Ожиговецький замок


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

на острові. Єдиний в’їзд до замку вів через підвісний де-рев’яний міст, перекинутий через широкий рів, заповнений во-дою з р.Збруча.

У 1631 р. Ожиговецький замок перейшов у власність ко-ронного гетьмана Я.Вишневецького, який продовжив роботи зі зміцнення його обороноздатності. Адже “у повітрі вже пах-ло хлопським бунтом”.

У 1648 р. козацькі полки Максима Кривоноса вибили польський гарнізон із замку. І в подальші роки Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького селянсько-козацькі загони ще кілька раз бра-ли його штурмом.

Вишневецькі повсякчас відбудовували твердиню у верхів’ях Збруча. Адже вона замикала дороги до волинських маєтностей цього багатого магнатського роду. Її мури “пам’ятають” десятки облог розбійних татарських орд та нищівні артобстріли й переможні штурми турецьких військ

 султана Магомета IV у 1672 р. та полководця Ібрагім-паші у 1675 р. Лише після того, як грізні турецькі залоги, згідно з умо-вами мирного пакту 1699 р., залишили фортеці Меджибожа й Кам’янця-Подільського, Ожигівський замок втратив своє прикордонно-стратегічне значення. Однак Потоцькі продов-жували опікувати ним аж до середини XVIII ст.

З 1772 р. внаслідок першого поділу Польщі Ожигівський замок опинився на самому державному кордоні між двома найбільшими європейськими імперіями: Російською царів Ро-манових та Австро-Угорською цісарів Габсбургів. Тодішні власники Чарнецькі, а згодом Матковські не надто переймали-ся долею старого замку. З кінця ХІХ ст. його починають по-трохи розбирати. Особливого розмаху цей процес набув за ра-дянських часів, коли державний кордон вздовж р.Збруча пере-став існувати й прикордонні війська були передислоковані.

Через недотримання пам’яткоохоронного законодавства до нашого часу від могутнього донедавна Ожигівського замку залишилася лише масивна Південна башта. Це прямокутна наружна споруда заввишки 16 м. з двома ярусами гарматних амбразур та горішнім (надбудованим пізніше) ярусом з вікна-ми казематів. До кутової башти прилягають фрагменти напіврозібраних масивних кам’яних стін товщиною 2 – 3 м із казематами та засипаними підземеллями.

Сусідство Ожигівського замку із значними транзитно-транспортними залізничними вузлами Підволочиськом й Во-лочиськом (а отже зручність подорожей сюди потягами з Тер-нополя й Хмельницького) та близькість до Сатанівського ку-рорту й НПП “Подільські Товтри” виступають сприятливими запоруками значного пожвавлення туристичного інтересу до цієї атракційної пам’ятки за умови її хоча б часткової відбудо-ви й туристичного облаштування.

На наше переконання, цю атракційну пам’ятку слід негай-но передати під опіку одного з подільських клубів української Федерації історичного фехтування та реконструкції. Цей крок, принаймні, врятує замок від подальшого нищення.

 Теребовлянський замок – осердя літописного Теребов-лянського князівства. Об’єднання Теребовлянського та Зве-нигородського князівств у ХІІ ст. привело до утворення Га-лицького князівства із столицею у Галичі. Звідтоді Теребов-лянська земля почала відігравати функцію охорони східного кордону Галичини давньоруського, литовського й польського періодів.

Перша документальна згадка про град Теребовлю на р.Гнізна міститься в Іпатіївському літописі під 1097 р. У 1211 р. теребовлянський князь Ізяслав Володимирович у запеклій битві з угорськими завойовниками під стінами Теребовлі був розбитий, взятий у полон і невдовзі страчений разом з батьком і братами. А тридцять років по тому, у 1241 р., Теребовля була вщент зруйнована ордою хана Батия. Нині від давньоруського граду збереглася лише ділянка земляного валу довжиною 280 м, що дугою оточує територію сучасного міського парку.

У 1341 р. Теребовлю захоплює армія польського короля Ка-зимира ІІІ. В 1349 р. місто остаточно входить до складу Польсь-кого королівства. З 1366 р. починається перебудова теребов-лянського дерев’яного укріплення XI – XII ст. на кам’яний за-мок. В 1389 р. містові дарується магдебурське право.

З утворенням в 1434 р. Руського воєводства Теребовля стала центром повіту, тут влаштовувались великі ярмарки. Крім пожвавлення економічного життя це привело до систе-матичних набігів татарської кінноти. В 1453 р. поблизу Тере-бовлі відбулась велика битва, в якій зіньківський староста Ян Лащ спільно із старостами Меджибожа та Летичова Матеу-шом і Яном Німцем розбив великий татарський загін. Проте невдовзі Ян Лащ загинув у бою, а набіги не припинялись. Найбільш спустошливі напади зафіксовані у 1498, 1508, 1515, 1516 рр. Це привело до тимчасового занепаду Теребовлі.

У 1534 р. краківський каштелян А.Тенчинський за власні кошти відбудував геть занепалий замок. У 1594 р. його плюн-друють козацько-селянські загони Северина Наливайка. А за 20 років, починаючи з 1605 р. татари 15 разів нападали на Те-ребовлю й спричиилися до її другої цілковитої руйнації.

 Нове піднесення почалось на початку XVII ст. Відроджу-валась економіка, у 1631 р. був перебудований і реконструйо-ваний теребовлянський замок. Жителі Теребовлі взяли актив-ну участь у подіях Національно-визвольної війни і навіть створили окремий полк, який взяв активну участь у бойових діях. У березні 1649 р. теребовлянське ополчення було розби-те коронною армією, і замок поповнився численним польсь-ким гарнізоном. Цей гарнізон зумів відстояти твердиню під час козацьких штурмів у 1650 та 1651 рр..

Однак, найважчі часи для Теребовлі припали на кінець XVII ст. У 1672 р. під час походу султана Магомета IV на Європу Теребовлянсьий замок здобули козаки гетьмана П.До-рошенка й союзні їм татари. У 1675 р. турецька армія Ібрагім-паші зруйнувала місто і протягом двох тижнів тримала в об-лозі замок (взяти його турки не зуміли через наближення польської армії Яна Собєського). У 1688 р. місто зазнало ново-го руйнівного нападу турків. Цього разу замок був зруйнова-ний і більше вже не відбудовувався. З приходом австрійської влади старі укріплення дозволили розбирати на камінь для будівництва й мощення доріг.

Зараз на високій горі над містом залишилися лише ат-ракційні руїни Теребовлянського замку, збудованого на місці давньоруського городища. З трьох боків круті схили гори роб-лять його неприступним. Збереглися масивні (товщиною до 4 – 5 м) фрагменти фортечних мурів та три кутові башти. Північна і західна башти збереглися на висоту двох ярусів, східна – на три яруси висотою 13 м. Башти і стіни мають внутрішні дерев’яні бойові галереї та ряди бійниць. Дворище замку доволі велике за розміром – 120 на 60 м.

Пожвавлення туристичного інтересу до замку можливе за умови здійснення часткових реставрацій архітектурних еле-ментів давньоруської фортеці та середньовічного замку й ор-ганізації у столиці Теребовлянського князівства історичного музею з окремими відкритими павільйонами та можливістю екскурсійного огляду підземель й підйому на оглядові мандан-чики башт.

 Під Замковою горою у XVI cт. стояв Підгорянський мона-стир оо.Василіян. Однак числені татарсько-турецькі навали залишили від нього одні руїни – збереглися лише дві наріжні башти з бійницями та фундаменти стін і внутрішніх споруд. Нині ченці поступово відбудовують обитель.

Ще однією цікавою фортифікаційною пам’яткою Тере-бовлі є споруда колишнього монастиря оо.Кармелітів, в якій зараз знаходиться духовна семінарія Української православ-ної церкви. Монастир, збудований упродовж 1617 – 1639 рр., захищають високі оборонні стіни з чотирма кутовими п‘яти-кутними баштами, дві з яких знаходяться над р.Гнізною, із ря-дами бійниць для гармат і мушкетів. Ця міні-фортеця в умовах безперервних татарських навал і підпалів міста виконувала роль сховища для покатоличеної частини населення прилег-лих кварталів і, за переказами, сполучалася підземними хода-ми із замком та непролазними заплавними мочарями поза містом (на випадок евакуації). Монастирський костьол відзна-чається пишнотою архітектурного оздоблення у стилях рене-сансу й барокко.

Оборонний характер у Теребовлі має також церква Св.Миколая (XVI ст.), укріплена товстими стінами з рядом бійниць попід дахом.

За 13 км. від князівської столиці Теребовлі у с.Микулинці над р.Серет височіє ще одна пам’ятка оборонного зодчества – Микулинецький замок XVI – XVII ст. (вірніше, його руїни).

Багате ремісниче поселення Микулинці вперше згадується в 1096 р. на сторінках “Поучення дітям” Володимира Монома-ха. В ХІ ст. містечко входило в Теребовлянське князівство, у ХІІ ст. – в Галицьке, з 1199 р. – у склад Галицько-Волинської дежа-ви. Після монголо-татарської навали хана Батия й численних (мало не щорічних) набігів татарських людоловів у XIV – XVI cт. поселення виродилося у невелике село.

Одначе, в 1550 р. його власниця рішуче взялася за будівництво тут мурованого замку для захисту підданих від татарського розбою. Під захистом твердині життя пожвавіша-ло, і вже в 1595 р. для Микулинець вдалося виклопотати ста тус міста з магдебурським правом і дозволом тричі на рік ор-ганізовувати ярмарки.

Микулинецький замок належав князям Конєцпольським і Зборовським. Він витримав десятки облог, кілька раз руйну-вався. Зокрема, після запеклої півмісячної облоги невеличка Микулинецька твердиня у 1672 р. впала під натиском багато-тисячної турецької армади султана-завойовника Магомета IV. Озвірілий від такого впертого опору султан повелів вбити всіх чоловіків міста, а жінок та дітей забрати в ясир. На початку XVIII ст. Микулинецький замок відбудовують його нові гос-подарі – Сєнявські, Любомирські, а з 2-ї половини XVIII ст. – вельможний магнатський рід Потоцьких. У 1815 р. його купує австрійський барон Кнопка й організовує в ньому суконну фа-брику.