5.2. Міжособистісні стосунки у групі


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 

Загрузка...

Важливим аспектом життєдіяльності колективу, знання яко-го важливе практичне значення для кожного, хто працює з людь-ми, є міжособистісні стосунки у групі. Ці стосунки неминуче ви-никають між членами колективу на ґрунті їхнього спілкування та взаємодії у процесі реалізації завдань, на виконання яких спря-мовуються їхні зусилля. Цілі діяльності, її мотиви, організація дій співучасників визначають характер стосунків, що складають-ся. Міжособистісні стосунки мають складну структуру. У цій структурі діють не лише об’єктивні чинники (характер цілей, умови їх досягнення, особливості керівництва, стосунки, що склалися між членами групи), а й суб’єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їхніх домагань, індивідуально-психологічні особливості, здібності людей та ін.).

Основним методом дослідження взаємовідносин у колективі є спостереження. Воно дає можливість всебічно з’ясувати змістовний бік життя групи, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів. Плідними при вивченні колективів є також різні форми анкетування, опитування, інтерв’ю, результати яких да-ють уявлення про цінності групи, думки її членів про різні аспек-ти життя певної спільноти.

Ефективним інструментом оперативного вивчення міжосо-бистісних стосунків є запропонований американським психоло-гом і мікросоціологом Дж. Морено метод соціометрії. Засадовим стосовно нього є принцип синтонності — емоційних потягів і симпатій, які виявляються у стосунках між членами групи і виз-начають їх характер. Процедура соціометричного дослідження полягає в тому, що кожному члену групи пропонується відповісти на запитання «З ким би ти хотів..?». Воно може стосу-ватися будь-якої царини людських взаємовідносин. Критерії ви-бору можуть бути сильними та зорієнтованими на істотні психо-логічні якості особистості — її моральні принципи, силу характе-ру, вольові та інтелектуальні якості, наприклад: «З ким би ти пішов у розвідку?», «До кого б ти звернувся по допомогу при розв’язанні конфліктної ситуації?» тощо. Критерії можуть бути слабкими, коли вони стосуються вибору партнера для розваг, відпочинку або ж для забезпечення психологічного комфорту. Такими можуть бути запитання «З ким би ти хотів проводити своє дозвілля?», «З ким би ти хотів сидіти за однією партою?».

Частина II. Особистість, соціальні групи

При цьому надається можливість виявити міру бажаності парт-нера, який обирається, через послідовний потрійний вибір за принципом: «дуже бажаний», «бажаний», «менш бажаний». Ре-зультати одержаних виборів занотовуються у соціометричну ма-трицю й аналізуються шляхом підрахунку кількості виборів, зроблених щодо кожного члена групи.

Інформація може бути математично оброблена і виражена графічно у вигляді соціограми. Популярність членів групи, їх статус має такий характер: «зірки» — ті, кого обирають найчасті-ше; їм поступаються «бажані», які мають по три-чотири вибори; менш популярних називають «малобажані» — один-два вибори; поза вибором залишаються «ізольовані», з якими ніхто не вияв-ляє бажання співпрацювати. Представники останньої підгрупи становлять собою контингент підвищеного соціально-психоло-гічного ризику й потребують до себе особливої уваги та ро-зуміння.

Проте результати соціометрії не є повністю інформативними і не завжди розкривають справжні мотиви, якими керуються чле-ни групи, обираючи одних партнерів та ігноруючи інших. Модель групи як емоційно-психологічного утворення, що є засадовою щодо соціометричних досліджень, не дає змоги належно про-аналізувати міжособистісні стосунки людей на основі суспільно визначених норм, ціннісних орієнтацій, оцінок. У цьому зв’язку актуальною стає потреба з’ясувати мотиви, керуючись якими особистість здійснює свій емоційний (а також діловий) вибір, ко-ли вона віддає перевагу одним членам групи і не приймає інших.

На думку А. Петровського [12], цей механізм можна позначи-ти як мотиваційне ядро в міжособистісних стосунках. Експери-ментально доведено, що зміст мотиваційного ядра вибору парт-нера у структурі міжособистісних стосунків може правити за по-казник того рівня, якого досягла група у своєму розвитку як ко-лектив. На початкових стадіях формування групи вибір характе-ризується безпосереднім емоційним забарвленням, а орієнтації вибору спрямовані переважно на зовнішні переваги партнера — зовнішню привабливість, манери, контактність та ін. Вибір у гру-пах більш високого рівня розвитку здійснюється не лише на ос-нові почуттів, що виникають при першому враженні, а й виходя-чи з оцінки глибших особистісних якостей, що виявляються у спільній діяльності, у значущих для особистості вчинках, світо-глядних установках, переконаннях.

У структурі сформованих груп чітко виявляються ієрархії статусів їхніх членів, що визначаються різними соціально-психо-логічними чинниками. Найпопулярніші з них належать до підгрупи лідерів.

Лідер — це особистість, яка користується визнанням та авто-ритетом у групі й за якою група визнає право приймати рішення у значущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності гру-пи й регулювати взаємини в ній.

Лідер групи може бути офіційним, коли він призначається відповідно до регламенту штатного розпису й виконує покладені на нього функції керівника, і неформальним, що визнається гру-пою стихійно за його високі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі та в інтересах колективу. Для колективу оптимальним вважається варіант, коли формальний лідер-керівник водночас є неформальним лідером. За даних умов його діяльність здійснюється максимально ефективно і найповніше виявляє психологічний потенціал групи.

У колективі за певних обставин часто виникають неофіційні групи, що так само висувають своїх лідерів, як це часто трап-ляється у шкільних класах. Якщо міжособистісні стосунки у групі підпорядковані загальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не тільки не заважає, а й допомагає колективу розв’язувати поставлені завдання. Якщо ж цілі діяльності окремих угруповань перестають бути підпорядкованими загальній меті, то колектив, по суті, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не лише лідери, а й усі члени можуть вступати в антагоністичні між-особистісні стосунки. Педагогу важливо вчасно помічати ці про-цеси в колективі, щоб запобігати його руйнуванню та розпаду.