Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Сутківський замок : Замковий туризм в Україні : Бібліотека для студентів

Сутківський замок


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

магниевый скраб beletage

Сутківський замок лежить на припіднятому мисі, що з двох боків крутими схилами обривається до р.Ушиці. Його квадратний периметр від поля відмежовують 15-метрові за-вширшки рови. Після руйнацій ХХ ст. ніні від замку залишив-ся моноліт однієї з наріжних башт. П’ятигранна у плані з до-вжиною грані 15 м та товщиною тесаних з каменю мурів до 3,5 м. башта має два яруси гарматних амбразур (третій ярус не зберігся) і справляє доволі атракційне враження. Її реконст-рукція й відновлення двох крил прилягаючих мурів з фраг-ментами дерев’яних галерей перетворить занедбану руїну на цікаву туристичну атракцію. А з огляду на розташований не-подалік унікальний на терені України Покровський храм-фортецю (а також – на зручність прямого залізничного й авто-бусного сполучення райцентру з Хмельницьким і Кам’янцем-Подільським) с.Сутківці має всі передумови для того, щоб пе-ретворитися на доволі відвідуваний центр замкового туризму у Центральному Поділлі.

 Церква-фортеця Покрови Пресвятої Богородиці у с.Сутківцях

І зовсім унікальною пам’яткою оборонного зодчества Поділля є невелика церква Покрови Пресвятої Богородиці у с.Сутківцях XIV – XV ст., перший кам’яний ярус із рядом бійниць якої вимуровано подолянами за доби обживання краю при православних князях-братах Коріатовичах. Близь-кого до сучасного вигляду церква набула в 1476 р. Фактично, це невеликий замок-донжон, за товстими кам’яними мурами якого громада села могла з тиждень успішно відбивати при-ступи удвадцятеро численніших ординців.

У плані споруда має вигляд рівнораменного хреста з за-округленнями на чотирьох кінцях. На трьох кінцях хрестово-

 го плану є три муровані апсиди, схожі на замкові башти з амб-разурами і стрільницями, а на четвертому кінці стоїть вежа-дзвіниця, знизу мурована, зверху – дерев’яна. У кожній апсиді на першому ярусі раніше було по три гарматні амбразури (зго-дом їх замурували), два верхні яруси налічували по п’ять руш-ничних стрільниць. Храм Покрови Пресвятої Богородиці дво-поверховий: на першому поверсі міститься власне церква, а верхній поверх мав саме оборонне значення.

Другим за красою й популярністю серед туристів фор-тифікаційним ансамблем Хмельниччини є фортеця смт.Мед-жибожа.

Меджибізька фортеця – це могутнє кам’яне укріплення XIV – XVIII ст., зведене на місці дерев’яного давньоруського князівського дитинця ХІ ст.

Назва містечка походить від того, що воно розташоване “межи Бугами (до радянської влади – Богами)”: у цьому місці Південний Буг з‘єднується зі своєю лівою притокою Бужком.

Перша літописна згадка про Меджибіж міститься в “Повісті врем’яних літ” під 1146 р. і сповіщає, що Великий князь київський Ізяслав Мстиславович передав удільному князеві Святославу Всеволодовичу у володіння п’ять міст, у т.ч. “Межибоже”. На той час це було жваве ремісничо-торгове місто напівавтономної Болохівської землі зі своєю пристанню на р.Бозі, князівським замком-дитинцем та могутніми міськи-ми укріпленнями. У 1235 р. в літописі є згадка про межи-божського князя Бориса, який підтримував галицьких бояр і суперничав з Данилом Галицьким. Потужні укріплення давнь-оруського Меджибожа були зруйновані монголо-татарською навалою хана Батия у 1241 р. й остаточні зрівняні з землею військами Данила Галицького у 1254 р. відповідно до веління золотоординського воєначальника Бурундая. Меджибожці й мешканці інших градів Болохівської землі запекло обороняли-ся, оскільки не бажали йти в підданство до крутого норовом галицького князя і цим підставляти себе під новий удар Золо-тої Орди. Однак військо воєводи Діонисія захопило град, зрівняло його укріплення з землею, а землі повернуло у підданство галицького князя.

 

Після смерті Данила Галицького Болохівщина й Поділля знову відкололися й майже на 100 років відійшли у володіння татарських баскаків Золотої Орди. Після того, у 1362 р. в битві під Синіми Водами Великий князь литовський Ольгерд здо-був перемогу над доти непереможними монголо-татарами, Поділля відходить під захист Литовської держави. Меджибіж укріплюють кам’яними мурами. Тривала боротьба за во-лодіння українськими землями закінчилася Кревською унією між Литвою й Польщею.

Після приєднання королем Казимиром у 1434 р. Волинсь-кої землі до польської корони Меджибізька фортеця на деякий час переходить у власність князя Любарта Гедиміновича і зміцнюється ним за взірцем Луцького замку. У 1444 р. поляки остаточно включили Меджибіж і Хмільник до Польського ко-ролівства, створивши Меджибозьку округу. До 1539 р. ко-ролівське місто Меджибіж управлялося старостами. Воно час-то згадується в хроніках у зв’язку з постійними нападами та-тарських орд, адже лежало на з‘єднанні двох сумнозвісних та-тарських шляхів: Чорного і Кучманського.

У 1539 р. Микола Сенявський – коронний гетьман Речі Посполитої й воєвода руський – отримав від короля Сігізмунда привілей на володіння частиною Меджибожа. Рід Сенявсь-ких, яким місто належало цілих 190 років, запросив з Кам’ян-ця архітектора Йова Претвича й майже повністю перебудував й суттєво розширив фортецю. До того ж фортифікаціями об-вели й саме місто.

У грамоті на право самоврядування за Магдебурським статусом, наданій Меджибожу в 1593 р. Адамом-Ієронімом Сенявським, записано у повинність міщан: “Перепони, коби-лиці, башти, вежі, паркани, брами повинні завжди справляти і мати свою варту... на воротах... Кожний міщанин, який має дім, повинен мати рушницю довгу, фунт пороху і копу підібраних куль... а я гарматами й гаківницями буду забезпечувати, а в кожному десятку треба мати двох озброєних або двоє в ла-тах...” Там таки вказується, що “до оборонного будівництва на-вколо міста підлягають всі міщани, як християни, так і євреї, без жодного винятку...”.

Кілька поколінь Сенявських неодноразово громили під стінами Меджибожа татарські орди. Скажімо, в 1616 р. під стінами міста стояла стотисячна ханська орда, але з огляду на

 міцність укріплень кидати її на штурм твердині хан не відва-жився.

На початку Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького у 1648 р. козаць-ке військо захопило Меджибізьку фортецю, та вже наступного року її відбили польські війська. У 1650 р., коли військо Б.Хмельницького йшло через Меджибіж на Кам‘янець, польський гарнізон вдруге уступив її козакам, та знову нена-довго. Коли Б.Хмельницькому вдалося втягнути у війну трансільванського князя Ракоці, частина його армії в 1657 р. намарне намагалася взяти Меджибізьку твердиню приступом.

У XVI – XVIII ст. Меджибіж славився торгівлею та ремес-лами. В місті діяли ремісничі цехи ткачів, гончарів, ковалів, шевців та кравців. Меджибізькі міщани підтримували жваві торгові зв‘язки з Львовом та його братством, Київом, Поль-щею. В місті було кілька церков з братствами при них, у т.ч. Успенська – зразок оборонної сакральної архітектури XVII ст.

Фортифікації Меджибізької фортеці утворюють: зі сходу – бастіон з бійницями секторного обстрілу й двома півкругли-ми баштами, зв’язаними з барбаканом, а через нього – з донжо-ном; з півдня – стіна з чотирма ярусами бійниць, ззовні підси-лена контрфорсами. З західного боку був в’їзд через рів та навісний міст. За ровом на пагорбі знаходилася батарея, за-вданням якої було прикривати доступ до південної стіни. На північно-західному рові стоїть дуже могутня п’ятигранна Ли-царська башта, фланкуючий вогонь якої прикривав доступ до західного і північного крил. У XVIII ст. на підмурках північної і теж напільної бастеї зведено восьмигранну башту.

Барбакан, що виступав перед надбрамною баштою, захи-щав підступи до брами. Він мав свою браму і являв собою пря-мокутний проліт розміром 10х8 м, накритий коробовим склепінням заввишки 10 м. Над склепінням, очевидно, розміщувався бойовий майданчик, оточений зубчастим пара-петом. Тож у разі, якби ворог прорвався через першу перешко-ду – браму барбакану (герсу), він опинявся у вузькому напівтемному проході перед замкнутою в’їздною

 (внутрішньою) брамою під зливою нищівного перехрестного обстрілу з навколишніх дерев’яних галерей. Аналогічну будо-ву в’їздних воріт мають Золоті ворота в Києві та Володимирі – видатні пам’ятки оборонного зодчества Київської Русі (перша половина XI ст.). Тож Литовсько-руська держава успадкувала й продовжувала розвивати передові здобутки давньоруського оборонного зодчества.

Пізніше, коли султан-завойовник Магомет IV включив Поділля до складу Османської імперії, турки за час свого пере-бування в Меджибожі (1672 – 1699 рр.) здійснили ряд рекон-струкцій новозахопленої твердині. Зокрема, до барбакану бу-ло добудовано східний бастіон, а на зовнішніх батареях амбра-зури замінено турами. Це ще більше посилило її обороноз-датність.

З 1731 по 1831 рр. фортецею володіли князі Чарторийські (після шлюбу у 1731 р. останньої представниці роду Сенявсь-ких Марії-Софії з Августом Чарторийським – найбагатшим магнатом Речі Посполитої). Вони перетворили його на розкішну замково-палацову князівську резиденцію у псевдо-готично-романтичному стилі, у стінах якої зібрали безліч ви-сокохудожніх творів мистецтва. Але за участь у польському повстанні все майно Чарторийських російським урядом було конфісковане, і в фортеці розмістили російський гарнізон. На польові оглядини військ (драгунські й гусарські паради) сюди неодноразово приїжджали російські імператори, для яких у палаці обладнали спеціальні покої.

Військові формування перебували у фортеці до 1920-х рр. Відтак, влада райцентру розмістила тут пожежну частину, склади, молочний завод. У 1959 р. комуністи дійшли навіть до того, що розібрали на будматеріали православну Успенську церкву XV ст. для мурування ферми й мощення дороги, а в 1962 р. – підірвали моноліт Домініканського костьолу 1600 р. Очевидно, ті прадавні беззахисні храми заважали їм будувати в Україні комунізм.

Лише після смерті комуністичного вождя Сталіна ук-раїнські історики домоглися у 1965 р. припинити наругу над

 фортецею і розпочати в ній консерваційні роботи. Та лише з пом’якшенням тоталітарного режиму (“перебудовою”) з 1985 р. на території Меджибізької фортеці розпочалися регулярні археологічні дослідження, а після падіння СРСР – досліджен-ня й упорядкування єврейського некрополя міста.

До наших днів від первісної литовської фортеці XIV ст. після всіх пізніших перебудов збереглися лише дві башти (у т.ч. донжон) та найдовша західна оборонна стіна.

Фортеця Меджибожа навіть у напівзруйнованому стані досі вражає своїми могутніми неприступними кам’яними стінами. Товщина стін сягає 3,5 м., а висота 17 м. Вони мають три яруси складних бійниць для ведення гарматного й руш-ничного обстрілу, на другий і третій ярус вели дерев’яні бойові галереї. Зсередини до стін прилягають різноманітні госпо-дарські та житлові будівлі.