2.3. Заохочувальні норми як кримінально-правовий інститут


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 

Загрузка...

Заохочувальні норми включені в систему кримшального зако-нодавства і разом із заборонними нормами закликані виконувати завдання „равового забез'печення „хо'рони прав і свобод л£д„„и та громадянина, власності, громадського „орядку та громадсякої

побігання злочинам.

Первинним модулем системи кримшального законодавства є окрема кримшально-правова норма, але, як правило, вона не в змші врегулювати з необхідною ПОВНОТОЮ 1 всебічністю XI чи інші суспільні відносини без взаємодії з іншими правовими нор-мами, спрямованими на врегулювання тих самих відносин. Сис-тема кримінально-правових норм, поєднаних між собою предме-том реРгулюван„я, у?ворюс пра'вовий шститут. Так, шстиїути в теорії права називають предметними. С. С. Алексєєв вказує на п’ять ознак предметного інституту; 1) наявність ; 2якої сукупнос-

вих шститутів. Найбільш узагальненим є поділ шститутів кримі-нального законодавства на інститути Загальної та Особливої час-тин КК. Так, Е. С. Тенчов визначає кримшально-правовий шсти-

однор^ої груРпи сусшл'ьних в1Дносин (шсхихухи ОсобливоїРчас-тини) або визначають принципи, функціональне призначення, „ідст'ави та окрем, сторон'и „окладГня „а громадяЛозитивноі чи ретроспективної відповідальності (інститути Загальної части-ни) [54, с. 60—61]. Іноді ставлять під сумнів доцільність такої

класифікації та зазначають, що інститути Загальної та Особливої частин регулюють одні й ті самі відносини, тому навряд чи ш-ститут Особливої частини спроможний самостійно і цілісно вре-гулювати будь-які відносини без участі шститутів Загальної час-тини, якщо останні регулюють частину цих відносин [55, с. 191].

ж ™ ss=*. *s= -~

xLa зору мал'о прийняхні [сьальки 68]норуе сталиі под,л крим-нально-правових норм, перші з яких регулюють загальні сторони, елементи, ознаки сусшльних відносин, а друп регулюють конк-ретно визначені суспільні відносини та співвідносяться між со-бою як фшософські категорії щлого і частини.

давіГе^рТ-^:

«покарання», «звільненнявід кримшальної відповідальності і по-карання», які систематизовані в Загальній і Особливій частинах КК і поділяються на дрібніші шститути та норми, що до них вхо-дять [57, с. 3]. Ю. I. Ляпунов зазначає, що Загальну частину кри-

льно-правового характеру [58, с. 13]. У цих поглядах заслуговус

скрізний» характер і регулюють суспільні відносини, що знахо-дяться в багаРтьохРріз„Ров^ах „ре/метних шститутів.У юриди,-ній літературі їх називають функціональними інститутами кримі-нального законодавства.

Розвиток і ускладнення системи сучасного кримінального за-

дают,ся фДі, шститутї. Ю. С. Гі,довочк.н іЗ. С. П«ва-

%:z Зся^ггуд0, ssffirsisr

повнолітніх та військовослужбовців, кваліфікуючих і привілейо-ваних ознак [53, с. 51].

льного законодавства. Для кримінального права особливо цінна поведінка, яка в основі своїх збуджувальних мотивів має заохо-чувальні приписи. В цьому випадку суб’єкт передбачає суспіль-ікорисш'результати СВ0У д1ЯНІ1я, зіс позиц'й закону з'цього питання. Як обгрунтовано вказує Ю. В. Баулін, правова норма, Щ„ впливає „a лГереси суб’екта, ставить пер'ед „им'визначен'і иі-лі й тим самим спроможна стимулювати позитивне відношення до вимог суспільства [27, с. 90]. «3 погляду регулятивних власти-востей кожен правовий шститут, — пише С. С. Алексєєв, — за-

змістом. Регулюючи строго визначену ділянку суспільних відно-

„а юРр„д„,„а ко„%,уМІія. Усе /е (Удйсть регулятивних осоіш-

востей, інтелектуально-вольового і юридичного змісту) є ознака-ми, коірі свідчать п» [5 і,н. 1вання п22авового шституту як стійкої

праві. Він формує предметну однорідність інституту заохочува-

—^:—==^~^^

ної поведінки визначає наявність заохочувальних приписів у цілому ряді предметних інститутів Загальної частини: інституті функц./і „рикцишв кримшальїого закону, шституті кримшаль-ної відповідальності, інституті стадій вчинення злочину, інститу-ті обставин, Щ„ вжлючаюі зл„,„„„ість діяння, іЛ,тут, „р„-значення покарання, інституті звільнення від кримінальної відпові-далвності, інституді звілвнення від криміналвного покарання, a

борчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини та громадянина; інститут злочинів у сфері господарської діяльності;

шститут злочинів проти громадської безпеки; шститут злочинів проти безпеки руху та експлуатащї транспорту; шститут злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналУів або^еку'рсорів; інститут злочинів /сфері сл'ужбовоі1 ді-яльності, інститут військових злочинів.

Виходячи з вищенаведених положень теорії права й врахову-ючи специфіку інститутів функціонального типу, на наш погляд,

слід віднести: 1) наявність шецифічного предмету й мето)у пра-

го „Ува, є'природним, тому щоР воіГи забезпечують в„Рко„в„„Я за-вдання Кримінального Кодексу України. Правий В. О. Єлеонсь-кий, який зазначає, що заохочувальні норми органічно вплітають-ся в тканину кримінально-правової матерії, утворюючи з іншими „ормами пМ г'алуз, права ці'шсну Сд„,стьР с/ладн'е системне утво-

Заохоч^вальнГправовідносини „„ відношенкю д„ „хоронних крим,-

нально-правових відносин є вторинними, похідними. У часі вони можуть існувати тільки шсля виникнення основних правовідно-син, які пов'язані з вчиненням злочину або суспільнонебезпечно-го діяння. За певних умов трансформ/ють щ^дносини в позити-вну площину, породжуючи внаслідок соціальносхвальної поведін-

z,trznz^r^zB=7y7=z:r^t z^^rz^1™™ ™юагалі — крим-

Наявність своєрідного методу правового регулювання визна-чається виразною відмшністю стимулюючого методу від приро-дно притаманного кримінальному праву, забороненого метод-регул^вання сУсшльР„„х «„JL Шметоді KpHMmaBbJ правового регулювання більшість дослідників розуміють засоби,

прийоми чи їх сукупності, що впливають на сусшльні відносини з метою трансформащї або збереження з використанням різнома-нітного правового інструментарію, передбаченого КК. У літера-турі склалася велика кількість поглядів на методи кримшально-правового регулювання. Ми підтримуємо тих дослідників, котрі

для держави і суспільства. Одні з них містяться в стаття, Загаль-

вш усвідомлює варіативність поведшки, яку надає йому законо-давець, передбачає соціальні наслідки свого вибору та під впли-вом позитивності, сощальної схвальності чи вигідності обира,

ня. Так, при добровільній відмові від незакінченого злочину осо-ба добровшьно і остаточно припиняє своєю волею шдготовку до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлю-вала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка доброві-льно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кри-мінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину (ст. 17 КК). За наявності декількох обставин, )о пом'якшують покарання (пе-

Z6c™„e1„o2ro8M9„?„„6y6 ^^^ТГ^ІЇ™ІЇ,

рання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК, або перейти до шшого, м'якшого виду осн(вн.г9 пока.ання, не зазначеного в санкції статті за цей зло-

Ще яскравішу відмінність мають заохочувальні приписи Осо-бливої частини КК. їх особливість полягає в тому, що всі так sea-Hi спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності,

передбачені Особливою частиною КК, є обов’язковими (шпера-тивними) для суду, спещальними з погляду законодавця та безу-мовними для особи, яка звільняється, заохочувальними криміна-ль„„-прав„вими приписами [41, с. 62-63]. L цю обстав'ину як визначальну звертає увагу О. О. Ду.оров, який відносно заохочу-вального „рУ„„„сРу, .Ц™" 4^. 212 КК, шдкреслює, щ'о в Особливій частині КК втілено підхід, згідно з яким норми, кот-рі покладають обов’язок заохочення, володіють більшою спону-кальною силою, ніж норми, які лише уповноважують на заохо-чення. Стосовно злочинного ухилення від сплати податків такий шдхід видається щлком виправданим, оскільки в цьому разі умо-ви заохочення піддаються біль-менш чіткій формалізації. Норма про звільнення від кримінальної відповідальності за певних умов податного злочинця, застосування якої було б правом, а не обов’язком суду, що передбачало б останнім дискрещйних пов-новажень, неминуче потягла б за собою різнобій у правозастосо-вній „ракшці і, яУк „аслідок, „орушенн/принципу р'івності гро-мадян перед законом [59, с. 492—493].

Мш-І „е викликіс зауважень, зЛикятком деяких приписв, віднесення до заохочувальних норм Загальної частини КК: доб-ровшьної відмови при незакшченому злочині (ст. 17 КК) і добро-вільної відмови сшвучасників (ст. 31 КК), звшьнення від кримі-нальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з прими-ренням винного з потершлим (ст. 46 КК), обставини, які пом’як-

ня завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; виконання спещального завдання із запобігання чи розкриття ЗЛОЧИННОЇ ДІЯ-льності організованої групи або злочинної організації, поєднане з в,„„е„„яРм злочину у Гпадках, „ередбачен'их КК („„. 1, 2, 8, 9 ч. 1 ст. 66 КК), призначення м’якшого покарання, ніж передбаче-

вання покарання (ст. 81 КК), звільнення від покарання на пі. 8таві

відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітніх (ч. 1 ст. 97 КК), звільнення від

відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітніх (ст. 104 КК), звільнення від покарання із застосуванням примусо-вих заходів виховного характеру щодо неповнолітніх (ст. 105 КК), умовно-дострокове звільнення від відбування покарання щодо неповнолітніх (ст. 107 КК).

Раніше вже зверталася увага на сшрне питання про віднесення до різновиду заохочувальних кримінально-правових норм обста-мш, що виключають злочиншсть діяння: необхідноі оборони (ст. 36 КК), затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), врайньої „іобхіїност, (ст. 39 КК), виконання „аказу або розпоря-

злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організа-щї (ст. 43 КК). Вирішення питання про заохочувальний характер обставин, що виключають злочинність діяння, грунтується на рі-зних позиціях названих дослідників щодо змісту заохочення в кримшальному законодавстві. Так, деякі досшдники визнають змістом заохочення усунення або пом’якшення кримінально-право-вого обтяження щодо особи, яка вчинює або вчинила злочин, за-стосоване уповноваженим державою спеціальним органом, при цьому акц/нт робиться „а сіфічнш спрямованост, за„х„,УвРа-льних „орм [7 стим52л—5ван™ „еревих,вання і в„„равле„„я засу

~™x=^^^^

ної поведінки особи, значить відверто збіднювати його зміст і со-щальну цшність у кримшальному законодавстві. 3 точки зору соціальної цінності для суспільства й держави більш важливими

позиції по протидії злочинним проявам. Вони свідчать про висо-ку сусшльну свідомість особи, більше того, вимагають від грома-дян при захисті «охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка заРх„Щаеться, або'ншої „соби, а також с'успільних'інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення пося-гання» бути вкрай обачливою та не перевищити меж необхідної оборони. Добровільне використання свого права на необхідну оборону, затримання особи, яка вчинила злочин, крайня необхід-ність та інше нерідко завдають фізичної та майнової шкоди, став-лять під загрозу завдання шкоди здоров’ю, життю. У зв’язку з

цим адресатами за,хочувальних норм, стимулюючих соціально-

„Ру е їх соціально-пр'авовий результат, яким е звільнен/я „с„б„ від кримінальної відповідальності як наслідок застосування су-дом тієї чи іншої підстави такого звільнення, передбаченого за-охочувальним приписом, що міститься в останніх частинах від-повідних статей Особливої частини КК. Заохочувальні норми Особливої частини КК існують у вигляді приписів, що знайшли

"РТм=Г=ГдГь„Гіалиі види "яосо6и від

П,авовий інстит,т заохочувальних норм володіе таюши якос-

„оваР„ість з'аохочення по'лягае в стимулюваш/правомірної та %-спільно-корисної поведінки особи у сфері кримінально-правового регулювання, а саме: а) остаточно'го %Р„„„Р„е„„я злочикшя д,я-льності під гарантії не притягнення особи до кримінальної відпо-відальності, якщо фактично вчинене нею діяння не містить склад шшого злочину (ст. 17, 31 КК); б) завдання шкоди з метою захис-ту охоронюваних законом прав та штересів особи, а також суспі-льних штересів та штересів держави від сусшльно небезпечного посяганкя при необх1Дній оборош, захриманш особи Що вчинила злочин, краинш не’бхідності, виконанні наказу або розпоря-дження, діяння, повязаного з ризиком, виконанні спеціального завдання щодо запобігання чи розкриття злочинної діяльності ор-ганізованої групи чи злочинної організації (ст. 36, 38, 39, 41, 42, 43 КК) як „бРсУтав„„„, що виключяають кршігінальну відповідаль-ність; в) щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, повного відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, примирення за потерпілим та інші дії особи, котра вчини-ла злочин невеликої або середньої тяжкості під п^аво або обов’язок суду звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45—49 КК); г) з’явлення із зізнанням, щире каяття або актив-не сприяння розкриттю злочину, добровшьне відшкодування за-вданого збитку або усунення заподіяної шкоди та інше як обста-вини, що пом’якшують кримшальне покарання (п. 1, 2, 8, 9 ч. 1 ст. 66 КК), та право суду призначення більш м’якого пока1,ання, „іж перед'ба,е„оРзако„У<і !„ „бставини, „ередбачені п. I 2, 8, 9 ч. 1 ст. 66 КК, входять до сукупності пом’якшуючих обставин

(ч. 1 ex. 69 КК); д) сумлшної поведшки і схавлення до пращ, до-ведення свого виправлення засудженого, до якого може бути за-стосоване умовне засудження, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та шше, як обставини, що обумовлюють таке рішення (ст. 75—81 КК); е) щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведшки, сумлшної поведшки та ставлення до пра-ці і навчання засудженого та коли засуджені довели своє виправ-лення як привіван, „бставшш зв.льнення від кримінал^ної відповідальності й покарання з випробуванням для неповноліт-ігіх, як, вчинили злочинРи в1Дпов1Дн5 хяУжкосТ1 (сх. 97, 104, 105, 107 КК); ж) спещальної, комплексної позитивної посткримшаль-ної п’ведшки в разі дотримання умов спещальних приписів під зобовязання звільнити особу від кримінальної відповідальності у випадках, що передбачені в ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 212-1, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч ст. 369, ч. 4ст. 401 КК.

Структура заохочувальної кримінально-правової норми, на наш погляд, є тричленною і складається з диспозищї, гшотези та санкції. He торкаючись усього комплексу питань щодо юридич-„ої консхрукцїі 3a„x„,yLb„„x „орм, зосередимось „а п"™ «заохочувальної санкщї». У юридичнш штератур, це питання ви-рішуеться по-різному. Так, „а існуванні «заохочувальних санк-цій» заперечують Ф. Н. Фаткуллін, А. I. Тарханов та інші автори, але „е проти засюс.вання цього терміна в заохочувальній „ормі

стосування заох'очувальних санкцш 60, с. 236]. Терм^ «заохо-чувальна санкція» є правильним і єдино можливим у визначенні юридичних „асшдків „'равомірної поведінки в Kp„„,Lb„o„y за-конодавстві. Ми повністю підтримуємо точку зору Ю. В. Бауліна, Що реашзащя кожної норми як'про^жної ц1Л1 за^жди мае 1ЩЯ-тливі чи несприятливі насшдки для тих суб’єктів, на яких розпо-всюджує свою дію норма права. Переважна ж частина вчинків з реалізації норм права тягне саме сприятливі правові наслідки. Якщо ж погодитися з тим, що санкція забезпечує державними за-собами виконання диспозиції, то до переліку таких засобів слід включати й заохочувальні санкції [42, с. 114].

полягає в стимулюванні шляхом виключення, усунення або пом’як-шення кримшальної відповідальності або покарання правомірної, суспільно-корисної поведінки в сфері рег.лювання суспільних відносин кримшально-правовими засобами