Підгорянський монастир: надворітня башта з порталом в’їздної брами та прилягаюча ділянка оборонних мурів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

До нашого часу фортифікації Підгорянського монастиря збереглися у напівзруйнованому стані. Його трапецієвидний периметр оточують фрагменти кам’яних стін та круглі обо-ронні башти. З башт найкраще збереглася Східна (див. Рис) з високим конічним дахом і амбразурами (пізніше перероблени-ми на вікна). Західну башту у XVIII ст. було обладнано під дзвіницю. У 1716 р. вимуровано триярусну Надворітню башту з в’їздною брамою та корпуси келій (нині напівзруйновані).

 Бакотський Михайлiвський печерний монастир закла-дений ченцями з Києво-Печерської Лаври в ХІ ст. поряд з літописним м.Бакота у 120-метровій скельній “стінці” Дністровського каньйону (при вершині Білої гори). Обитель заклали в місцині, багатій на джерельну воду (поряд донинi б’ють три джерела), мед та рибу. Церковна легенда пов’язує його заснування з кипучою діяльністю преподобного Антонія Печерського по облаштуванню чернечих скитів на теренах Русі. Це непросте завдання було поставлене перед печерським ігуменом святими афонськими старцями після паломницько-го відвідування ним Афонської гори.

Народний переказ оповідає, що коли монголо-татарська орда хана Батия в 1241 р. приступила до Бакоти, все місцеве населення й ченці поховалися в печерах монастиря. Можливо, їм таки вдалося пересидіти ту навалу.

У складі Галицько-Волинського князівства монастир пе-ребував до 1255 р., з якого, згідно з Iпатiївським лiтописом, “приїхаша татари ко Бакоті і приложися Милій до них...”. Дізнавшись про це, Данило Галицький, за словами того ж літо-пису “послав він сина свого Льва на Бакоту, [а] Лев послав двірського перед собою. Напавши зненацька, схопили вони Милія і баскака, і привів Лев Милія до отця свого, і стала зно-ву Бакота королевою, отця його. Потім же, порадившися з си-ном, він, [Данило], одпустив його, [Милія], а поручником був Лев, [запевнивши отця], що той буде вірним. Але коли знову приїхали татари, то він, [Милій], учинив обман і оддав її, Ба-коту, знову татарам”.

Після тієї події у 1258 р. стіни Бакотського замку були зриті, а Пониззя на сто років перейшло у пряме підпорядку-вання татарських баскаків.

За твердженням науковців, під татарами подолянам стало жити набагато вольготніше, ніж під ярмом податей зажерли-вих галицьких бояр, бо кожен “дим” сплачував баскаку помірний фіксований податок у натуральній формі. А за часів Данила, як свідчить Галицько-Волинський літопис: “Бояри ж галицькі Данила князем собі називали, а самі всю землю дер жали. Доброслав же Судич, попів онук, укняжився був і грабу-вав усю землю, а ввійшовши в Бакоту, все Пониззя забрав без княжого повеління...”.

Перша письмова згадка про власне Бакотський монастир пов’язана з описом подій приходу на Подiлля литовських князів братів Юрія і Федора Корiатовичів в 1362 р. На той час це була шанована в краї обитель, що складалася з кількох ярусів печерних лабіринтів, сполучених між собою маршами дерев’яних сходів та внутрішнім вертикальним тунелем з ви-кутими гвинтовими сходинками.

В 1431 – 1434 рр. селяни Бакотської волостi повстали про-ти феодального закріпачення й покатоличення. Вони прогна-ли поляків i оголосили себе вiльними людьми. Їхні отамани намагалися знову повернути край під татарський протекторат, однак армія королівської Польщі жорстоко придушила це по-