Одна з башт Жванецького замку над Дністром


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

Восени 1653 р. на полі під стінами Жванецького замку відбулася переможна битва козацького війська Богдана Хмельницькою з польською армією. Два довгих місяці трива-ла татарсько-козацька блокада Жванецької твердині, за стіна-ми якої замкнулися штабні генерали польського коронного

 війська на чолі із самим королем Яном Казимиром. Одначе вкотре (як і в битвах під Зборовом та Берестечком) Богдана Хмельницького під Жванцем зрадив кримський хан. Після двомісячної облоги, коли польський гарнізон вже готувався до капітуляції, а гоноровий король – до ганебного “хлопського” полону, його таємним послам таки вдалося підкупити хана Гірея й схилити його до чергової зради.

У 1672 р., коли трьохсоттисячна турецька армада султана Магомета IV посунула з Хотина вбрід та вплав через Дністер, нажаханий польський гарнізон Жванецького замку здав його туркам без бою й поспіхом евакуювався за стіни Кам’янця-Подільського.

Нищівних руйнувань замку у 1673 і 1684 рр. завдали ар-тобстріли й штурми польських військ короля Яна Собєського під час його турецьких кампаній. Але після повернення Поділля полякам на початку XVІІІ ст. його новий власник кам’янецький староста Лянцкоронський відбудував бастіони й палац. Нових руйнацій Жванецький замок зазнав у 1768 та 1769 рр. від нападів татар і барських конфедератів. Проте, найбільше до його нищення долучилося місцеве населення уп-родовж ХХ ст.

Зараз від замку збереглися атракційні руїни трьох масив-них башт з 1,3 – 2,1-метровою товщиною стін, двома ярусами складних бійниць для ведення перехрестного обстрілу та про-рубаними пізніше білокам’яними порталами. Надбрамна баш-та декорована вмурованими в стіни кам’яними ядрами. Північний бік замку прилягає до стрімкого скелястого берега р.Жванчика і його притоки Вільшанки. Звідси відкривається широка панорама околиць з фортецями у Хотині, Кам’янці й Окопах. Окремі історичні свідоцтва вказують на існування під фундаментами башт і казематів Жванецького замку розлогого лабіринту підземних ходів та мідного тунелю-водогону.

За 7 км. на схід від Кам’янця є руїни ще одного замку – Панівецького. В історії він прославився успішними оборона-ми від турків. Першу турецьку облогу, коли на чолі військ імперії стояв сам султан Осман, замок витримав у 1621 р., дру гу – у 1633 р., коли замок намагався захопити Абазай-паша. Зате під час Національно-визвольної війни українського наро-ду під проводом Богдана Хмельницького козаки кілька раз брали приступом чи хитрістю цю твердиню. Зокрема, в травні 1651 р. один з загонів козацького війська Б.Хмельницького під проводом Дженджалія ухитрився підмовили шляхтича Тржи-латковського відкрити їм ворота Панівецького замку і таким чином змиг опанувати ним без істотних втрат.

За доби турецького панування на Поділлі замок стояв сплюндрованим. Відбудова розпочалася лише з 1699 р. У 1768 – 1769 рр. Панівецький замок зруйнували російські війська, “викурюючи” звідти польських конфедератів.

Нині від замку у с.Панівці залишилися одні руїни, позбав-лені рис туристичної атракції. Упізнаються кутові башти, стіна замкового палацу та кілька казематів, пристосованих ту-тешніми селянами під льохи. Твердиня має вигідне розташу-вання на скелястому мисі над лукою каньйону р.Смотрича з висотою силурійських “стінок” 40 – 45 м.

Чорнокозинський замок Кам’янеччини розташований на крутосхилому скелястому мисі каньйоноподібної долини р.Збруча у центрі с.Чорнокозинці. Відстань від цієї твердині до фортець Кам’янця, Жванця та Окопів Святої Трійці не пе-ревищує 20 км, до Кривчецького замку – 12 км., а башти сусіднього Кудринецького замку видніються за 5 км на проти-лежному (тернопільському) березі р.Збруча.

Кам’яний замок у с.Чорнокозинці у 1360 – 1370-х рр. ви-мурували подільські князі Коріатовичі на місці більш давніх руських укріплень Замкової гори. Після захоплення Поділля Польщею тутешні землі перейшли у власність католицької Церкви, а замок перетворився на заміську літню резиденцію кам’янецьких біскупів (подільських єпископів). На початку XVI ст. у містечку майже не залишилося жителів через сусто-шливі навали татар у 1502, 1503, 1507, 1511, 1513, 1516 рр. Ад-же поселення лежало обіч сумнозвісного Волоського шляху, яким щороку шастали зграї професійних людоловів-рабо-торгівців. А в 1538 р. Чорнокозинський замок витримав запек лу облогу молдавських військ, після якої по той бік його напівзруйнованих стін залишилася безлюдна випалена пустка зі звалищами обвуглених трупів.

Тим не менше, польські королі завжди дослухалися до прохань авторитетних кам’янецьких біскупів щодо поновлен-ня для Чорнокозинців магдебурського права та приваблення сюди нових осельців шляхом звільнення їх від усіх податків та надання різних господарських привілеїв.

Під час Національно-визвольної війни українського наро-ду під проводом Богдана Хмельницького Чорнокозинський замок кілька раз поспіль здобували козацькі війська. Нищівних руйнацій завдали йому турецькі штурми 1672 й 1674 рр. та неодноразові прикордонні наскоки польських військ з-за Збруча впродовж турецького панування у краї (від походу королівського війська Яна Собєського у 1673 р. аж до 1699 р.).