12.2. Розумові дії та операції мислення


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 

Загрузка...

Щоб зрозуміти певний об’єкт, треба знати факти, що його ха-рактеризують. Перехід від фактів до розкриття їх сутності, до узагальнюючих висновків відбувається за допомогою розумо-вих і практичних дій.

Розумові дії — це дії з об’єктами, відображеними в образах, уявленнях і поняттях про них. Ці дії відбуваються подумки за до-помогою мовлення. Перш ніж діяти з предметами (розбирати їх, складати, щось будувати з них), людина робить це подумки, не вступаючи в контакт із цими предметами і не змінюючи будо-ву самого об’єкта. При цьому залежно від того, які образи відігра-ють провідну роль, розумові дії бувають сенсорними, перцептив-ними, уявними, мислення. Дії мислення (наприклад, при розв’я-зуванні арифметичних задач) формуються на основі зовнішніх практичних дій. Дослідження процесу їх формування (П. Галь-перін, Н. Тализіна) показали, що спочатку дії відбуваються, спи-раючись на сприймання матеріальних предметів або їх зображен-ня (дитина практично оцінює кількість). Далі вони здійснюють-ся у плані голосного мовлення без спирання на предмети чи їх зо-браження. Нарешті, дії виконуються подумки за допомогою внут-рішнього мовлення, тобто стають внутрішніми діями мислення. Далі вони автоматизуються, узагальнюються, згортаються.

Розумові дії, як і практичні, різноманітні; вони пов’язані з конкретним матеріалом.

У розумових діях можна виокремити їх основні складові, або процеси — розумові операції: порівняння, аналіз, синтез, абстра-гування, узагальнення, класифікація, систематизація.

Порівняння — важлива розумова операція. За її допомогою пізнаються схожі та відмітні ознаки і властивості об’єктів. Опе-рації порівняння різняться за складністю залежно від завдання чи змісту порівнюваних об’єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів.

«Усе у світі ми пізнаємо через порівняння, і якщо б нам спіт-кався якийсь новий предмет, якого ми не могли ні з чим порівня-ти, ні від чого відрізнити (якби такий предмет був можливий), то ми про цей предмет не склали б жодної думки і не могли б ска-зати про нього жодного слова», — вважав К. Ушинський [17].

Аналіз і синтез. Аналіз у мисленні є продовженням того ана-лізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об’єктивної дійсЧастина IV. Пізнавальні психічні процеси

ності. Це уявне розчленування об’єктів свідомості, виокремлення в них частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей.

Об’єктом аналізу можуть бути будь-які предмети та їх власти-вості. Починається аналіз практичними діями і завершується уявним розумовим аналізом. Аналіз необхідний для розуміння сутності будь-якого предмета, але сам його не забезпечує.

Розуміння потребує не лише аналізу, а й синтезу. Аналіз і синтез — це протилежні й водночас нерозривно взаємопов’язані процеси.

Синтез — уявне поєднання окремих частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей об’єктів в єдине, якісно нове ціле.

Синтез, як і аналіз, спочатку виникає у практичній діяльності, а потім стає дією мислення. Синтезувати можна елементи, думки, образи, уявлення. Аналіз і синтез — основні розумові операції, що в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності.

Абстрагування і узагальнення. Розумовий аналіз переходить в абстрагування (абстрагувати від лат. аbstragere — відволікати, відвертати), тобто уявне відокремлення одних ознак і властивос-тей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.

Виокремлені у процесі абстрагування ознаки предмета ро-зуміються незалежно від інших його ознак і стають самостійним об’єктом мислення. Так, спостерігаючи переміщення у просторі різних за характером об’єктів: машини, людини, птаха, хмаринок, небесних тіл, людина виокремлює рух як спільну для них влас-тивість і осмислює його як самостійну категорію.

Застосування операції абстрагування в пізнавальній діяль-ності дає можливість глибше й повніше відображати найсклад-ніші явища об’єктивної дійсності. Високим рівнем абстрагова-ності характеризується, зокрема, наукове теоретичне мислення. Воно відіграє провідну роль в утворенні понять, які є засадовими для будь-якого знання. Абстрагування готує ґрунт для глибоких узагальнень. Операція узагальнення виявляється в уявному об’єднанні предметів, явищ у групи за істотними ознаками, вио-кремленими у процесі абстрагування.

Узагальнення — це продовження і поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова. Слово виконує узагальню-ючу функцію, спираючись на знакову природу відображуваних ним істотних властивостей і відносин, що присутні в об’єктах.

Узагальнення виокремлених ознак предметів та явищ дає мож-ливість групувати об’єкти за видовими, родовими та іншими ознаками. Така операція називається класифікацією. Класифікація здійснюється з метою виокремлення та подальшого об’єднання об’єктів на основі спільних істотних ознак. Класифікація сприяє впорядкуванню знань і глибшому розумінню їх змістової структу-ри. Щоб здійснити класифікацію, треба чітко визначити її мету, ви-окремити ознаки об’єктів, що підлягають класифікації, порівняти об’єкти за особливими ознаками, визначити загальні основи кла-сифікації, згрупувати об’єкти за певним принципом.

Упорядковування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об’єктів називається систематизацією.

Систематизація забезпечує виокремлення та подальше об’єднання не окремих об’єктів, як це спостерігається при кла-сифікації, а їх груп і класів.

Отже, процес розуміння предметів та явищ об’єктивної дійсності утворення наукових понять про них складний і багато-плановий. Він потребує вивчення фактів, їх порівняння, аналізу та синтезу, абстрагування, узагальнення, класифікації, система-тизації їх істотних ознак і характеристик. Загальним механізмом операційної діяльності мислення є аналітико-синтетична робота великих півкуль головного мозку.