2.3. Поведінка витрат


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 

Загрузка...

Поведінка витрат – це характер їх реагування на зміни в діяльності підприємства. Знання залежності рівня витрат від зміни окремих факторів виробництва дозволяє впливати на їх рівень, змінюючи відповідним чином ці фактори.

Поведінка витрат визначається їх видом: змінні, постійні, напівзмінні, напівпостійні.

Змінні витрати – це такі, сума яких змінюється пропорційно зміні обсягу діяльності, тобто при зростанні обсягу виробництва на 10% загальна сума таких витрат також зростає на 10%. Гра-фічно ця залежність виражається прямою лінією (рис. 2.4.), а теоретично – рівнянням прямої.

у = bx, (2.1)

де y – загальна сума змінних витрат;

x – обсяг діяльності (кількість одиниць виготовленої продукції); b – витрати на одиницю діяльності.

Класифікація і поведінка витрат. Аналіз взаємозв’язку

«витрати–обсяг–прибуток» у

у

20

10

0

0

х

а) сукупні змінні витрати

х

б) питомі змінні витрати (витрати на одиницю діяльності)

Рис. 2.4. Залежність змінних витрат від обсягу діяльності

Для того, щоб охарактеризувати поведінку змінних витрат в управлінському обліку використовують спеціальний показник – коефіцієнт реагування витрат (Крв), який характеризує співвідно-шення темпів зростання витрат і темпів зростання ділової актив-ності підприємства:

(2.2)

Крв

Трв , Тра

де Трв – темпи зростання витрат, %;

Тра – темпи зростання ділової активності підприємства (об-сягу діяльності), %.

Змінні витрати, у свою чергу, поділяються на пропорційні, прогресивні та дегресивні.

Пропорційні витрати змінюються тими ж темпами, що й обсяг діяльності, тому для них Крв = 1. Прогресивні витрати – це такі, темпи зростання яких перевищують темпи зростання обсягу виробництва. Для таких витрат Крв > 1. Дегресивними називають такі змінні витрати, темпи зростання яких відстають від темпів зростання обсягу виробництва, тому для них Крв < 1.

Постійні витрати – це такі, сума яких не змінюється при зміні обсягу діяльності (орендна плата, зарплата адмінперсона-лу, прямолінійна амортизація основних засобів і т. ін.). З розра-хунку на одиницю продукції при зростанні обсягів виробництва такі витрати зменшуються (рис. 2.5.)

Для таких витрат коефіцієнт реагування дорівнює нулю (чи-сельник формули дорівнює нулю).

Глава 2

 

5000

0

х

а) сукупні постійні витрати

х

б) питомі постійні витрати (витрати на одиницю діяльності)

Рис. 2.5. Залежність постійних витрат від обсягу діяльності

У реальному житті рідко можна знайти витрати, які по самій своїй суті є виключно постійними або змінними. Економічні явища і пов’язані з ними витрати у більшості випадків є умовно-змінними або умовно-постійними, тобто вони містять одночас-но і змінні, і постійні витрати (наприклад, плата за послуги зв’язку включає постійну суму абонентної плати та змінну плату залеж-но від тривалості часу розмов).

Отже, будь-які сукупні витрати у загальному вигляді можна зобразити формулою:

>Змінні витрати -Ьх

у = a + bx,

де a – сума постійних витрат.

Графічно сукупні витрати показано на рис. 2.6.

у

Сума

витрат,

грн

0

Постійні витрати х

Обсяг діяльності, од.

Рис. 2.6. Графічне зображення сукупних витрат

(2.3)

а

Класифікація і поведінка витрат. Аналіз взаємозв’язку «витрати–обсяг–прибуток»

При аналізі поведінки витрат треба мати на увазі, що постійні витрати ніколи не бувають абсолютно постійними. Вони віднос-но постійні лише в межах релевантного діапазону, тобто обсягу діяльності, в межах якого сума постійних витрат не змінюється. Наприклад, сума лінійної амортизації обладнання буде постійною величиною до тих пір, поки підприємство не буде змушене прид-бати додаткове обладнання для розширення обсягу виробницт-ва. З цього моменту сума постійних витрат різко зросте (зробить стрибок), а потім знову певний час буде незмінною (рис. 2.7).

 

у'         к                     

Сума  

           

           

витрат, грн   

            Релевантний діапазон - 2

1          1         

0          Релевантний діапазон - 1   

            1          >

х Обсяг діяльності, од.

Рис. 2.7. Графічне зображення ступінчастої зміни постійних витрат

Отже, постійні витрати не змінюються автоматично з рос-танням обсягу виробництва, вони можуть змінюватися внаслі-док відповідних управлінських рішень про розширення обсягу діяльності за межі релевантного діапазону. Відповідно до цього постійні витрати поділяють на обов’язкові та дискреційні.

Обов’язкові – це витрати, зумовлені потужністю підприєм-ства, обсягами його діяльності (наприклад, зарплата обслугову-ючого персоналу).

Дискреційні витрати – це витрати, розмір яких визначається керівником підприємства і не має прямого зв’язку зі змінами обсягу поточної діяльності (наприклад, витрати на наукові дослід-ження і розробки, на рекламу, на підвищення кваліфікації пер-соналу тощо). Характерною особливістю дискреційних витрат є те, що в критичний момент їх величина може бути зменшена без суттєвої зміни обсягу діяльності.

Знання поведінки витрат та їх класифікації дає можливість менеджеру приймати правильні рішення стосовно факторів, що

впливають на їх рівень, і тим самим управляти витратами. Але проблема виникає часто у тому, як правильно, науково обґрун-товано та економічно доцільно розподілити витрати на постійні і змінні. Поділ витрат на постійні та змінні – важлива не лише теоретична, а й практична проблема.

Відомо, що постійні витрати є незмінними лише в межах релевантного діапазону. Але ж і змінні витрати не завжди будуть прямо пропорційними до обсягу виробництва: вони також неод-норідні.

Перш за все, варто зазначити, що всі прямі виробничі витра-ти, як правило, є змінними. Вони залежать від обсягу діяльності.

У той же час накладні витрати можуть бути як постійними, так і змінними. Згідно з П(С)БО 16 «Витрати» підприємство са-мостійно визначає, які із загальновиробничих витрат необхідно віднести до постійних, а які – до змінних. В управлінському об-ліку це стосується і невиробничих витрат (загальногосподарсь-ких, адміністративних, витрат на збут та ін).

Більшість літературних джерел акцентують увагу на таких методах розподілу витрат на постійні і змінні:

1)         метод технологічного нормування (інженерний) передба-чає нормування витрат з одночасним виділенням змінної їх час-тини. Він добре зарекомендував себе у підприємствах, що ви-користовують систему нормативного обліку витрат і калькулю-вання («стандарт-кост»);

2)         метод аналізу рахунків передбачає, що бухгалтер-аналі-тик поділяє окремі витрати на змінні або постійні, виходячи з їх поведінки в минулі роки та власного бачення (досвіду), або навіть інтуїтивно. Цей метод не може гарантувати точність розрахунків;

3)         метод побудови графіку розкиду (візуальний) передбачає, що аналітик будує графік залежності рівня витрат від обсягу ви-робництва, на якому розкид точок характеризує взаємозв’язок між цими явищами. А потім проводить пряму, яка, на його по-гляд, найбільш точно (адекватно) відображає поведінку витрат (їх залежність від обсягу виробництва). Точка перетину цієї пря-мої з віссю «У» (віссю витрат) покаже рівень постійних витрат. Цей метод також не може бути досить точним;

4)         метод абсолютного приросту (найвищої та найнижчої точ-ки – мінімакс) найпростіший і тому дуже поширений за кордо-ном. За цим методом визначають різницю найвищого та най-нижчого значення залежної (суми витрат) і незалежної (обсягу діяльності) змінної. Потім діленням першої різниці (залежної) на другу (незалежну) визначають коефіцієнт (суму змінних вит-

рат на одиницю виміру незалежної змінної). Множенням цього коефіцієнта на обсяг незалежної змінної розраховують загальну суму змінних витрат, а відніманням змінних витрат від рівня за-лежної змінної – обсяг постійних витрат, який поширюють на всі точки даного ряду;

5) метод регресійного аналізу (звичайно, метод найменших квадратів) дає можливість на підставі емпіричних даних визна-чити залежність суми витрат від обсягу виробництва за рівнян-ням y = a + bx.

Але використовуючи ці методи розподілу витрат на постійні і змінні, треба завжди мати на увазі, що вони не гарантують аб-солютно точного результату (застосування різних методів до однієї і тієї сукупності витрат, як правило, дає різні результати), тому використовувати їх необхідно з певною обережністю.