3.4. Передкарпаття й Буковина: Галицький, Пнівський, Хотинський, Чернелицький, Раковецький замки


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

Найбільша кількість замків нашої держави збереглася на теренах Передкарпаття й Західного Поділля – історичного ру-бежу багатовікової оборони українців і поляків Речі Посполи-тої від татарсько-турецької експансії.

У “замковому намисті” України Передкарпаття репре-зентоване кількома оборонними твердинями на чолі з велич-ною Хотинською фортецею.

 Галицький замок (XIV – XVII ст.) – історичне осердя су-часного міста Галича – збудований у 1367 р. боярином Дмит-ром Дедьком – воєводою князя Любарта Гедиміновича на місці укріплень старого руського форту на високій кручі над розлогою лукою Дністра. У давньоруську добу цей форт охо-роняв пристань й заміське торжище літописного Галича – сто-лиці Галицько-Волинської Русі (його городище знаходиться на території сучасних сіл Крилос і Шевченкове).

На початках своєї історії тоді ще дерев’яний замок зазнав двох облог польських королівських військ у ході багаторічної боротьби за галицьку спадщину між королями Польщі та ве-ликими князями Литовсько-Руської держави. У 1367 р. Галич отримав магдебурзьке право і став королівським містом. До розбудови міського замку в цей час (1370-у рр.) активно долу-чився князь Владислав Опольський.

Згодом, лише за період 1590 – 1633 рр. на місто й замок бу-ло здійснено 29 татарських нападів. У 1621 р. татарам вдалося спалити місто й зруйновали замок

У 1627 р. за проектом італійського інженера Ф.Корассіні Галицький замок було відновлено й перебудовано з дерев’яного на кам’яний. Але вже в 1676 р. татарсько-турецька армада Ібрагім-паші, виступивши з Кам’янця-Подільського, знову сплюндрувала цю твердиню. Та з огляду на його стратегічне значення, замок знову й знову відроджувався з руїн.

У 1796 р., згідно з розпорядженням австрійської влади, за-мок розібрали майже вщент. Відбудова його розпочалася лише у 1990-і рр. Нині зі стін Галицького замку відкривається неза-бутня панорама дністровської долини з неозорими стрічками ланів Опілля та пралісами Підкарпаття.

Після завершення реставраційної відбудови та відтворен-ня інтер’єрів Галицький замок, без перебільшення, стане най-вишуканішою пам’яткою середньовічної оборонної архітекту-ри Івано-Франківської області. Тут планується розмістити Музей історії Галича.

Пнівський замок XVІ–XVII ст. височить на пагорбі над р.Бистрицею-Надвірнянською у с.Пневі Івано-Франківської області поряд з м.Надвірною. (Власне, сучасне м.Надвірна ви-никло як підзамкове поселення (підзамче) дворових людей, які служили “на дворі” замку). Належав Пнівський замок маг-натам румунського походження Куропатвам, які перебували на військовій службі у польських королів. Перша докумен-тальна згадка про нього датована досить пізнім часом – 1482 р., хоча постав він на століття раніше.

До побудови Станіславської фортеці це була найміцніша твердиня Підкарпаття. Замок замикав собою вхід у гори на шляху до Угорщини. У XVI – XVII ст. він витримав численні облоги татар і турків, у 1589 р. був здобутий татарами, у 1621 р. – опришками Гриня Кардаша й Степана Буклашка, у 1648 р. (під час Визвольної війни українського народу) – 15-тисяч-ним повстанським військом Семена Височана (яке рухалося на Львів для воз’єднання з армією Богдана Хмельницького).

Але невдовзі у 1668 р. Пнівський замок Куропатвами за-ново був зміцнений і в 1676 р. зумів витримати нищівну обло-гу турецької армії Ібрагім-паші, оснащеної наймодернішою важкою артилерією. (Чотирма роками раніше у 1672 р. ця ар-мада здобула найнеприступнішу в Україні Кам’янець Подільську твердиню, а під час походу 1676 р. сплюндрували всі (за винятком Пнівського) твердині Передкарпаття, цебто 13 замків, включаючи Галицький і укріплений Скит Манявсь-кий).

Після смерті у 1745 р. останнього представника роду Ку-ропатвів замок і навколишні маєтки переходять до Сенявсь-ких. А останніми володарями Пнівської твердині були га-лицькі графи Цетнери. Нaприкiнцi XVIII ст. замок перейшов у держaвну влaснiсть Австрійської імперії і невдовзі був розібраний на будівельне каміння місцевими підприємцями і лихварями.