головне завдання і, між іншим, кінцеве, вирішенням якого діяльність закінчується. Коли будується дім, то засклити вікна — завдання, а здача готового будинку — ціль, після якої жодних завдань виникнути не повинно [186, с. 27].

Інші завдання, крім кінцевих, цілями для даної діяльності не є і не вважаються, а якщо й називаються іноді такими, то із засте-реженням: «проміжні» або «часткові».

Але те, що є ціллю для даної системи, є лише одним із завдань в системі більш складного рівня. Якщо діяльність — це спору-дження селища, а не одного будинку, то здача одного будинку — це одне з багатьох завдань, а ціль діяльності — здача всього се-лища. I навпаки, те, що виглядає в даній системі як завдання, є ціллю для системи діяльності нижчого рівня, який входить як підсистема в дану систему. Так, те, що для системи розслідуван-ня виглядає як вирішення ідентифікуючого завдання щодо одно-го з багатьох об’єктів, є ціллю для відповідної експертизи — сис-теми діяльності нижчого рівня, а ціль слідчого експерименту — одне з багатьох завдань одного з етапу розслідування [186, с. 27]. Завдання вирішуються для досягнення відповідної цілі, а ціль — це результат вирішення попередніх завдань. 3 цього випливає, що розмежовувати цілі і завдання можна лише в межах конкретної системи діяльності. Але і цілі, і завдання — це реально досяжні конкретні результати, визначені настільки конкретно, що ступінь їх досягнення можна визначити. Інакше вони — не цілі і не за-вдання, а щось інше, яке не має практичного значення.

На думку Н. I. Матузова: «Цель, взятая вместе со средствами и условиями ее осуществления, вьіступает как задача. Задача — зто

то, что требует исполнения, разрешения, претворения в жизнь. В повседневной жизни цель и задачи часто употребляются в од-ном и том же смьісле как синонимьі, однако полного совпадения между ними нет» [165, с. 228].

На наш погляд, це не зовсім точно. Засоби і умови не можуть охоплюватись ні поняттям цілі, ні поняттям завдання, так як вони мають самостійний зміст.

Якщо ціль чи завдання відповідає на питання: заради чого здійснюється та чи інша діяльність, який результат повинен бути досягнутий, то засоби вказують на шлях, спосіб вчинення цих за-вдань, цілей, відповідають на запитання: як досягнути бажаного результату.

Розглянемо вище зазначені положення на прикладі криміна-льно-процесуальної діяльності як різновиду соціальної.

Цілі кримінально-процесуального законодавства і процесуа-льної діяльності єдині, так як норми права реалізуються в процесі діяльності. Останнє положення, на нашу думку, повністю нале-жить до процесу доказування на досудовому слідстві як основно-го змісту процесуальної діяльності.

Стосовно процесу доказування, то його ціллю є встановлення істини у справі. Тобто істина — бажаний кінцевий результат, який досягається шляхом отримання достовірних даних про ва-жливі обставини, що цікавлять слідчого при розслідуванні зло-чинів.

Дана ціль досягається у процесі діяльності, яка здійснюється в установленому законом порядку та у визначеній ним процесуа-льній формі, тобто передбачається нормами кримінально-проце-суального законодавства. Сутність процесу доказування полягає у збиранні, дослідженні, оцінці та використанні наявних доказів. При цьому законодавець зобов’язує слідчого з’ясувати всі обста-вини вчинення злочину, що зазначені у ст. 64 КПК України, та визначає засоби, які слідчий має право використовувати у проце-сі доказування. До них належать: процесуальні рішення, кримі-нально-процесуальні дії та інші заходи. Закон дає не тільки пере-лік слідчих дій, а й вказує на процесуальні умови і порядок їх провадження.

Оскільки предмет пізнання при доказуванні — злочин, тобто подія минулого, суб’єкт доказування не має можливості сприй-мати його безпосередньо. Це зумовлює необхідність застосуван-ня в процесі доказування на досудовому слідстві специфічних прийомів, засобів та методів, які не регламентуються криміналь-но-процесуальним законодавством, але надають реальну можли-

вість слідчому досліджувати даний предмет доказування на до-судовому слідстві. Вони розробляються і впроваджуються у про-цес доказування при виявленні, фіксації і дослідженні доказів за-вдяки можливостям науки криміналістики. В цьому полягає, на наш погляд, перша функція криміналістичного забезпечення про-цесу доказування на досудовому слідстві як необхідної умови йо-го здійснення.

Доказування як пізнавальна діяльність слідчого повинно бути логічним, конкретним та раціональним. Це обумовлюється, по-перше, завданням кримінального процесу— повного, об’єктив-ного та швидкого розкриття та розслідування злочинів, по-друге, природним бажанням слідчого як суб'єкта доказування та як лю-дини взагалі використовувати лише такі прийоми, засоби та ме-тоди, які дозволяють йому з найменшою витратою сил, засобів і часу виконувати свої функціональні обов'язки.

Тобто, при встановленні істини у кожній конкретній кримі-нальній справі слідчий, насамперед, при виборі прийомів, за-собів і методів розслідування спирається на результати аналізу слідчої ситуації, свої знання та досвід роботи, наукові і прак-тичні рекомендації, які дозволяють йому формувати та ставити перед собою й іншими суб’єктами доказування завдання роз-слідування та визначати найбільш оптимальні шляхи їх вирі-шення.

Ця діяльність здійснюється слідчим шляхом пошуку, перероб-ки та накопичення різноманітної за змістом та сутністю інформа-ції. Але в силу багатьох об’єктивних та суб’єктивних обставин він неспроможний особисто знаходити, відбирати та аналізувати інформацію про існуючі можливості підвищення ефективності своєї діяльності. Наприклад, завдання, які постають при розслі-дуванні кожного конкретного злочину, слідчий відповідно вирі-шує у багатьох випадках або керуючись лише вимогами норма-тивно-правового характеру, або особистим досвідом. Коли ж до нього у провадження надходять справи іншої категорії, ніж ті, що він розслідував, слідчому важко правильно оцінити та проаналі-зувати ситуацію, яка склалася, зробити висновки з вихідних да-них, сформувати і поставити перед собою та іншими суб'єктами розслідування завдання та визначити відповідні найбільш опти-мальні шляхи їх вирішення.

Тому криміналістика формулює типові завдання розслідуван-ня злочинів, специфічні або особливі завдання конкретного роз-слідування залежно від особи підозрюваного чи потерпілого, способу вчинення злочину тощо. Криміналістика також за допо-

могою своїх рекомендацій та на підставі узагальнення практики дає можливість слідчому застосовувати найбільш ефективні при-йоми, засоби і методи, виходячи з особливостей провадження окремих дій, розслідування окремих видів злочинів та слідчої ді-яльності взагалі. Крім того, криміналістика надає слідчому й ме-тодичну допомогу шляхом рекомендацій: де, як і коли він може отримати необхідну інформацію з метою її подальшого викорис-тання при розслідуванні злочинів. Тобто, йдеться про іншу функ-цію криміналістичного забезпечення, а саме: про діяльність з удосконалення процесу доказування, яка не має нормативного характеру, але безпосередньо впливає на ефективність і, насам-перед, процесуальну діяльність слідчого.

На підставі викладеного можна сформулювати ціль криміналі-стичного забезпечення процесу доказування на досудовому слід-стві. Це ефективна, раціональна, доцільна практична діяль-ність слідчого із встановлення істини у обставинах предмета доказування, яка має конкретні якісні та кількісні показники (ви-сокий рівень розкриття злочинів, мінімальна кількість криміна-льних справ, повернених на додаткове розслідування, та виправ-довувальних вироків) при суворому дотриманні принципів кримінального судочинства.

У літературі під завданням розуміється те, що потребує вико-нання, вирішення [190, с. 4]. У кожній конкретній діяльності її ціль — це головне, остаточне завдання, вирішенням якого закін-чується діяльність. Ціль також інтерпретується як «предмет стремления, то, что желательно осуществить [190, 870], а зада-ча — то, что требует исполнения» [190, с. 206].

Інакше кажучи, завдання відображає те, що повинен, зо-бов’язаний досягти суб’єкт в результаті своєї діяльності. Підкре-слюючи цей важливий момент, характерний для будь-якого соці-ального завдання, Н. П. Кузнєцов пише, що завдання являє собою найбільш загальну, інтегруючу форму соціальної вимоги, якій суб’єкт повинен підкорити свою поведінку. Така поведінка відо-бражає зміст завдання, а його вирішення передбачає досягнення визначеноїцілі[144].

Таким чином, ціль та завдання діяльності є різними поняття-ми, які мають самостійні характеристики, при цьому ціллю конк-ретної системи діяльності є тільки кінцевий головний результат, після вирішення якого діяльність завершується. Але для досяг-нення кінцевого бажаного результату у процесі діяльності її суб’єкти здійснюють певні конкретні дії, кожна з котрих також закінчується відповідним результатом. Ці проміжні результати і є

завданнями, які, як було зазначено вище, на відміну від цілей, но-сять характер соціальної вимоги.

В цьому, на наш погляд, важливо розібратися настільки добре, щоб бачити можливість досягнення конкретного результату своєї діяльності і знати, якими шляхами його досягати з найменшою витратою сил, засобів та часу.

У системі кримінально-процесуальної діяльності можна виді-лити такі види завдань.

^ХГ^~Г ™0-»bB0,- а*™,. кР_

но-процесуальна діяльність, як будь-який вид соціальної діяльно-сті, теж має свої цілі та завдання. Цілями кримінально-процесуальної діяльності, виходячи з її змісту, є встановлення іс-тини у кожній конкретній кримінальній справі, тобто досягнення бажаного кінцевого результату, а завданнями є: охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб; швидке і повне розкриття злочинів; викриття винних та забезпечення правильно-го застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний(ст. 2КПКУкраїни).

• Завдання процесу доказування. Оскільки кримінально-проце-суальне доказування є складовою всієї кримінально-процесуаль-ної діяльності, то їх цілі не можуть не збігатися. Але щодо за-вдань кримінально-процесуальної діяльності та процесу доказу-вання, то вони співвідносяться відповідно як загальні і часткові, вищого та нижчого рівнів вирішення. Загальні виступають як ви-значальний фактор вирішення часткових завдань, а завдання ни-жчого рівня вносять вклад у вирішення завдань більш високого рівня, а всі вони разом — у вирішення загальних завдань. Крім того, вирішення завдань доказування, зокрема на досудовому слідстві, необхідно розглядати у двох аспектах: пізнавальному (отримання знань від об’єктів) і процесуальному (досягнення не-обхідного результату, передбаченого КПК України), що відобра-жає їх специфіку, виходячи із специфіки предмета доказування. 3 урахуванням зазначеного вище завданнями процесу доказуван-ня на досудовому слідстві будуть швидке і повне розкриття зло-чинів, викриття винних, недопущення притягнення до криміна-льної відповідальності невинних. Вони сформульовані у ст. 2 КПК України, відповідно до якої прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених зако-ном заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і

ті, які виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність. Швидке і повне розкриття злочинів є головним завданням процесу доказування на досудовому слідстві, оскільки реалізація останнього сприяє вирішенню інших завдань та одночасно відображає його пізнава-

"b™3iZZ^™^Pri, та його РоК^аИИ, Необ-хідним є визначення, насамперед, поняття «розкриття злочину». На підставі аналізу ст. 4 КПК України, в якій йдеться про обов’язок відповідних суб’єктів порушити кримінальну справу і розкрити злочин, можна зробити висновок, що розкриття злочи-ну— це «встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину», але тільки таке встановлення, яке забезпечує притяг-нення винних до кримінальної відповідальності, бо у статті йдеться про необхідність вжиття «всіх передбачених законом за-ходів» до покарання винних. Розкриття злочину як пізнавальна діяльність здійснюється у конкретній кримінально-процесуальній формі (формі доказування), спрямована на встановлення обста-вин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі (ст. 64 КПК України) та здійснюється шляхом провадження слідчих дій. При цьому саме пізнавальна сутність відмежовує слідчі дії від інших процесуальних. Швидке і повне дослідження обставин справи, що підлягають доказуванню на досудовому слідстві у хо-ді проведення слідчих дій, є передумовою швидкого і повного розкриття злочину. He можна розкрити злочин, не здійснивши розслідування у кримінальній справі. Таким чином, розкриття та розслідування злочину — це два поняття, які взаємообумовлені і взаємопов’язані. Проведення слідчих дій як засіб пізнання доста-тньо детально регламентовано законом, їх удосконаленням за-ймається наука криміналістика, на яку покладений обов’язок розроблення і впровадження у процес доказування нових пізна-вальних та інших засобів. Але нерідко на практиці дефіцит засо-бів поповнюється розробленням і застосуванням нових засобів, які не завжди науково обгр’нтовані, а інколи й порушують чинне законодавство. У цьому звязку наукам кримінального процесу і криміналістики доцільно було б розробити систему даних засо-бів, теоретично обгрунтувати процесуальний порядок, тактику їх провадження. При цьому необхідно мати на увазі і те, що вибір засобів не може бути довільним. Він детермінований юридичною діяльністю, практикою, яка склалася, законодавством.

У системі кримінально-процесуальної діяльності також можна виділити такі види завдань в залежності від послідовності їх ви-

рішення. Загальновідомий поширений поділ розслідування на два етапи: «першочерговий» та «наступний» [146]. Але ж поділ будь-якої системи на складові може бути зроблений з різним ступенем деталізації. Можна поділити її на великі «блоки», а можна розби-ти ці блоки на менші складові. Це залежить від конкретних по-треб дослідження чи практичної діяльності. Важливо лише, щоб структурування виконувалося не самовільно, а на підставі спів-відношення цілей та завдань. Саме останні які завжди можна уявити за ієрархічним принципом у вигляді «дерева цілей», по-винні визначати межі того чи іншого етапу досудового слідства, межі стадій кримінального процесу і, навіть, межі функцій у дія-льності органів дізнання і досудового слідства. А тому типові за-вдання :озслідування повинні відповідати таким етапам цього

• Перший— підготовчий. Це стадія порушення криміналь-ної справи, перша стадія кримінального процесу зі всіма власти-вими їй завданнями, методами і засобами діяльності. Першу ста-дію кримінального процесу можна вважати підготовчим етапом розслідування тому, що до початку цього етапу нема і не може бу-ти ніяких процесуальних завдань і жодних процесуальних розслі-дувань, які спрямовані на вирішення цих завдань, а на даній стадії процесу вже є процесуальна діяльність і, що найголовніше, вона полягає у пошуку, збиранні і обробці криміналістичної інформації про можливий злочин. Окрім слідчих дій, які дозволяються зако-ном на даній стадії, для цього проводяться інші дії, що віднесені до перевірочних: отримання пояснень; витребування документів та інших матеріалів. Незважаючи на те, що названі дії не проводять-ся, «окрім огляду місця події», слідчий чи дізнавач застосовують багато методів, прийомів, способів та засобів криміналістики про-тягом виконання перевірочних дій, (наприклад, способи виявлення підробки при огляді документів). Головне завдання даного ета-пу— обгрунтоване правильне вирішення питання про порушення кримінальної справи «позитивної чи негативної». Для цього етапу вона є ціллю діяльності, яка досягається послідовним вирішенням багатьох типових завдань меншого масштабу: а) прийняття пер-винної інформації; б) пошук і отримання додаткової інформації; в) проведення огляду місця події; г) організація проведення опера-тивно-розшукової інформації органами дізнання; д) оцінка ситуа-ції, підготовка та прийняття рішення; е) винесення підсумкового процесуального рішення. Кожне з цих завдань може бути поділене на ще детальніші завдання, які будуть мати значення індивідуаль-них завдань конкретного розслідування.

•          Другий етап— першочерговий. Головне його завдання — розьфиття злочину. Якщо злочинець переховується і його місцепе-ребування невідоме, то додається ще одне «стратегічне» завдан-ня — розшук обвинуваченого чи підозрюваного. Отже, розкриття «завжди» і розшук «інколи» — головні типові завдання першочер-гового етапу розслідування, який може закінчитися тільки успіш-ним вирішенням завдань, переходом розслідування в наступний, основний етап. В іншому випадку розслідування припиняється чи призупиняється ще до закінчення цього етапу, тобто до вирішення його головних завдань. Завдання розкриття злочину вирішуються шляхом виконання першочергових слідчих дій і оперативно — розшукових заходів, з яких багато є невідкладними. Потім вико-нуються наступні дії, навіть до успішного вирішення завдань. Ва-жливу роль на цьому етапі відіграє пошукова діяльність, яка є чи пошуком невстановлених об'єктів чи пошуком встановлених. Ви-рішуються і управлінські завдання: аналіз та оцінка першочерго-вих сшдчих дій; складання плану розслідування тощо.

•          Третій етап розслідування — основний. Головні, тобто страте-гічні завдання даного етапу: а)всебічне, повне, об'єктивне дослі-дження всіх обставин справи; б) забезпечення правильного застосу-вання закону; в) забезпечення відшкодування матеріальної шкоди та інших збитків від злочину. На цьому етапі розслідування вирішують-ся управлінські завдання стратегічного рівня: оцінка слідчої ситуації, організація слідчих і слідчо-оперативних операцій, прийняття та об-грунтування важливих рішень у справі; на тактичному рівні вирішу-ються управлінські завдання, тобто приймаються рішення, жі нале-жать до підготовки і проведення окремих слідчих дій. На технологічному рівні вирішуються завдання: який спосіб фіксації не-обхідно застосувати в даному випадку, якими методами провести експертизу речового доказу. Цей етап розслідування завершується прийняттям управлінського рішення про закінчення діяльності по збиранню, аналізу і використанню судових доказів та іншої криміна-лістичної інформації, тобто про виконання всіх завдань даного етапу.

•          Четвертий етап — заключний. Головне його завдання — вирішення справи, прийняття остаточного управлінського рішен-ня (ті управлінські завдання і управлінські рішення, які передба-чені кримінально-процесуальним законом, прийнято називати процесуальними завданнями і рішеннями, але вони залишаються у той же час і управлінськими) органів слідства у даній справі. Варіантів два: направити справу до суду чи зупинити справу.

Прийняттю рішення передує його підготовка, яка складається з підведення підсумків діяльності на попередніх етапах, з аналізу

всіх матеріалів справи, всієї зібраної інформації. Це управлінські завдання. Але ознайомлення обвинуваченого та інших учасників процесу з матеріалами справи — завдання виконавче. Розгляд за-явлених клопотань про доповнення слідства та прийняття за ни-ми обгрунтованих рішень — це управлінське завдання. Виконан-ня клопотань (тобто виконання додаткових слідчих дій) — виконавче завдання. Всі завдання — як управлінські, так і вико-навчі — це проміжні завдання, які здійснюються для вирішення головного.

Кінцеве головне вирішення органу слідства у справі, яке відо-бражає ступінь досягнення цілей всього розслідування, подається в обвинувальному висновку чи у постанові про зупинення спра-ви. Таким чином, завдання швидкого і повного розслідування є загальним для всіх його стадій. I, очевидно, що кожна стадія має своє певне завдання, яке не повинно суперечити загальним за-вданням процесуального права.

У системі кримінально-процесуальної діяльності можна виді-лити такі види завдань в залежності від доказового значення ре-

•          Процесуальні завдання. «Суто процесуальними» можна вва-жати лише такі, які знаходять відображення в нормах Криміналь-но-процесуального кодексу України. Таким завданням є, напри-клад, забезпечення обвинуваченому права на захист та інші.

•          Криміналістичні завдання. «Суто криміналістичними» мож-на вважати лише ті, які вирішуються за допомогою криміналіс-тичних засобів, прийомів та методів та не мають нормативного характеру. Наприклад, встановлення траєкторії польоту кулі, ви-явлення невидимих слідів рук тощо. Але визначення криміналіс-тичного завдання однаково стосується завдань кримінально — процесуальних, оперативно — розшукових, інших.

•          Комплексні завдання. Комплексними необхідно визнати такі, які вирішуються одночасно шляхом процесуального закріплення використання криміналістичних засобів, прийомів та методів. Це — фіксація доказів протоколом, фотографуванням, копіюван-ням та іншими засобами, вирішення питання про склад учасників слідчоїдіїтощо[86, с. 99].

В залежності від рівня конкретизації завдань кримінально — процесуальної діяльності, що включає процес доказування, який здійснюється шляхом розкриття та розслідування злочинів мож-на виділити:

•          «Стратегічні» — завдання розкриття злочинів, що є за-

вданням вищого рівня діяльності.

•          «Тактичні» — завдання розслідування, які містять вужчі, тобто завдання отримання доказів при провадженні окремих слі-дчих дій.

•          «Технологічні» — завдання, які вирішуються за допомогою конкретних методів і засобів, необхідність використання яких, , свою чергу, виступає як завдання «проміжне», вужче. Наприклад, виявлення слідів рук, виготовлення фотознімків на місці події фонограма допиту [86, с. 99].

Аналіз класифікації завдань кримінально-процесуальної дія-льності дає підстави для висновку: чим вищий рівень завдання, тим воно «масштабніше», тим більше його складність і «компле-ксність». У багатьох випадках лише на базовому рівні виявляєть-ся можливим відрізнити «суто криміналістичні завдання» від «суто процесуальних», а на тактичному рівні це зробити вже ва-жче. Що ж стосується стратегічного рівня, то лише деякі управ-лінські завдання (аналіз і оцінка слідчої ситуації, побудова вер-сій, планування розслідування) можна віднести до суто криміналістичних завдань [186, с. 40]. Вирішення часткових за-вдань є методом чи засобом вирішення більш загальних і масш-табніших завдань. Найбільш конкретними завданнями, які вирі-шує суб’єкт доказування на досудовому слідстві, є технологічні, тобто завдання з використання криміналістичних прийомів, засо-бів та методів для отримання доказів. Ці завдання ще називають криміналістичними [178, с. 120].

Слід зазначити, що, незважаючи на наявність криміналістич-них засобів, прийомів, методів та методик взагалі, слідчий може вирішувати технологічні завдання, тобто використовувати тільки ті з них, яким його навчали, про котрі він знає, які вже розроблені та впроваджені у практику доказування. Мова йде про створення умов для вирішення технологічних завдань доказування на досу-довому слідстві, тобто про необхідність криміналістичного за-безпечення процесу доказування на досудовому слідстві.

Крім того, відомо, що завдання взагалі — це свідоме і сформу-льоване людиною протиріччя між ціллю виконуваної ним функції, з одного боку, і реальними можливостями її досягнення в умовах конкретної ситуації— з другого, яке призводить до вибору одного з варіантів дій. Тобто, рішення приймає людина, у процесі доказу-вання — слідчий, якій формулює та ставить перед собою завдання. Цей суб’єктивний фактор відображається у постановці різних за-вдань та прийнятті різних рішень. Все залежить від результатів співставлення ситуації з ціллю і мотивами системи, а також її ста-ну, тобто здатностей та можливостей [186, с. 42].

Таким чином, вирішення технологічних завдань доказування на досудовому слідстві полягає у створенні всіх необхідних умов для отримання криміналістичних знань шляхом криміналі-стичної освіти та застосування їх за допомогою криміналістич-ної техніки у процесі швидкого та повного розкриття злочинів, викриття винних, недопущення притягнення до кримінальної відповідальності невинних. Крім того з вище вказаної кваліфі-кації завдань їх можна класифікувати як комплексні, всеохоп-люючі та багаторівневі.

Отже, дослідження питання щодо завдань криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві має велике значення як для визначення його сутності взагалі, так і для правильного практичного застосування і подальшого удоско-налення цього специфічного виду діяльності.

Але це питання залишається спірним і дискусійним у юриди-чній літературі, тож потребує своєї подальшої розробки.