Невицкий замок


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

вицької гори налагодили жваві торгові стосунки з Подунав’ям. Свідченням цього є монети римського часу, знайдені археоло-гами під час розкопок території замку.

У березні 1242 р. прадавнім торговим шляхом через Кар-пати хлинула монголо-татарська орда хана Батия. Невицький замок, що стояв на їхньому шляху, упав одним з перших. Од-нак, угорський король Ласло IV (1274 – 1290 рр.) невдовзі подбав про його відбудову й передав в управління трансільванському воєводі Фінті з могутнього старомадярсь-кого роду Обо. На нього покладалися обов’язки охорони про-ходів в Угорщину з боку Руських Карпат. Після смерті Фінта господарем замку став його брат угорський жупан Омодей.

Уперше у писемних джерелах Невицький замок зга-дується на початку ХІV ст. як родова феодальна вотчина Омо-дея, оперезана глибоким ровом та валом.

На витоках своєї історії Невицький замок пережив леген-дарні історичні події. Після смерті в 1301 р. останнього короля

 з старої (ще кочівницької) династії Арпадів, в Угорщині роз-почалася кривава боротьба за владу. Після тривалих збройних чвар з волі Папи Римського на угорському троні закріпився король Карл-Роберт (1301 – 1343 рр.) з неаполітанської ди-настії Анжуйських. Слов’янське населення Закарпаття підня-лося на визвольну боротьбу проти угорського поневолення й приєднання Закарпаття до Галицької Русі. Але сплюндрована татарами Галицька Русь не мала сил для відкритої боротьби з Угорським королівством. Та це не зламало волелюбний дух русинів Закарпаття. Масштабне повстання очолив ужанський жупан Петр Петенко, укріпленою резиденцією якого стала Не-вицька фортеця. Повстання тривало понад 10 років, але, врешті-решт рицарська італійсько-угорська армія Карла-Ро-берта та кіннота половців придушили виступ закарпатців і за-хопили в 1321 році Невицький замок.

Після придушення повстання (імовірно, у 1322 році) Не-вицький замок (як і сусідній Ужгородський) з королівської ласки переходить до володінь роду графів Другетів. Філіпп Другет перебудовує дерев’яно-земляне укріплення на класич-ний європейський кам’яний замок-донжон з урахуванням італійських фортифікаційних традицій.

Справу Ф.Другета продовжила його вдова чи донька – історичний персонаж, який обріс легендами і в народій пам’яті отримав назву “Погана Діва”.

Поряд із замком, якщо підніматися крутою лісовою стеж-кою, знаходиться не менш цікава атракція – скелі Поганої Діви. Народ зберіг переказ про те, що жорстока царівна (чарівниця і бусурманка) Погана Діва взялася за розбудову замку, змусивши навколишніх поселян зміцнювати цементую-чий розчин білками яєць, материнським молоком і навіть людською кров’ю.

Розвідки науковців підтвердили історичність закарпатсь-кої легенди. Погана Діва – смаглява чорноока італійка (через що слов’яни дійсно могли вважати її за бусурманку і злу чак-лунку), донька чи вдова італійського графа Ф.Другета з дале-кого Неаполя – дійсно існувала і спричинилася до розбудови

 Невицького замку та кривавого зміцнення влади над русина-ми у своїй феодальній вотчині. Чутки про жорстоке свавілля, непосильні побори і фізичне нищення люду володаркою Ужанської долини докотилися аж до угорського короля Матіяша. Він викликав графиню для царського розслідуван-ня. Але Погана Діва знехтувала волею свого далекого сюзере-на й замкнулася у своєму неприступному гірському замкові. Лише після тривалої облоги хитрощами королівським військам вдалося здобути Невицьку твердиню.

Закарпатська легенда розповідає, що королевич спалив Погану Діву. Імовірно, в рамках узвичаєних норм покарання середньовічного релігійного суду інквізиції, покарання бунтівної “нечистої” графині через спалення, дійсно, цілком могло мати місце. Принаймні, старі люди с.Невицьке досі із задоволенням показують туристам курган у долині під Замко-вою горою, в якому покоїться попіл спаленої Поганої Діви.

 

Невицький замок: внутрішній двір

Перебудови тривали й у подальші роки, а свою сучасну архітектуру замок набув на межі XV – XVI ст. Він складався із

 двох оборонних ліній стін, валів і ровів. З огляду на конічну вершину вулканічної гори замок має овальну форму. Підступи зі східного боку додатково прикривала могутня триповерхова кам’яна Південна башта, сполучена критою галереєю з голо-вним замковим двором. Згодом на східному схилі додатково була зведена третя оборонна лінія з валів із палісадом-палан-ком та двома напівкруглими бастіонами. Між другою й треть-ою оборонними лініями існував посад, де проживали і працю-вали ремісники й прислуга, які обслуговували потреби воло-дарів замку.

 

Невицький замок

Нині увагу туристів найбільше привертають могутня кількаярусна башта-донжон (житло Другетів), яку від долини

 р.Уж видно ще за десяток кілометрів на підступах до Невиць-кої гори, а також – чотириповерхова башта внутрішньої стіни з вікнами-бійницями, облямованими плитами білого піскови-ку, напівзруйновані житлові приміщення (замок налічував 31 залу), що прилягають до стіни, та головний двір твердині. І звісно ж, нікого не залишить байдужим монолітна Південна башта з поодинокими амбразурами й фрагментом критої де-рев’яної галереї на вершині цієї монументальної споруди.

З кінця XVI ст. Невицький замок опиняється у веремії воєнних зіткнень і чвар між членами роду Другетів і часто пе-реходить із рук в руки. У ці феодально-родинні чвари були втягнуті і сусідні трансільванські князі, не раз втручалися й королівські війська. Так, у 1580-і рр. королівське військо після запеклих приступів здобуло Невицьку твердиню для того ли-ше, щоб полонити нелояльного до короля магната Гашпара Другета (зумів втекти з обложеного замку) й замінити його вірнопідданим родичем – Д’єрдем II Другетом. Однак того бу-ло невдовзі отруєно, і під стіни замку привів своє військо Ва-лентин Другет. Знаючи свавільну вдачу родича, господиня замку (вдова отруєного) з малими дітьми поспішила втекти в сусідню Польщу. Та панування В.Другета у Невицькому зам-ку теж було недовгим. Інтриги й гроші зробили свою справу – з волі чільників впливового єзуїтського ордену, підкріпленою спеціальною буллою Папи Римського, у 1602 р. Невицьким замком заволодів ревний католик Д’єрдь ІІІ Другет.

Новий господар замку в умовах гострої воєнно-політичної конфронтації між Трансільванією й монархією Габсбургів за поділ “угорського пирога”, посиленої не менш кривавою като-лицько-протестантською нетерпимістю, мусив вибирати між відданістю Папі і Габсбургам (які були далеко) або вассаль-ною лояльністю до сусідніх трансільванських князів з роду Ракоці, які громадили війська у Мукачівському замку. Д.Дру-гет залишився вірний присязі й невдовзі фатально поплатився за це.

У 1644 р. Невицький замок обступили і після недовгої об-логи сплюндрували війська трансільванського князя Д’єрдя ІІ

 Ракоці. Археологи віднайшли на його території величезні кам’яні гарматні ядра діаметром до 25 см. Витримувати обстріли такої артилерії могли лише нові замки бастіонного типу. З того часу споруда стояла пусткою і вважалася місце-вим населенням нечистим місцем, де витає дух-упир Поганої Діви.

 

Невицький замок: башта-донжон

У наші дні Невицький замок знаходиться в надзвичайно атракційному напівзруйнованому стані, однак з середини 1990-х років тут активно ведуться реконструкційні роботи ар-хеологів. Існує проект реставрації цього мальовничого замку (збудованого у класичному італійському стилі) й перетворен-ня його на міжнародний туристичний готельно-розважальний комплекс.

Планується відтворити автентичний середньовічний зам-ковий інтер’єр, обладнати у рицарському стилі ресторан зі ста-рожитньою кухнею і вишуканими закарпатськими винними підвалами, відкрити музейну експозицію, манеж, кузню-збро-ярню та інші ремісничі майстерні, в яких сувеніри виготовля-

 лися б на замовлення туристів прямо у них на очах. У основний готель замково-розважального комплексу для відвідувачів се-реднього класу, згідно з проектом, планується перетворити суміжну туристичну базу “Верховина”, єврореконструкція якої не потребує аж надто значних коштів. А навколишні гірські праліси з окремими промаркованими екостежками – це ідеаль-ний природний полігон для історичних лицарських ігр і зма-гань з пейтнболу. (Окрема екостежка виводить навіть на заки-нутий гірський танкодром середини ХХ ст.).

Замок оточує ландшафтний парк Вагнера, що є са-мостійною ботанічною пам’яткою паркового мистецтва. За ту-ристичною привабливістю й масовістю відвідування Невиць-кий замок посідає друге місце серед замків Закарпаття (після замку Паланок, що в м.Мукачеві).

Раритетною пам’яткою замкового “намиста” Ужгородщи-ни є залишки середньовічного замку ХII – XVIII ст. у с.Се-реднє, що знаходиться на півдорозі з Ужгорода в Мукачеве. Тут збереглася масивна башта-донжон, збудована рицарями могутнього ордену тамплієрів (храмовників). Це найбільш рання пам’ятка романського стилю в Україні.

Середнянський замок досі криє у собі більше загадок, ніж реальних фактів з його історії. По перше, на відміну від усіх інших замків Закарпаття, він розташований не на горі чи край стратегічного торгового шляху, а на рівнині посеред густозасе-леного краю квітучих виноградників. По друге, романський архітектурний стиль замку вказує на те, що з’явився він на за-карпатській землі невдовзі після офіційного прийняття Угор-щиною християнства. Однак що спонукало рицарів-храмов-ників забратися аж у таку глуху далечінь, куди навіть чутки про бурхливі перипетії воєнно-політичного життя Європи до-ходили вряди-годи? Відповіді на це питання не існує – істо-ричні джерела “мовчать”. Ми припускаємо думку, що “огніздившись” на західному кордоні багатої Русі храмовники виконували якусь таємну місію великого магістра. А можливо, на прохання угорського короля Іштвана й з благословення Римського Папи тамплієри утверджували нову віру у краї, де

 проживали її запеклі опоненти-єретики (схизматики-право-славні), які в релігійному відношенні тяжіли до Константино-польської патріархії й духовних центрів Галицької Русі.

Орден тамплієрів заснували в 1119 – 1120 рр. бургундські рицарі, які створили братство для охорони шляхів, що вели в Єрусалим. Назву “тамплієри” орден отримав від місцезнаход-ження їхньої першої резиденції поряд з єрусалимським Tamplum Domini – Храмом Господнім.

У середньовіччі орден тамплієрів перетворився на наймо-гутніший воєнізований клан Західної Європи, що мав незліченні багатства і величезні земельні володіння. Скажімо, в одній лише Франції в XIII ст. його доходи в калька разів пе-ревищували доходи королівської скарбниці. Великі магістри ордену виступали впливовою силою міжнародної політики в Європі, союзу з ними шукали монархи найбільших європейсь-ких країн.

Європейські правителі і феодали настільки побоювалися храмовників, що в 1312 році з ініціативи французького імпера-тора Філіпа Красивого об’єднаними зусиллями виступили зі своїми арміями проти тамплієрів, захопили їх неприступні замки, розграбували багатства ордену, а більшість його членів вирізали (тамплієри живими не здавалися). Юридичною підставою для цього стала постанова Святійшої інквизиції від 13 жовтня 1307 р., в якій великого магістра Жака де Моле і всю лігу ордену звинувачено в єресі, а на все майно та во-лодіння ордену накладено арешт й конфіскацію на користь держави і католицької Церкви. Суд інквизиції присудив ув’яз-нених лідерів ордену до спалення. Після цього орден розпався.

На початку XIV ст. Середнянський замок, очевидно, стає останнім оплотом тамплієрів Угорщини, які приєдналися до антипапського й антикоролівського виступу частини могутніх угорських феодалів на чолі з Омодеєм проти неугодного їм ко-роля Карла Роберта. Старі впливові угорські роди були проти нав’язування їм Папою чужого короля з далекої неаполітансь-кої династії Анжу, адже це прямо суперечило старомадярсь-ким генеалогічним традиціям.

 Та врешті-решт угорсько-італійська армія Карла-Роберта придушила виступ феодалів і близько 1321 р., поряд с іншими замками Закарпаття, здобула й Середнянський замок тамплієрів. Про подальшу долю закарпатських тамплієрів, цькованих усім католицьким світом, нічого не відомо. Нам за-лишається лише припускати, що частина з них перебралася за Карпати, попросилася на службу до останнього князя Галиць-кої Русі й осіла на землях Західного Поділля (опосередкова-ним свідченням чого є виявлені у рові Новоселицького замку Львівщини жертовні камені тамплієрів із загадковими руна-ми, які нині зберігаються в дворі Золочівського замку).

За віддану службу угорський король Карл-Роберт (1301 – 1343 рр.) з неаполітанської династії Анжуйських подарував Середнянський замок (як і сусідні Ужгородський та Невиць-кий) своєму вірному соратнику італійському графу Філіппу Другету. Другет розбудував замок, зміцнивши його периметр зовнішньою кам’яною стіною.

На ціле століття замок стає предметом збройних зіткнень між могутніми феодальними кланами Другетів та Палочі. Врешті-решт Палочі таки закріплюють за собою цю твердиню. Та володіли ним недовго. У 1526 р. в битві під Магочі угорські війська зазнали нищівного розгрому армією османського сул-тана. У тій битві загинув “цвіт” угорського дворянства (у т.ч. й останній з роду Палочі), і країна залишилася без чільників. За поділ угорського спадку розпочинається багаторічна боротьба між трансільванськими князями та австрійськими монархами Габсбургами.

Середнянський замок переходить у володіння роду Добо. Цей рід прославив капітан Іштван Добо, який під час однієї з австро-турецьких воєн в 1552 р. очолив героїчну оборону Еге-ра, за стінами якого гарнізон звитяжців (1935 вояків) витри-мав облогу 120-тисячної турецької армії протягом 38 днів і цим, по суті, врятував всю Західну Європу. Із капітаном Добо та його синами пов’язаний найбільший розквіт Середнянсько-го замку й квітучої долини, яку він охороняв. Тоді серед-нянські вина експортувалися не лише в дворянські помістя

 Австро-Угорської імперії, а й у Річ Посполиту, німецькі князівства, Московію, а селище Середнє стало найвеле-люднішим поселенням Закарпаття.

Занепав Середнянський замок після буремних подій Виз-вольної війни угорського народу у 1703 – 1711 рр., адже стоїть якраз посеред (напівдорозі) володінь ворогуючих володарів Мукачівського й Ужгородського замків. Тоді його брали при-ступами і повсталі українські селяни, і румунські куруци баро-на Імре Текелі, і війська князя Ракоці, і польова австрійська армія.