Руїни Кременецького замку


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

Все життя Бону підозрювали в політичних інтригах і навіть в отруєнні своєї невістки княгині Барбари Радзивілл

 (коханої дружини Сигізмунда Августа ІІ). Навуть з Італії вона продовжувала активно втручатися в міжнародну політику правлячих дворів Європи, адже поодружувала доньок за ко-ролів Угорщини, Швеції й за трансільванського князя Стефа-на Баторія, якого невдовзі обрали королем Речі Посполитої. Існує припущення, що стара королева за активну діяльність зі створення міжнародної антиавстрійської коаліції на чолі з Річчю Посполитою на 67-му році життя була таємно отруєна за наказом Габсбургів.

До початку Національно-визвольної війни українського народу Кременецька твердиня мала неприступні стіни (висо-тою 7 – 8 м при товщині 2,0 – 2,5 м), три кутові башти, гарма-ти, склади для зберігання ядер і пороху, казарми, в яких меш-кав численний гарнізон, господарські споруди зі значними припасами. Замок височів на горі з обривистими схилами, що підноситься на рівнем моря на 397 м. Та це не стримало ко-зацького запалу. Восени 1648 р. козацьке військо під проводом черкаського полковника Максима Кривоноса приступило до замку. Важка кровопролитна облога тривала півтора місяця, і вже починалися перші морози. Але Максим Кривоніс не був би народним героєм Кривоносом, якби безславно ступився з-під стін Кременця (як свого часу монгольські хани Батий, Ку-ремса і угорський король Андрій). В середині жовтня чер-каські козаки й волинські селяни повстанського загону Колод-ки з с.Підлісців вимусили польський гарізон скласти зброю, увірвалися у твердиню й не залишили від неї каменя на ка-мені. Відтоді фортеця не відбудовувалась.

Тих козаків, які полягли під час штурму фортеці, за нака-зом М.Кривоноса, було перенесено до сусідньої гори Черча (назва гори пов’язана з тим, що до монголо-татарської навали тут існувала чернеча обитель) і поховано у її підніжжі на П’ят-ницькому цвинтарі. Тут до нині збереглося більше ста кам’яних надгробків з хрестами XVІ ст., на окремих з них ще проглядаються написи.

У наш час Кременецький замок представляє з себе турис-тично атракційні руїни фортечних мурів з зубцями і вузькими

 бійницями, непогано збереглися прямокутна В’їздна двохя-русна башта висотою 12 м. із в’їздною арковою брамою у го-тичному стилі та “Башта над домом” XV ст., а також залишки замкового колодязя і кілька підземних приміщень, де тримали порох, зброю й інше військове спорядження. Про славетні строніки історії замку розповідає багата експозиція місцевого краєзнавчого музею.

Неподалік Почаєва й Кременця лежить древнє містечко Вишнівець, відоме тим, що тут у родовому князівському замку народився й змужнів Дмитро-Байда Вишневецький – слав-нозвісний засновник козацької січі на острові Мала Хортиця у 1556 р., згодом жорстоко закатований турецьким султаном на фортечних гаках Стамбула (у 1563 р.).

У квітні 1542 р. полк князя Дмитра Вишневецького у складі війська Речі Посполитої перестрів під Вишнівцем 25-тисячну татарську орду на чолі з ханом Меглі Гіреєм. Буля с.Лопушне відбулася запекла битва, в якій князь відзначився лицарською вдачею і мало не полонив самого хана. Залишена ордою пустка на місці квітучих подільських сіл глибоко вразила князя. Тож вже в 1550 р. він на чолі загону добровольців вирушив на Малу Хортицю й заснував там дерев’яне укріплення для здійснення каральних контрударів по татарам. Рішучі дії Вишневецького серйозно занепокоїли Оттоманську Порту. Під час походу на Хотин для ужгодження з молдавських господарем дій спільної воєнної кампанії проти турків молдавські бояри на вимогу сул-тана підступно схопили Д.Вишневецького й видали туркам.

Перша документальна згадка про Вишнівець датована 1395 р., коли Великий литовський князь Вітовт передав це по-селення у володіння сіверському князеві Дмитру Корибуту. Невдовзі Д.Корибут будує тут дерев’яно-земляний замок для захисту від татарських набігів.

У середині XV ст. Вишнівцем володіли Несвіцькі, один з яких – Солтан Васильович Несвіцький – у 1463 р. отримав від короля титул князя Вишневецького.

У 1594 р. князь Михайло Вишневецький кинув спалену татарами стару фортецю й збудував новий замок на стрімкому

 лівому березі р.Горинь. За останнім словом інженерної думки його розбудував у 1640 р. його син коронний гетьман Ярема Вишневецький. Після смерті православних батька й матері ма-лолітнього сироту – Ярему Вишневецького – було віддано дядьком на виховання у єзуїтський колегіум. Польські єзуїти виховали хлопчика католицьким фанатиком, лютим ворогом українського народу і його дідівської православної віри, що “прославився” масовими кривавими розправами над повста-лим у 1648 р. українським народом. Тож твердиню ненависно-го польського гетьмана неодноразово штурмували козацькі й татарські загони під час Національно-визвольної війни ук-раїнського народу під проводом Богана Хмельницького. І са-мому Б.Хмельницькому долею судилося стати полонеником Вишнівецького замку – після викрадення татарами у розпал битви пуд Берестечком хан утримував його тут, допоки не от-римав від козаків величезний викуп. А в 1706 р. тут зупинявся й вів переговори з метою створення антиросійської коаліції ге-тьман Іван Мазепа.

До нашого часу на правому березі широкоплесої р.Горині збереглися малопримітні рештки оборонних валів старокня-жого родового гнізда Вишневецьких.

Натомість, у Вишнівці увагу туристів привертає до себе чудовий палац Вишневецьких у стилі класцизму з ландшафт-ним парком в англійському стилі. Він збудований у 1720 р. ос-таннім з роду Вишневецьких – Міхалом Сервацієм. Підпірни-ми стінами палацу послужили старі замкові бастіони.

З 1744 р. палац перейшов до графів Мнішеків і став най-розкішнішою резиденцією Волині. Графи Мнішеки прикраси-ли палац розкішними меблями, дорогоцінним посудом, скульптурами, картинами. Бенкетний зал було оздоблено 45 тисячами голландських кахлів із різним малюнком. Бібліотека мала 15 тисяч книг й величезний архів приватної переписки Вишневецьких і Мнішеків з королівським двором Речі Поспо-литої та правителями інших держав. Колекція портретного живопису налічувала понад 600 полотен, серед яких виділяли-ся портрети династії Вишневецьких (у т.ч. й славнозвісний

 портрет Дмитра Байди-Вишневецького, що експонується нині в Київському історичному музеї). Більшість з цих картин нині перебувають у музейних збірках Відня, Москви, Кракова, Па-рижа та в приватних колекціях. Значних плюндрувань палацу завдали баталії Першої світової війни та розбій російських большевиків Першої кінної армії Будьоного.

Тим не менше, сьогодні Вишнівецький палац є однією з перлин українського зодчества. Він вимагає пріоритетних цільових державних капіталовкладень з метою перетворення на один з найпопулярніших музейно-туристичних центрів регіону.