Глава 3 МЕТОДИ І СПОСОБИ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ) 3.1. Поняття собівартості та її види. Методи обліку витрат і калькулювання собівартості


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 

Загрузка...

Собівартість – це виражена у грошовому вимірнику величи-на ресурсів, використаних у певних цілях. Таке визначення вклю-чає три важливих положення:

– витрати визначаються обсягом використаних ресурсів (ма-теріалів, праці, основних засобів тощо);

– величина використаних ресурсів визначається у грошово-му вимірнику;

– показник собівартості завжди характеризує конкретний об’єкт (вид продукції, завдання, проект, замовлення тощо).

Собівартість продукції є одним з важливих узагальнюючих економічних показників ефективності роботи підприємства, ос-новою для ціноутворення, а зниження собівартості – важливий резерв покращання фінансового стану підприємства.

Обчислення собівартості називають калькуляцією.

Залежно від часу складання, методики розрахунку та вихід-них даних калькуляції поділяють на планові, нормативні, про-візорні, фактичні.

Планові калькуляції складають перед початком виробничого процесу на підставі планових норм витрат та планового виходу продукції і протягом виробничого процесу не змінюють.

Нормативні калькуляції складають на кожен наступний ро-бочий період, вид або цикл робіт за нормами, скоригованими з урахуванням умов, що склалися на даний момент. При зміні умов виробництва нормативи витрат переглядаються та уточнюються.

Провізорні (попередні) калькуляції складаються за деякий час до закінчення звітного періоду на підставі фактичних даних про витрати і вихід продукції за минулий час з початку періоду та очікуваних витрат і виходу продукції до кінця звітного періоду. Їх використовують для визначення очікуваних фінансових ре-зультатів та для планування на наступний період.

Звітна (фактична) калькуляція складається після закінчення звітного періоду на підставі облікових даних про фактичні вит-рати і вихід продукції.

За періодом господарської діяльності, витрати якого вклю-чені до собівартості, калькуляції поділяють на:

– щоденні;

– місячні, квартальні;

– за періодами робіт (циклами, фазами, переділами, стадія-ми тощо);

– по закінченні робіт (замовлення).

За складом елементів витрат, що включаються до собівар-тості, калькуляції бувають:

– повні виробничі;

– повні комерційні;

– неповні (калькуляції змінних витрат).

Основними принципами калькулювання є:

1)         науково обґрунтована система класифікації витрат

підприємства;

2)         визначення об’єктів обліку витрат, об’єктів калькулюван-ня і калькуляційних одиниць;

3)         вибір методу розподілу накладних витрат;

4)         розмежування витрат між звітними періодами;

5)         розмежування поточних витрат на виробництво і капі-тальних вкладень (інвестицій);

6)         вибір методу обліку витрат і калькування собівартості.

Зупинимося коротко на характеристиці деяких з переліче-

них принципів.

Об’єкт віднесення (обліку) витрат – це виріб, організаційний підрозділ, вид виробництва, цикл, стадія, агрегат, інша форма діяльності або програма, проект, задача тощо, для яких організо-вано відокремлений облік витрат, тобто відкривають окремий аналітичний рахунок для обліку витрат. Об’єкт обліку витрат визначають на кожному підприємстві самостійно з урахуванням умов виробництва, особливостей технології та потреб управлін-ня витратами.

Об’єкт калькуляції – це вид продукції, робіт, послуг, ви-робництво, програма, завдання, замовлення і т. ін., собівартість яких визначають. Відповідно до методичних рекомендацій з обліку і калькулювання собівартості продукції у промисловості об’єктами калькулювання можуть бути: виробниче замовлення, група однорідних виробів, типовий представник групи, виріб, вузол, деталь, умовна одиниця продукції (робіт), комплект і т. ін. В окремих випадках об’єкт обліку витрат і об’єкт кальку-ляції збігаються (наприклад: замовлення, програма, завдання тощо).

Калькуляційна одиниця – це одиниця вимірювання окремих видів продукції (робіт, послуг), собівартість яких визначається: тонна, ц, шт., рулон, пара, комплект, упаковка, м3, умовна оди-ниця тощо.

Для однакового включення витрат у собівартість продукції прийнято обмежувати витрати на її транспортування після одер-жання з виробництва лише до складу готової продукції (франко-склад готової продукції). Усі інші витрати відносять на витрати з реалізації.

Якщо від одного об’єкта обліку витрат одержують два і більше об’єкта калькуляції (види продукції), то методика визначення її собівартості дещо ускладнюється. При цьому виходять з такого положення, що ту продукцію, для одержання якої організовано виробництво, називають основною. Ту ж продукцію, яку одер-жують паралельно з основною в одному технологічному процесі, але яка не є основною, називають супутньою, або побічною (на-приклад, макуха і шрот в олійному виробництві, висівки – у борошномельному, шлак і доменний газ – у металургійному ви-робництві та ін). У той же час деякі виробництва дають одночас-но два і більше видів основної продукції. Такі виробництва часто називають комплексними, а їхню продукцію – суміжною, або спряженою.

Різні за призначенням види продукції по різному оцінюють і калькулюють.

Супутня продукція, як правило, оцінюється за цінами мож-ливого використання або реалізації і не калькулюється, а на її вартість зменшуються витрати на основну продукцію.

Розподіл витрат між окремими видами суміжної продукції у точці їх роз’єднання може здійснюватися з використанням таких методів:

– за коефіцієнтами, рекомендованими відповідними галу-зевими міністерствами (всі види продукції перераховуються в умовну за встановленим співвідношенням);

– за попередньо встановленим відсотковим співвідношен-ням витрат на окремі види продукції;

– пропорційно вартості продукції за цінами реалізації;

– пропорційно вартості продукції за нормативною собівар-тістю;

– пропорційно вмісту в продукції корисних речовин і т. ін.

Після розподілу витрат між об’єктами калькуляції собівартість одиниці продукції визначають діленням загальної суми витрат на кількість виготовленої продукції у натуральних вимірниках.

Відхилення фактичної собівартості виробленої готової про-дукції від ціни її оприбуткування протягом звітного періоду на-зивають калькуляційними різницями. Останні списують з кредиту рахунка «Виробництво» на дебет рахунків використання або реа-лізації продукції додатковим (якщо фактична собівартість вища планової) або від’ємним (якщо планова собівартість вища фак-тичної) записами.

Після списання калькуляційних різниць рахунки обліку ви-робництва закривають, якщо відсутні залишки незавершеного виробництва.

Облік витрат і обчислення собівартості продукції може бути організованим на підприємстві різними методами залежно від виду виробництва, його організації і технології, організаційної структури підприємства, потреби управління витратами і т. ін. (рис. 3.1).

Ознаки класифікації

Калькуляційні системи |

 

Ступінь поглинання постійних витрат

Методи визначення

повної собівартості

(«абзорбшен-костинг»)

Методи калькулю-вання змінних витрат

(«директ-костинг»

та «верібл-костинг»)

1         

 

■>

Вихідна інформація

для обчислення

собівартості

Фактичне

калькулю-

вання

 

Змішане

калькулювання

(нормальне)*

Нормативний

облік («стан-

дарт-костинг»)

 

Вибір об’єкта калькулювання

Позамовне калькулювання

Попроцесне (попередільне) калькулювання

*Змішане калькулювання (характерне для зарубіжних облікових сис-тем) передбачає врахування прямих витрат за фактичними даними, а непрямих (накладних) – за плановим коефіцієнтом розподілу (як пра-вило, середньорічним).

Рис. 3.1. Класифікація калькуляційних систем1

Фозроблено на підставі: Каверина О.Д. Управленческий учет: сис-темьі, методьі, процедурьі. - М.: «Финансьі и статистика», 2003. -С. 112-120.

Усі ці методи умовно можна об’єднати у дві групи: позамов-не та попроцесне калькулювання. Останнє часто поділяють на попередільний, однопередільний (простий, «котловий»), попред-метний та інші методи. Але при будь-якому з названих методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції доцільним є застосування нормування витрат та їх обліку в межах норм та відхилень від норм, тобто використання нормативного обліку витрат.