6.6. Основні різновиди діяльності


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 

Загрузка...

Людська діяльність різноманітна й багатогранна. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні різновиди діяль-ності: гру, навчання та працю. Людині незалежно від віку влас-тиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди життя во-ни виявляються по-різному за метою, змістом, формою та значен-ням. У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, у шкільному — навчання, а у зрілому віці — праця.

Гра та навчання властиві й людям, й тваринам. Проте у тва-рин підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а у люди-ни вони зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, набагато складніші та багатші за змістом і формою.

Праця за природою та змістом — суспільно-історична кате-горія. У процесі праці виникла й розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерна особливість усіх різновидів людсь-кої діяльності полягає в тому, що найчастіше вони пов’язані з мовною діяльністю. Остання сприяє розвиткові змісту та форм усіх різновидів діяльності, їх цілеспрямованості та мотивації.

Ігрова діяльність. Як основна форма вияву активності дити-ни дошкільного віку ігрова діяльність є водночас основним засо-бом пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів, сприймань, уявлень тощо. Але вона відрізняється віл навчання та праці. Гра — не продуктивна діяльність. У грі дитина

Частина III. Діяльність

захоплюється переважно процесом, який викликає у неї задово-лення. Як тільки інтерес до гри зникає, дитина припиняє її.

В іграх маленьких дітей цілі не бувають стійкими. Це вияв-ляється в тому, що маленькі діти втрачають цілі у грі й легко пе-реходять від однієї гри до іншої. Але у процесі розвитку та вихо-вання цілеспрямованість ігрової діяльності дітей зростає, цілі в іграх набирають стійкішого характеру. Слушно вказують, що гра — це школа думки, почуттів і волі. В іграх не тільки виявля-ються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, навички, здібності. В ігровій діяль-ності відбувається не тільки психічний, а й фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів. В іграх формуються всі якості особистості дити-ни, зокрема такі моральні риси, як колективізм, дружба, това-риськість, правдивість, чесність тощо. Тому ігри дошкільників відіграють важливу роль у підготовці їх до шкільного навчання.

У шкільному віці гра має складніший і цілеспрямованіший характер. У школярів переважають дидактичні ігри, в яких яск-раво виявляється мета: успішно провести гру, перемогти партне-ра, розвинути в собі відповідні фізичні та розумові якості. У підлітковому та юнацькому віці можуть виникнути шкідливі звички, наприклад, до азартних ігор. Залучення ж дітей до занять спортом, до цікавих справ стане важливим засобом попереджен-ня захоплення шкідливими іграми.

Навчальна діяльність. Навчання — основний різновид діяль-ності дітей шкільного віку; активна, свідома й цілеспрямована діяльність, яка полягає у засвоєнні знань, вироблених людством з метою підготовки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності. Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя. Науково-технічний і соціальний про-грес, що властивий XX століттю, потребує значного поповнення та перебудови систем загальноосвітніх і спеціальних про-фесійних знань, здобутих у середній школі та професійно-технічних навчальних закладах.

У процесі навчання його цілі поступово ускладнюються, але разом з цим вони й диференціюються. Поряд із загально-освітніми цілями з’являються практичні — підготовка дітей до життя, засвоєння практичних знань, умінь і навичок. На ґрунті

загальноосвітніх знань здійснюються політехнічне навчання та професійна освіта. Загальна освіта (знання мови, математики, фізики, хімії, біології, історії) дедалі стає необхіднішою для про-фесійної освіти, підготовки творчих спеціалістів.

Успішне навчання дітей у школі великою мірою залежить від усвідомлення мети навчання і мотивів, якими вони керуються. У навчанні помітно виявляється соціальна та пізнавальна моти-вація: перша — через усвідомлення ролі та необхідності знань для життя та праці, друга — у ставленні до змісту знань, в інтересі до них. Мотиви навчання тісно пов’язані з працею. Праця викликає потребу у знаннях, у ній формуються загальні та спеціальні здібності людини. Суспільна мотивація учнем свого навчання найбільшою мірою сприяє глибокому засвоєнню знань.

Важливою умовою успіху в оволодінні знаннями є готовність і підготовленість учня до навчання. Готовність учня до навчання полягає в його психологічній готовності до цього, у бажанні та вмінні навчатися, у наявності у нього необхідного для цього роз-витку. Вміння навчатися виявляється в тому, що дитина розуміє пояснення вчителя й керується ними при виконанні завдань, са-мостійно виконує ці завдання, контролює себе відповідно до вказівок учителя та правил, а не за тим, як виконав завдання хтось інший. Учні, які виявляють самостійність у навчанні, кра-ще засвоюють знання й успішніше розвиваються.

Підготовленість учня до навчання виявляється в конкретних знаннях, уміннях і навичках, потрібних для засвоєння навчально-го матеріалу. Тому важливо готувати дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі не тільки психологічно, а й із конкретних різновидів знань: лічби, мови, уявлень про природу та суспільство.

Навчання у школі потребує від учня організованості та дис-ципліни, щоденної систематичної роботи. Цим навчальна діяль-ність школяра відрізняється від ігрової діяльності дошкільника й наближається до трудової діяльності.

Засвоєння учнями знань залежить від їхньої активності у на-вчанні. Навчання пов’язане з розвитком особистості. Навчаю-чись, дитина розвивається, а розвиваючись, здобуває нові можли-вості — розуміти та засвоювати складніші знання. Успішніше ди-тина розвивається тоді, коли у процесі навчання активізується її навчальна самостійність, коли дитина стає суб’єктом, а не лише об’єктом навчання, тобто вміє ставити перед собою навчальні за-вдання й намагається успішно виконувати їх. У розвитку особисЧастина III. Діяльність

тості надзвичайно важливу роль відіграє активізація розумової діяльності, а не тільки уваги, сприймання, пам’яті, уяви. Як пока-зали дослідження проблеми навчання, еврична та програмована побудова процесу навчання, коментування змісту навчальних за-вдань, розв’язування навчальних завдань з кожного предмета, до-кази сприяють подоланню конкретизму в розумовій діяльності та успішному розумовому розвитку.

Праця. Праця — свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умо-вою існування та розвитку людини.

Приводячи в рух наявні у неї природні органи і сили, людина виготовляє знаряддя праці та за їх допомогою перетворює ма-теріал природи, надає йому форму, придатну для свого власного життя, задоволення своїх різноманітних потреб.

Від генерації до генерації праця ставала дедалі різно-манітнішою, досконалішою, різнобічнішою. До полювання та скотарства додалися землеробство, потім прядіння, ткацтво, об-робка металів, гончарське ремесло, судноплавство.

Праця — це жива єдність фізичного та психічного. У процесі праці активізуються й виявляються різні фізичні та психічні вла-стивості людини. Залежно від змісту праці психічні її компонен-ти набирають певних особливостей. Діяльність слюсаря, тракто-риста, вчителя або композитора потребує специфічних психічних якостей. Але є психічні якості особистості, спільні для всіх різно-видів трудової діяльності, хоча вони й виявляються у кожному її різновиді по-різному.

Перша й необхідна умова будь-якої праці — наявність мети: створити певний продукт.

Характерна особливість праці полягає в тому, що людина пе-редбачає її результати, уявляє собі матеріал, який використову-ється при цьому, окреслює способи та послідовність своїх дій. Цим її трудові дії відмінні від працеподібних дій тварин. Перш ніж щось будувати, людина створює у своїй уяві образ того, що робитиме. Наприкінці процесу праці виходить результат, який ще до його по-чатку існував в уяві людини. Що складніше трудове завдання, то вищі вимоги ставить його виконання до психіки людини.

Праця потребує відповідної підготовки. Знання, вміння та на-вички працювати набуваються протягом навчання та попередньої праці. Складніші різновиди праці передбачають триваліше на-вчання. Щоб опанувати спеціальності лікаря, педагога, інженера,

слід після закінчення середньої школи навчатись у вищій школі. Багато часу потрібно також для оволодіння виробничими спеціальностями високої кваліфікації.

У праці людини виявляються її уважність, спостережливість, уява та мислення. Особливо важливі ці якості тоді, коли перед людиною постає нове для неї трудове завдання, коли вона шукає нових, досконаліших способів його виконання.

Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подо-лання труднощів, самовладання та інших вольових якостей. Цілес-прямована воля потрібна як у фізичній, так і в розумовій праці впродовж усього часу її виконання. Особливо вона необхідна тоді, коли праця не захоплює за змістом або способами виконання. Пра-ця є джерелом різноманітних емоцій людини. У процесі роботи лю-дина переживає успіхи та невдачі. При позитивному ставленні до праці ці переживання спонукають її до ще більшого напруження.

Успіх праці людини залежить від зрозумілості мети, яку вона ставить перед собою, від зрілості мотивів, що спонукають її пра-цювати, та пов’язаного з ними ставлення людини до трудових обов’язків, від відповідності її здібностей, загальної та спеціаль-ної підготовки вимогам праці. Дуже важливу роль у праці відігра-ють такі індивідуально-психологічні якості людини, як аку-ратність і дисциплінованість.

У процесі суспільно-історичного розвитку людського життя виникла величезна кількість різних видів праці.

Різноманітність видів людської праці поділяють на працю фізичну та розумову. До фізичної праці належать різні види ви-робничої та технічної діяльності. Предметом її є матеріал, який дає природа і який обробляють за допомогою різноманітних зна-рядь. Фізична праця потребує певного використання фізичних сил людини, напруження її м’язової системи. Результатом такої праці є матеріальні продукти, необхідні для задоволення потреб людини. Результат розумової праці — це образи, думки, ідеї, про-екти, знання, втілені в матеріальні форми існування (літературні та музичні твори, малюнки, різьблення тощо).

Фізична та розумова праця охоплює величезну кількість різ-них професій і спеціальностей. Ця кількість постійно збільшуєть-ся у процесі розвитку народного господарства та культурного життя суспільства.

Психологічний опис та аналіз професій (професіографія) і умов праці дають можливості виявити вимоги окремих професій

Частина III. Діяльність

і спеціальностей до особистості працівника, розкрити особли-вості та структуру професійних здібностей і психологічні переду-мови раціоналізації праці. Таке вивчення професій та умов праці має важливе значення для професійної орієнтації молоді та на-вчання й виховання кадрів спеціалістів, для раціональної ор-ганізації праці, завданням якої є підвищення працездатності, про-дуктивності праці, зменшення втоми працівників, усунення при-чин виробничого травматизму та браку продукції.

Важливе місце серед різних видів розумової діяльності посідає праця вчителя. Вона складна й багатогранна. Спе-цифічні особливості цієї праці зумовлені передусім її завданням та об’єктом. Завдання вчителя полягає в тому, щоб озброїти учнів міцними та глибокими знаннями основ наук, всебічно розвинути їхні здібності. Звідси випливають також вимоги, що їх ставить пе-дагогічна діяльність до її виконавця. Вчителеві потрібно пере-дусім самому ґрунтовно оволодіти знаннями та вміннями, які він має передати учням, постійно збагачуючи і розширюючи власні знання. Він повинен знати своїх учнів, вікові та індивідуальні особливості їх розвитку, уміти передавати учням знання, якими володіє сам, відповідно організовувати їх пізнавальну та трудову діяльність.

Особливо велике значення мають такі риси особистості вчи-теля, як впливовість, контактність, освіченість, культура мови, переконаність, принциповість, а також інші позитивні риси ха-рактеру, такі як любов до своєї професії, любов до дітей, вимог-ливість і чуйне ставлення до них, педагогічний такт, що ґрун-тується на правильному психологічному розумінні конкретної ситуації, в якій йому доводиться діяти, ініціатива в опрацюванні нових прийомів навчально-виховної роботи, невпинне прагнення до вдосконалення власної педагогічної майстерності.