Успенський скельний монастир


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

 валися на казарми, ченців силоміць змушували одружуватися чи відправляли в армію. Ці репресії влади викликали масову втечу іконопочитателів у глухі віддалені області імперії. Бага-толюдні маси грецьких ченців стікалися й у Крим – у його го-рах на околицях візантійського міста Херсону (Севастополя) невдовзі виросли скельно-печерні монастирі Качі-Кальон, Шулдан, Челтер, Інкерманський та Успенський.

Успенський монастир уникнув монголо-татарського по-грому і з утворенням в XIV ст. Кримського ханства став цент-ром православної церкви в Криму. Тут була резиденція митро-полита. Віротерпимі татари не чинили шкоди православним ченцям, а хани навіть неодноразово навідувалися в обитель за благословенням чи порадою мудрих старців, вплутаних у хит-ромудрі політичні інтриги тих часів.

В роки боротьби Росії із Туреччиною за Крим імперські мужі й О.Суворов вигадали собі переселити всіх кримських християн у Північне Приазов’я (щоб ослабити економіку Кримського ханства). Це силоміцьке переселення кримських греків і вірмен очолило духівництво Успенського монастиря. (Згодом, у ХХ ст. аналогічну схему застосував щодо всіх му-сульман Криму радянський вождь Сталін). Натомість, після приєднання Криму до Росії імператриця Катерина ІІ наказала у примусовому порядку переселяти на півострів селян з російської “глибинки”. Відтак, вже в середині XIX ст. обитель була відновлена і названа Успенським скитом. Його було за-крито радянською владою у 1921 р. і відновлено на початку 1990-х рр.

Архітектурний ансамбль монастиря утворюють: будинок ігумена, прискельні будинки і печери господарського і культо-вого призначення, печерні келії, святе джерело, що жебонить серед скельної товщі. Широкі сходи ведуть у вирубану в скельній товщі печерну Успенську церкву з колонами і на-скельним фресковим розписом.

Після короткого перепочинку на території Успенського монастиря усі туристичні групи поспішають вгору крутою сте-жиною, щоб побачити легендарне Чуфут-Кале.

 Чуфут-Кале (Кирк-ор) – це друге за величиною (після Мангупа) печерне місто-фортеця гірського Криму, що височіє над долиною Бахчисарая.

 

                        _

' v.. 7^^^^^^^^^^^^

Чуфут-Кале: оборонна стіна та яруси житлових печер

 Місто знаходиться на відрозі гірського плато, що панує над трьома глибокими долинами. З боку долини Ашлама-Дере лежить прямовисне провалля глибиною 250 – 300 м., з двох інших – стрімчакові скелясті уступи крутістю 60 – 70о. І лише з четвертого боку по гребеню плато до фортеці в’ється вузький путівець. Однак дорогу йому заступає потужна стіна товщи-ною 2,5 м. і в’їздна башта-укріплення Східних воріт.

З боку Бахчісараю від підніжжя ущелини Мар’ям-Дере в Чуфут-Кале попри фортечну стіну до потаємної хвіртки Південного входу веде довга вузька доріжка. Під час шквар-чання потоків розплавленої смоли й окропу та нищівного обстрілу зі стіни пробратися вздовж цієї стіни до Південних воріт твердині було практично неможливо. З боку Бахчисараю здається, наче будинки і фортечна стіна цього середньовічного міста приліпилися прямо на неприступній голій скелі, тому поети порівнювали його з орлиним гніздом. Кращий поетич-ний опис фортеці залишив геніальний польський поет Адам Міцкевич у сонеті “Дорога над проваллям у Чуфут-Кале”.

Після того, як тюркські кочівники наводнили кримські степи й передгір’я, алано-аське населення долини в середині V ст. вирубало в скелях сусіднього гірського плато печерне схо-вище на випадок ворожих вторгнень. Поступово, аси переби-ралися в гори під захист неприступних круч, оскільки тут бу-ло зручніше оборонятися від численніших нападників. У VI ст. візантійські архітектори з Херсонеса допомогли христия-нам асам, які заселяли околиці міста, збудувати могутні фор-теці. Так херсонесці створили укріплену “буферну зону”, відгородивши себе від ворожого степу країною Асів, яку хаза-ри нарекли “Кирк-Ор”, тобто “Сорок фортець”. Ця назва приліпилася і до столиці асів, яку значно пізніше (з XVII ст.) татари почали називати Чуфут-Кале.

У Чуфут-Кале в X – XI ст. перебралася значна частина асів, і всю площу плато було щільно забудовано одно- і двопо-верховими кам’яницями. Умілі каменотеси вирубали у скельній товщі просторі приміщення на кілька кімнат з вікнам і опорними колонами, а видобутий камінь використовували

 

Чуфут-Кале: фортечна стіна з барбаканом Південної хвіртки та житлові печери

 для зведення оборонної стіни та шести башт. Просторі печери міста розташовані в чотири яруси і з’єднуються між собою. У центральній башті була арка в’їздних воріт, викутих із заліза.

Кирк-ор перетворилося у квітуче місто, через нього прохо-дила гілка Великого Шовкового шляху, що вів зі Степу у Хер-сонес – головний візантійський порт Криму. У ІХ ст. місто стає центром Фульської єпархії Константинопольської церк-ви. Крім православних асів у місті й прилеглих долинах меш-кали численні общини вірмен-християн та хазарів-іудеїв.

Поряд з входом у цитадель (Малими воротами) алани з допомогою візантійських інженерів вирубали складну гідро-технічну споруду – похилу підземну галерею зі східчастим спуском, що завершується колодязем 43,4-метрової глибини. На стінах підземної галереї збереглися фрески й написи ара-мейською, караїмською й латинською мовами. Нині цей об’єкт відкрито для туристичного відвідування.

У 1299 р. орда хана Ногая спустошила квітучі міста Криму й приступила під стіни Чуфут-Кале. Татари довго не могли здобути гірську твердиню і тоді пішли на хитрість: кілька діб вдень і вночі били барабани і татари кидалися на приступи, але до стін не доходили. Коли ж оборонці змучилися від постійного нервового напруження, і їхня пильність притупи-лася, стінобитні машини татар проламали стіну й вони увірва-лися у фортецю. Татари вирізали всіх чоловіків, а жінок забра-ли в ясир. До XIV ст. татари відбудовують і заселяють цю фор-тецю. Вони розмістили тут свій гарнізон і оселили ремісників-караїмів, що сповідували юдаїзм. Містом і його округою пра-вили Кирк-орські беки.

Посеред Чуфут-Кале зберігся величний мавзолей-дюрбе з арабським написом “Це гробиця великої володарки Джаніке-ханум, доньки хана Тохтамиша”. Її верховний правитель Золо-тої Орди з роду чингисідів віддав замуж за Єдигея – хана мо-гутнього ногайського улусу Орди, володіння якого простяга-лися від пониззя Дунаю до Дону. Якраз тоді, в 1397 – 1420 рр. ногайський володар Єдигей і середньоазіатський хан Тимур розпочали криваву війну проти верховного золотоординсько го хана Тохтамиша, що тривала на просторі від України до Монголії, від Москви і Кулікового поля до Афганістану й врешті-решт привела до розпаду Орди. Після загибелі чо-ловіка і родичів, Джаніке сховалася в Кирк-орі і з 1420 р. до са-мої смерті (1437 р.) єдиноосібно правила ним.

Відтак, долину і місто успадкував сусідський Солхатський хан Хаджі-Давлет Гірей, один з синів середньоазіатського сул-тана Гіас-ад-Діна і родоначальник династії кримсько-татарсь-ких ханів. У 1449 р. він переніс сюди свою столицю. Уклавши договір про спільні воєнні дії з московським князем Іваном III, він продовжував боротьбу з володарем Золотої Орди. Але не-вдовзі був прогнаний чингисідами з Криму, преховувався при дворі Великого князя литовського Вітовта.

В 1459 р. лише за ратної підтримки литовсько-руського війська і загонів місцевих кримських беків Х.Гірей зміг повер-нути собі Кримське ханство й проголосив його незалежність від Золотої Орди. (Тоді ж князь Вітовт забрав з собою з Кирк-ору значну кількість воїнів-караїмів і членів їх сімей й розсе-лив у м.Тракаі, м.Луцьку й м.Галичі).

Однак, незалежність кримських татар протривала недовго. Після смерті Хаджі Гірея в 1466 р. почалася нова міжусобна боротьба за владу між його синами, тож ханський спадкоємець Менглі Гірей утік шукати захисту в генуезького консула за ви-сокі стіни Кафи, а після захоплення її турками в 1475 р. потра-пив в турецький полон і три роки провів під арестом у Стам-булі. У 1478 р. кримські беки і Менглі-Гірей визнали вассаль-ну залежність Криму від Османської імперії, і султан посадив хана своїм намісником у Криму.

Стараннями хана фортифікації столичної татарської фор-теці було заново перебудовано й зміцнено. Він розширив межі міста на схід. Довжина східної міської стіни, вибудованої з блоків тесаного каміння, становить 128 м. Східні в’їздні дубові ворота оббиті кутим залізом, вони затиснені між двома масив-ними баштами з бійницями для вогнепальної зброї. У XVI ст. у Кирк-орі було понад чотириста наземних будинків, а насе-лення досягало чотирьох-п’яти тисяч осіб.