Руїни Бучацького замку


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

У 1648 р. козацькі полки Максима Кривоноса за підтрим-ки повсталих міщан здобули штурмом цю твердиню. Але По-тоцькі одразу її відновили. Тож у 1655 і 1667 рр. її намарне на-магалися захопити кримські татари, але відступали ні з чим.

У 1672 р. Бучацька твердиня впала під натиском багатоти-сячної турецької армади султана-завойовника Магомета IV, татарської орди й союзних козацьких полків гетьмана П.Доро-шенка. Україна тоді саме вступила в період Руїни, розколола-ся на Лівобережну й Правобережну, головні фортеці її лівобе-

 режної частини посіли залоги російських стрільців, і царські бояри дедалі грубше втручалися у її внутрішні справи. В умо-вах такого посилення російської експансії правобережний ге-тьман П.Дорошенко гарячково шукав можливість зберегти справжню незалежність Держави Війська Запорізького згідно із заповітом Б.Хмельницького. Однак поляки висунули на ко-зацького гетьмана свою маріонетку, і П.Дорошенко змушений був шукати союзу з Туреччиною – третім могутнім “гравцем” російсько-польсько-турецької “гризні” за український “пиріг”.

Після захоплення у 1672 р. твердинь Західного Поділля мобільні кінні полки П.Дорошенка й татарська орда швидким маршем подолали шлях до Львова й взяли його в кільце облоги. Лише своєчасно прибулі королівські посли врятували Львів від сплюндрування. Місто відкупилося нечувано щедрою контри-буцією, і гетьман Петро Дорошенко супроводив королівських послів до Бучача, де розмістилася султанська ставка.

18 жовтня 1672 p. у військовому стані турецького султана на узліссі липового гаю біля стін Бучацького замку був підписа-ний доленосний для України Бучацький мир між Польщею та Туреччиною. За умовами цього миру Польща зрікалася своїх прав на Поділля (яке стало турецькою провінцією) й на козаць-ку Правобережну Україну, яка ставала самостійною державою під протекторатом султана. Польща зобов’язувалася вивести свої гарнізони з фортець Брацлавщини і передати їх козакам П.Дорошенка. Також поляки зобов’язалися щорічно сплачува-ти Туреччині контрибуцію в сумі 22 000 золотих.

Певна річ, поляки просто прагнули виграти час і не збира-лися виконувати настільки ганебні й неприпустимі для шля-хетського гонору статті Бучацького пакту. Зібравши сили, ко-ронний гетьман Ян Собєський вже з наступного року розпочав нові рішучі бойові дії, спрямовані на відвоювання квітучих подільських володінь Речі Посполитої.

У 1676 р. турки Ібрагім-паші вдруге зруйнували Бучацьку фортецю. Однак Ян Потоцький до 1684 р. вкотре повністю її відновив. Під час походів короля Яна III Собєського на турків Бучацький замок відігравав роль стратегічної військової рези-денції і штабу коронних військ.

 І лише з XVIII ст. напівзруйнований замок втрачає своє оборонне значення й кидається власниками, приходячи в за-пустіння. Його потужні оборонні мури у ХІХ ст. розбирають і продають як будівельний матеріал.

До нашого часу відносно непогано збереглися башти та замкові стіни XVI ст. товщиною до 3,5 м. з трьома ярусами бійниць для ведення перехрестного обстрілу з усіх видів во-гнепальної зброї. А також – фундаменти воєводського рене-сансного палацу Бучацьких, який прикрашали галереї з арка-дами.

Стан збереженості пам’ятки дає підстави для започаткува-ня проекту його повної відбудови й надання йому статусу дер-жавного історико-культурного заповідника. Слід відбудувати ренесансний палац воєводи руського Яна Бучацького, розмістивши в його одній частині туристичний готель і ресто-ран, а в іншій – історико-краєзнавчий музей, експозиція якого знайомитиме з історією славних українських родів Бучацьких і Потоцьких, незліченими облогами й польсько-українсько-волошсько-татарсько-турецькими війнами XIV – XVIII ст.

Периметр стін варто замкнути, на їхніх верхніх ярусах відновити консольні дерев‘яні бойові галереї та відбудувати куту в’їздну браму у твердиню. В овальному дворі замку доцільно організувати історичний скансен середньовічної ар-тилерії і механізмів для веденя облог замків (тим паче, що з внутрішнього боку замкових мурів зберелися спеціальні кам’яні опори для таких дерев‘яних механізмів для ведення обстрілу лав нападників).

У передмісті Бучачу (за 1 км.) – с.Підзамочок – на мисі над р.Стрипою розташований ще один замок.

Підзамоцький замок побудований з місцевого червоного пісковику близько 1600 р. Яном Бучацьким як фортпост Бу-чацького замку. Твердиня неодноразово плюндрувалася тата-рами й турками, однак щоразу відбудовувалася й до середини XVIII ст. використовувалася місцевими магнатами в якості родового помешкання. Найбільшого руйнування замку завдає сучасна безгосподарність й нехлюйство місцевої влади.