3.2. Захист прав споживачів у країнах СНД 3.2.1. Передумови формування перших консюмерських


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 

Загрузка...

структур в державах СНД

У колишньому СРСР не існувало єдиної державної політики, a також спеціалізованих відомств на захист прав й інтересів спожи-вачів. Кинувши гучне гасло "Все для людини, все в ім'я людини", державні чиновники Радянського Союзу не зробили ніяких кроків щодо законодавчого закріплення прав споживачів, а тим паче прак-тичної їх реалізації.

Перші громадські консюмерські організації в СРСР виникли в кі-нці 80-х років у ході спроб застосування ринкових реформ і демок-ратизації суспільства, передбачених політикою перебудови, яка ве-де свій початок від рішень квітневого (1985 р.) пленуму ЦК КПРС. А перші державні консюмерські установи, а також перші закони на захист спожівачів почали з'являтися вже в 90-х роках в незалежних державах - колишніх республіках Радянського Союзу.

Перш ніж аналізувати безпосередні передумови виникнення кон-сюмеризму в колишньому СРСР (рис. 3.1.), доцільно сказати, що в країні існували певні історичні традиції споживчого руху системи контролю якості продукції.

Перші згадки про застосування стандартів з Росії з метою під-вищення якості продукції були ще в XVI столітті, в часи правлін-ня царя Івана Грозного. Зокрема, були запроваджені стандартні калібри - кружала - для вимірювання гарматних ядер з метою підвищення їх якості. Було також закладено вартове містечко Свіяжськ, під час побудови якого запроваджувалися будівельні елементи, які були заздалегідь виготовлені за стандартними роз-мірами далеко від Свіяжська - в місті Угличі. Були й інші при-клади. Однак в XVI-XVII ст. в Росії обмежувалися лише окреми-ми стандартними рішеннями.

Початок ширшого впровадження стандартизації в Росії був по-кладений імператором Петром I. Зокрема, у першому зібранні зако-нів Російської імперії був вміщений Указ, який свідчив про запро-вадження в Росії елементів стандартизації та взаємності. Так, під час побудови флоту для Азовського походу як зразок була викорис-тана галера, за якою були виготовлені ще 22 галери. Це дало мож-ливість побудувати російський флот швидко та якісно.

 

Реально існуючий єфективний консюмерський рух в розвинених країнах

                       

СРСР визнала резолюцію №248 Генеральної Асамблеї ООН “Керівні принципи на захист інтаресів споживачів” (1985 р.)                                  Наявність певних рішень і стандартів щодо якості товарів і захисту прав споживачів, однак розкиданих по багатьох актах, що мали

                                  

 

Передумови виникнення консюмериз-му в СРСР

Участь у т. зв. “чорних чергах” (за меблями, холодильниками, телевізорами,що продовжува-лися місяцями,навіть роками) призвели до самоорганізації громадян-споживачів. Виникли громадські ініціативні гру-пи,що ратували за поліпшення роботи торгівлі, транспорту, будівництва тощо.

Розвиток “низовоїдемо-кратії” в роки перебудови

Наявність певних структур, що займалися перевіркою якості продукції, додержання правил торгівлі, перевіркою санітарного стану підпри-ємств торгівлі, громадського хаочування, no6vrv тошо.

Поява перших добровільних товариств та організацій на захист прав споживачів в 1988-1989 pp.

•          Ленінград

•          Москва

•          Свердловськ

•          Челябінск

•          Мінськ

•          Київ

Історичні традиції споживчого руху в країні; дієвість вітчизняних систем управління якісної продукції, функціювання вітчизняного варіанта “гуртків

якості” та ін.

Рис. 3.1. Передумови виникнення консюмеризму в СНД

Особливу увагу Петро I приділяв якості та стандартизації зброї, інтерес в цьому плані являє собою Указ Петра I щодо якості від 2 січня 1723 р. Текст Указу свідчить не лише про вимоги до якості (в даному разі - до рушниць для армії), але й до системи контролю якості продукції, державного нагляду за ним та мірах покарання за виготовлення дефектної продукції. Відомо також, що Петро I, на-магаючись розширити й активізувати зовнішню торгівлю, організу-вав у Петербурзі й Архангельську урядові бракеражні комісії, до обов'язків яких входив нагляд за якістю експортованої Росією си-ровини (льону, конопель, деревини та ін.)

Розвиток промисловості й транспорту в Російській імперії привів до розширення робіт по стандартизації у XIX ст. Зокрема, в 1860р. був установлений єдиний розмір залізничної колії (1524мм) і за-тверджені габаритні норми наближення будівель та рухомого скла-ду. В 1889 р. були затверджені перші технічні умови щодо проекту-вання та спорудження залізниць, а в 1898 р. - єдині технічні вимоги до постачання основних матеріалів і виробів для потреб залізниці. В 1899 р. був визначений єдиний сортамент профілів металопрока-ту. А в 1900 р. був прийнятий ряд правил та норм щодо проекту-вання та експлуатації електротехнічних виробів тощо.

Впровадження національних стандартів та єдиних вимог до якос-ті продукції в Російській імперії ускладнювалося через велику кіль-кість іноземних концесій, власники яких, як правило, запроваджу-вали свої стандарти. Зокрема, таке положення справ привело до розповсюдження в країні трьох систем вимірювання: аршинної, дюймової та метричної. Це, зрозуміло, ускладнювало виробництво продукції та контролю її якості.

Одним із перших після революції 1917 р. був прийнятий декрет "Про введення міжнародної метричної системи мір важелів" (14 вере-сня 1918 p.). У 1925 р. створюється Комітет із стандартизації. В 1926р. затверджений перший радянський загальносоюзний стандарт - "Бо-рошно. Селекційні сорти зерна. Номенклатура". В тому ж році були прийняті стандарти на новий сортамент металопрокату, що дозволив скоротити кількість типорозмірів у 6 разів, а також стандарти на мет-рично дюймове різьблення, на допуски та посадки тощо. Вони стали базою для оволодіння методами передових зарубіжних фірм, таких як Форд, Тейлор, що стосувалися контролю якості продукції на основі допусків та посадок. Як бачимо, однією з перших форм управління якістю в Радянському Союзі стала перевірка виробів методом сорту-вання та розбраковки на придатні та непридатні.

Зародженням елементів захисту прав споживачів можна вважати відміну всередині 30-х років карткової системи за запровадження таврування гир та важелів. Була також введена кримінальна відпо-відальність за обважування, обмірювання покупців та ін.

В СРСР, як і в західних державах, існували історичні традиції руху споживачів. Так, перші споживчі й кооперативні товариства в Росії почали виникати в 90-ті роки XIX ст. і активно діяли до рево-люційних подій 1917р. Організуючу роль у споживчому русі віді-гравали з'їзди кооператорів. У 1908 р. на кооперативному з'їзді в Москві було представлено 117 споживчих товариств. Ау1917р. в Російській імперії нараховувалося 35 тис. товариств.

Радянською владою 10 квітня 1918 р. було оприлюднено Декрет "Про споживчу кооперацію". Але споживчий і кооперативний рух при більшовиках з добровільного, незалежного поступово перетво-рився у державний механізм розподілу дефіцитних товарів. Це, зо-крема, відбито у наступних декретах Радянської влади щодо розви-тку споживчої кооперації (декрети від 2 листопада 1918 p., від 20 березня 1919 р. та ін.). Споживча кооперація була підпорядкована Наркомпроду і остаточно втратила свою незалежність.

Історичною передумовою появи консюмеризму в СРСР стали пе-вні доробки в галузі управління і створення систем якості. Слід ска-зати, що рух за поліпшення якості продукції в Радянському Союзі існував з періоду проведення індустріалізації, тобто з перших ра-дянських п'ятирічок. 3 часом ставало зрозуміло, що стійкого удо-сконалення якості продукції неможливо добитися шляхом прове-дення окремих, навіть масштабних, але розрізнених заходів. В 50-і pp. в радянській практиці найбільш розповсюдженою стала т. зв. Саратовська система організації бездефектного виготовлення про-дукції та здача її з першого подання, метою якої було створення умов виробництва, що забезпечували виготовлення робітниками продукції без порушень технічної документації. В 60-х р. з'явилися Львівський, Горьківський (Нижегородський) та Ярославський варі-анти системи бездефектної праці. В 1975 р. па передових підприєм-ствах Львівщини з'явилися комплексні системи управління якістю продукції, метою яких стало створення товарів, які відповідали кращим світовим аналогам, а також досягненням науки й техніки. 3 1978 р. Держстандартом СРСР були розроблені та затвердженні Основні принципи Єдиної системи державного управління якістю продукції. Всередині підприємств управління якістю також розви-валося по лінії охоплення більш широкого кола проблем, скажімо,

ефективного використання ресурсів та ін. У 80-х pp. прикладом стали системи управління якістю підприємств Дніпропетровщини та ін. Широко розповсюдженими став у 70-80-і pp. "знак якості", яким клеймили вітчизняні товари. Так, на 1 липня 1981 р. Держав-ного Знака якості було удостоєно 87941 найменувань виробів, що випускалися промисловістю (Однак не завжди наявність у того чи іншою виробу Державного Знака якості гарантувала відповідність його державним вимогам якості. Аналіз преси радянських часів свідчить про численні нарікання населення на низьку якість товарів народного споживання та надання послуг, на випуск явно бракова-ної продукції).

Слід сказати, що визначені стандарти й відповідні рішення щодо якості продукції та послуг в СРСР були розкидані по багатьох за-конодавчих актах, і окремі, туманні, нечіткі рішення з цього питан-ня тільки підкреслювали значну відмінність між метою та реальніс-тю. До того ж Держстандарту СРСР самому було важко керувати вищеназваними системами якості. Інші ж відомства (Держплан, Держкомпраця тощо) не вбачали в цьому нагальної необхідності.

Безумовною заслугою Держстандарту СРСР в кінці 80-х - на по-чатку 90-х pp., у перехідний до ринкових відносин період, стала ро-бота щодо гармонізації вітчизняних стандартів з міжнародними, в яких знайшов своє відображення й радянський досвід управління якістю продукції.

Важливою передумовою зародження консюмеризму в Радянсь-кому Союзі став і досвід певних контролюючих структур, що за-ймалися перевіркою якості продукції, додержанням правил торгів-лі, громадського харчування, побуту та ін. Ці проблеми тією чи іншою мірою вирішувалися функціонуванням державних органів (законодавчих, виконавчо-розпорядних, судових та контрольно-наглядових), державно-громадських органів (органів народного ко-нтролю), громадських органів партійних, комсомольських, проф-спілкових та інших організацій, діяльність яких організовувалася, керувалася, пропагувалася, контролювалась єдиним повновладним органом - правлячою партією).

Значний досвід діяльності радянського варіанта "гуртків якості". В їх роботі брала участь значна кількість працівників як у довоєнні, так і в повоєнні роки. Громадські комітети, групи та пости народ-ного контролю безпосередньо на виробництві, постійно діючі ви-робничі наради, відділи технічного контролю, комсомольські, пар-тійні, профспілкові організації та їх представники у виробничих

ппідрозділах підприємств, установ, організацій, «комсомольські прожектори», рейди і таке інше здійснювали безпосередній вплив на працівників, зайнятих у сфері виробництва. Тобто вони були не-від’ємною частиною системи управління якістю продукції. Можна говорити про позитивні і негативні сторони соціалістичного зма-гання у трудових колективах, його формалізм, про недовір'я чи віру працівників у його доцільність. Але на певних історичних етапах розвитку країни організоване належним чином змагання у трудових колективах давало позитивні результати і сприймалось як реальна участь працівників, громадських і державних органів у поліпшенні якості продукції, товарів і послуг.

Могутнім імпульсом для виникнення консюмеризму в СРСР став реально існуючий консюмерський рух у розвинених країнах, а та-кож формальне визначення Радянським Союзом (у тому числі УРСР і БРСР як членів ООН) Загальної декларації прав людини ООН та Керівних принципів ООН на захист інтересів споживачів.

Безперечно, що свій внесок в оформлення руху на захист прав й інтересів споживачів внесли і політики перебудови. Адже форму-вання в кінці 80-х pp. різноманітних дійсно добровільних організа-цій у різних сферах громадського буття свідчило про поступове звільнення людей від страху перед самодіяльною активністю як кримінально переслідуваної справи, що цілеспрямовано насаджу-валося радянською системою. Важливе місце в розвитку такого до-бровільництва, "низової демократії" взагалі посідали організації, що ставили за мету захист прав й інтересів споживачів.

Перші такі об'єднання з'явилися в Ленінграді і Москві восени 1988 p., згодом - у Києві, Свердловську, Челябінську, Мінську, Но-восибірську, Воронежі, Ризі, Вільнюсі, у багатьох інших містах на високому гребені громадської активності, що була викликана демо-кратичними перетвореннями, які розпочалися у другій половині 80-х pp. Оформлення груп споживачів було пов'язане з тим, що радян-ські люди відчули можливість шляхом самоорганізації добиватися поліпшення обслуговування покупців, більш чіткої роботи громад-ського транспорту, залучення населення до розробки планів місько-го будівництва тощо. Інколи поштовхом до об'єднання споживачів були так звані "чорні черги" за меблями, холодильниками, телеві-зорами та ін., які тривали місяцями, навіть роками. За період, що передував покупці, складалися своєрідні колективи, які очолюва-лись енергійними старостами-самовисуванцями і здатні були від-стоювати своє "право на покупку". Часто ядро перших організацій

споживачів становили журналісти, юристи, економісти, соціологи, які найбільш регулярно з початку 80-х pp. займалися проблемами роботи магазинів, підприємств - виробників продукції широкого вжитку, а також підприємств побутового обслуговування тощо.