4.3. Розвиток і виховання особистості


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 

Загрузка...

Проблема розвитку та виховання особистості належить до найактуальніших соціальних аспектів суспільного життя і завжди потребує глибокого наукового обґрунтування психо-логічної сутності чинників цього процесу.

У психологічних теоріях можна виокремити два напрями, які по-різному розглядають джерела психічного розвитку дитини, — біологічний і соціальний. Представники першого, біологічного на-пряму вважають, що провідним є спадкове, яке наперед визначає всі особливості розвитку особистості. Американський учений

Частина II. Особистість, соціальні групи

Е. Торндайк стверджує, наприклад, що всі духовні якості особис-тості, її свідомість — це такі самі дари природи, як і очі, вуха, пальці та інші органи тіла. Усе це спадково дається людині й механічно втілюється в ній після її зачаття та народження. Американський педагог Дж. Дьюї вважає, що людина народжується навіть з гото-вими моральними якостями, почуттями, духовними потребами.

Представники теорії, відомої під назвою «біогенетичний за-кон» (Холл, Дж. Болдуїн та ін.), вважають, що дитина, народив-шись, у своєму розвитку поступово відтворює всі етапи історич-ного розвитV людини: період скотарства, хліборобський, торго-вельно-промисловий. Лише після цього вона включається в су-часне життя. Проходячи певний період, дитина живе життям то-го історичного періоду. Це виявляється в її нахилах, інтересах, прагненнях і діях. Прихильники теорії «біогенетичного закону» обстоювали вільне виховання дітей, бо, на їхню думку, лише за такого виховання вони можуть повноцінно розвиватись і включа-тися в життя того суспільства, в якому живуть.

Другий напрям розвитку особистості репрезентований соціогенетичною концепцією. Згідно із соціогенетичними те-оріями розвиток дитини визначається соціальними умовами: в якому середовищі народилася та виховується дитина, у такому напрямі й відбувається її розвиток. Представники цього напряму, як і біогенетики, недооцінювали внутрішню активність особис-тості як свідомого суб’єкта діяльності, її природжені особливості.

На початку XX сторіччя виникла методологічна концепція розвитку особистості. Педологія дотримувалася теорії двох чин-ників розвитку: біологічного, або спадкового, та соціального, вва-жаючи, що ці чинники конвергують, тобто взаємодії не завжди знаходять у теорії належне обгрунтування, залишаючи певною мірою відкритим питання про рушійні сили психічного розвитку.

Теорія психічного розвитку особистості у вітчизняній психо-логії базується на визнанні того, що рушійні сили її розвитку ви-являються у суперечностях між потребами, які постійно зміню-ються (ускладнюються) у діяльності людини, та реальними (та-кими, що не відповідають новим вимогам) можливостями їх за-доволення. Подолання суперечностей у діяльності через ово-лодіння відповідними засобами її виконання (вміннями, способа-ми, прийомами, знаннями) веде до розвитку і становить його суть. Провідну роль в оволодінні новими ефективними способа-ми задоволення потреб відіграють навчання та виховання. Відбір,

розвиток і культивування потреб, що мають суспільну та особис-тісну цінність, є одним із центральних завдань формування особи-стості. Цей процес тривалий, відбувається впродовж усього свідо-мого життя людини й характеризується певними особливостями.

Кожний віковий етап розвитку особистості (дошкільний, мо-лодший, середній та старший шкільний) має характерні анатомо-фізіологічні й психологічні особливості та можливості. Відповідно до цих особливостей планується і здійснюється на-вчально-виховна робота в яслах, дитячих садках і школі.

У формуванні особистості дуже важливу роль відіграє на-ступність у навчанні та вихованні. Базуючись на досягнутому ди-тиною у своєму розвитку на попередньому етапі, дитячі ясла, сад-ки та школа готують дитину до засвоєння нею суспільного досвіду та знань на наступному етапі навчання і виховання. Ди-тячий садок готує дитину до навчання у школі, а середня шко-ла — до навчання у вищій школі, до роботи.

Вікові особливості розвитку не є чимось постійним, статич-ним у межах віку, що механічно змінюється на особливості, влас-тиві наступному етапові розвитку.

Розвиток особистості — це складний процес, в якому рівні розвитку постійно змінюються. Розвиток пізнавальних психічних процесів, емоцій і почуттів, волі, потреб, інтересів, іде-алів і переконань, свідомості та самосвідомості, здібностей, тем-пераменту та характеру, вмінь, навичок і звичок перебуває у складній міжетапній взаємодії. Вищі рівні зароджуються на по-передніх етапах, але й особливості попередніх вікових етапів ви-являються на наступних етапах. Щоб сприяти своєчасному заро-дженню та успішному розвитку прогресивного, нового у дитини на всіх етапах формування її як особистості, треба знати вікові особливості фізичного та духовного розвитку дитини.

Керуючи розвитком особистості, слід зважати й на те, що ха-рактерні для певного віку особливості розвитку не завжди збіга-ються з паспортним віком дитини. Деякі діти у своєму розвитку випереджають свій вік, дехто відстає від нього. Іноді це зумов-люється природженими анатомо-фізіологічними особливостями організму, але здебільшого причиною цього є суспільні умови життя та виховання дитини, які сприяють її розвитку або гальму-ють його. Завдання школи та вчителя — виявляти ці причини або зміцнювати те, що сприяє успішному розвитку дитини, й усувати те, що негативно позначається на вихованні її особистості.

Частина II. Особистість, соціальні групи

У формуванні особистості важливу роль відіграє наслідуван-ня дитиною дорослих. Діти наслідують як позитивне, так і нега-тивне, оскільки у них ще не вистачає досвіду й немає критичного ставлення до дій, вчинків дорослих. Наслідування особливо яск-раво виявляється у дітей дошкільного віку. Діти цього віку не ви-являють самостійності у ставленні до вчинків, поведінки, думок, висловлювань дорослих і механічно повторюють їх. Із розвитком особистості у підлітковому та юнацькому віці, зі зростанням її інтелекту і самостійності діти критично оцінюють вчинки та по-ведінку дорослих, запозичують краще, а гірше заперечують і відкидають. Проте і в старшому віці вони можуть переймати від дорослих негативне, якщо позитивний досвід навколишньої дійсності не стане домінуючим в їхньому житті та не сформується морально-етичне ставлення до вчинків інших і самовладання.

Дошкільний вік — це період підготовки дитини до навчання у школі та елементарного самообслуговування. У цей період жит-тя настають значні зміни в анатомо-фізіологічному та духовному розвитку дитини, завдяки яким вона стає здатною навчатися у школі, засвоювати знання, норми моральної поведінки й вико-нувати посильні суспільно корисні трудові доручення. Цьому сприяє те, що вже у дошкільному віці діти досягають значного розвитку мови й мовлення, а на його ґрунті — здатності міркувати і під керівництвом дорослих робити логічні висновки. Важливим аспектом розвитку дітей-дошкільників є їхнє прагнення до знань, оволодіння першими нормами поведінки в колективі, здатність са-мостійно виконувати нескладні доручення дорослих, обслуговува-ти себе, допомагати іншим, спрямовувати свої дії не тільки на ті, що безпосередньо сприймаються, а й на уявлювані предмети та си-туації. Хоча емоції в дошкільному віці ще неусталені, воля слабка, переважає навіюваність, за належно організованих умов дошкіль-ники виявляють наполегливість і уважність під час виконання цікавої роботи, здатні виконувати найпростіші трудові доручення.

Життя та діяльність дітей молодшого шкільного віку зумов-лені їхньою навчальною діяльністю. У процесі навчання у них успішно розвиваються психічні процеси — сприймання та спос-тережливість, пам’ять та увага, уява, набуваючи цілеспрямовано-го, довільного характеру.

Учні молодшого шкільного віку глибше осмислюють і здатні аналізувати мову та мовлення: слово усвідомлюється як частина мови, висловлювані судження — як речення, в реченні усвідомлюються його члени. Це сприяє поглибленню суджень і мірку-вань, формуванню логічних висновків, засвоєнню абстрактного математичного та граматичного матеріалу, формуванню культу-ри мовлення.

Молодші школярі оволодівають правилами поведінки в колек-тиві, розглядають свої вчинки та поведінку не тільки з власної по-зиції, а й з позиції колективу, критично оцінюють поведінку при-ятелів, стають вимогливими до них. У молодших школярів розви-ваються такі якості, як самовладання, наполегливість, цілеспрямо-ваність, витриманість, дисциплінованість. На цих засадах фор-мується здатність керувати власною поведінкою, підпорядковувати її шкільним завданням. Молодші школярі успішно включаються у трудову діяльність, усвідомлюють її соціальний зміст і значення.

Середній шкільний, або підлітковий, вік привертає до себе увагу своїми анатомо-фізіологічними змінами в організмі дити-ни, особливо пов’язаними зі статевим дозріванням. Ці зміни істотно позначаються на психічному розвитку особистості підлітка, на його пізнавальній діяльності та поведінці, на стосун-ках у колективі.

У підлітків підвищуються пізнавальна активність і розумовий розвиток, зростають допитливість, прагнення пізнати невідоме, зазирнути в майбутнє. Учні середнього шкільного віку помітно виявляють прагнення до самостійності. Але це прагнення при не-правильному вихованні може виявлятися у викривлених фор-мах — негативному ставленні до доручень, порад учителів і батьків, невмотивованих вчинках та браваді порушеннями норм поведінки. Це трапляється тоді, коли підліток не включається в життя колективу, не виконує суспільно корисних доручень, не бачить і не переживає результатів своєї діяльності, а вчителі та батьки не спонукають його до цього, не враховують вікових особ-ливостей його розвитку.

У підлітка помітно зменшується навіюваність і міцніє воля, підвищується інтерес до трудової діяльності, змінюються стосун-ки в колективі, розвиваються і стають більш стійкими моральні почуття, естетичні смаки. У старшому підлітковому віці інтен-сивно формуються ідейна спрямованість, світогляд і са-мосвідомість особистості. Діяльність стає цілеспрямованішою і соціально вмотивованішою.

На особливу увагу заслуговує нове в стосунках між хлопчика-ми та дівчатками: чіткіше визначаються статевий поділ, спеЧастина II. Особистість, соціальні групи

цифічне у дружбі та поведінці хлопчиків і дівчаток, у них вини-кає взаємний інтерес. Ці особливості підліткового періоду роз-витку потребують великої уваги до організації групової та на-вчальної діяльності підлітків, дружби і приятелювання й особли-во статевого виховання.

Старший шкільний, або молодший юнацький, вік є періодом поглиблення розумового і морального розвитку особистості. У центрі уваги молодшого юнака стають самопізнання та само-критичність, які при неправильному вихованні можуть набрати негативних рис самовпевненості, самозакоханості або невпевне-ності, невіри у свої сили. У цьому віці чітко окреслюються пізна-вальні інтереси, схильність займатися певною науковою діяль-ністю, видом спорту, визначаються професійні нахили. Але ці особливості не завжди бувають глибокими та стійкими, якщо не спрямовуються й не зміцнюються школою, вчителями, досвідче-ними старшими. Молодший юнацький вік — це період формуван-ня стійкої дружби і приятелювання, зокрема між юнаками та дівчатами, усталення вольових якостей, рис характеру, застосу-вання засвоєних морально-політичних позицій. Властива стар-шому шкільному вікові спрямованість на прагнення разом з ко-лективом реалізувати свої задуми є важливим чинником мораль-ного й розумового формування особистості в цей період.

На розвитку особистості позначаються уклад суспільного життя, досягнення науки і техніки, багатство інформації, одержу-ваної через кіно, радіо, телебачення, книги і газети. Тому не мож-на обмежуватися суто шкільними засобами навчання та вихован-ня підростаючої генерації.

Останніми десятиріччями помітне прискорення, або акселе-рація, фізичного й розумового розвитку дітей. Дослідженнями доведено, що зрілість настає на 2–3 роки раніше, ніж вона наста-вала на початку XX сторіччя. Відповідно раніше починається і статеве дозрівання. Разом з тим виявляється розбіжність між ро-зумовим розвитком і невмінням керувати собою, що спричинює порушення норм соціальної поведінки. Акселерація розвитку особистості потребує значної перебудови навчально-виховного процесу у змісті, засобах, організації життя дітей.

Діяльність і поведінка людини залежать не тільки від вікових, а й від індивідуальних її особливостей.

Індивідуальні особливості особистості за природою та поход-женням бувають природжені та набуті за життя. До природжених

належать фізичні особливості, з якими дитина народжується. Се-
ред них важливу роль відіграють типологічні особливості нерво-
вої системи          сила, врівноваженість і рухливість, що є

фізіологічним підґрунтям темпераменту. Природжені індивіду-альні особливості у процесі виховання, під впливом умов життя змінюються. Серед набутих у процесі навчання, виховання та діяльності індивідуальних особливостей найважливішими є спрямованість особистості, її інтереси, здібності, ідеали та пере-конання, риси характеру. Природжені та набуті за життя індивідуальні особливості під впливом виховання змінюються, але більшість з них має стійкий характер, і тому вони познача-ються на діяльності та поведінці особистості.

Успішне керування формуванням особистості потребує дос-коналого знання психологічних особливостей розвитку дитини та його використання у навчально-виховній роботі.

§—>■ Ключові поняття теми

Особистість, індивідуальність, біологічна підструктура, особ-ливості соціального досвіду, спрямованість, активність, мотив, інтерес, переконання, ідеал, звичка, установка, мета, рівень дома-гань, самооцінка, фрустрація, рушійні сили розвитку особистості, біогенетичний закон розвитку, соціогенетичний закон розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ

 

 

 

 

Спрямованість особистості:

-домінуютьпотреби -домінують цілі

 

 

Індивідуально-типологічні особливості:

-               темперамент

-               характер

 

 

 

 

 

Мотиви:

-               інтереси

—                переконання
-ідеали

-               звички

—            установки

 

 

Можливості особистості:

-               здібності

-               знання, вміння, навички

 

 

 

 

Психічні процеси:

-               пізнавальні

-               емоційно-вольові

 

 

Система саморегуляції

 

 

 

62

Частина II. Особистість, соціальні групи

Запитання для самостійної роботи

Назвіть основні ознаки особистості.

У чому виявляється суспільна сутність особистості?

Що в особистості зумовлене її біологічною природою?

Як виявляється біологічне в життєдіяльності особистості?

Як співвідносяться поняття «особистість» та «індивідуаль-ність»?

Охарактеризуйте структуру особистості.

У чому суть теорії активності 3. Фрейда?

Що є фундаментальним рушієм людської активності?

Що таке спрямованість особистості?

Назвіть основні групи мотивів особистості.

Як поділяються цілі особистості?

Як взаємопов’язані самооцінка особистості та рівень її дома-гань?

Що є джерелом і рушійною силою розвитку особистості?

Які чинники зумовлюють психічний розвиток особистості?

Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю

Чи згодні ви з думкою, що кожну людину можна назвати осо-бистістю?

Чи згодні ви з твердженням, що між поняттями «особистість» та «індивідуальність» принципової відмінності немає?

Чи достатньо, характеризуючи особистість, вказати на такі оз-наки: «свідомий індивід», «включений в суспільно корисну діяльність»?

Чи завжди у психічному житті людини біологічне вияв-ляється як соціальне?

Чи можна розуміти спрямованість людини як прояв усіх при-таманних їй спонукань?

Чи достатньо, характеризуючи інтерес, вказати, що це «стій-ке», вибіркове ставлення людини до явищ та об’єктів дійсності?

Чи можна вважати достатнім твердження, що «переконання — це знання, істинність яких для людини є незаперечною і які постають для неї як керівництво до дії»?

Чи можна стверджувати, що велика і віддалена життєва мета особистості найповніше характеризує її сутність?

Чи може у людини з адекватною самооцінкою виникнути стан фрустрації?

Чи є достатнім твердження, що джерелом і рушійною силою розвитку особистості є різноманітні суперечності, які пород-жуються її діяльністю та умовами життя?

Чи можна прискорити психічний розвиток особистості?

Завдання та проблемні ситуації

За якими зовнішніми проявами особистості можна зробити висновок про рівень її розвитку та суспільну свідомість?

У чому виявляється істотна відмінність у поглядах на джере-ла активності особистості представників різних психо-логічних теорій?

Як можна психологічно обґрунтувати твердження, що інтерес постає водночас і як важливий мотив навчання, і як засіб підвищення його ефективності?

Як, аналізуючи потреби особистості, можна зробити висновок про рівень її індивідуальної та суспільної свідомості?

Чи є стан фрустрації закономірним наслідком завищених до-магань особистості?

6.             У чому може виявлятися негативна та позитивна роль устано-

вок у житті людини? Чи є можливість формувати їх цілеспря-мовано і як саме?

Список використаної та рекомендованої літератури

Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1968.

Андреева Г.М. Социальная психология. — М.: Изд-во МГУ, 1988.

Асмолов А.Г. Историко-эволюционньй подход к пониманию личности: Проблемы и перспективы исследования // Вопр. психологии. — №2.

Бодалев А.А. Психология о личности. — М., 1988.

Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрас-те. — М.: Просвещение, 1968.

Братусь Б.С. Психологические аспекты нравственного разви-тия личности.—М., 1977.

Частина II. Особистість, соціальні групи

Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закла-дів/ За загальн. ред. акад. С.Д. Максименка. — К.: Форум, 2002.

Ковалев А.Г. Психология личности. — К.: Просвещение, 1970.

Кон И.С. Постоянство и изменчивость личности // Психол. журн. — 1987. — Т. 8. — №4.

Леонтьев А.Н. Деятельность: Сознание: Личность. — М.: По-литиздат, 1977.

Максименко С.Д. Общая психология. — М.: Рефл-бук, К.: Вак-лер, 2001.

Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі. Моделюван-ня психологічних новоутворень: генетичний аспект. — К.: Фо-рум, Т.2, 2002.

Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. — К.: Форум, Т.1, 2002.

Максименко С.Д., Носенко Е.Л. Експериментальна психологія (дидактичний тезаурус): Навч. посібн. — К.: МАУП, 2002.

Максименко С.Д., Щербан Т.Д. Професійне становлення моло-дого вчителя. — Ужгород: Закарпаття, 1998.

Мерлин В.С. Структура личности: Характер, способности, са-мосознание: Учеб. пособие к спецкурсу. — Пермь, 1990.

Мясищев В.Н. Личность и неврозы. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1960.

Немов Р.С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

Общая психология / Под ред. А.В. Петровского. — М.: Про-свещение, 1977.

Петровский А.В. Личность: Деятельность: Коллектив. — М., 1982.

Психологія / За ред. Г.С. Костюка. — К.: Рад. школа, 1968.

Слободчиков В.И. Психологические проблемы становления внутреннего мира человека // Вопр. психологии. — 1986. — №6.

Фельдштейн Д.М. Психология развития личности в онтогене-зе. — М., 1989.