7.2. Фізіологічні механізми мовної діяльності


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 

Загрузка...

Фізіологічним підґрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова, «сигнали сигналів» (І. Павлов), що замінюють без-посередні предмети та їх властивості. Як подразник слово постає у трьох формах: слово почуте; слово побачене; слово вимовлене. Функціонування слова пов’язане з діяльністю периферійного апа-рату мовлення та центрально-мозкових фізіологічних механізмів.

Периферійний, або голосовий, апарат мовлення складається з трьох частин:

легенів, бронхів, трахеї;

гортані;

глотки, носової порожнини, носоглотки, язичка, піднебіння, язика, зубів і губ. Кожний з цих органів відіграє певну роль в утворенні звуків

мови.

Діяльність периферійного мовного апарату підпорядкована корі великих півкуль головного мозку, якою вона спрямовується і функцією якого вона є. Ця функція властива лише людському мозку. Мовні зони кори становлять собою кілька аналізаторів, які взаємодіють і координаційно пов’язані з усією діяльністю нервової системи.

Мовлення як рефлекторний за природою процес здійсню-ється за участю другої сигнальної системи в тісному взаємозв’яз-ку з першою сигнальною системою.

Слово завдяки попередньому психічному досвіду людини пов’язане з усіма зовнішніми та внутрішніми подразненнями, що надходять до кори великих півкуль, і може сигналізувати про них, змінювати їх чи викликати певні реакції на них. У результаті в корі утворюються відповідні системи тимчасових нервових зв’язків.

В утворенні цих зв’язків беруть участь зоровий, слуховий і ру-ховий аналізатори.

Кора великих півкуль двобічно-еферентними та аферентни-ми шляхами пов’язана з різними частинами периферійного мов-ного апарату. Хоча процес мовлення залежить від роботи всієї ко-ри великих півкуль, окремі її ділянки відіграють специфічну роль, яка полягає в локалізації в них мозкових закінчень аналіза-торів, що регулюють процес слухання та говоріння. Встановлено, що центри мовлення розташовані у скроневій частині лівої півкулі. Проте вся ця ділянка пов’язана з різними мовно-рухови-ми механізмами мовлення.

Понад сто років тому П. Брока помітив, що пошкодження певної ділянки кори, а саме задньої частини третьої чолової за-крутки лівої півкулі, призводить до порушення мовної артику-ляції — так званої моторної афазії. Хворий втрачає здатність довільно висловлювати думки, хоча руховий артикуляційний апарат залишається непошкодженим. П. Брока дійшов висновку, що ця ділянка є центром «моторних образів слів». Дещо пізніше К. Верніке встановив, що внаслідок ураження верхньої скроневої закрутки лівої півкулі у хворого порушується розуміння мови. Він зробив висновок, що у цій частині лівої півкулі локалізують-ся «сенсорні образи слова». У разі ушкодження цієї ділянки у хворого виникає так звана сенсорна афазія, яка полягає в по-рушенні здатності розуміти мову інших. Чуючи мову, хвора лю-дина не може пов’язати звучання з певним значенням.

Ці та інші ділянки кори, пов’язані з окремими аспектами мов-ної функції, не є самостійними й суворо ізольованими центрами мовного процесу, а лише окремими ланками складного нервово-го процесу мовної діяльності. Дослідження П. Брока та К. Верні-ке породили цілу низку аналогічних тверджень, в яких усі психічні функції, пов’язані з мовленням, «розподілялися» між певними ділянками кори.

Частина III. Діяльність

Проте численними дослідженнями фізіологів і психологів до-ведено, що таке розуміння фізіологічного підґрунтя мовної діяль-ності недостатнє для її інтерпретації.

Так, дослідженнями М. Жинкіна [3], присвяченими з’ясуван-ню механізму мовлення, доведено існування кількох таких ме-ханізмів. Перш ніж будувати мовний акт, зазначає М. Жинкін, людина будує його смисловий кістяк (за допомогою предметно-зображувального кола уявлень, образів і схем). Це і є механізм програмування висловлювання.

Далі включається група механізмів, пов’язаних з переходом від плану програми до граматичної (синтаксичної) структури речен-ня. До цієї групи належать механізм граматичного прогнозування синтаксичної конструкції, механізм, що забезпечує запам’ятову-вання, зберігання та реалізацію граматичних характерних слів, ме-ханізм переходу від одного типу конструкцій до іншого (трансфор-мація), механізм розгортання елементів програми у граматичні конструкції та ін. Окрім названих М. Жинкін виокремлює ще ме-ханізми, які забезпечують пошуки потрібного слова за смисловими та звуковими ознаками, механізм вибору необхідних звуків мови та механізм реального існування звукового мовлення.

Таким чином, можна констатувати, що фізіологічне підґрунтя процесу мовлення досить складне, воно розгортається в певній послідовності та в часі. Тому говорити про ізольовану локаліза-цію в корі великих півкуль головного мозку всіх боків мовного акту недоцільно.

Сприймання мовлення забезпечується тими самими ме-ханізмами, що й говоріння. Сприймання мовлення — це також поетапне переведення сприйнятого на смисловий (предметно-зо-бражувальний) код, ототожнення окремих слів, словосполучень, а також цілих фраз із мовним досвідом. Розуміння мовлення є за-вершальною стадією процесу переведення, коли людина співвід-носить зміст сприйнятого (звернену мову, прочитаний текст то-що) із змістом свідомості та різними чинниками діяльності.

Такі уявлення про фізіологічне підґрунтя та механізми мов-лення підтверджуються сучасними дослідженнями мовної діяль-ності, афазій, що виникають при пораненнях, пухлинах та інших порушеннях діяльності тих чи інших ділянок кори великих півкуль. Істотний внесок в їх характеристику на рівні різних механізмів зробив психолог О. Лурія [7]. Він виокремив динаміч-ну афазію, пов’язану з порушенням здатності говорити фразами,

хоча хворий не відчуває труднощів ні в повторенні слів, ні в нази-ванні предметів, ні в розумінні мови. Це є наслідком порушення або механізму програмування висловлювання, або механізму граматично-семантичної організації.

Сенсорна афазія виявляється у втраті фонематичного слуху, тобто в порушенні зв’язку між звуковим складом і значенням слова, що є наслідком порушення звукового аналізу слова.

Семантична афазія — це порушення, що виявляється у труд-нощах знаходити слово та в розумінні семантичних відношень між словами. Наприклад, хворий розуміє слова «батько», «сестра», але не може зрозуміти, що означає сполучення «сестра батька».

Еферентна моторна афазія характеризується руйнуванням структури висловлювання при збереженні окремих слів і відсут-ності здатності поєднувати слова у певній послідовності. Тут по-рушено принцип сукцесивності. Близькою за характеристикою є аферентна моторна афазія, яка виявляється в порушенні чле-норозподільних мовних артикуляцій, у труднощах підбору потрібного звука.

Крім розладів мовлення, що пояснюються ураженням корко-вих частин аналізаторів, трапляються і функціональні його роз-лади, пов’язані з діяльністю мовно-рухової частини. Одним із них є заїкання, яке викликається судомами мовних м’язів. До них мо-жуть приєднуватися судоми обличчя, рук тощо.

Заїкання виникає з різних причин: сильного нервового збуд-ження, нервової травми, інфекції, успадкування. Усунути заїкан-ня можна, якщо своєчасно звернутися до лікувальних логопедич-них закладів.