Розділ 4. ВИКОРИСТАННЯ ЗАМКІВ І ФОРТЕЦЬ У ТУРИЗМІ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

Містобудівний розвиток населених пунктів, художньо-ес-тетичне виховання суспільства неможливі без включення замків, фортець та монастирів у сучасне життя, надання досту-пу до пам’яток історії та культури широким верствам населен-ня України та іноземним туристам.

Туристичну адаптацію оборонних споруд України не-обхідно здійснювати комплексно, “нанизуючи” усі варті уваги об’єкти у “намисто” екскурсійно-туристичних маршрутів ко-мерційного та краєзначе-освітнього значення. Немало для цього в Україні вже зроблено за перше десятиріччя незалеж-ності. Так, наприклад, нині активно функціонує й корис-тується неабияким попитом серед європейських туристів національна система туристично-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича” [72]. Ця система охоплює дванадцять областей України: Дніпропетровську, Житомирську, За-порізьку, Київську, Кіровоградську, Миколаївську, Одеську, Полтавську, Сумську, Херсонську, Черкаську, Чернігівську та м. Київ. У межах національної системи “Намисто Славутича” розроблено туристично-екскурсійні маршрути за тематични-ми напрямами місцями, багатими на пам’ятки історії, культу-ри, архітектури та природи, а також пов’язаними з життям і діяльністю видатних людей. Передбачено здійснення числен-них радіальних подорожей та екскурсій з основних пунктів цих маршрутів.

Зокрема, велике значення для розуміння витоків нашої держави у контексті загальноєвропейської історії має турис-тичне висвітлення періоду існування Київської Русі (ІХ – ХІІІ ст.), яка помітно вплинула на історичний розвиток як Ук-раїни, так і Європи в цілому. “Намистом Славутича” охоплено унікальні давньоруські археологічні, історико-культурні,

 

“Золота підкова” – комерційний маршрут замками Львівщини

архітектурні пам’ятки Х – ХІІІ ст. у містах Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Острі; пам’ятки археології у містах Києві, Пе-реяславі-Хмельницькому, Чернігові та с.Білогородці (літо-писному Білгороді – резиденції князя Володимира Великого). Наступним визначальним для історичного розвитку Ук-раїни був період національно-визвольної війни українського народу у ХVІІ ст. та існування Козацької держави. Відтоді до нас дійшли численні пам’ятки: місця розташування Запорозь-ких Січей, а також пов’язані з головними битвами національ-

 но-визвольної війни 1648 – 1654 рр. під Жовтими Водами та Корсунем; колишні центри політичного життя України – геть-манські столиці Чигирин, Батурин і Глухів; місця, пов’язані з життям і діяльністю Б.Хмельницького та інших гетьманів Ук-раїни.

Комплексний характер охоплення туристичними маршру-тами замків ми проілюструємо на прикладі основних турис-тично прибуткових “діамантів” “Золотої підкови Львівщини”.

“Золота підкова” – це, на разі, найприбутковіший ко-мерційний маршрут замками України, пропонований усіма львівськими туристичними фірмами. Замковий тур зі Львова передбачає одноденну кільцеву мандрівку до найбільших обо-ронних споруд Львівщини: Олеського, Підгорецького, Свіржського, Золочівського, Старосільського замків та Висо-кого замку м.Львова.

Олесько – це колишнє прикордонне давньоруське місто-фортеця на історичній межі Галичини й Волині, що упродовж століть відігравало стратегічне значення у державоборчих змаганнях за владарювання цими землями.

Олеський замок – найдавніший збережений фор-тифікаційний ансамбль Львівщини. Його видно ще здалеку, ад-же укріплення закладене на вершині пагорба, що на 48 м. піднімається над оточуючою рівниною. Перша письмова згад-ка про замок в Олеську датується 1327 р. Цей кам’яний замок було закладено на місці дерев’яного давньоруського городища.

Кам’яний замок збудовано одним з синів галицько-во-линського князя Юрія Львовича – Андрієм або Левом. Після смерті останього галицького князя за володіння Олеською твердинею розгоряється запекла боротьба.

З історичних джерел відомо, що з 1340 по 1366 роки замок належав литовсько-руському князеві Дмитрові–Любартові, а відтак був здобутий польським королем Казимиром ІІІ. Польський гарнізон перебував у твердині менше чотирьох років, і в 1370 – 1377 рр. повернуто до Волині литовсько-русь-ким володарем Любартом. У 1377 р. численна армія короля Угорщини й Польщі Людовіка та загони рицарів-хрестоносців