Двір Верхнього замку з князівськими палатами


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

З 1595 по 1624 рр. у Мукачівському замку розгортаються масштабні будівельні роботи. Результатом їх стало споруд-ження на спеціально обладнаній терасі нижче по схилу Замко-вої гори т.зв. Середнього замку з могутнім надворітнім укріпленням-барбаканом. На це вказують тогочасні інвен-тарні описи та одна з фундаційних плит, вмонтована в стіну коридору Середнього замку, з написом латиною: “Anno Dei 1624” (Року Божого 1624). Будівельні роботи продовжували-ся і після придбання краю за 300 тисяч форинтів новим влас-

 ником Г.Бетленом під керівництвом коменданта Балонга. По собі він залишив такий фундаційний запис на кам’яной плиті в коридорі Верхнього замку: “Стараннями й вірою шляхетно-го пана Іоанна Балонга з Геслі капітана-головнокомандувача будова для захисту Мукачевого розпочата й закінчена року 1629”.

У 1635 р. Мукачівську фортецю викупив трансільвансь-кий князь Д’єрдь I Ракоці. Князі династії Ракоці перетворили замок на столицю свого князівства і володіли ним до 1711 р. У цей період у Мукачівському замку поряд з триповерховим князівським палацом налічувалися ще 88 приміщень для че-ляді, 25 підвальних приміщень, 22 каземати, господарський двір зі стайнями, броварня, продовольчі підвали, завод з ви-робництва пороху та кузня.

Ракоці послідовно притримувалися антигабсбурзьких по-глядів й запровадження у краї автрійських порядків. Союзни-ком у цьому протистоянні була Туреччина. Однак після пере-моги Габсбургів над турками й витіснення їх з Угорщини під стіни Мукачівського замку у 1685 р. приступила численна австрійська армія під командуванням генералів Е.Каправа і З.Гайзлера. На той час господинею замку була мужня княгиня Ілона-Олена Зріні (донька хорватського князя Петра Зрини) з малолітнім сином Ференцом ІІ Ракоці – майбутнім вождем Визвольної війни угорського народу 1703 – 1711 рр.

Запекла облога нездоланної карпатської твердині тривала сім місяців і завершилася повним тріумфом оборонців. В кінці квітня 1686 р. генерал Каправа зняв облогу замку й відступив. Ця подія стала свого роду сенсацією. Зворушений лицарською вдачею княгині турецький султан Магомет IV навіть надіслав їй вітальну грамоту-величання.

Безстрашна княгиня Олена (Ілона), в жилах якої текла кров поколінь легендарних володарів білих хорватів, яким до приходу угрів з приуральських степів належали всі землі від Далмації до Галичини, усвідомлювала, що боротьба за неза-лежність ще далека від завершення. За короткий проміжок весни-осені 1686 р. її воїнам вдалося прорвати блокаду зали шених у краї австрійських загонів і поповнити Мукачівський замок новобранцями й значними запасами продовольства та зброї. Княгиня встигла з’їздити до Польщі й обміняти там всі свої коштовності на гроші для виплати заборгованої платні воїнам замкового гарнізону.

У 1687 р. австрійська армія під командуванням генерала графа А.Карафі розпочала нову облогу замку. Запекле проти-стояня тривало цілий рік, однак Ілона Зріні гордо відкидала всі пропозиції капітуляції. На початку 1688 р. Мукачівський замок залишився єдиною нескореною твердинею Трансільванії, що одним своїм існуванням страшенно драту-вав самолюбство імператора Леопольда І Габсбурга. Тоді гене-рал А.Карафі, збагнувши, що силою зброї карпатську тверди-ню не здобути, вдався до підступу. За його наказом було сфа-бриковано лист до Ілони Зріні і захисників замку від імені її чоловіка Імре Текелі зі зверненням про капітуляцію в ім’я по-рятунку його життя. Княгиня Ілона повірила в достовірність змісту послання й 15 січня 1688 р. підписала Акт про капіту-ляцію. Життя їй і її дітям таки зберегли, але дорогою ціною. Трансільванську княгиню було зіслано у застінки одного з віденських монастирів, а її дванадцятирічного сина віддано в закриту німецьку школу.

Лише завдяки активному дипломатичному тиску з боку Османської імперії у 1692 р. княгині Ілоні дозволили виїхати до свого чоловіка Імре Текелі в Стамбул, де вона й померла в 1703 р.

Після смерті матері, яка так і дочекалася побачити свій край незалежним від німецького панування, Ференц ІІ Ракоці таємно повертається у Трансільванію й піднімає антигаб-сбургське повстання. Йому судилося перерости у героїчну Визвольну війну угорського народу 1703 – 1711 рр.

Тим часом австрійський уряд подбав про повну реконст-рукцію Мукачівського замку згідно з новою фортифікаційною концепцією бастіонних твердинь. Для цього високі фортечні стіни (у т.ч. й монументальна Стара башта-донжон) були напіврозібрані – так вони мали б стати менш вразливими під

 час нищівних артилерійських канонад. “Ядро” оборони австрійці перенесли з Верхнього замку на вершині гори у сис-тему новозбудованих бастіонів у її підніжжі. Внаслідок цієї ре-конструкції Мукачівський замок набув сучасного вигляду.

Австрійці якраз вчасно завершили реконструкцію. Прибу-лий у Трансільванію Ференц ІІ Ракоці 24 червня 1703 р. зро-бив спробу повернути собі родове гніздо, у цьому намірі по-всталих підтримав весь простий люд міста й долини. На допо-могу австрійському гарнізону замку негайно були перекинуті корпуси регулярної австрійської армії під командуванням ге-нерала Монтекукколі. Їм вдалося розбити “куруців”, жорстоко придушити виступ мукачівчан, спалити місто й відкинути Ф.Ракоці назад у Польщу.

Однак, бузувірства австрійців лише “підкинули хмизу у вогонь” визвольного руху. У лютому 1704 р. після запеклих чотиримісячних штурмів повстанці вдерлися у Мукачівську твердиню. У супроводі чималого загону запорожських козаків Ференц ІІ Ракоці урочисто в’їхав у своє родове гніздо. (Участь українського козацтва – “зухвальців з Подолу й Запорожжя” – у тогочасних подіях відома завдяки секретному донесенню російського посла у Відні П.О.Голіцина цареві Петру І).

Ференц ІІ Ракоці перетворив найлегендарнішу карпатсь-ку твердиню на опору у Визвольній антигабсбургській війні. Керувати черговою реконструкцією твердині князь доручив французькому генералові де Мюссе. (Союзна Франція актив-но допомагала войовничому князеві Трансільванії у боротьбі проти Австрійської монархії). Талановиті французькі військові інженери реконструювали третю лінію оборони й на останній четвертій терасі Замкової гори побудували зірко-подібне в плані укріплення вхідних воріт з панцерними реду-тами, оснащеними протипіхотними гарматами. Ззовні нижню оборонну лінію доповнював рів шириною 17,5 м і глибиною 6,5 м, заповнений водою, підведеною з р.Латориці.

Таким чином у 1704 – 1713 рр. Мукачеве стало столицею незалежної Трансільванської держави Ференца ІІ Ракоці. У замку князь приймав послів російського царя Петра І, ос манського султана, гетьмана Івана Мазепи, сейму Речі Поспо-литої тощо. У дворі замку функціонував монетний двір, що карбував мідні, срібні й золоті монети з гаслом Ф.Ракоці “Pro libertate” (“За волю”) та латинською абвіатурою “СМ” (розши-фровується як ”Castrum Munkacs”, тобто замок Мукачеве).