3.2.11. Побудова графіків функцій


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 
225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 
240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 
255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 
270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 
285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 
300 301 302 303 

Загрузка...

Для побудови графіка функції y = f(x) задають аргументу x де-кілька допустимих значень і, користуючись аналітичним виразом функції, обчислюють відповідні значення функції.

Якщо, наприклад, взяти значення аргументу х = х1, х = х2, … , х = хn, то відповідні їм значення функції будуть:

y1 = f(x1), y2 = f(x2), … , yn = f(xn).

Ці значення записують в таблицю:

 

X         хх        х2        …        хп

У         У\        Уі        …        Уп

Після цього беремо прямокутну систему координат, вибираємо мас-штабну одиницю і будуємо точки: M1(x1; y1); M2(x2; y2); … ; Mn(xn; yn). Одержані точки з’єднаємо плавною лінією. Ця лінія дає ескіз графі-ка функції.

Розділ III. Вступ до математичного аналізу

Вкажемо прийоми, які полегшують побудову графіка функції в ряді випадків:

а)         Якщо функція парна, то її графік розміщений симетрично

відносно осі Оу. Таким чином, графік парної функції будемо будува-

ти так: побудуємо тільки частину графіка цієї функції, що розміще-

ний праворуч від осі Оу, тобто при складанні таблиці числових зна-

чень функції будемо задавати аргументу тільки додатні значення і

значення рівне нулю, якщо це значення належить області існування

функції. А потім будуємо «дзеркальне відображення» відносно осі

Оу графіка, що одержали раніше.

б)         Якщо функція непарна, то її графік розміщений симетрично

відносно початку координат. Для побудови графіка непарної функції

необхідно побудувати тільки ту частину графіка, яка розміщена пра-

воруч від осі Оу, тобто частину, що відповідає додатним значенням

аргументу (і значенню х = 0, якщо 0 належить області існування

функції). А потім побудуємо криву, що симетрична відносно почат-

ку координат, кривій, яку побудували раніше.

в)         Якщо відомий графік функції у = f(x), то, щоб побудувати графік

функції у = f(x + c), необхідно перенести графік функції у = f(x)

відносно осі Ох на с одиниць масштабу праворуч, якщо с < 0, і ліво-

руч, якщо c > 0.

г)         Графік функції у = f(x) + b одержуємо із графіка функції у = f(x)

перенесенням цього графіка на b одиниць масштабу вгору, якщо b > 0,

і вниз, якщо b < 0.

д)         Графік функції y = Af(x) одержуємо із графіка у = f(x) мно-

женням всіх його ординат на А при збереженні величини відповід-

них абсцис.

е)         Графік функції у = f(kx) (k > 0) одержуємо із графіка функції

у = f(x) діленням всіх абсцис цього графіка на k, якщо k > 1, та мно-

1

женням їх на , якщо 0 < k < 1, при збереженні величин відповід-k

них ординат.

Застосовуючи послідовно ці прийоми, можна, знаючи графік функції у = f(x), побудувати графік більш складної функції вигляду: y = Af(kx + c) + b.