Учасники Рицарського фестивалю у Меджибожі


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

У східному куті фортеці до донжона Сенявських у сере-дині XIV ст. прибудовували палац у стилі ренесансу, підмур-ками якому служили глибокі просторі склепінчаті підземелля, що теж мали бойове призначення. Палац прилягає до найне-

 приступнішого осердя замку – Східного бастіону – чотирипо-верхової башти з рядами багатоканальних (скерованих у різних напрямах) бійниць для ведення перехрестного обстрілу, розчленованих кам’яними фризами. Ззовні рене-сансний князівський палац декоровано білокам’яною різьбою й високим аттіком.

Біля самого входу в фортецю впритул до західної стіни прибудований ще один палац кінця XVIII – початку ХІХ ст. з великими віконними прогалинами в стилі псевдоготики. Фа-сад палацу прикрашений барокковим фронтом. Імовірно, тут мешкали офіцери російського гарнізону.

Щороку у Меджибізькій фортеці у серпні проходить Міжнародний фестиваль “Стародавній Меджибіж”. У програ-му фестивалю входять: лицарські турніри і двобої, стрільби з луків та арбалетів, показові виступи творчих колективів, кон-курс історичного костюму, конкурси для глядачів та фейер-верк.

Рицарський фестиваль у Меджибожі – це масштабна ту-ристична фестивально-анімаційна атракція, що за попу-лярністю змагається з міжнародним фестивалем “Рицарський замок” у м.Судаку. Традиційними учасниками цього дійства є члени Хмельницкого військово-історичного клубу “Воїн”, ри-царі з Кам’янця-Подільського та з київських клубів “Білий єдинорог”, “Білий загін”, “Орден рицарів Сантьяго” та “Ара-гон”. Програма фестивалю передбачає як показові театралізо-вані так і справжні спортивно-конкурсні герці й баталії (бу-гурд – командний бій 40 – 50 рицарів). Загалом, жюрі присуд-жує призові місця у таких номінаціях: “меч-меч”, “щит-меч”, “вільний вибір зброї”, “бугурд” та “турнір лучників”.

На території фортеці працює історико-краєзнавчий музей, завдяки подвижницькій праці М.Ягодзинського відкритий у 1971 р., незважаючи на цькування комуністичної влади. Од-нак, нині велична Меджибізька твердиня гостро потребує інвестора, який здійснив би повну її відбудову. Поява принад-ного комплексу історичної анімації, реставрація респектабель-них палаців та організація в одному з них готельно-ресторан ного комплексу дасть змогу Меджибожу стати справжньою туристичною “меккою” не лише для заможних хасидських па-ломників, а й для широкого сегменту європейських і ук-раїнських туристів у рамках багатоденного “Замкового туру Україною”.

Крім фортеці, у місті-заповіднику туристам рекомендуємо оглянути: архітектурний ансамбль ринкової площі з ратушею із годинником (2-а половина XVI ст.), оборонний Святот-роїцький домініканський костьол (1600 р.), православну Ус-пенську церкву оборонного типу (1-а половина XVII ст.), обо-ронну синагогу (2-а половина XVII ст.).

За два км. на схід від Меджибожа на лівому березі Півден-ного Бугу Сенявськими було збудовано ще одну фортецю, яка виконувала роль передового фортпосту міських укріплень на стратегічних підступах з боку Дикого Поля. Її рови та високі земляні вали збереглися донині. Фортеця також виконувала митну функцію, збираючи податки з тих хитрих купців, яки намагалися по р.Бозі обминути з крамом м.Меджибіж. Непо-далік від фортеці є також руїни костьолу і келій домінікансь-кого монастиря оборонного типу, збудованого в 1600 р. (зруй-новано споруду у 1962 р. за наказом голови місцевого колгос-пу, якому раптом вкрай забракло будівельного каміння).

Меджибіж – це батьківщина релігійної течії хасидизму, тут з 1740 по 1760 рр. мешкав, проповідував і похований за-сновник хасидизму – Ісраель Бен Еліезер (1698 – 1760 рр.), який взяв собі духовне ім’я Баал Шем Тов (скорочено – Бешт). Роки духовного становлення пророка, цілителя й каб-баліста пройшли в Покутських Карпатах у печері пустельника поблизу смт.Старого Косова. А в 1740-і рр. учитель пішки обійшов усю Буковину, Галичину й Подільську Україну, де на той час мешкала найбільша кількість єврейських общин Євро-пи. Баал Шем Тов проповідував ідеї гуманізму, вчив євреїв, творив чудеса та скрізь знаходив численних учнів та послідо-вників. Не написавши жодної книги, він став людиною-легендою.

 

 Надгробок засновника світової релігійної течії хасидизму – Баал Шем Това – та цадиків-законоучителів з числа його меджибізьких учнів і

послідовників

Відтак, цадик осів у Меджибожі, де мешкала числена єврейська громада. Тут він і похований. Могила Баал Шем То-ва вже бильш ніж два століття є місцем масового паломництва не тільки хасидів, але й інших ортодоксів і навіть світських євреїв з усього світу.

У Меджибожі також поховано ще одного цадика хасидів – Оптер Рав (ребе Авраам Йегошуа Гешель, 1745 – 1825 рр.) та внука Баал Шем Това – ребе Борух Тульчинер (1750 – 1810 рр.).

Сатанівський замок – середньовічна твердиня на р.Збруч за 80 км. на північ від Кам‘янця-Подільського, про-славлена в історії героїчним опором трьохстотисячній непере-можній армаді османського султана Магомета IV.

Сатанів заснований ще в ранньослов’янську добу. На око-лиці містечка збереглася 30-кілометрова ділянка Троянового валу, яким слов’яни відгороджувалися від алано-ясських й аварських кочових орд, що накочувалися сумнозвісно відомим

 Волоським шляхом понад Дністром. Назва “Сатанів”, згідно з нашими краєзнавчими розвідками, “приліпилася” до містечка після насильницького запровадження князівською владою християнства у цих “глухих”, віддалених від великих міст зем-лях. Відомо, що саме біля Сатанова на трьох горах-товтрах століттями існував найбільший культовий центр слов’ян Поділля (уличів і тиверців), у центральному святилищі якого (як у поморській Арконі) височів ідол бога Світовида (Збруцький ідол). За даними археологів (знайденими на ка-пищі хрестиками), це святилище проіснувало ще понад сотню років після офіційного прийняття Руссю християнства, і лише в кінці ХІ ст. його прибічники схоронили (до кращих часів) ідол Світовида у водах Збруча, однак навіть після руйнування культового центру князівськими дружинниками продовжува-ли потай притримуватися дідівських вірувань.