3.5. Нездоланні твердині Західного Поділля: Кременецький, Вишнівецький, Залізцівський, Ожиговецький, Теребовлянський, Микулинецький, Буданівський, Червоноградський, Бережанський, Збаразький, Скала-Подільський, Скалатський, Бучацький, Підзамоцький, Язловецький, Чортківський, Кривчецький, Золотопотіцький, Сидорівський, Кудринецький, Окопи Святої Трійці, Кам’янець-Подільський, Жванецький, Панівецький, Чорнокозинський, Сутківський, Меджибізький, Сатанівський, Летичівський, Староконстянтинівський, Ізяславський замки


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

Західне Поділля – багатовіковий фортпост Речі Посполи-тої супроти турецької експансії й татарських навал. Саме тут представлена найщільніша в державі мережа родових оборон-них фортець, які стояли на шляху ворожих полчищ й захища-ли їхніх власників від народного гніву. Загалом на території Західного Поділля нараховується близько 500 середньовічних фортифікаційних споруд: замків, фортець, оборонних церков. Серед них замки в таких населених пунктах як Кременець, Те-ребовля, Бережани, Збараж, Бучач, Підзамочок, Чортків, Ска-ла-Подільська, Окопи, Іване-Пусте, Кривче, Висічка, Чорно-козинці, Золотий Потік, Кудринці, Микулинці, Сидорів тощо.

Найперше, очевидно, варто зазначити, що навіть обласний центр Тернопільщини – м.Тернопіль має свій замок-палац. Він знаходиться нід міським водосховищем, проте позбавле-ний рис туристичної атракційності. Адже у XIХ ст. сплюндро-ваний турками в 1672 р. замок було перебудовано на архітек-турно непоказний палац. Під час тієї перебудови були знесені бастіонні укріплення, башти та брами старого замку. З 1843 р. палац використовували під казарми.

Кременець – одне з найнеприступніших міст Київської Русі, прославлене тим, що єдине з руських градів зуміло вит

 Кременецька твердиня на вершині Замкової гори

римати запеклу облогу монголо-татарських полчищ хана Ба-тия у 1240 р. (також орда не змогла здобути невелику сусідню фортецю Данилів, засновану князем Данилом Галицьким на одній з круч Гологорів).

Кременець “ховається” в природньому каньйоні річки Ікви, зусебіч його обступають Кременецькі гори: Замкова, Хрестова, Воловиця, Куличівка, Дівочі скелі, Черча.

Народні перекази пов’язують назву річки Ікви з донькою дулібського князя, яка відмовилася виходити заміж за аварсь-кого кагана. У V – VІІ ст. Кременець знаходився в самому центрі володінь Дулібського союзу слов’янських племен. Ук-раїнці вели тоді нещадну боротьбу за існування проти полчищ кочівників Аварського каганату, який простягався від Франкського королівства Карла Великого на заході і Дунайсь-кого кордону Візантійської імперії на півдні до булгарських улусів Нижнього Подніпров’я на сході і слов’янських земель

 на півночі. Якось візантійський імператор спересердя запла-тав вози золота аварському каганові Баяну за те, щоб кочівни-ки вирізали всіх слов’ян. Нестор Літописець залишив скупу згадку про ненависних аварів-обрів, які знущаючись впрягали українських дівчат у свої брички. За легендою, горда креме-нецька княжна Ірва відповіла аварським сватам “Ні” і загину-ла з мечем у руках поряд із батьком та іншими русичами.

Уперше документально Кременець згадується у Галицько-Во-линському літописі під 1226 р. у зв’язку з черговою слав-ною перемогою русичів. Того року під Кременець приступили рицарські полки Угорського королівства. Однак, руські війська вщент їх розбили, і угорський король Андрій, який мріяв завоювати Галицько-Волинську державу, за словами Іпатіївського літопису, “смятясь умом і поиде із землі борзо”.

Після сплюндрування Переяслава, Чернігова, Києва й де-сятків інших міст орда Батия підступила до Кременця взимку 1240 р. Давньоруське городище знаходилося на Замковій горі. Русичі облили її схили водою і перетворили на неприступну льодову скелю. Вдень і вночі кременчани скидали на ворога каміння, колоди, лили розплавлену смолу. Втративши тисячі ординців, Батий змушений був зняти облогу й рушив далі на землі Галичини. Пізніше у 1255 р. така ж невдача спіткала ор-ду ханського воєводи Куремси, який намарне намагався взяти Замкову гору приступом чи облогою. Наспівші війська Дани-ла Галицького вщент розбили татарів Куремси.

Одначе, доля всієї розтерзаної Русі залежала від примхи володарів Золотої Орди. І Данило Галицький, в ім’я спасіння свого народу від винищення, мусив схилитися перед ординсь-ким ханом, визнати себе його вассалом і за умовами хай при-низливого, але миру, на вимогу його полководця Бурундая у 1259 р. наказав розібрати всі руські укріплення. Серед них бу-ла й Кременецька твердиня, і сусідній замок у Данилові.

Лише в кінці ХІІІ ст., за часів правління Мстислава Дани-ловича, Кременецьке укріплення було відбудоване, щоправда у значно менших розмірах.

 З приходом на Волинь литовців у XIV ст. на місці де-вев’яної засічі на вершині Замкової гори Кременця почи-нається спорудження кам’яного замку. З 1438 р., коли місто отримало магдебурське право, у замку була резиденція старо-сти – представника князівської влади.

У 1536 р. польський король Сигізмунд І подарував Креме-нець і його околиці своїй дружині Боні Сфорці. (міланська герцогиня, донька І.Сфорці та Ізабелли Арагонської). Італійка не надто покладалася на чоловіка-короля, старшого за неї на 27 років, вона особисто запросила архітекторів зі своєї батьківщини й з їх допомогою значно укріпила замок. Жадібна італійка запровадила в краї феодальні порядки й італійську систему здирання грошових і натуральних податків за все, що лише можна було обложити податком. Збереглися історичні свідчення, що від‘їжджаючи по смерті чоловіка в Італію у м.Бар, вона вивезла з Кременецького замку 70 возів різного добра. Згодом навіть король Іспанії позичав у неї гроші.