РОЗДІЛ II ЗМІСТ I ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУ ДОКАЗУВАННЯ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ 2.1. Предмет криміналістичного забезпечення розслідування злочинів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 

Загрузка...

Предметом дослідження будь-якого явища є виявлення його закономірностей та особливостей, тому для розгляду предмета криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудо-вому слідстві потрібно розглянути закономірності та особливості процесу доказування на досудовому слідстві та криміналістично-го забезпечення розслідування злочинів як окремих явищ. Оскі-льки закономірності та особливості процесу доказування на досу-довому слідстві були нами розглянуті вище, залишається про-аналізувати закономірності та особливості криміналістичного за-безпечення розслідування злочинів.

У юридичній літературі вже мали місце спроби розглянути криміналістичне забезпечення як окремий об’єкт дослідження. Появі нового терміна передувала значна робота з його обгрунту-вання, окреслення змісту, визначення поняття [98; 100].

Так, у 1996 p. у Академії внутрішніх справ Російської Федера-ції створена кафедра криміналістичного забезпечення органів внутрішніх справ, у назві якої відобразився цей напрям діяльнос-ті та знайшов використання даний термін.

Одним з перших ужив цей термін у юридичній літературі нау-ковець з тоді Київської вищої школи МВС СРСР В. В. Чурпіта в статті «Использование сведений о способе совершения преступ-ления в криминалистическом обеспечении раскрьітия преступле-ний», використаний він також у назві збірки наукових праць Академії МВС колишнього СРСР, де вона була надрукована [224, с. 114—123].

Але ні у зазначеній статті, ні у інших публікаціях цієї збірки не розкривається саме поняття криміналістичного забезпечення, a висвітлюються окремі аспекти розслідування, розкриття та запо-бігання злочинам.

Те ж саме стосується видання «Криминалистика. Курс лек-ций» (Розділ другий Особливої частини «Методико-криминалисти-ческое обеспечение предварительного расследования»), підгото-вленого В. О. Образцовим і яке вийшло у світ в 1996 р. [175, с. 448].

У 1997 р. А. В. Іщенко, Н. Д. Іщенко, I. О. Ієрусалимов підго-тували та видали довідник дисертацій, захищених у спеціалізова-них вчених радах України, який має назву «Криминалистическое обеспечение борьбьі с преступностью» [97].

У тому ж році за редакцією Т. В. Аверьянової та Р. С. Бєлкіна вийшла книга «Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции и органов предварительного расследова-ния» [2, с. 398].

Автори одними з перших висловили думку про існування криміналістичного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ як самостійної специфічної діяльності, що є системою криміналістичних знань і заснованих на них навичок та умінь співробітників правоохоронних органів використовувати наукові криміналістичні рекомендації, застосовувати криміналістичні за-соби, методи і технології їх використання з метою запобігання, виявлення, розкриття та розслідування злочинів [2, с. 64].

У 1997 p. у окремій главі підручника «Криминалистика» В. О. Образцов розглядав поняття та зміст криміналістичного за-безпечення кримінального судочинства. Він визначив, що суть криміналістичного забезпечення кримінального судочинства по-лягає у наданні посадовим особам правоохоронних органів, котрі професійно ведуть боротьбу зі злочинністю, наукової продукції, що розроблюється у криміналістиці, освоєння та використання якої сприяє підвищенню ефективності вирішення завдань, що стоять перед споживачами такої продукції [136, с. 25—30].

На сучасному рівні наукових досліджень питань боротьби зі злочинністю криміналістичне забезпечення розслідування злочи-нів розглядається як складне багатопланове, комплексне поняття, головним змістом якого є самостійна специфічна діяльність вче-них-криміналістів та практиків по розробці нових, пристосуванні відомих науково-технічних досягнень, а також їх впровадження в практику розслідування злочинів з метою оптимального вирі-шення її завдань [98, с. 17].

Отже, було б не зовсім правильно стверджувати, що проблема криміналістичного забезпечення розслідування злочинів є для криміналістики новою. Практично всі дослідники цієї проблеми тією чи іншою мірою займалися криміналістичним забезпечен-

ням практики. Але ніхто, як нам відомо, не розглядав предмет криміналістичного забезпечення, тобто постановка проблеми за-кономірностей і особливостей останнього відрізняється певною новизною у теоретичному та практичному відношеннях.

При висвітленні даного питання назване криміналістичне за-безпечення, як і будь-яка діяльність, у найбільш загальном’ ви-гляді складається з трьох компонентів: суб’єкт, об’єкт та звязок між ними. Останній не є чимось постійним, а відрізняється різ-ними поєднаннями, які у певні періоди часу можуть передувати один одному, змінюють один одного або співіснують ОДИН 3 од-ним. Він забезпечує об’єднання суб’єкта і об’єкта в єдину цілісну систему. На наш погляд, це є закономірностями предмета кримі-налістичного забезпечення як виду діяльності. Зміст особливос-тей даного забезпечення полягає у тому, що:

•          його об’єктом буде діяльність з використання науково-технічного потенціалу розслідування злочинів, який складається з криміналістичних знань, криміналістичної освіти і криміналіс-тичної техніки. Це основа криміналістичного забезпечення, що існує відносно незалежно від процесу доказування, а тому по-требує відповідного забезпечення реалізації;

•          суб’єктами такого забезпечення будуть органи законодавчої влади, управління, а також науково-дослідні організації та навча-льні заклади, наукові і практичні працівники, педагоги;

•          взаємозв’язки і взаємовідносини між вказаними компонен-тами розподіляються за основними напрямами: правового (за-конодавчого), організаційно-управлінського, наукового забез-печення.

Такий зміст криміналістичного забезпечення відрізняється від його розуміння іншими авторами, тому потребує детальнішого аналізу і обгрунтування [2, с. 64].

Під знаннями взагалі розуміють перевірений практикою і по-свідчений логікою результат процесу пізнання діяльності, адек-ватне його відображення у свідомості людини у вигляді суджень, понять, теорій [112, с. 9]. Відповідно криміналістичні знання мо-жна визначити як систему інформації про рівень пізнання зако-номірностей, що складають зміст предмета криміналістики та на-дають практиці засоби, методи й рекомендації з розкриття і розслідування злочинів. У сучасних умовах криміналістичні знання поділяють на фундаментальні та прикладні [96, с. 103— 119]. Крім того вони є спеціальними (прикладними) і професій-ними (набутими в результаті професійної підготовки) [112, с. 19]. Так, Т. Авер’янова і Р. Бєлкін вважають, що ці знання втілені у

двох формах: фундаментальній та прикладній. Причому фунда-ментальні становлять зміст загальної теорії криміналістики і час-ткових (приватних) криміналістичних теорій і вчень. Приклад-ні знання виступають у формі наукових рекомендацій практиці, криміналістичних прийомів, тактичних комбінацій, техніко-кри-міналістичних операцій та процедур, методик розслідування зло-чинів, техніко-криміналістичних засобів і технологій.

Структура прикладних криміналістичних знань містить:

•          їх характеристику та цілі використання;

•          вказівки і типові ситуації їх застосування;

•          алгоритм (програму) дій стосовно мети та ситуації;

•          приблизний розрахунок сил, засобів і часу;

•          характеристику типових помилок, які допускаються при їх використанні;

•          очікуваний ефект здійснення [2, с. 57].

Криміналістичні знання як система криміналістичної інфор-

мації у ході розслідування набувають доказового значення лише за умови, коли вони представлені певним способом і за допомо-гою криміналістичних засобів.

Таким є спосіб управління (протоколювання, фотографування), а результатом його використання — форма представлення кримі-налістичних знань, яка отримує статус доказів [158, с. 12—18].

Виділяються такі форми представлення криміналістичних знань у процесі доказування: вербальна, графічна, іконічна, комбінова-натощо[178, с. 74].

Частина криміналістичної інформації увійде в обсяг доказів і буде іменуватися доказовою, інша її частина у процесі доказу-вання використовуватися не буде і не матиме процесуального ха-рактеру, однак і вона має істотне значення. Ці знання містяться у відповідних джерелах (монографіях, дисертаціях, статтях, допо-відях тощо) і розподіляються за відповідними інформаційними потоками.

Спрямованість інформаційних потоків поширення криміналіс-тичних знань різноманітна. Це пояснюється різними обставина-ми. Одним з важливих факторів, що впливають на спрямованість даних потоків, є джерело виникнення криміналістичних знань. Якщо вони з’являються у сфері теорії, то можуть бути кореспон-довані відразу як мінімум у двох інформаційних потоках.

У одному випадку криміналістичні знання поширюються за допомогою публікацій у спеціальній літературі або виступів на наукових конференціях, сприймаються зацікавленими особами і використовуються у роботі. Однак вказаний шлях забезпечення

практики названими криміналістичними знаннями ускладнюєть-ся обмеженістю числа учасників конференцій, а також необхідні-стю аналізу значного обсягу опублікованої інформації кожним практичним працівником.

У іншому разі інформація сприймається від джерела безпосе-редньо зацікавленим державним органом і спрямовується по вну-трішньовідомчих інформаційних каналах. Таке сприйняття від-бувається у більшості випадків через ознайомлення зі звітами про результати науково-дослідної роботи певного колективу за конк-ретний період або внаслідок ініціативних пропозицій розробни-ків рекомендацій, в тому числі й дисертантів.

Однак у даній ситуації доведення інформації до зацікавлених осіб ставиться в залежність від ініціативи певного працівника, тобто від суб'єктивного фактора: в одному випадку — практич-ного, в іншому — наукового.

Використання інформації у внутрішньовідомчих інформацій-них потоках може відбуватися і як наслідок публікації або науко-вого повідомлення. Крім того, приймально-передавальною лан-кою може виступати і система навчальних закладів.

Дещо інакше формуються потоки інформації при поширенні криміналістичних знань, що виникають на практиці. У такому ра-зі інформація може залишитися у рамках конкретного колективу або як позитивний досвід сприйнята і поширена вищестоящими органами. Може бути продубльований і названий вище шлях — публікація або наукове повідомлення і далі по відомих каналах. У всіх випадках формування інформаційних потоків утвориться ще й безпосереднє спілкування працівників.

Така множинність потоків, природно, розширює пізнавальні можливості суб’єкта доказування, однак має і негативні сторони. Найбільш значущі з них можуть виявитися в утворенні інформа-ційної лавини, коли публікується багато праць, що не мають ні наукової цінності, ні новизни.

Разом з тим, коли важливі криміналістичні знання потрапля-ють у неозорий потік різних теорій, їх новизна і цінність можуть бути визначені лише невеликим числом фахівців. Це, у свою чер-гу, призводить до того, що споживачі сприймають лише те, з чим вони в даний час можуть справитися, що потрібно для виконання вузьких завдань, залишаючись абсолютно необізнаними, навіть у найближчих галузях знань.

Названі проблеми властиві не тільки сфері інформаційного обміну криміналістичними знаннями, а й всій науковій комуніка-ції. Тому оптимальним інформаційним забезпеченням процесу

доказування може бути визнана ситуація, коли кожний його суб’єкт міг би мати у своєму розпорядженні названі знання в по-вному обсязі, а також був би позбавлений необхідності перероб-ляти відомості, які йому не потрібні.

Створення вказаних умов і є сутністю забезпечення процесу доказування криміналістичними знаннями, оформленого у нау-ково організовану систему їх впровадження для застосування на практиці.

Для того, щоб вказані знання стали ефективним засобом для практики, вони повинні пройти стадію криміналістичної освіти, в результаті чого криміналістичні знання перетворюються в еле-мент професійних знань та вмінь співробітників ОВС, необхід-них їм для здійснення своїх функцій і підвищення кваліфікації.

Криміналістична освіта— це система навчання з викорис-тання прийомів, методів, методик і технічних засобів криміналіс-тики у практичній діяльності та залучення тих, хто навчається, до необхідних умінь і навичок. Через дану освіту криміналістичні знання впроваджуються у практику органів внутрішніх справ, a саме через навчальну дисципліну «Криміналістика», яка є необ-хідним та обов'язковим компонентом усіх рівнів професійної підготовки співробітників.

Забезпечення всебічного розвитку розумових та фізичних зді-бностей майбутніх правознавців, їх професійної підготовки, ви-ховання як особистостей вимагає від вузів вдосконалення діяль-ності. Змістовні і структурні зміни у системі вищої освіти, забезпе-чення підготовки спеціалістів залежать від вдосконалення, перш за все, форм навчальної роботи, надання їй комплексності та уні-версальності.

Тому криміналістична освіта повинна передбачати викладання більшості навчального матеріалу проблемного характеру, творче вивчення рекомендованої літератури і самостійне отримання но-вих знань для вирішення поставлених проблем.

Зміст вказаної освіти повинен відображати сучасні концепції криміналістичної науки, узагальнений досвід роботи слідчих апаратів, криміналістичних служб та оперативно-розшукових підрозділів, а також досвід правоохоронних органів закордонних країн з розкриття, розслідування та запобігання злочинам.

Вивчення криміналістики має на меті одержання теоретичних знань, умінь і практичних навичок.

Спеціалізація у процесі викладання криміналістики повинна реалізовуватися на основі принципу зв'язків теорії з практикою, практичного досвіду з наукою, взаємозв'язку теоретичного та

практичного навчання, що передбачає організацію застосування теоретичних положень у практиці слідчої діяльності.

Основна мета викладання криміналістики — прищеплення навичок практичної діяльності слідчого, вмілого застосовуван-ня при розслідуванні злочинів криміналістичних прийомів та засобів.

Питання про навички при вивченні криміналістики набувають особливого значення через те, що доводиться опановувати різні знання з цієї дисципліни, які потребують відпрацювання навичок різного рівня.

У психології відрізняють такі види навичок: рушійні /мотор-ні/, сенсорні /сприйняття/, розумові та вольові. У процесі оволо-діння професією слідчого формуються вказані навички. Так, при огляді місця події навички сприйняття відіграють вирішальну роль. Виявлення, фіксація та вилучення слідів потребують засто-сування прийомів і засобів криміналістичної техніки, для чого важливі рушійні навички [90, с. 71].

Якість підготовки молодих фахівців, які проходять слідчу спеціалізацію, значною мірою залежить від характеру спецкурсів, що вивчаються ними на відповідних кафедрах. Тому для забезпе-чення органічного поєднання теорії і практики при викладанні криміналістики розроблена і впроваджена у практику підготовки слідчих система спеціалізованих навчальних курсів. Як показує практика, під час навчання в ході вдало підібраних за тематикою і змістом спецкурсів майбутні фахівці отримують значний обсяг спеціальної інформації, потрібної для подальшої роботи. Зокре-ма, вони закріплюють пізнання з теорії загального курсу кримі-налістики, розширюють їх з найбільш важливих і актуальних пи-тань цієї науки і суміжних дисциплін, набувають практичних навичок у застосуванні криміналістичної техніки, в організації і плануванні розслідування, побудові версій і тактиці проведення окремих слідчих дій.

При розробленні навчально-методичних матеріалів спецкурсів повинні враховуватися потреби слідчої практики, аналіз органі-заційних і процесуальних проблем роботи слідчого, рівень знань слухачів з тих чи інших практично важливих розділів і тем зага-льного курсу криміналістики.

Наприклад, у Київському національному університеті внутрі-шніх справ України викладаються такі спецкурси, як: «Особли-вості розслідування окремих видів злочинів», «Доказування на досудовому слідстві», «Практикум із складання процесуальних документів», «Взаємодія слідчого з оперативними підрозділами

при розслідуванні злочинів», «Організація роботи підрозділів слідства та дізнання» тощо. Так, викладання першого з названих спецкурсів спрямовано на комплексне, повне і всебічне отриман-ня слухачами навичок розкриття та розслідування окремих видів злочинів.

Спеціалізований навчальний курс «Доказування на досудово-му слідстві» переслідує мету прищепити курсантам практичні навички із збирання, дослідження та оцінки доказів при розсліду-ванні кримінальних справ. До того ж ці питання розглядаються стосовно конкретних злочинів (Додаток 1).

Спеціалізований навчальний курс «Практикум із складання процесуальних документів» спрямований на прищеплення слуха-чам практичних навичок складання процесуальних документів при проведенні окремих слідчих дій. При проведенні практичних занять з цієї дисципліни відпрацьовуються також тактичні при-йоми, які слідчий використовує для ефективного вирішення слід-чих ситуацій з конкретних кримінальних справ.

Розроблений та викладається спецкурс «Взаємодія слідчого з оперативними підрозділами при розслідуванні злочинів» спрямо-ваний на прищеплення слухачам практичних навичок ефективно-го застосування форм та методів взаємодії слідчого з оператив-ними апаратами у процесі розкриття і розслідування конкретних видів злочинів.

Вивчення названих спецкурсів дозволяє відпрацювати у май-бутніх слідчих вміння глибокого аналізу всіх обставин справи, збирання доказів, їх всебічної оцінки й тактично правильного оперування ними при доказуванні, висуванні і перевірці слідчих версій, аналізі слідчих ситуацій, процесуально правильного офо-рмлення результатів слідчих дій а також їх організаційного і так-тичного забезпечення.

Криміналістична підготовка, яка є складовою навчального про-цесу, як й інша подібна діяльність, потребує комплексного забез-печення, тобто створення системи заходів, покликаних зробити можливим, дійсним та безумовним підвищення рівня підготовки майбутніх слідчих. Крім того, опанування знаннями може здійс-нюватись у різних формах та потребує постійної уваги. На його ефективність можуть впливати багато факторів — організацій-них, методичних, психологічних тощо. Але в сучасних умовах першочергового значення набуває інформаційне забезпечення вивчення окремих питань. Воно є сукупністю заходів, які охоп-люють збирання, обробку, накопичення та розподіл наукової ін-формації. При цьому інформаційне забезпечення виступає не

тільки як необхідна умова підвищення ефективності навчального процесу, а й як самостійна частина наукової праці у вигляді нау-ково-інформаційної діяльності професорсько-викладацького скла-ду вузу. Насамперед викладач формулює конкретні питання, що підлягають вивченню, тому що кожна тема відрізняється різно-манітністю та багатоплановістю інформації. He менш важливим є визначення бажаного рівня знань, якого повинні досягти майбут-ні фахівці. їх забезпечення навчальною літературою, технічними засобами, значну частину методичної допомоги доцільно здійс-нювати шляхом підготовки і видання спеціальних збірників на-вчально-методичних матеріалів, що включають різні питання ор-ганізаційного, інформаційного, технічного та методичного забезпе-чення. У багатьох випадках це повинно бути доповнено консуль-таційною роботою викладача, в якій перевага має віддаватися ін-дивідуальним бесідам.

Таким чином, можемо констатувати, що забезпечення слідчої спеціалізації передбачає проведення комплексу заходів, до яких можуть бути віднесені:

—        розподіл навчального матеріалу та встановлення обсягу, який повинен бути відпрацьований майбутніми фахівцями, ви-вчення окремих питань, що підлягають засвоєнню;

—        конкретизація рівня та глибини знань, умінь і навичок, якими фахівці повинні володіти, з урахуванням професійної сфе-ри їх майбутньої діяльності та спеціалізації;

—        визначення бюджету та часу на підготовку;

—        передбачення в навчальному плані занять, цілком присвя-чених методиці самостійної роботи (підготовці до семінарських і практичних занять, навчанню методам роботи з науковою, навча-льною та довідковою криміналістичною літературою);

—        забезпечення навчальною, методичною та довідковою літе-ратурою, наочними посібниками;

—        створення умов для самостійного відпрацювання навичок застосування технічних засобів (приладів, інструментів, матеріа-лів тощо);

—        забезпечення в необхідних випадках місця самостійної ро-боти, в тому числі й моделювання відповідного оточення у фото-лабораторії, класах, на навчальних криміналістичних полігонах;

—        консультування та методична допомога;

—        визначення форм, засобів і методів самоконтролю та конт-ролю знань, включаючи використання тренажерів, програмного опитування, впровадження навчання за системою: завдання — самостійне його виконання — контроль.

Отже вказані заходи можна поділити за такими основними напрямами:

—        організаційне забезпечення (централізація та координація навчання майбутніх фахівців);

—        наукове забезпечення у формах:

а)         науково-технічного забезпечення (пошук, вибір, пристосу-

вання та використання досягнень науково-технічного прогресу в

навчальному процесі);

б)         науково-методичне забезпечення (розроблення рекоменда-

цій з самопідготовки і створення необхідних умов для сприйнят-

тя цих рекомендацій);

—        інформаційне забезпечення.

Підводячи підсумки аналізу криміналістичної освіти, можна констатувати, що забезпечення криміналістичної підготовки суб’єктів доказування (насамперед слідчого) є її складовою та за-собом підвищення ефективності впровадження криміналістичних знань у практичну діяльність.

Особливість криміналістичних знань полягає у тому, що знач-на їх частина реалізується на практиці тільки із застосуванням певних технічних засобів. Реалізація криміналістичних знань та отриманих у процесі криміналістичної освіти вмінь і навичок з виявлення, збирання, дослідження та використання доказової ін-формації для розкриття і розслідування злочинів неможлива без наявності як самої криміналістичної техніки, так і без організа-ційно-функціональної системи з інформаційного забезпечення про можливість її застосування під час розслідування злочинів [2, с. 27].

Саме тому третім компонентом науково-технічного потенціа-лу розслідування злочинів, реалізація якого потребує відповідно-го криміналістичного забезпечення у діяльності слідчого, є кри-міналістична техніка.

Немає рації у наукових дослідженнях і у практичному за-стосуванні вживати поняття криміналістичної техніки, науко-во-технічних засобів, техніко-криміналістичних засобів у од-них випадках , значенні устаткування, пристроїв, присто-сувань, апаратів, матеріалів, інструментів, a у інших — як на-ведені значення, а також прийоми їх застосування. Це так зва-ний вузький і широкий зміст вживаних термінів. Ними можна оперувати в дослідженнях, що не мають практичного значення, тому що непотрібність опису якоїсь сукупності приладів чи одного з них без викладення їх юридичних (криміналістичних і процесуальних) цілей та розв’язуваних завдань, технічних і та-

ктичних правил, прийомів їх застосування для одержання оп-тимальних, достовірних та значущих результатів навряд чи може бути піддана сумніву. Тому необхідно використовувати у науковому обігу поняття «криміналістична техніка» (науково-технічні і техніко-криміналістичні засоби) лише як систему технічних засобів і методів їх застосування. Цієї точки зору дотримувався свого часу М. О. Селіванов. Він запропонував таке визначення техніко-криміналістичного засобу, як при-стрій, пристосування чи матеріал, використовуваний для зби-рання і дослідження доказів чи створення умов, що утрудню-ють вчинення злочинів [187, с. 34].

Вище уже висловлене негативне ставлення до розмежуван-ня розглянутих понять на широкі і вузькі. Але у даному разі слід зазначити, що у правильному, власне кажучи, визначенні Р. С. Бєлкіна об’єктивно не вийшло «вузького» змісту. Тому що в ньому йдеться не про пристрої, пристосування чи матеріали як такі, а про «пристрої, пристосування чи матеріали, використо-вувані для збирання і дослідження». Тобто про засоби й методи їх застосування, тому що технічні засоби, що пристосовуються і розроблені для боротьби зі злочинністю, як це неминуче випли-ває з визначення P. С. Бєлкіна, не можуть розглядатися окре-мовід прийомів їх використання у криміналістичних цілях [33, с. 61].

Крім того, Р. С. Бєлкін пропонує взагалі відмовитися від тер-міна «науково-технічний засіб» у криміналістичних досліджен-нях і практичній діяльності, цілком замінивши його терміном «техніко-криміналістичний засіб», оскільки, на його думку, пер-ший термін не відбиває специфічних, криміналістичних цілей за-стосування засобів і у цілому претензійний. Тому що низка тех-ніко-криміналістичних засобів не може бути названа науковими (наприклад, щуп, молоток, валик тощо). Така заміна не вважаєть-ся вдалою. Термін «науково-технічні засоби», у якому дефіс рів-нозначний «і», поєднує засоби всіх рівнів науковості, що можуть застосовуватися у криміналістиці (від ЕОМ до молотка і голки). У той час як запропонований новий термін семантично значно вужче змісту, що вже ним позначається. Крім того, науково-технічні засоби, застосовувані у криміналістиці, як слушно за-значається у літературі, поділяються на:

а)         спеціально створені для цілей криміналістики;

б)         пристосовані для цих цілей;

в)         загальновживані, використовувані у криміналістичних ці-

лях без переробок і пристосувань.

Варто підкреслити, що саме ці загальновживані, які не мають специфічного, криміналістичного призначення засоби, до кот-рих належать засоби фотографії, кінематографії, звукозапису і відеозапису, а також майже всі інструменти та матеріали, при-лади і пристосування, складають найбільшу частину засобів криміналістики. У зв’язку з цим не можна погодитися з відне-сенням до криміналістичних універсальних чи загальнотехніч-них засобів, використовуваних у криміналістичних цілях без перероблення чи пристосування. Полеміка, що розгорнулася з цього питання, не може бути зведена тільки до різного тлума-чення термінів. «Криміналістичні засоби» і «засоби криміналіс-тики» — не просто різний порядок слів, а вираження предметної належності. Це — наукове питання. При його вирішенні висно-вки повинні бути засновані на загальноприйнятому в науці по-ложенні, що методами даної конкретної науки є ті, які виникли саме в її надрах. У той же час цією наукою можуть використо-вуватися методи і засоби інших наук, наприклад, математичні, фізичні тощо. Таке ж становище спостерігається й у криміналіс-тиці. Таким чином, слід розрізняти методи і засоби криміналіс-тики і криміналістичні засоби і методи. Перше поняття значне ширше за друге.

Що ж стосується визначення меж переробки, з досягненням яких загальнотехнічний засіб перетворюється у криміналістич-ний, і ускладнень, пов’язаних з цим, тут, мабуть, потрібно скори-статися критеріями новизни, що містяться у нормах винахідниць-кого і патентного права.

Таким чином, науково-технічні засоби, використовувані у слі-дчій практиці, складаються з техніко-криміналістичних і загаль-нотехнічних засобів. Поняттям «науково-технічні засоби» варто охоплювати усі без винятку засоби і методи їх застосування, ви-користовувані (у плані нашого дослідження) у слідчій роботі в процесі доказування, а терміном «техніко-криміналістичні засо-би»—технічні засоби, спеціально створені для кримі- налістич-них цілей чи пристосовані для цього шляхом змін загальнотехні-чнихзасобів[1,с. 5].

3 огляду на висловлені положення, аналізуючи наявні у літе-ратурі визначення і поняття науково-технічних засобів, можна дати їм таке визначення.

Науково-технічні засоби, застосовувані у слідчій роботі, є си-стемою загальнотехнічних, пристосованих і спеціально розроб-лених приладів, апаратів, устаткування, інструментів, пристосу-вань, матеріалів, а також методів і прийомів їх застосування з

метою найбільш ефективного проведення досудового розсліду-вання, дізнання і запобігання злочинам.

Різні точки зору у криміналістичній літературі існують не тільки щодо поняття техніко-криміналістичних засобів, а також щодо їх класифікації. Автори неоднаково підходять до підстав такої класифікації і, отже, по-різному їх класифікують.

Професор М. О. Селіванов техніко-криміналістичні засоби кла-сифікує за двома підставами: за походженням і за цільовим при-значенням.

За походженням техніко-криміналістичні засоби він поділяє на дві групи:

•          засоби, розроблені відповідно до загальної техніки і присто-совані до спеціальних криміналістичних завдань (засоби фото- і кінозйомки, звукозапис, відеозапис і деякі інші);

•          створені виключно для вирішення криміналістичних завдань (спеціальні фотокамери криміналістичного призначення, засоби для копіювання слідів рук парами йоду тощо) [187, с. 105].

За цільовим призначенням техніко-криміналістичні засоби цей вчений також поділяє на дві групи:

•          техніку, призначену для слідчих і фахівців-криміналістів і застосовувану з метою виявлення, вилучення і фіксації доказів (засоби фотозйомки і для роботи зі слідами, апаратура для звуко-запису тощо);

•          техніку, застосовувану при дослідженні речових доказів і, головним чином, при провадженні криміналістичних експертиз (засоби і методи судово-дослідницької фотографії, засоби вимі-рювальної техніки, аналітичні люмінесцентні лампи, лупи, мік-роскопи тощо) [187, с. 109—129].

Аналогічної класифікації техніко-криміналістичних засо-бів дотримуються професори А. I. Вінберг і В. П. Колмаков, які поділяють їх на техніку, спеціально виготовлену для цілей криміналістики, пристосовану для цих цілей, універсальну чи загальнотехнічного використання без переробки чи пристосу-вання.

Розглядаючи питання про класифікацію, професор Р. С. Бєл-кін вперше виділяє таку групу, як «польові техніко-криміна-лістичні засоби». Під ними він розуміє ті засоби і методи, які ви-користовуються чи можуть бути використані не у кабінеті слід-чого або у лабораторії експерта, а безпосередньо у «польових умовах» — на місці події при огляді чи при провадженні там ін-ших слідчих дій або дослідницьких експертних операцій (набори техніко-криміналістичних засобів для роботи у «польових умо-

вах» слідчі валізи, спеціальні комплекти техніко-криміналістич-них засобів для прокурорів, криміналістів тощо) [33, с. 12].

У спеціальній літературі зустрічається й інша класифікація техніко-криміналістичних засобів. Так, Є. П. Іщенко поділяє ці засоби на чотири групи за такими підставами:

•          за виникненням: а) засоби, створені і використовувані тіль-ки у криміналістичній практиці; б) засоби, запозичені з інших галузей науки і техніки та пристосовані для криміналістичних цілей; в) засоби, запозичені із загальної техніки і використову-вані без змін;

•          за видом: а) прилади; б) апаратура й устаткування; в) ін-струменти і пристосування; г) пристосування і матеріали; д) ком-плекти науково-технічних засобів;

•          за суб’єктом застосування: а) слідчими для збирання доказо-вої інформації; б) експертами при провадженні експертних дослі-джень; в) фахівцями при провадженні слідчих дій; г) оператив-ними працівниками при провадженні оперативно-розшукових заходів;

•          за цільовим призначенням: а) засоби виявлення слідів зло-чину і предметів — речових доказів; б) засоби фіксації слідів (у широкому розумінні); в) засоби, призначені для закріплення і вилучення слідів та речових доказів; г) засоби, призначені для експертного дослідження кримінально-судових доказів; д) засоби криміналістичного обліку, розшуку злочинців і викраденого май-на; е) засоби наукової організації праці слідчого; є) засоби, вико-ристовувані для запобігання злочинним посяганням і фіксування злочинних посягань на місці злочину.

Оцінюючи свою систему класифікації техніко-криміналістич-них засобів, автор слушно підкреслює, що вона має потребу в по-дальшому розробленні й удосконаленні [101, с. 7]. Дійсно, поділ зазначених засобів за видом на: а) прилади; б) апаратуру і устат-кування, інструменти та пристосування — не чіткий. Власне ка-жучи, немає різниці між приладами й апаратурою. Інструмент теж у ряді випадків може називатися приладом (мікрометр, вимі-рювальна лупа тощо). Викликає сумнів також поділ технічних за-собів за суб’єктом застосування, оскільки багато технічних засо-бів використовуються і слідчим, і спеціалістом, і експертом, і оперативним пращвником.

Багато питань техніко-криміналістичного забезпечення розсліду-вання, як уже зазначалося вище, регулюється відомчими акта-

ми: наказами, інструкціями, положеннями, настановами й інши-ми документами. Шдготовка проектів названих документів кері-вниками відомств нерідко доручається науково-дослідним уста-новам даного відомства. Участь вчених у цій роботі забезпечує високу якість підзаконних нормативних документів, точну їх від-повідність чинному законодавству, що, врешті-решт, позитивно позначається на рівні технічної оснащеності слідчих апаратів, ор-ганів дізнання, експертних установ, рівнів використання наявної у їх розпорядженні техніки.

Ha озброєнні правоохоронних органів є багато різної криміналіс-тичної техніки. Знання ефективності її використання має важливе теоретичне і практичне значення. Тому багато вчених-кримі-налістів при роботі над дисертаціями, підручниками, науковими статтями й іншими працями ретельно висвітлюють практику ви-користання техніко-криміналістичних засобів, виявляють пози-тивні і негативні їх моменти та розробляють пропозиції з удоско-налення останніх. Способи вивчення практики бувають най-різноманітніші: вивчення протоколів слідчих дій, анкетування слідчих, працівників дізнання й експертно-криміналістичних під-розділів, особисті бесіди з цією категорією працівників, участь у інспектуванні слідчих апаратів, апаратів дізнання тощо.

За результатами вивчення практики вчені вносять різні пропо-зиції, суть яких часто зводиться до наступного:

■          пропозиції з усунення виявлених недоліків у застосуванні техніко-криміналістичних засобів;

■          пропозиції з поширення позитивного досвіду;

■          пропозиції про вилучення із застосування неефективних технічних засобів, пропозиції з розроблення досконаліших ін-струкцій та інших керівних документів із застосування техніко-криміналістичних засобів;

■          пропозиції з розробки й взяття для застосування на практиці нових приладів, наукових методів і методик та інші.

Пропозиції за результатами узагальнення практики викорис-тання техніко-криміналістичних засобів викладаються вченими у наукових працях або доповідних записках на ім'я керівників ві-

йдеться про техніко-криміналістичні засоби у вузькому їх розу-мінні, тобто про прилади, різні пристосування, засоби копіюван-ня слідів тощо, то серйозна робота з їх розроблення проводиться

no лінії MBC, у складі якого є Науково-дослідний інститут спеці-альної техніки, що займається розробленням зазначених засобів. Ним розроблено багато техніко-криміналістичних засобів, які знаходяться на озброєнні правоохоронних органів: пересувні криміналістичні лабораторії, уніфіковані валізи для оглядів місць подій, різні порошки для виявлення невидимих слідів рук, пошу-кові прилади, численні прилади для лабораторних досліджень речових доказів тощо.

Розроблення техніко-криміналістичних засобів провадять та-кож кафедри криміналістики вищих навчальних закладів. Вагомі результати у цій галузі досягнуті у колишній Київській вищій школі MBC СССР (нині Київський національний університет внутрішніх справ). Працівниками кафедри криміналістики цього навчального закладу розроблені: пристрій для ідентифікації маг-нітофона, на якому був зроблений запис; обчислювальний ком-плекс для ідентифікації особистості за голосом, комплект кримі-налістичних широкозахватних магнітних щіток; субліматор парів йоду з водяним підігрівом; прилад для поновлення залитих текс-тів методом електрофорезу тощо. Наукові розробки із створення нових техніко-криміналістичних засобів учені правоохоронних органів здійснюють, як правило, із залученням профільних нау-ково-дослідних інститутів, спеціалізованих конструкторських бю-ро, промислових підприємств і об’єднань. У цьому разі роль нау-ковців НДУ правоохоронних органів зводиться до підшукання установ, здатних здійснити відповідне розроблення технічного засобу, підготовку технічних завдань і вимог на новий виріб, ви-пробування його дослідних зразків, підготовку інструкцій із за-

значення можливості використання їху криміналістичнш цілях. При розслідуванні злочинів широко використовуються технічні засоби як спеціально розроблені для використання при прова-дженні слідчих дій і виконанні експертиз, так і інші, вироблені для використання у промисловості, наукових дослідженнях, у побуті. Це — фотоапарати, фотоматеріали, кінокамери, магніто-фони, мікроскопи та інші дослідницькі прилади, зліпочні маси, освітлювальна апаратура тощо. Вчені й експерти-криміналісти постійно стежать за появою нової техніки і матеріалів, що випус-каються промисловими підприємствами, відвідують виставки, науково-дослідні установи, конструкторські бюро з метою вияв-лення технічних засобів, що можуть знайти застосування у подо-

ланні злочинності. Прилади, які становлять інтерес, і матеріали ретельно вивчаються. У разі потреби одержуються їхні зразки й апробуються у криміналістичних лабораторіях. При позитивних результатах вчені вносять пропозиції про забезпечення такими приладами чи матеріалами слідчих апаратів, органів дізнання і експертно-криміналістичних підрозділів. Так, за пропозицією вчених-криміналістів правоохоронні органи України свого часу почали широко оснащуватися металошукачами, репортерськими фотосумками, фотоспалахами, дзеркальними фотоапаратами «Зеніт», диктофонами, ультрафіолетовими освітлювачами, елек-тронно-оптичними перетворювачами тощо. Без позитивного ви-сновку вчених щодо доцільності використання нових технічних засобів у діяльності правоохоронних органів жодна організацій-на робота із забезпечення ними практичних апаратів не прова-

ДШНаукове розроблення прийомів, методів і методик виявлення, фіксації, вилучення і дослідження речовш доказів. Наукові при-йоми, методи і методики відіграють при провадженні слідчих дій і експертних досліджень таку ж важливу роль, як і технічні засо-би. Без них техніка не може ефективно використовуватися. Тому в системі техніко-криміналістичного забезпечення розслідування питанням розроблення і впровадження наукових методів і мето-дик приділяється серйозна увага. Розробленням їх займаються, власне кажучи, всі науково-дослідні установи правоохоронних органів, кафедри криміналістики юридичних вузів, фахівці-криміналісти практичних підрозділів.

Наукових методів і методик криміналістичного характеру розроблено багато. Вони викладені у дисертаціях, підручни-ках, навчальних посібниках, наукових працях, статтях й інших публікаціях. Спроби їх класифікації ще ніхто не починав, хоча необхідність у цьому є. Це важливо хоча б тому, що не всі ме-тоди і методики вимагають однакового підходу при оцінці їх значущості для практики. Всі криміналістичні методи і мето-дики доцільно поділити на два класи (групи). До одного з них варто відносити методи і методики, що не потребують спеціа-льного схвалення компетентним органом. Це в основному ме-тодики, пов'язані із застосуванням техніко-криміналістичних засобів при провадженні слідчих дій. Наприклад, методи фото-графічної зйомки на місці події, прийоми використання пошу-кової техніки при обшуку, способи виготовлення зліпків зі слі-дів тощо. Другий клас мають складати методи і методики, що перед застосуванням повинні пройти ретельне апробування

фахівцями і мають бути схвалені уповноваженим на те орга-ном. Власне кажучи, тут йдеться про експертні методики. У даний час методики, застосовувані при проведенні експертиз, у більшості випадків ніким не затверджуються. їх ефективність перед публікацією не перевіряється і про них часто можна су-дити лише за тими даними, що їх наводить автор. Така практи-ка має потребу в змінах, оскільки не завжди забезпечує надій-

Одне із завдань техніко-криміналістичного забезпечення розслі-дування — це належна технічна підготовка працівників право-охоронних органів: слідчих, працівників дізнання, фахівців екс-пертно-криміналістичних підрозділів. Адже в остаточному під-сумку саме від цього залежить рівень використання наявної тех-ніки. Важлива роль у вирішенні вказаного завдання приділяєть-ся професорсько-викладацьким складом кафедр криміналістики юридичних вузів, вченими науково-дослідних установ правоохо-ронних органів. Вони вирішують багато важливих питань техніч-ної підготовки:

■          визначають необхідний обсяг технічних знань для різних ка-тегорій працівників (слідчих, працівників дізнання, експертів-криміналістів) з урахуванням розв'язуваних ними практичних за-вдань, розробляють програми технічної підготовки для студентів юридичних вузів і середніх навчальних закладів, з також для кур-сів і зборів з підвищення кваліфікації слідчих, працівників діз-нання, експертів; готують підручники, навчальні й наочні посіб-ники з використання техніко-криміналістичних засобів;

■          безпосередньо беруть участь у навчальному процесі, висту-пають з лекціями;

■          проводять практичні заняття на курсах і зборах з підвищен-ня кваліфікащї.

Вивчення і поширення зарубіжного досвіду вшорштання в розслідуванні техніко-криміналістичних засобів. За кордоном на основі сучасних досягнень природних і технічних наук розробле-но немало криміналістичних методик і технічних засобів, які ус-пішно використовуються у боротьбі зі злочинністю. Багато з них становлять інтерес також для нашої практики. Тому вчені уважно стежать за криміналістичними новинками, що з'являються за ру-бежем, вивчають їх і публікують відповідну інформацію для ознайомлення з нею практичних працівників.

Отже, як вбачається із зазначеного вище, на даний час у кри-міналістиці існує багато думок як щодо поняття техніко-криміна-

лістичних засобів, так і їх класифікації. Але все ж нас цікавить інший аспект, про що і йтиметься далі.

Йдеться про техніко-криміналістичне забезпечення цієї діяль-ності, спрямоване на створення умов постійної готовності до за-стосування засобів і методів криміналістичної техніки і реалізації останніх у кожному конкретному випадку розслідування та запо-бігання злочинам [146, с. 63].

Отже, на основі вищерозглянутих положень підрозділу можна зробити висновки, що, по-перше, об'єктом криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві є дія-льність з використання науково-технічного потенціалу в процесі доказування, який складається з криміналістичних знань, кримі-налістичної освіти та криміналістичної техніки. По-друге, суб'єк-тами цього специфічного виду діяльності будуть виступати ор-гани законодавчої влади, управління, а також науково-дослідні організащї і навчальні заклади, безпосередньо наукові й практи-чні працівники, педагоги. По-третє, взаємозв'язки і взаємовідно-сини між вказаними суб’єктами розподілятимуться за каналами: правового (законодавчого), організаційно-управлінського, науко-вого забезпечення тощо.

Відповідно можна навести визначення криміналістичного за-безпечення процесу доказування на досудовому слідстві. Це са-мостійна, специфічна діяльність відповідних суб’єктів по ство-ренню необхідних умов з оптимізації процесу доказування на досудовому слідстві.