Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
1.3. Доказування у стадії досудового розслідування : Теорія і практика кримінальстичного забезпечення процесу доказування в розслідуванні злочинців : Бібліотека для студентів

1.3. Доказування у стадії досудового розслідування


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 

Загрузка...

У стадії досудового розслідування найбільш повно проявля-ються усі елементи кримінально-процесуального доказування. Головне завдання цієї стадії— зібрати, дослідити, пе’евірити й оцінити докази з метою всебічного, повного й обєктивного з’ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Для виконання цього завдання особа, яка про-вадить дізнання, і слідчий вправі використовувати всі передбаче-ні законом джерела (ч. 2 ст. 65 КПК України) і способи (ч. 1 і ч. 2 ст. 66 КПК України) одержання фактичних даних, що дає можли-вість належним чином перевірити й оцінити всі одержані докази і прийняти правильне рішення, яке завершує провадження у даній стадії.

Особливий інтерес, проте, становить розгляд питань про те, які обставини повинні бути встановлені до моменту притягнення особи як обвинуваченого, а також про зміст внутрішнього пере-конання, що повинне сформуватися у слідчого при прийнятті да-ного процесуального рішення.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство України не дає відповіді на ці питання, вказуючи лише, що постанова про притягнення як обвинуваченого виноситься «коли є достатньо доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою»

(ст. 131 КПК України). Аналогічні формулювання містяться й у проектах КПК України.

У теоретичних працях наведене положення тлумачиться по-різному. Тому для того, щоб вирішити, що слід розуміти під під-ставою для прийняття рішення про пред’явлення обвинувачення, необхідно хоча б коротко розглянути сутність поняття «обвину-вачення» взагалі.

Ф. Н. Фаткуллін, думка якого з даного питання є найбільш ар-гументованою, виділяє два аспекти цього поняття: процесуаль-ний і матеріально-правовий. Під обвинуваченням у процесуаль-ному значенні розуміється заснована на законі процесуальна діяльність компетентних органів і осіб з викриття обвинувачено-го в інкримінованому злочині і з обґрунтування кримінальної відповідальності для того, щоб домогтися публічного осуду останнього. А під обвинуваченням у матеріально-правовому ро-зумінні — сукупність встановлених у справі й інкримінованих обвинуваченому у вину суспільно небезпечних і протиправних фактів, за які ця особа несе кримінальну відповідальність і пови-нна бути засудженою [219, с. 11—12].

Наведене визначення обвинувачення вперше формулюється у постанові про притягнення як обвинуваченого.

Постанова повинна містити три складові:

1)         фабулу обвинувачення, тобто реальний зміст інкримінова-ного обвинувачуваному діяння, та встановлені у справі факти, у яких передбачені ознаки відповідного складу злочину;

2)         юридичне формулювання, тобто ті правові ознаки, що при-таманні типовому поняттю будь-якого виду злочину;

3)         правову кваліфікацію за відповідною статтею (частиною, пунктом) Особливої частини КК України [219, с. 22—25].

Саме ці обставини, які утворюють фабулу обвинувачення, і складають предмет доказування при притягненні особи як обви-нуваченого.

До цього момент’ повинні бути встановлені обставини, що характеризують обовязкові ознаки складу злочину: ті конкретні суспільні відносини, які охороняються нормами кримінального права, що порушені чи поставлені під загрозу порушення; забо-ронене КК суспільно небезпечне діяння; факт вчинення даного діяння притягнутою як обвинуваченим особою; обставини, що свідчать про відповідність останньої ознакам суб’єкта злочину (досягнення нею віку настання кримінальної відповідальності й осудність); вину цієї особи у вчиненні діяння, що виражається у формі умислу чи необережності.

Деякі вчені висловлюють незгоду з пропозицією притягувати особу як обвинуваченого тільки за умови доказовості її вини у вчиненні злочину. Ця думка аргументується посиланням на за-кріплену в ст. 62 Конституції України презумпцію невинності, в силу якої обвинуваченого не можна визнати винним (а тим са-мим, нібито, не можна вважати доказаною і його вину у вчиненні злочину) до набрання щодо обвинуваченого вироком законної сили [209, с. 142]. Такий підхід викликає певне заперечення, що випливає, як на нашу думку, з ототожнення понять «вина» і «винність», чого робити не можна.

У постанові про притягнення як обвинуваченого обов’язко-во повинна бути зазначена форма вини (умисел чи необереж-ність). У юридичній літературі слушно йшлося, що у даній по-станові обов’язково потрібно вказувати і вид умислу або необ-ережності, якщо він має кримінально-правове значення. Крім того, слідчий вправі вказати на вид умислу чи необережності у будь-якому випадку. Причому суд має бути зв’язаний такою вказівкою. Якщо він дійде висновку про наявність у обвинува-ченого іншого виду умислу або необережності, ніж той, котрий зазначений у постанові слідчого, то суд повинен керуватися положенням, закріпленим у КПК України, тобто не допускати погіршення становища обвинуваченого і порушення його пра-ва на захист [8, с. 42].

Складніше вирішити питанн