4.2. Порядок нормування витрат і визначення нормативної собівартості


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 

Загрузка...

Важливою умовою ефективного функціонування норматив-ного методу обліку витрат і калькулювання собівартості є на-явність заздалегідь розроблених і затверджених норм витрачання матеріальних і трудових ресурсів на виробництво одиниці про-дукції. Залежно від вимог, які висувають до норм, їх поділяють на базисні, теоретичні (ідеальні) і поточні (досяжні). Для опера-тивного управління витратами важливе значення мають саме поточні норми, які розробляються з урахуванням нормативних умов діяльності підприємства за прийнятої технології і органі-зації виробництва. Такі норми повинні бути реально досяжни-ми, що має важливе стимулююче значення.

За даними К. Друрі та його співавторів [6, с. 429], частота встановлення окремих типів нормативів у США розподіляється таким чином (у відсотках):

– нормативи забезпечення максимальної ефективності  5

– важкодосяжні нормативи 44

– нормативи на базі середніх минулих результатів          46

– інші методи 5

Існують два підходи до методики розробки стандартів витрат. Перший базується на аналізі фактичних витрат, що склали-ся за минулі періоди. Але нормативи не повинні бути простою екстраполяцією витрат минулого періоду, які могли бути мало-ефективними, а деякі просто зайвими. Крім того, при розробці норм витрат необхідно врахувати зміни у складі обладнання, тех-

нології виробництва, організації праці, складі та якості сирови-ни, обсягів виробництва, загальної економічної ситуації в країні і т. ін.

Другий підхід базується на експериментальних та розрахун-кових методах встановлення норм, виходячи з технічних харак-теристик обладнання, хронометражних спостережень, технічно-го нормування тощо. Цей метод більш трудомісткий, але він поз-бавлений повторення недоліків минулих періодів і тому є більш ефективним.

За даними зарубіжних дослідників [6, с. 428], нормативний метод використовують від 65% (Японія) до 86% (США) великих компаній. Методи встановлення нормативів застосовують різні, але найбільш поширеними є такі (табл. 4.2):

Таблиця 4.2

Частота застосування різних методів розробки нормативів (за К. Друрі)

 

Метод установлення нормативів   Частота використання, %

 

            Ніколи            Рідко   Інколи            Часто  Завжди

Нормативи на базі конструк-торського або технічного аналізу  18        11        19        31        21

На підставі серії дослідів      18        16        36        25        5

Вивчення практики, що засто-совується на робочих місцях      21        18        19        21        21

Середнє значення наведених методів       22        11        23        35        9

До розробки стандартів витрат залучають працівників тих підрозділів, які відповідають за ті чи інші статті витрат: технологіч-ного відділу – для розробки норм витрачання матеріалів, відділу постачання – для визначення стандартної ціни на матеріали і т. ін.

Норми витрачання матеріалів встановлюють експерименталь-но інженери – технологи з урахуванням якості вихідної сирови-ни, характеристик обладнання та особливостей технології вироб-ництва. До норми витрат матеріалів включають можливі втрати та відходи у процесі виробництва, неминучий технологічний брак тощо. Нормативну кількість матеріалів розраховують за кожною виробничою операцією, необхідною для виготовлення конкрет-ного продукту.

Нормативну ціну на матеріали, паливо, куповані напівфаб-рикати тощо визначають працівники відділу постачання, вихо-дячи з найнижчої ціни з можливих у наступному періоді. Норма-тивні ціни визначають на кожен вид матеріалів з урахуванням

можливих транспортно-заготівельних витрат, обсягів закупівель, умов розрахунків тощо.

Нормативи прямих витрат праці визначають виходячи із ха-рактеру робіт та умов їх виконання, необхідної кваліфікації робітників, умов організації і оплати праці.

З цією метою можуть застосовуватися спеціальні дослідження трудових процесів: фотографія робочого часу, хронометраж ок-ремих операцій і т. ін.

Рівень оплати праці встановлюють виходячи з діючих та-рифних ставок та окладів, розрахованих на їх основі розцінок. При цьому враховують діючі нормативні акти та колективні уго-ди. Відрахування на соціальні заходи планують відповідно до за-конодавчих норм.

Нормативи виробничих накладних витрат залежать від об-сягу виробництва і визначаються як нормативна ставка на оди-ницю бази розподілу цих витрат. Визначення нормативу вироб-ничих накладних витрат пов’язане з такими проблемами:

1)         правильне визначення обсягу виробництва на плановий період, від чого часто залежить загальна сума виробничих на-кладних витрат;

2)         правильне визначення загальної суми постійних і змінних накладних витрат;

3)         правильне визначення бази розподілу (фактора) наклад-них витрат.

Нормативи накладних виробничих витрат розраховують працівники бухгалтерії на підставі бюджетів (кошторисів) таких витрат, складених окремими виробничими підрозділами (цент-рами відповідальності).

У системі «стандарт-кост» для кожного виробу складають «Лист нормативних витрат», в якому наводять перелік основних складових виробу (вихідних матеріалів), їх кількість (площу, об-сяг) на одиницю продукції, нормативну ціну, загальну вартість матеріалів. У другому розділі цього листа наводять перелік ос-новних операцій з виготовлення продукції, норми витрат праці на виконання цих операцій, тарифні ставки за годину робочого часу, вартість виконання окремих операцій та загальну суму вит-рат на оплату праці. Виробничі накладні витрати включають до нормативної собівартості пропорційно обраній базі їх віднесен-ня (табл. 4.3).

Сума нормативних витрат на одиницю продукції – це нор-мативна собівартість, яка використовується для оцінки продукції при її оприбуткуванні з виробництва, оцінки запасів, визначен-

ня собівартості реалізованої продукції, порівняння фактичної собівартості з нормативною, вирішення питань ціноутворення тощо.

Таблиця 4.3

Лист нормативних витрат на одиницю виробу

А. Перелік матеріалів

 

Вид матеріалів           Кількість за нормою Ціна за нормативом, грн      Загальні витрати грн

Матеріали А, см2      120      0,10     12,00

Деталі Б, шт.  6          3,00     18,00

Компонент В, шт.     1          20,00   20,00

Разом матеріалів       х          х          50,00

Б. Перетворюючі операції

 

Операція        Час за нормою, год.  Нормативна розцінка, грн   Загальні витрати, грн

Обробка матеріалу А            1,00     12,50   12,50

Встановлення деталей Б      0,50     12,50   6,25

З’єднання з компонентом В            0,10     9,00     0,90

Перевірка і пакування          0,15     9,00     1,35

Разом трудовитрат   1,75     х          21,00

В. Накладні витрати за ставкою 10 грн за робочий час, всього – 17,50 грн.

Г. Загальні нормативні витрати на одиницю продукції – 88,50 грн.

Протягом року можливі зміни норм витрат у випадках зміни умов виробництва (заміна обладнання, матеріалів, впроваджен-ня нової технології виробництва тощо).