1.3. Психіка і свідомість


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 

Загрузка...

У процесі еволюції живих істот психіка як відображення об’єктивної дійсності в мозку розвивалася залежно від умов жит-тя того чи іншого виду живих істот, набувала дедалі складніших форм. Найвищим рівнем її розвитку є властива людині

свідомість.

Психологія пояснює виникнення людської свідомості сус-пільним способом буття людей і трудовою діяльністю, що спри-чинила її розвиток. З переходом до суспільних форм життя до-корінно змінилася структура людської поведінки. Поряд з біологічними її мотивами, які залежали від безпосереднього сприймання середовища, виникли вищі, «духовні» мотиви та по-треби, вищі форми поведінки, які засадово зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосереднього впливу середовища. Поряд з двома джерелами поведінки — спадково закріпленою програ-мою та власним досвідом самого індивіда — виникло третє дже-рело, що формує людську діяльність, — трансляція та засвоєння суспільного досвіду. У задоволенні цієї важливої соціальної по-треби одним з вирішальних чинників була мова, що стала фор-мою існування свідомості.

Характерними особливостями і структурними компонентами свідомості є такі.

Знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Рівень свідомості безпосередньо залежить від рівня засвоєння знань і досвіду особистості. У процесі суспільно-історичного розвитку в людини розвинулася потреба в знаннях, яка є найважливішою її спонукою, мотивом пізнавальної діяль-ності.

Виокремлення людиною себе у предметному світі як суб’єкта пізнання, розрізнення суб’єкта «Я» та об’єкта «не Я», протис-тавлення себе як особистості іншому об’єктивному світові. Характерним щодо цього є самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізич-них і морально-психологічних якостей.

Цілеспрямованість, планування власної діяльності та по-ведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості вияв-ляється в самоконтролі та коригуванні власних дій, їх перебу-дові, у змісті стратегії і тактики, якщо цього потребують об-ставини.

Ставлення особистості до об’єктивної дійсності, до інших лю-дей, до самої себе. Ставлення особистості до оточення вияв-ляється в оцінюванні та самокритиці, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера особистості. Виокремлення та протиставлення людиною себе іншому

предметному світові, природним і суспільним явищам, пережи-вання свого ставлення до об’єктивної дійсності та самої себе є за-садовими стосовно самовиховання. Завдяки свідомості, са-мопізнанню та самосвідомості особистість стає суб’єктом вихо-вання, тобто сама ставить перед собою виховні цілі й досягає їх.

Свідомість людини характеризується активністю. У процесі відображення дійсності інформація, що надходить до мозку, відо-бражується не механічно, а свідомо оброблюється відповідно до мети, завдання та досвіду особистості.

Рівень розвитку й виявлення свідомості в людини буває різний залежно від рівня розвитку її знань і наукового світогля-ду, ідейних і моральних переконань, ставлення до інших людей і до самої себе, до форм суспільного життя.

Людині властиві й неусвідомлювані форми психічної діяль-ності (інстинктивні та автоматизовані дії, потяги тощо). Але несвідоме входить до свідомого й завдяки цьому може контролю-ватися людиною.

Вивчаючи форми психічної діяльності, треба зважати на те, що психічне життя, свідомість та діяльність особистості завжди постають в єдності. Ця єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності людини, її різноманітних пізнавальних, емоційних та вольових реакціях, ставленні до інших і до самої себе. Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісна система. Цілісність взаємодії забезпечується насамперед вищим відділом центральної нервової системи — корою великих півкуль головно-го мозку, яка інтегрує (об’єднує) діяльність організму й керує нею.

Частина I. Вступ до психології