1. ПРАВОВА ОСНОВА ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ 1.1. Виникнення законодавства про захист прав споживачів у світі


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 

Загрузка...

Рух на захист прав та інтересів споживачів зародився в Спо-лучених Штатах Америки (США) і одержав назву консьюмеризм. Ще в 1899 році в цій країні виникла національна Ліга споживачів, а в 1936 році був створений перший у світі Союз споживачів США, що і на сьогодні є великим та найвпливовішим об'єднанням споживачів.

Після Другої світової війни консюмеризм поширився на кра-їни Західної Європи, а в 1960 році 5 споживчих організацій США, Австралії, Великобританії, Бельгії і Нідерландів об'єдналися і створили Міжнародну організацію Союзів споживачів (далі -МОСП), у яку на сьогодні входять понад 200 організацій з 80-ти країн світу [95].

Спочатку МОСП ставила перед собою завдання бути інфор-маційним центром для обміну досвідом у відношенні порівняль-них іспитів товарів широкого вжитку. Але з 1964 року ця органі-зація стала брати активну участь у роботі міжнародних організа-цій по стандартизації. При цьому, основним завданням МОСП є захист прав споживачів.

Крім міжнародної організації споживчих союзів є регіона-льні, наприклад, Європейське бюро споживчих союзів, створене в 1962 році 9-ма організаціями шести країн: Бельгія, Нідерланди, Франція - по 2 організації; ФРН, Італія, Люксембург - по 1 орга-нізації. Основним завданням цієї організації є також захист прав споживачів.

Особливою датою в історії консьюмеризму є 15 березня 1962 року, коли була опублікована спеціальна постанова Президента США Джона Кеннеді, що вперше офіційно закріплювала права лю-дини - споживача. Журналісти назвали цей документ Біллем про права споживачів. їх було чотири:

1)право на безпеку товарів - право на захист від продажу товарів, що представляють загрозу для життя і здоров'я людини;

2)право на інформацію - захист від помилкової інформації, реклами, маркірування, тощо;

3)право на вибір - забезпечення по можливості доступу до різноманітних товарів за доступними цінами;

4)право бути вислуханим - право на те, щоб інтереси спо-живачів у повному обсязі та доброзичливо враховувались при формуванні урядових програм та щоб їх справи неупереджено та оперативно розглядалися в суді.

Пізніше до них додали ще право на освіту споживачів; право на сприяння економічним інтересам споживачів та захист цих ін-тересів, а також право на створення громадських організацій, спрямованих на захист прав та інтересів споживачів [23].

3 1983 року за рішенням ООН 15 березня стало відзначатися як Всесвітній день прав споживачів, що підтвердило визнання прав та інтересів споживачів як невід'ємної складової загально-визнаних прав людини і стало початком становлення всесвітньо-го споживчого руху.

Пізніше громадський рух захисту прав споживачів одержав підтримку в країнах Західної Європи. У Франції перший закон з цього питання з'явився в 1973 році (27 грудня 1973 р. за назвою Loi Royer). У США перші акти про права споживача з'явилися в 60-х роках XIX століття. 3 другої половини XX століття ці акти стали множитися (одні з перших - Flammable Fabrics Act 1953 ро-ку, Refrigerator Safety Act, прийнятий y 1970 р.). У тому ж році Президент Ліндон Джонсон створив національну комісію з дослі-дження якості продуктів в інтересах охорони споживачів National Commission on Product Safety, a в 1973 році Конгрес прийняв закон про охорону споживачів за назвою Consumer Product Safety Act. У Великобританії в 1987 році було прийнято закон за назвою Consumer Protection Act, а потім Unfair Contract Terms Act i в 1988 році - Consumer Arbitration Agreement Act [23].

У 1973 році 25 сесія Консультативної асамблеї Євросоюзу схвалила «Хартію захисту споживачів», а у 1985 році Генеральна Асамблея ООН затвердила «Керівні принципи для захисту інте-ресів і прав споживачів». Вказані керівні принципи звернені до урядів країн світового співтовариства та зазначають напрями, за якими країни повинні створювати або розвивати національне за-конодавство у сфері захисту прав споживачів.

Керівні принципи спрямовані на задоволення наступних закон-них потреб:

1) безпека та захист споживачів від шкоди їх здоров'ю;

2)         сприяння економічним інтересам споживачів;

3)         доступ споживачів до відповідної інформації, необхідної для компетентного вибору відповідно до індивідуальних запитів та потреб;

4)         освіта споживачів;

5)         наявність ефективних процедур розгляду скарг споживачів;

6)         вільне створення споживчих й інших відповідних груп або організацій та можливість таких організацій висловлювати свою точку зору під час прийняття рішень, що стосуються їх інте-ресів.

При цьому керівні принципи вказали, що урядам необхідно створювати або зберігати належну інфраструктуру для розробки, здійснення та контролю політики захисту інтересів споживачів.

3 цього питання було видано близько 400 директив.

У зв’язку з цим, істотного значення набули Директива № 92/59/ЕЕС від 29 червня 1992 року про загальні принципи, що стосуються безпеки продуктів, Директиви № 85/374/ЕЕС від 25 липня 1985 року про відповідальність за неякісні продукти, декі-лька директив 1992 року: про допуск товарів в оборот, про рекламу, продаж і застосування ліків, Директиви № 76/768/ЕЕС від 27 липня 1976 року відносно косметичної продукції і Директиви № 88/378/ЕЕС від 3 травня 1988 року про забезпечення безпеки ди-тячих іграшок.

3 погляду правового забезпечення, важливе значення мають Директива № 93/13/ЕЕС від 5 квітня 1993 року щодо умов угод, що укладаються зі споживачами, і Директива № 84/450/ЕЕС щодо боротьби з рекламою, що вводить в оману.

Так, Угорський Закон «Про заборону несумлінної комерцій-ної практики» від 20.11.1990 р. також забороняє обман спожива-чів з метою збуту товарів. Законом передбачене припинення не тільки помилкової реклами в ході впровадження товарів і послуг, але і будь-якої інформації, що вводить споживачів в оману.

До такої інформації відносяться:

1)         неточне твердження або неправильне представлення точ-них фактів щодо істотних властивостей товару, його складу, ви-користання, впливу на здоров’я і навколишнє середовище;

2)         некоректне порівняння товарів;

3)         приховування фактів невідповідності товарів вимогам

правових положень, звичаїв;

4)         маркірування товарів товарними знаками, що вводять в оману;

5)         реклама товарів, що не знаходяться в розпорядженні про-давців або знаходяться в їхньому розпорядженні в недостатній кількості або в недостатньому асортименті.

Введенням в оману споживача, відповідно до даного закону є не тільки повідомлення яких-небудь помилкових відомостей, але і замовчування деяких властивостей товару [12]. Як бачимо не всі п'ять порушень можуть викликати придбання недоброякіс-ного товару, однак неточне твердження або неправильне предста-влення точних фактів щодо істотних властивостей товару, його складу, використання, впливу на здоров’я і навколишнє середо-вище; приховування фактів невідповідності товарів вимогам пра-вових положень (представляється, що в даному випадку мова може йти, у тому числі, і про невідповідність стандартам або ін-шій технічній документації); маркірування товарів товарними знаками, що вводять в оману, можуть викликати придбання недо-броякісного товару.

Вважаємо таку практику доцільною та такою, що повинна бути сприйнята Українським законодавцем.

Питання для самоперевірки

1.         Коли і в яких країнах світу вперше виникло законодавство про захист прав споживачів?

2.         Які права споживачів проголосив Біль спеціальною поста-новою?

3.         Якою була роль ООН у забезпеченні прав споживачів?

4.         Чи відрізняються права споживачів, проголошені Білем, від Керівних принципів стосовно захисту прав споживачів?

5.         Яку інформацію за угорським законодавством вважають такою, що вводить споживача в оману?