Викуті у скелі каземати городища Стільське – столиці ранньодержавного союзу племен Білих хорватів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

Отож, після запеклої кількарічної війни з білими хорвата-ми їхню столицю близько 992 р. здобули воїни Володимира Великого.

Після включення Карпатського регіону до складу Київської Русі й підпорядкування її населення княжим тиу-нам-урядникам значна частина білих хорватів покинула рідний край і слідом за своїми родовими князями переселила-ся у Далмацію (сучасна Хорватія й суміжні регіони). А адміністративний центр тутешнього краю було перенесено із вщент спаленого Стільського у новозаснований поблизу Зве-нигород.

Серед чужоземних джерел, перша документальна згадка про прикарпатських хорватів є в творі візантійського імпера-тора Констянтина Багрянородного “Про управління імперією”, де зазначається, що охрещені хорвати Далмації по ходять від нехрещених хорватів, які живуть за горами Угорсь-кими, тобто на Прикарпатті.

До нашого часу у скелястій центральній частині Стільського городища збереглися рештки укріплень дитинця князівської столиці. Викуті у скельній товщі комори-каземати й поховальні крипти давніх хорватів нині місцеве населення, здебільшого, використовує під льохи.

У с.Урич знаходяться залишки давньоруської наскельної фортеці Тустань (ІХ – ХV ст.) – без перебільшення, унікаль-ної у давньоруському зодчестві пам’ятки оборонної архітектури.

На північ від села лежить могутній скельний масив. З доісторичних часів цю унікальну геологічну пам’ятку природи облюбували люди. Адже вона, по перше, забезпечувала надійну криївку й ефективну оборону від ворогів, по друге, своєю величчю пробуджувала в душах культове благоговіння.

За тисячу років до Різдва Христового на Урицьких скелях виникло унікальне святилище-палеообсерваторія. На оберне-них до сонця гладких поверхнях Каменя, Острого Каменя й Малої Скелі з дотриманням строгої (“емпірично-наукової”) логіки композиційної побудови було викарбувано сотні магічних знаків-петрогліфів.

Упродовж дня гра сонця й тіней поетапно висвітлювала (“проявляла”) окремі смислові групи петрогліфів. Це дозволя-ло древнім жерцям використовувати скельне святилище як обсерваторію для ведення календаря, з’ясування кульмінаційних астрономічних дат (на які припадали основні язичницькі святкування), прогнозів багаторічних кліматично-погодних циклів, урожайності тощо.

Вперше дохристиянські наскельні символи Урицьких скель описав Іван Вагилевич. У 1843 році він видав спеціаль-ну працю “Берда в Уричу”, в якій зробив сенсаційний для істо-ричної науки висновок: “В глибині за рукавами печер, в основ-ному на північній берді існує до сьогоднішнього дня святиня богів з людьми і звірячими фігурами. Довго по приході хрис-тиянської релігії населення ще чтило старих богів зі своїми жерцями”.

 На сьогодні кількість виявлених вченими петрогліфів ся-гає 270 знаків, але ця цифра є ще далеко не остаточною. Серед наскельних рисунків домінують концентричні солярні симво-ли, спіральні завитки, міфічний ріг достатку, обведене колом зображення танцюючого шамана з здійнятими до сонця рука-ми, контури людських процесій, зображення тварин, загадкові піктограми тощо. Чимало з цих магічних символів знаходять-ся на важкодоступній висоті 17 – 20 метрів від підніжжя скель і завдяки цьому стають помітними для людини лише здалеку на короткий період (в околі 12 – 13 год.) прямого попадання сонячних променів у жолобки-карби петрогліфів.

Святилище-палеообсерваторія на Урицьких скелях да-тується вченими Х – XVIII ст. до Р.Х. (тобто до початку скіфської епохи). Але й у пізніші часи аж до запровадження християнства тут, очевидно, продовжував існувати культовий центр давних слов’ян.

Багато доісторичних загадок Урицьких скель досі не роз-крито. Тому до наших днів не втратили своєї актуальності віршовані рядки Івана Франка, який досліджував пам’ятку у 1884 році:

А в Уричі камінь, і ковані в нім

Покої і брами, і льохи;

Чи велетів се, чи розбійників дім,

Не знає ніхто анітрохи.

Заснували укріплений наскельний “велетів дім” могутні волелюбні племена білих хорватів, які тривалий час зі зброєю у руках опиралися завойовницькій політиці далекого “варязь-кого” князя Володимира Великого.

А в давньоруський період на монолітних Урицьких скелях карпатські теслі розбудували грандіозне за розмірами на-скельне місто-фортецю. Вражаюче високий рівень інженерно-архітектурної майстерності дав змогу будівничим сполучити височезними дерев’яними стінами три скельні групи: Камінь, Острий Камінь і Мала Скеля. Нині це єдина в Європі збереже-на (піддається цілковитій реконструкції) пам’ятка наскельно-го дерев’яного фортифікаційного будівництва ранньо-серед-ньовічної доби.