Османська фортеця Ені-Кале


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

Неподалік Феодосії лежить м.Старий Крим (Солхат) – перша кримсько-татарська столиця, вотчина першого з ханів Гіреїв. Нині це місто приваблює тисячі туристів не оборонни-

 ми фортифікаціями а величним пам’ятником – мечеттю єги-петського султана-витязя Бейбарса. Це найдавніша і найле-гендарніша мечеть на території України. Заснував її в останні роки свого правління могутній султан Захір Сейф-ад-дін ас-Саліх і Бейбарс (правив в 1260 – 1277 рр.) – повелитель мам-люків, на долю якого випало зустріти в Сирії орду монголо-та-тарів і вщент розгромити її й відкинути Чингісідів за межі Єгипетського султанату мамлюків.

Бейбарс народився в кримському степу в половецькій ки-битці. Після запеклої битви монголів з об’єднаними ратями половців і русичів на р.Калці в 1223 р. завойовники винищили більшу половину непокірних половців (частина втекла в Угорщину). І дитинчам Бейбарс потрапив в монгольський по-лон та був проданий у рабство. Завдяки фізичній силі і вправ-ності раба було відібрано у гвардію першого мамлюцького ва-тажка, сформовану з білих рабів-неарабів (переважно греків, русичів, половців і кавказців) за принципом особистої відда-ності. З цими мамлюками в середині ХІІІ ст. було завойовано Єгипет і проголошено мамлюцький султанат. Однак, у перед-день монгольської загрози, що накочувалася з Ірану, полково-дець Бейбарс скинув свого хазяїна і став другим і наймо-гутнішим султаном Єгипта. В пам’ять про свою далеку поло-вецько-кримську батьківщину султан вислав з Олександрії флот з військом і будівничими й виділив 2000 золотих динарів на будівицтво мечеті у м.Солхаті. Стіни її були покриті марму-ром, а купол – золотом.

Місто Бахчисарай – це туристична столиця Гірського Криму зі статусом Державного історико-культурного за-повідника. Туристичною славою Бахчисарай завдячує трьом видатним пам’яткам середньовічного оборонного зодчества: Ханському палацу, печерному Успенському монастиреві та грізному печерному місту-фортеці Чуфут-Кале.

Середньовічний Бахчисарай лежить на дні глибокого каньйону з трьохсотметровими урвищами між Зовнішньою і Внутрішньою грядами Кримських гір на висоті 150 – 340 м. Засновниками його є перші хани кримських татар, які відко

“Стінка” каньйону Бахчисараю

лолися від Золотої Орди й у XIV столітті утворили власну державу. Ханською столицею спершу була неприступна фор-теця Чуфут-Кале (“Фортеця Коштовностей”), що “приліпила-ся” до скель на висоті 550 – 600 м, але зі зміцненням воєнно-політичної могутності ханства її було перенесено нижче в до-лину, де виросло квітуче місто-сад Бахчисарай, яке з тюрксь-кої так і перекладається “Місто-сад”.

У XV – XVIII cт. Бахчисарай славився своїми ремеслами, тут жили ювеліри, мідники, гончарі, чоботарі (виготовляли популярні сап’янові чоботи і східні туфлі) та зброярі, вироби яких – ножі, кинджали, шаблі, рушниці – вважалися кращими за турецькі. Однак, після Кримської війни і приєднання Кри-му до Російської імперії почалася масова втеча татар у Туреч-чину, занепали ремесла й місто майже спорожніло. А заверши-ло його занепад примусове виселення татар з Криму за нака-зом Сталіна.

Нині головна вулиця Бахчисараю не втратила свого серед-ньовічного шарму. По обидва її боки туляться крамниці,

 ремісничі майстерні, харчевні й тісні житлові булиночки, ліво-руч над вулицею нависають скелі, а попід ними досі зберегли-ся середньовічного типу будинки-мушараби. Головна вулиця міста виводить до Ханського палацу і веде далі вздовж каньй-ону до монастиря й фортеці Чуфут-Кале.

Ханський палац (Хан-Сарай) – це у прямому змісті слова унікальний пам’ятник східної архітектури XVI – XVIII ст., цей кочівницький житловий комплекс середньовічного фео-дального типу не має аналогів у світі. Син могутнього Менглі-Гірея хан Адиль-Сахиб-Гірей (правив у 1532 – 1551 рр.) на по-чатку свого правління переніс ханську резиденцію з ущелини Ашлама-Дере на широке плато долини р.Чурук-Су і заклав тут величний замок з палацом-гаремом, мечеттю, приміщен-нями для воїнів і численної челяді. Для цього русло річки бу-ло трансформовано і воду пущено в рів, що по периметру ото-чував стіни ханського замку-палацу. Нині цей палац займає площу трохи більше чотирьох гектарів, але в часи Адиль-Са-хиб-Гірея вона була набагато більшою. До оборонної стіни і західних воріт палацу прилягали сади, де проводили дозвілля хан та його числені жінки і діти.

Незважаючи на руйнування невблаганним часом і поже-жами, архітектурний комплекс Ханського палацу зберігся й з 1990-х років, після поверненя татар на свою історичну батьківщину, активно відновлюється. З 2004 р. відкрила двері для паломницько-туристичного відвідування (як і належить – без взуття) велична двоповерхова Велика ханська мечеть (Хан-Джамі) XVI ст. з двома високими шпилястими мінарета-ми пообіч. Її внутрішній декор аскетичний, і головну увагу відвідувачів привертає філігранна в’язь 12 священних вис-ловів Корана. Поряд з мечеттю – споруда медресе й цвинтар-усипальниця (мезарлик) ханської династії Гіреїв. Далі по пе-риметру двора йдуть службові будівлі, стайні, а навпроти – корпуси гарему. Поряд з воротами на другому поверсі місти-лася ханська варта.

До першого будівельного періоду палацу належать Мала мечеть у монументальному стилі, близькому до візантійсько

Ханський палац (гарем)

 

Велика ханська мечеть (Хан-Джамі)

го, та Фонтанний дворик палацу. Тут є два фонтани. Першим привертає увагу мармуровий Золотий фонтан (Маг-зуб), бага-то декорований рослинним орнаментом і арабською в’яззю висловів з Корану. Він споруджений у 1733 р. за правління ха-на Каплан-Гірея. Однак прославив Бахчисарай менший і на перший погляд непоказний Фонтан сліз (Сельсе-біль) у про-тилежному куті дворика. Цей унікальний пам’ятник скульп-турного зодчества створений в 1764 р. видатним майстром Омаром у пам’ять рано померлої коханої дружини Крим-Гірея – красуні Діляре. На ньому серед орнаменту вирізане людське око, з якого краплина за краплиною стікає, неначе людські

 сльози обличчям, вода. Цей фонтан став символом живої людської скорботи, втіленої в холодному камені.