Внутрішній дворик Ханського палацу


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

Майстер Омар збудував також монументальний мавзолей (дюрбе) Діляре-Бікеч у кращих традиціях османської архітек-тури XV – XVI ст.

Найбільшою світлицею палацу є монументальний Зал Ра-ди і Суду (Диван) з кольорововими вітражами кінця XVI ст. (орнамент і кольорова гамма скла не повторюються в жодному з вікон). У Дивані збиралася Рада старійшин Кримського хан-ства, без згоди яких хан не розпочинав жодної державної спра-ви – для цього уздовж стін залу тягнулися м’які дивани з роз-шитими подушками, а край північної стіни височів ханський трон. Серед пізніше реконструйованих при Крим-Гіреї палат палацу – Золотий кабінет, Кімната ханського спадкоємця, По-сольський зал (нині тут музей-виставка східної зброї), Кавова

 кімната, Літня альтанка, Кімната цирюльника. У внутрішньо-му дворику розбито квітучий сад з басейном та мармуровою копією Фонтану сліз. У гаремному корпусі розміщена етно-графічна експозиція, яка знайомить з традиційним татарським костюмом, побутом і матеріальною культурою.

Крім самого палацового комплексу в Бахчисараї об’єкта-ми туристичного зацікавлення є: Старосільська палеолітична стоянка первісної людини обіч вул.Старосільської в ущелині Канли-Дере під масивним скелястим навісом. А також – мав-золей (дюрбе) на території сучасного Будинку інвалідів, в яко-му поховані перші кримські хани Хаджі-Девлет-Гірей і його син Менглі-Гірей. Мавзолей побудований у 1501 р., поруч з ним є старий будинок з червоним черепичним дахом – це ко-лишнє медресе, тобто вища мусульманська духовна школа.

Після знайомства з Ханським палацом усі туристичні гру-пи, які відвідують Бахчисарай, поспішають далі, щоб побачити найбільше диво Криму – Чуфут-Кале – найкраще збережене середньовічне печерне місто-фортецю.

Отож, нижче розглянемо ще одну відособлену групу найбільш відомих для туристів-краєзнавців пам’яток історії й оборонної архітектури Української держави – печерні монас-тирі й міста-фортеці гірського Криму.

З доби середньовіччя у Кримських горах налічується більше десятка печерних поселень, серед яких найбільшими – справжніми містами-фортецями є Чуфут-Кале, Ескі-Кермен і Мангуп. Мартин Броневський, знатний посол короля Речі По-сполитої Стефана Баторія до хана Гірея, відвідавши їх, у 1578 р. занотував таке: “Руїни ці настільки древні, що ні турки, ні татари, ні самі греки не знають назв їхніх”.

Будівничими цих гірських твердинь є аси (самоназва аланів, предків сучасних осетин, на Русі їх називали касогами) та готи. У ІІІ – ІV ст. алани консолідували сарматські племена у могутнє Аланське царство, яке, за свідченнями китайських і римських літописів, простягалося від Каспійського моря до Дунаю і відрогів Південних Карпат. Алани контролювали північну гілку Великого Шовкового шляху, і саме це їхнє ба гатство спонукало гунські орди до вторгнення у сарматські степи з глибин пустельної Центральної Азії. Алани найдовше опиралися гунам, а відтак мусили покоритися. Частина їх за-лишилася у передгір’ях Північного Кавказу і Криму, а частина склала бойовий кістяк багатоетнічної армії Аттіли й під його знаменами пройшла через усю Західну Європу аж до Франції й Іспанії.

Тоді ж, у 370-х рр. після смерті царя Германаріха, під за-хист пралісових урочищ гірського Криму слідом за аланами потягнулися з Нижнього Подніпров’я окремі роди остготів. Після смерті Атілли орди тюркських кочівників повернулися з Подунав’я у степи Причорномор’я й Підкавказзя. Тож для захисту від їхніх розбійних вторгнень союзні общини аланів і готів змушені були вирубувати свої оселі високо серед скель у місцях, куди не зможуть пробратися коні зловісних гунів, й будувати цілі печерні міста-фортеці з потужними наскельни-ми укріпленнями.

Нижче розглянемо найвідоміші з цих середньовічних пам’яток.

Успенський монастир знаходиться саме посередині кру-того шляху балкою Мар’ям-Дере з долини від Ханського пала-цу на гірське узвишшя Чуфут-Кале. Монастир був заснований у кінці VIII ст. і існує з перервами ось уже понад тисячу років.

Виникнення печерних монастирів VIII ст. у горах Криму пов’язане з іконоборництвом у Візантії, започаткованим візантійським імператором Левом III Ісавром (717 – 741 рр.), який видав едикт проти вшанування ікон, і продовженим його наступником імператором Костянтином V (741 – 775 рр.), який скликав церковний собор, що засудив іконопочитання як ідолопоклонство. Насправді імператори не стільки пеклися про чистоту Христової віри, як переслідували суто прагма-тичні цілі. Вони прагнули відібрати величезні земельні й фінансові маєтості церкви й таким чином “залатати дірки” спорожнілої внаслідок безперервних війн казни імперії. Отож, у VIII ст. великі монастирі Візантії ліквідовувалися, їхнє май-но і земля переходили у власність держави, будівлі перетворю