Олеський замок


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

 

Інтер’єри Олеського замку

 вдруге здобули Олесько. Однак, і на цей раз надовго закріпи-тися тут полякам не вдалося, енергійний волинський князь Любарт за підтримки місцевих українських бояр у 1382 р. відвойовує замок назад. Та польська експансія на українські землі лише набирала обертів. Вже в 1390 р. Римський папа Боніфацій IX дарчою буллою закріпив новозахоплені твер-дині Галичини (замки Олеська і Тустані) за католицьким єпи-скопом краю.

Подальша доля замку налічує чимало героїчних і драма-тичних сторінок.

У 1431 р. Олесько стало опорним пунктом боротьби ук-раїнців проти польського поневолення. Єдиним законним спадкоємцем західноукраїнських земель повсталі визнали православного волинського князя Свидригайла. У цілковито-му розпачі польський король Ягайло листовно звернувся по допомогу до Великого магістра хрестоносців, звинувачуючи Свидригайла у тому, що він “за допомогою своїх прихильників і наших повстанців зайняв замок у Збаражі, Крем’янці та Олеську”.

Одним з лідерів антипольського повстання був український боярин Івашко Преслужич Рогатинський – воєвода замку й ста-роста Олеська. За неприступними мурами твердині він зібрав ополчення з усіх навколишніх сіл. Свої загони привели старо-сти Масько Каленикович, Олехно Черемоський (з с.Черемош-ня), Івасько Мостич Кадлубиський (з с.Кадлубиська),

Сенько Смоленський (з с.Смільно), Демко Жидівський, (з с.Ожидів), Януш з Підгорець, Нег Старобродський (з Бродів), Лев Чеський (з с.Чехи).

Армії поляків та німців-хрестоносців тримали в облозі Олеський замок два місяці, однак здобути приступом так і не змогли. Лише глибокої зими 1432 р., коли запаси оборонців вичерпалися, а підмога від Свидригайла так і не надійшла, по-всталі бояри пішли на змову з королем і капітулювали за умо-ви, що Ягайло не переслідуватиме їх і поверне їм у довічне во-лодіння конфісковані короною маєтки з названими поселен-нями.

 У 1441 р. король Владислав Варненьчик віддав “замок Олеський з містом та цілою округою” лицареві Янові з Сієни за заслуги в обороні руських земель від татарських набігів. В ХV – XVI ст. замок зазнавав неодноразових руйнівних нападів татар. Він перейшов у власність Каменецьких, а згодом – Гер-буртів. У 1590 р. новий господар – коронний гетьман Станіслав Жолкєвський поновив напівзруйновані замкові фортифікації.

Після переходу у 1605 р. у власність Івана Даниловича Олеський замок остаточно реконструюється й стає осередком давньоукраїнської культури і громадсько-політичного життя. Зокрема, на військовій службі у Руського воєводи Івана Дани-ловича перебував Михайло Хмель (батько Богдана Хмель-ницького). Згодом, коли Данилович став чигиринським старо-стою, то своїм підстаростою він зробив Михайла Хмельниць-кого, переселивши його з родиною на хутір Суботів. У 1648 р. Богдан Хмельницький на чолі козацького війська повернувся в Олесько й звільнив місто від магнатського врядування.

У 1629 р. в покоях замку народився майбутній король Речі Посполитої Ян ІІІ Собєський (онук власника замку Івана Да-ниловича, який у 1627 р. влаштував у замку розкішний бенкет з приводу одруження своєї доньки Теофілії з Якубом Собєським). Згодом, уже ставши королем Польщі, Ян ІІІ Собєський викупив свій отчий замок і став подовгу мешкати у ньому зі своєю коханою дружиною. У 1639 р. у покоях Олесь-кого замку народився ще один король Польщі – Михайло Ко-рибут-Вишневецький.

З XVIII ст. королівський замок починає поступово занепа-дати. Все цінне з нього Жевуські повивозили у Підгорецький замок (наприклад, розкішний стіл з чорного мармуру, на яко-му хрестили майбутнього володаря Речі Посполитої Яна Собєського). З 1882 р. забитий дошками замок майже століття простояв у “законсервованому стані, переживши Першу і Дру-гу світові війни.

І тільки з 1970 р. завдяки зусиллям директора Львівської картинної галереї Бориса Григоровича Возницького в Олесь

 Експонати музею “Олеський замок”: фрагмент діорами “Битва під Віднем”

італійського художника Мартино Альмонте (XVII ст), полотно “Вакх і

Аріадна” художника Ю.Семигіновського (ХІХ ст.), ікона “Стращний суд”

невідомого народно майстра кін. XVI ст. та ікона “Введення Марії в храм”

народного майства Ф.Сеньковича (XVII ст)

кому замку розпочалися реставраційні роботи з одночасним формуванням музейної експозиції.

 Зараз замок відреставровано, можна оглянути його мо-гутні зовнішні контрфорси, укріплену браму, внутрішній двір, замковий колодязь, пробитий аж у підніжжя гори на глибину 42 м, прогулятися дерев’яними замковими галереями.

Нині тут відкрито архітектурно-художній музей-за-повідник “Олеський замок” – відділ Львівської картинної гале-реї. У виставкових залах замку-музею експонується понад півтисячі творів давнього українського мистецтва X – XVIII ст. Експозиція включає колекцію давньоруських коштовностей ХІІ ст. (2 зал), раритетних іконостасів і ікон XV – XVІІ ст. (за-ли 4, 9), картин-портретів XVI – XVII ст. і скульптури XVII ст. (зали 5-6), стародавніх меблів, а також найбільшу в Європі збірку барокової дерев’яної скульптури XVIII ст. (майстрів Іоанна Георгія Пінзеля, Томаша Гутера, Яна Оброцького, Кон-рада Кутшенрайтера, Себастіана Фесінгера, Антонія Осінсько-го й багатьох інших – зал 11). Серед мистецьких “перлин” екс-позиції – батальне полотно “Битва під Віднем” італійського ху-дожника Мартино Альтомонте (1692 р., розміри 7,65 на 7,38 м.) з центральною постаттю короля Яна III Собеського в блискучо-му парадному обладунку (10 зал), дерев’ний іконостас з с.Голо-ски (маляра Федора Сеньковича), надгробок княгині Сенявсь-кої з Бережанського замку, що на Тернопільщині, портрет влас-ника замку Івана Даниловича (1620 р.), французькі гобелени початку XVIII ст. з мотивами поезій Овідія тощо.

Над в’їзною брамою Олеського замку вмонтовано різьбле-ний з каменю пишний прямокутний барельєф з зображеннями людей, тварин і химер. Його виготовили на замовлення русь-кого воєводи Яна Даниловича під час реконструкції Олесько-го замку в кінці XVI – на початку XVII століття.

Раму барельєфу утворюють дві прямокутні пілястри, з’єднані у верхній частині трикутним фронтом із різьбленим зображенням Бога Отця. Всевишній у лівій руці тримає яблу-ко – символ заповідей Божих, а піднята правиця застерігає людей від порушення їх.

Під фронтоном, у верхній частині пілястрів, зображено символічні постаті Віри (ліворуч) і Справедливості (праворуч).

 Під барельєфами Віри і Справедливості розташовані медальй-онні портрети шістьох польських королів. Пілястри і фронтон підпирають заокруглені картуші з головами двох химер.

 

Геральдичний барельєф над в’їзною брамою Олеського замку

А в центрі барельєфа розташований круглий геральдич-ний щит володарів Олеського замку, який підтримують два ангели-хранителі. Вони стоять на двох лежачих левах – сим-волах могутності і непереможності. Над щитом розташовані три постаті амурів.

Не менше цікавого таять у собі підземелля Олеського зам-ку. Для туристів тут відтворно інтер’єр середньовічної в’яз-ниці-катівні з виставкою знарядь для тортур і покарань (“Ко-лесо смерті”, “Диба – драбина для розтягування” і ін.).

Замок оточує ландшафтий парк XVIII ст. з водоймищами, алеями і скульптурними композиціями. Тут можна прогуля-тися й сфотографуватися на фоні олеських левів, що охороня-ють парадний підйом до грізного замку.

Навпроти Олеського замку його власником Северином Жевуським закладено монастир капуцинів XVIII ст. з костьо-лом Св.Йосифа (1739 р., стиль бароко, архітектор Мартин До бравський). Монастир утворює єдину архітектурно-ланд-шафтну композицію із замком. Розкішний парадний фасад ко-стьолу звернутий до узвозу, що веде до воріт Олеського замку. У фондосховищах і виставковому залі монастиря зберігають-ся шедеври давньоукраїнського і європейського мистецтва.

Туристичне відродження наймогутнішого із замків “Золо-тої підкови Львівщини” було б неповним без реалізації ще од-ного проекту – відновлення в одному з підземних залів оригінальої атмосфери давньоруської гридниці – ресторану “Гридниця”.

 

Князівська гридниця – ресторан у стилі Галицької Русі з оригінальними давньоукраїнськими стравами, розташований у підземеллі Олеського

замку

Стіни гридниці, муровані русичами в кінці ХІІІ ст., “пам’ятають” десятки легендарних воєначальників і лицарів-гриднів, інтер’єри повністю відтворюють побут бенкетного за-лу галицьких князів, столи, лави, світильники, кераміка є точ-ними копіями речей тогочасної епохи. А вбрання персоналу ресторану пошите за модою Речі Посполитої XV – XVI ст.

 Страви, приготовані за віднайденими давньоукраїнськими рецептами, та “жива” середньовічна музика доповнюють ауру цілковитого занурення гостей замку і “Гридниці” в епоху Га-лицької Русі і її спадкоємиці Литовсько-Руської держави.

Анімаційну складову туристичного відродження Олесько-го замку щороку розвивають шляхом організації концертів концертів класичної музики, театралізованих шоу, фестивалів, мистецьких пленерів тощо.

Історичне село Підгірці, розташоване у Бродівському рай-оні за 3 км. від Олеська, відоме на всю західну Україну своїм найвишуканішим замково-палацовим комплексом (“малень-ким Версалем”), що є однією з туристичних “візиток” Львівщини.

Поселення виникло після монголо-татарської навали за три кілометри від літописного давньоруського граду Плісненська, що був дотла сплюндрований в 1241 р. ордою ха-на Батия.

Підгірці вперше згадуються в документах у 1431 р., їх власник “Іван з Підгорець” пліч о пліч з Івашком Преслужи-чем обороняв Олеський замок від армії польського короля. Невдовзі король Владислав Ягайло підтвердив за Іваном Підгорецьким привілей на володіння селами Підгірці і Загірці. У 1633 р. в збіднілих Підгорецьких земельні маєтності вику-пив коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Конєцпольський.

Підгорецький замок – визначна пам’ятка пізньоренесанс-ної архітектури. Збудував його на замовлення великого корон-ного гетьмана Станіслава Конєцпольського італійський архітектор Андреа дель Аква в 1635 – 1640 рр., а оборонні бастіони твердині проектував французький військовий інже-нер Г.Л. де-Боплан.

Осердям розкішного замку бастіонного типу став вишука-ний триповерховий палац. З трьох боків весь палац оточений глибоким ровом, з північного боку, зверненого до долини, він мав гарну терасу з балюстрадою і скульптурами. Основну функцію замку-палацу задекларував такий фундаційний