Оборонний печерний монастир Челтер


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 

Загрузка...

А за с.Тернівкою є значний за розмірами печерний монас-тирський комплекс Челтер. У ньому нараховується понад 50 печер, розташованих у чотири поверхи. Більшість з них було пристосовано для господарських цілей. Архітектура окремих печер підтверджує початок їх використання ще в дохристи-янські часи. Зокрема, найбільш атракційним є просторе печер-не приміщення з архаічними грубо тесаними колонами, в яко-му пізніше в різні періоди були вирубані і зернові колодязі, і

 виноградочавильня, а в східній частині – християнська церква з апсидою. Наземні будинки монастиря, що стояли на схилах, не збереглися.

Обидва ці монастирі загинули від татарської навали орд хана Ногая в кінці ХІІІ ст. Хоча, не виключено, що вцілілі ченці повернулися сюди, і життя в обителях тривало ще кілька століть.

Таким чином, крім замкових споруд в Україні збереглася значна кількість історичних монастирських комплексів.

Монастирі завжди були центрами паломництва віруючих, туристів та краєзнавців. До найвизначніших духовних пам’яток України належать такі монастирі: Мукачівський (XVIII-XIX ст.) у Закарпатській області, Крехівський (XVII-XIX ст.) й Уневський (XV-XVII ст.) у Львівській області, Гошівський (XV-XХ ст.) і Манявський скит (XІV-XVII ст.) у Івано-Франківській області, Зимнянський (XII-XVIII ст.) у Волинській області, Межиріцький (XV-XVII ст.) і Корецький (XVII ст.) у Рівненській області, Почаєвська лавра (XVI-XIX ст.) у Тернопільській області, Києво-Печерська лавра (XІ ст.) у м.Києві, Мгарський (XVIII-XIX ст.) у Полтавській області, Святогірський (XVII-XIX ст.) у Донецькій області та ін. [81]. На території нашої держави, згідно зі списком пам’яток архітектури, збереглося понад 100 монастирів. Вони, як і зам-кові комплекси, для захисту від постійних навал ворогів (тата-ри, турки, ляхи) обносилися зовнішними оборонними стіна-ми. Архітектура і комплекс оборонних споруд монастирів-фортець майже не відрізняються від замків. Прикладами та-ких фортець є монастирі в Зимному, Летичеві, Міжгір’ї, Уневі, Межиріччі, Маняві, Мукачеві, Почаєві, Лаврові, Лядові, Інкермані тощо.

Нижче розглянемо детальніше цю групу пам’яток оборон-но-культового зодчества, просуваючись із заходу (де їх зберег-лося найбільше) на схід.

На території Львівської області з раннього середньовіччя до нашого часу збереглися три оборонні монастирі в с.Уневі, с.Крехові і с.Лаврові.

 Оборонна Святоуспенська Унівська лавра оо.Студитів “ховається” серед розлогих пралісів горбогір’я Гологорів (Пе-ремишлянський р-н Львівщини).

(Студити – це орден, заснований на поч. ІХ ст. Теодором Студитом з Константинополя. Упродовж багатьох століть мо-нахи цього чернечого уставу найпалкіше опиралися експансії католицизму на українські землі і лише у XVIII ст. останніми на західноукраїнських землях вимушено прийняли унію й пе-рейшли під юрисдикцію УГКЦ.).

Археологічні дослідження підтвердили існування давньо-руського православного монастиря в Уневі ще в кінці ХІІІ ст. – за князювання Лева Даниловича – коли на західноук-раїнські землі, рятуючись від монголо-татарського спустошен-ня, масово втікали-перебиралися ченці з Києво-Печерської лаври та інших монастирів Подніпров’я й Поділля. На новому місці вони організували склодувне виробництво, мали свої пасіки та інші угіддя. Перша писемна згадка про православну Унівську обитель датована 1395 р. Нею опікувалися галицькі князі, а з середини XIV ст. – православні литовські князі з ро-ду Гедиміновичів.

Невдовзі після того, як татари спалили дерев’яну обитель, за її відбудову взявся місцевий лицар Олександр Ванько Лаго-довський. Народний переказ про ці події оповідає таке: Ванько Лагодовський важко занедужав на хворобу ніг і гадав, що уже не зможе піднятися з ложа. Однак, однієї ночі йому уві сні явилася Пресвята Богородиця й повеліла їхати на схід від його маєтнос-тей і шукати серед пралісів Гологорів цілющого джерела.

Пошуки привели Лагодовського до джерела біля згарища старого руського монастиря. Після чудодійного зцілення його водою лицар присягнув Богородиці відродити храм і чернечу обитель. Що й зробив упродовж 1549 – 1574 рр., присвятивши цьому все своє життя й стративши майже всі маєтності. (До речі, цілюще святе джерело досі б’є прямо під оборонною стіною Унівської лаври).

Монастир оточений високими оборонними стінами з бійницями та кутовими вежами. По їх периметру з боку подвір‘я розташовані келії.