1.2. Поняття і види заохочувальних кримінально-правових норм


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 

Загрузка...

Однією з центральних проблем є визначення заохочувальної норми в кримінальному законодавстві. Від підходів до цієї пра-в„вР„ї дефінщії залежи/ь, принаймш, як, саме кримш,льні „„pL,

Ш,^ГГГ==В=я „ро _я с—і К =ГГГ^азНГав,У Щ"?«..Ти=ь„ПеРа„ВРГ^

цііне „ереоУенту'ваннл, осб, вчинивши злочин, L стимулю-вання добровільного запобігання, нейтралізації або зменшення негативних наслідків злочинів... та відносив їх тільки до норми, які регламентують умови звільнення від кримінально-правових наслідків злочину в разі позитивної посткримшальної поведшки винного» [45, с. 94]. Але це зовсш не значить, що щєю пробле-мою не щкавилися попередники, тому що про «заохочення доб-рочинщв», про нагороди як засоби запобігання злочинів, про примноження «доброчинних вчинків» згадується ще в працях Ч. Беккаріа [46, с. 143]. Відомий фахівець у галузі кримінального права — М. Н. Гернет писав, що настане час, коли суспільство, „Ре міркуе зараз тіки про покарання, потурбуеться „Уро „аг„р„-ди і заслуги, і, може статися, що той, хто не піддається впливу „окаран/я, піддасться впливу „агороди, особливо якщо во„а присуджена своєчасно, в момент вагання людської волі у виборі „L правоміржж, і злочинною поведінкою» [47, с. 191].

Незважаючи на досить значну кількість робіт з проблематики кримшально-правового регулювання, на жаль, і досі не визначе-но місце заохочувальних норм у кримшальному законодавстві. В наущ сформувалося два протилежні погляди на заохочувальні

кримшальномузаконодавстві.

3 точки зору О. С. Пиголкіна та В. С. Основіна, заохочувальні норми не мають правових підстав утворювати самостійну групу

ють основний обов’язок no відношенню до поведшки, яка стимулюється заохоченням; норми, що встановлюють обов’язок того чи шшого органу у звісних умовах здійснити заохочення) та

вити під сумнів особливості кримшально-правового регулювання суспільних відносин шляхом заохочення. Вважається, що в за-з^аченш „озиції дшсно .снують одночасно управомочувальний й зобов’я-увальний суб’скти (ад,есати „орми), аде з точки зору со-

висунуті на пе,е.ній план. He погоджуючися з точкою зор-

л^м^

бути сформульовані і як зобов’язувальні, і як управомочувальні

норми [49, с. 67].

„„„„, а /заборо— „ормами кріінального npL. ПрИ Uy

Хр=„РТ=^^

правовог[5 вплив1— на 2].спільні відносини, що виникають у цьому

ИДоКприхильників шшого погляду, тобто визнання заохочува-льних норм самостійним видом кримінально-правових норм, на-лежать В. М. Баранов, Ю. В. Баулін, В. О. Єлеонський, I. Е Зве-чаровський, I. А. Тарханов та ін.

Так, Ю. В. Баулш, визнаючи самостійний різновид заохочува-

льних норм у кримшальному законодавсіві, визначае, що в1Дмш-

ною властивістю досліджуваних норм є заохочувальнии метод іх

соціального впливу на свідомість і ВОЛЮ 3        схвалення й

стимулювання корисного 9ля людини, суспільства чи держави

^очувалРь„„хР„„рм е те, що вони, „асампе'ред, ^имул'юють в„-конання юридичних обов’язків, що були покладені на суб’єкта [49, с. 50]. В. О. Єлеонський стверджує, що заохочувальні норми створюють самостійний різновид правових норм, відокремл’юча особливість яких полягає в чіткому виявлені правового звязку між схвальною законом поведінкою та кримінально-правовим за-охоченням. Реалізація заохочувальних норм, вважає цей дослід-

носин тим, що виникають між особистістю і державним органом з моменту вчинення особою схвальної кримінальним законом по-

хом пом’якшення їм кримінально-правового обтяження. Іх спе-цифіка полягає в тому, що вони визначають юридично не об’в’я-зкову, але соціально бажану поведінку, породжують обовязок або „V відповідних оргаі застосув'ати заохоч'увальну акцію. Особливістю погляду цього правника є ви,ілення, поряд із за-

ознаки. Це, пер,дусш, мето, правового регулювання. Як заохо-

хом пом’якшення або усу™ реального чи потенщйного кримі-нально-правового обтяження [24, с. 49—50, 53—56].

Близьку за змістом думку висловлює Г. О. Усатий, який поряд з заохочувальними нормами виділяє й компромісні норми, які, на його думку, гарантують особі, яка вчинила злочин, звільнення від кримінальної відповідальності або пом’якшення покарання за умови виконання нею визначених законом позитивних посткри-

мання якого'стимулюеться пом’якшен^м або повним усуненн'ям

кримінально-правового обтяження у зв’язку із соціально-схваль-„оюповедшко'юособи [54, с 6].

Ці автори майже єдині в погляді на заохочувальні норми як на

=========

на свідомість особи; по-третє, за умови виконання правових при-писів пом’якшують або усувають кримінально-правове обтяження.

встановлюють злочинність та караність сусшльно-небезпечних діянь [55, с. 174—175]. Такий підхід суттєво збіднює арсенал „равовихзасоб.в вирйлення кр„мшаль„с,-„рав„в„х конф'л.к™. Він вихолощує з них виховний, попереджувальний елемент, ні-велюс стиму'люванкя добров.льного "запобігання, „ейтрал.зації або зменшення негативних наслідків злочинів. «Тому криміналь-но-правовими є будь-які норми, які відокремлюють злочинну по-ведшку від незлочинної, в тому чисш й норми, які регулюють прав[3мірні вчинки, зовні підпадаючи під ознаки якогось злочи-

Заох,очувальні норми по відношенню до заборонних криміна-

правового відношення, що виникає у зв'язку з вчиненням певно-

поведшки особи, яка передбачена заохочувальними правовими приписами, право або обов'язок держави у вигляді уповноваже-них органів (судів) пом'якшити чи взагалі усунути кримшально-

ПРТох7чу™Гнорми реалізуються в рамках відповідних кри-мінально-правових відносин. Суб'єктами цих правовідносин (ад-

та обов’язки визначених суб'єктів, що містяться в приписі відпо-відної заохочувальної кримінально-правової норми (статичний аспект) та відповідно позитивна, соціально-схвальна поведшка особи й відповідна реакція держави у вигляді пом'якшення або повного усунення кримшально-правового обтяження (динаміч-ний аспект). Наприклад, згідно з приписом ч. 4 ст. 289 КК «Зві-льняється від кримшальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені щєю статею (за винятком випа-дків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосу-ванням будь-якого насильства до потершлого чи погрозою засто-

<к як,, з од„оРг„ боку, „аїають право „собі, Щ„ в'чи^е або'вчи-

нила злочин, на соціально-схвальну, позитивну поведінку, а з другого боку, породжують право або обов'язок держави усунути чи пом'якшити кримінально-правове обтяження.

Класифікащя заохочувальних норм на види також є сшрним питанням. Досшдники запропонували декшька класифікащй, ко-трі в основі застосовують, на наш погляд, два види класифікащй-них критеріїв: шститущйний та функщональний.

He викликає суттєвих зауважень найбільш узагальнений роз-поділ заохочувальних приписів на норми: а)Загальної та б) Особ-ливої частин КК.

„Ро*Гм^ЙГ=^^

частини кримшального законодавства, - шдкреслює вш, - яю регламентують кримшально-правове заохочення, набувають зна-чення загальних принципів та зумовлюють схвалення тієї чи ін-шої за своєю сощаіною спрямованістю поведшки в усіх без ви-нятку випадках, коли вона проявляється.., що стосується зао-хочувальних норм Особливої частини кримінапьного законодав-ства, то вони, на відміну від загальних норм-заохочень, жорстко пов’язані з конкретними видами злочинів і поза цим зв’язком розглядатися не можуть» [51, с. 20—21].

Майже не викликають зауважень, за винятком деяких дослідни-ків, віднесення до заохочувальних норм добровільної відмови при незакшченому злочині (ст. 17 КК) і добровільної відмови сшвучасників (ст. 31 КК), звшьнення від кримшальної відповіда-льності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), звільнення від кримшальної вЩУп„вЩаль„ості у зв’язку з „римирІ™ ВИННОГО 3 поте:пілим (ст. 46 КК), обставини, які пом’якшують покарання, a саме з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування завданого збит-куабо усунення заподіяної шкоди; вчинеьшя злочину щодо пере-вищенням меж крайньої необхідності; виконання спеціальног-

коном у випадку с);купності вищезазначених пом’якшувальних о6став„У„ (Ст. 69 W, зв.ль„е„„я в,д „окарання та його в'ідбуван-ня (ч. 4 ст. 74 КК); звільнення від відбування покарання з випро-

відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітніх (ч. 1 ст. 97 КК); звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітніх (ст. 104 КК); звшьнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру щодо неповноштніх (ст. 105 КК); умовно-дострокове звільнення від відбування покарання щодо неповнолітніх (ст. 107 КК).

Ствердження або заперечення заохочувальної природи „бста-вин, що виключають злочинність діяння, грунтується на різних

позищях досшдників щодо змісту заохочення в кримшальному законодавстві. Так, X. Д. Ашкперов, I. Е. Звечаровський, I. А. Та-рханов та інші визначають зміст заохочення як усунення або пом’якшення кримінально-правового обтяження щодо особи, яка вчинює або вчинила злочин, застосоване уповноваженим держа-вою спещальним органом. При цьому акцент робиться на специ-фічній спрямованості заохочувальних норм у стим45люванні, пе-^евиховаі і виправленн, за^уджених „с'б [24, с к 49, с. 52-53; 56, с. 84]. Природно, що за таких умов обставини, що виклю-чають злочинність діяння, не є заохочувальними з позищї цих вчених. Більше того, з хочки зору I. Е. Звечаровського, шдсхавою застосування заохочувальних норм у кримшальному праві є сум-лінн’ виконання суб’єктом покладених на нього юридичних обовязків, a у випадках з необхідною обороною та крайньою не-обхідністю має місце реалізація обов’язків морального, а не кри-мінально-правового характеру [49, с. 47].

На „аш'погляд, звужуват,? застосува,™ за„х„,е„„я т,льк„ до т. з. позитивної посткримінальної поведінки особи— значить відверто збіднювати його зміст і соціальну цінність у криміналь-ному законодавстві. Дійсно, норми, які заохочують позитивну „осіримшальну „оведінку особи" в системі заохоУчувальн„х „ор^ займають значне, але не виключне місце. 3 точки зору соціальної цшності для сусшльства й держави більш важливими є норми, які стимулюють прояв громадянами активної життєвої позиції щодо протидії злочинним проявам. Вони свідчать про високу су-сшльну свідомість особи, більше того, вимагають від громадян при захисті «охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка за'хищасться, або'шшої особи, а так„жРсУстль„„хРштересів та ін-тересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення пося-гання» бути вкрай обачливою та не перевищити меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 36 КК). Добровільне використання свого права „а „Ре„бх1д„У оборону,за^и^ання особи, "яка вчинила зло'чин, крайня не,бхідність та інше нерідко завдають фізичної та майно-

справедливості, боргу. Суспільно-схвальна поведінка осіб, яка врегульована приписами про обставини, що виключають злочин-ність діяння (ст. 36—43 КК), є формою реалізації позитивної від-

повідальності в кримінальному законодавстві [51, с. 24]. He мож-

зГвданням шкоди „б’ектам кримшально-правової охорони, базу-ючись при цьому на суб’єктивному праві, юридичному обов’язку або службовому повноваженні. Шдставою заохочення в даному випадку є специфічний правомірний вчинок [39, с. 90].

Розв'иваючи цФЮ хезу, з^азначіо, Що ^ деьалька класифжа-цш заохочувальних норм з видшенням норм, які схимулююхь ак-тивну життєву позищю громадян щодо протидп ЗЛОЧИННОСТІ. Так, грунтовною й посшдовною є класифікащя заохочувальних норм, запропонована Ю. В. Гошком. Базуючись на функцюналь-

яким вУони адре^оваш, на: аДорми, що звернеш до ,1 гром, дян, які займають активну життєву позицію у сфері боротьби зі злочинністю; б) норми, що звернені до осі, , які почали вчиняти злочин, але ще не закінчили його; в) норми, що звернені до осіб, як, вже вчинили будь-який злочин; г) ) „„"рми, що зве^нені д„ осб, які вчинили суворо визначені ;лочини; д) норми, що звернені до осіб, які відбувають пока7ання е) „орми, що звернені до осіб, які

ВЖЄзГ&==[5„1„. 30] - «с„Щаль„„Ю с„Ря„„ва„,с™

ціадьно'правову акшвшсть,особи; 2) )„„рми, що заохоч/ють в,д-мову від подальшої злочинної діяльності; 3) норми, що заохо-чують виправлення та перевиховання засуджених[51,с. 22].

Залежно від спрямованості корисного для суспільства й дер-жави варіанта пов'дінки Р. М. Ме'лтонян розді ус, заохочува-льні норми на дві основні групи: перша — приписи, що заохочу-вадв соц'.альво-корисве Н„Н^міНалв!чу повед^ особи; ЯРУ—

чи пом’якшенні кримшально-правового обтяження, a у виклю-ченні його як такого за шкоду, яка була завдана правоохоронним інтересам. Заохочення, що стимулюються такими нормами, ніко-ли не може бути альтернативою несенню кримшально-правового обтяження.

Вищезазначені дослідники, які дотримуються позиції, що про заохочення в кримінальному законодавстві може йтися тільки -

родно, будують свої класифікаційні ряди заохочувальних або ^омп.)омГс/их „орм (X. Д. АІперов, 8 В. Кайшев,Г. О. Усатий

редбачають як заохочення усунення кримінального обтяження (приписи, про звільнення від кримінальної відповідальності Осо-бливої частини КК, звільнення від кримшального покарання або його відбуття, дострокове зняття або погашення судимості); 2) „орми, U „ередбаР,ають як заохочення пом’якшенні кримшІ льного обтяження (приписи про обставини, що пом’якшують відповідальність, дострокове звільнення від відбуття покарання або заміну його на більш м’яке, включення часу відбуття виправ-

льно-правові відносини з приводу покарання); 3) стадію постпе-нітенціарної поведшки (кримшально-правові відносини з приво-ду судимості) [49, с. 91, 95].

ключно як позитивної посткримінальної поведінки — P. А. Сабі-

^^l^^S^S^^[58, . 68]. 1СНУЮТЬ у ВИГЛЯД, приписів, що знайшли поширене розумшня як спещальні види звільнення особи від кримінальної відповідальності. Спеціальне звшьнення від кримшальної відповідальності передбачене, якщо: «громадянин України ’обровшьно заявив органам державної влади про злочинний звязок з іноземною державою, іноземною органію або їх представниками тя „трим'ане завдання» (ч. 2 ст. 111 КК); «особа без громадянства або іноземець добровільно

заявили органам державної влади про припинення злочинної дія-льності, якщо внасшдок цього і вжитих заходів було відвернене заподіяння шкоди інтересам України» (ч. 2 ст. 114 КК); «керівник „ідприемства, установ' або oprW виплатив заробітн/плату, стипендію, пенсію чи інші, установлені законами виплати грома-дянам, до притягнення його до кримінальної відповідальності» (ч. 3 ст. 175 КК); «особа сплатила податки, збори (обов’язкові ілатежі), а такоІ відшкодувала шкоду, завдан/д.ер-жав, їх „е-своєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня), до притягнення її до кримшальної відповідальності» (ч. 4 ст. 212 КК); «особа спла-тила страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також відшкодувала шкоду, завдану Пенсійному фонду України їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкщї, пе-ня), до притягнення до кримшальної відповідальності» (ч. 4 ст. 212-1 КК); «особа добровшьно повідомила правоохоронний орган про створення злочинної організації або участь у ній» (ч. 2 стР 255 РКК); «о'соба добровільно'повідомила пр'о ств„рУе„„я іро-ристичної групи чи організації і сприяла припиненню існування L д1Яль„оРтУі терор„?т„,„„ї груп„Р,„ орга'нізацИ або розТриттю їх злочинів» (ч. 5 ст. 258 КК); «особа добровільно вийшла з воє-„ізованих або зброшшх фор^увань, „е п^редбачених законом, і

бів чи психотропних речовин, i вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю цих злочинів» (ч. 4 ст. 311 КК); «особа шсля давання хабара добровільно заявила про те, що сталося, до пору-шення кримшальної справи щодо неї» (ч. 3 ст. 369 КК); «військо-вослужбовець може бути звільнений від кримшальної відповіда-льності із застосуванням до нього заходів, передбачених Дисципш-нарним статутом Збройних Сил України» (ч. 4 ст. 401 КК).

РС„сте„о^ворювРаль„„„ факгор'ом „б4д„а„„я р.зних' шдстав звільнення від кримінальної відповідальності в єдину систему є

їх сощально-правовий результат. Цим результатом є звшьнення особи від кримінальної відповідальності як наслідок засхосуван-ня судом тієї чи іншої підстави такого звільнення, передбаченого заохочувальним приписом, що міститься в останніх частинах відповідних статей Особливої частини КК [59, с. 40].

ям„: 1)сошальною'спрГмовашстю „о'зитивної поведшки; 2) змі

том і характером позитивної поведінки; 3) змістом і характером кримінального заохочення.

норми права як системоутворювальної основи, з жою пов’язані вс компоненти правової системи. «Процес формування реал за-Ш права, зако„„Рдавство, усі юриді ш££я\ конструкщї і навіть теорія, — підкреслює В. К. Бабаєв, — у своїй основі, пря-мо чи опосРеРедкованоР маюхь правову норму»У[60, с. 63].

У теорії права сталим є положення про норму права як пер-винний елеменх права, п схрукхуршсхь зумовлюе як1Сну харакхе-рисхику, визначенісхь законодавсхва, иого окремих галузеи, a ха-кож конкрехних компоненхів правової консхрукщї (гшохези, диспозищї, санкщї) [61, с. 118]. Це схвердження повною мірою схосуєхься й заохочувальних кримінально-правових норм.

/свшжлення заУ„х„,уваль„Рого впливу в' кримінал^но-право-вому регулюванні передбачає необхіднісхь всхановлення внухрі-ш„ьУстрУуктури за„хР„,уваль„„х „орм, взаемозалежності і II-модії елеменхів цієї схрукхури. Без аналізу внухрішньої побудови

ся no різному, а іноді й взаємовиключно.

цьому гіпохеза визначає умови, за наявносхі яких норма починає

ня, суспільно-значущу дію чи бездіяльність. Санкція традиційно вказує на вид і міру правового впливу, що може бути застосова-ний у разі визначеної поведінки. Зазначена структура правової „ор„У„ ? класичною, .деальною „оделлю, закоічТю ко'нстру-кцією і схематично може бути виражена формулою «якщо —

ративного методу правового регулювання. Розглядаючи зазначе-ну проблему, не може бути норм права, що не містять модеш ба-жаної поведшки, п юридичних насшдків та умов, за наявності яких вказані наслідки наступають. Саме в цьому є сенс визнання трьох елементп, у схрукхурі будь-якої норми незалежно ві.  хара-

=?-= ~- =Г^=—-

вого відношення, що виниїає у зв'язку з учиненням певного зло-чину. За межами цих відносин ні в часі, ні в просторі заохочува-

тільки з гіпотези - вказіві? на вид заохочувшьної поведінш та диспозиції— обов'язок або повноваження визначеного орган,

ключень складаегься з двох ланоіс гіпотези та диспшиції. При

вальної норми і виносяться за межі правової норми або визнача-ються в інших юридичних актах. Такі санкції, як примусові захо-

ди, слід застосовувати по відношенню до компетентних посадо-вих осіб, які мали право реалізувати відповідне заохочення в тих випадках, коли вони з будь-яких причин не призначили або при-значили безшдставно, або такі сти'мулювальн", засоби призна'ча-лися з порушенням установленого порядку [63, с. 47—48].

ТочкЛору В. М.Галкі„а і В. М. LpaLa повшстю у-згоджу-ються із загальним вченням про норму права і тому неодноразово „іддавалися критиці. Так, „е ^овсім" /оре'ктним е перем..цен„я В. М. Галкіним фактичного змісту диспозиції (вид заохочувальної поведшки) в гіпотезу, крш хого,ч1Тко не визїшчено ш J самого заохочення в структурі норми. Цей самий недошк, у більш розго-рнутому вигляді, допускає В. М. Баранов, коли до змісту гшотези включає шдвищені показники, результати, досягнуті усшхи або модель бажаної поведшки. Непереконливими є роздуми автора щодо санкщї, яка незрозуміло як опинилася поза структурою за-охочувальної норми, та введення до змісту диспозиції видів за-охочення. У поєднанні в заохочувальній нормі одночасно заохо-чення (диспозиція) і заборони (санкція поза змістом) перетворює її в диіний вид «Lxo4yU„V3a6opo„„„i- „орми», що" став'ить під сумнів авторську позицію щодо самостійного характеру за-

Х°БшьГузИгоджену і виважену позищю щодо структури заохо-чувальної норми займає Р. А. Сабітов. Зокрема, вш вважає, що будь-яка заохочувальна норма повинна мати вказівк2) на: 1) пози-

ЇЇ5ЖМ -^™ач=Т^оз^=,

ної поведінки (заохочення); 3) умови, за наявності яких заохочу-вальна „орма іст„с„вуСТься (гГпотеза) [64, с. 83]. За деякими за-уваженнями, з цією позицією можна погодитися. Але, по-перше, LOT гіпотези „еобх.дно доповнити суб’ектами заохочувального правовідношення; по-друге, слід скоригувати послідовність стру-кі^них елементів і „аР„Уерше м,сце SocL™ гіпотезу; по-тре'ті критично поставитися до твердження, що в багатьох стимулюва-льних но.мах місце .анкщї займає заохочення.

природно наштовхуються на визначення санкції. У юридичній літературі це питання вирішується по-різному. Так, на визнан-

ні «з.охочувальн,х санкцій» не заперечують В. Н. Кудрявцев,

М==д, ^„«„Х„Чуваль„а саккція» прав„ль„„й і едино можливий у в„з„аче„„і юридичних „аслідків правомі-рної поведінки в кримінальному законодавстві. Неприйняття „а фаховому рівні терміна «заохочуваляна санкція» зумовлю-ється багаторічним, традиційним розумінням санкції як нега-тивним „аслідком протиправної поведінки [66, с. 8—9]. Пере-

саме сРпр„ятл„ві „равов, „асшдки. 'якщо ж „oro^L з т„м, що санкція забезпечує державними засобами виконання диспо-зиції, то до перелік[3 таких 14а].обів повинні включатися й за-

не повністю відповідає якісному стану правої системи сучасної України як соціальної, правової держави. Підвищення стимулю-вальної рош нащонального права в аспекті заохочення сощально-схвальної правомірної поведінки та впливу на суспільні відноси-„„, 6езум„вР„о, тя Vb яИсИ змши в стру'ктурі правової „орми. Це стосується насамперед впливу на правосвідомість особи тако-£ ^турново. елемеїз ту „орм„У права як санкрія. Зараз усе «-льше дослідників схиляються до визнання правової значущості позитивної, схвальної суспільством і державою поведінки особи та її правових наслідків. Але стале уявлення про санкцію до цьо-го часу майже н.  змінюється. Том. слід погодитися із I. Е Звеча-

^ра^р„Тп„ТедІ„%^=я ^„S^oM„p=Zpt вРко„а„Р„яУїх за„х„,уУваль„„Рх „риписів здШс„юСТьсРя в рамках^ гулятивних правовідносин та має не тільки самостійну цінність

no відношенню до застосуванню санкцій шляхом реалізації охо-ронних правовідносин, а є переважним, сощально-схвальним, ос-новним варіантом кримінально-правової поведінки, 1о стимулю-сться заст„РсуванкямРзаохочуваль„Р„х санкцій [67, СЛ79-181].

Щоб зрозуміти, як саме заохочувальна кримінально-правова „орма сгіу/ює „озитивну, соціальнісхваль^ „оведінку в'кримі-нально-правових відносинах, необхідно, на наш погляд, розкрити взаемозал'ежність і взаємоді внутрішньої струщри за'охоч'ува-льної кримінально-правової норми: гіпотези, диспозиції і заохо-чувальноїсанкщї.

У юридичній літературі існує декілька визначень змісту гшо-

нормах Загальної і Особливої частини КК. Так, до умов застосу-вання заохочувальних приписів звільнення від кримшальної від-повідальності, що передбачені в Особливій частині КК, треба встановлювати досягнення особою віку, з якого настає криміна-льна відповідальність (ст. 22 КК), осудність особи (ст. 19 КК), при вчиненні злочинів зі спещальним суб’єктом, потрібно вста-новити такі ознаки (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 CT. 212KK).

Гшотеза заохочувальних норм здійснює суб’єктну і ситуащй-ну прив’язку модеш правомірної поведшки до конкретних жит-тєвих обставин. Інструментарієм установлення гшотез усіх без винятку норм є відповіді на питання: 1) хто є суб’єктом заохочу-

або шшої особою Гшотеза ст. 45 КК закршлена словами «Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості.., якщо вона після вчинення злочину…», гіпотезою ч. 3 ст. 369 КК є посилання на

ру^рГ^

складовою структури цих норм. Вона містить вказівку на конкре-тні дії чи бездіяльність (правило поведінки), які бажані з точки зору суспільства та держави, встановлює модель по’итивної кри-мінально-правової поведінки. Диспозиція тісно повязана і взає-

модіє з гіпотезою заохочувальної норми. Якщо під гіпотезою за-охочувальної норми розуміти умови, за наявності котрих пове-дінка суб’єкта має кримінально-правове значення, то диспози-ція — це ніщо інше, як саме правило поведінки, що обумовлю-ється вказаними умовами.

Заохочувальні кримшально-правові норми мають просту, описову, бланкетну та відсильну диспозицію. Так, прикладом „ростоГзаохочувал'ьної диспоз/ції е добров.льна ві/мова п… незакінченому злочині — «остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин» (ч. 1 ст. 17 КК), в той же час описовою диспозищєю є п…итивні дії при доброві-льній відмові шших сшвучасників — «...організатор, підбурю-вач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєча,но повідомили відповідні органи державної влади про

=Га7=^^

злочину або неусунення перешкод вчиненню злочину» (ч. 2

ст. 31 КК).

Банкетною, на наш п—гляд, є диспозиція заохочувального припису ч. 4 ст. 212 КК «Особа, яка вперше вчинила діяння, іредба'чеш часхиною першою ха другою J схахх, ЗВЛЛЬЇ™ від кримшальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’я-зкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкщї, пеня)» Для усвідом-лення позитивних дій особи необхідно звернутися до відповідних норм податкового законодавства.

Типовим прикладом відсильної диспозиції є ч. 1 ст. 69 КК «Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено за-ко„Р’„», де зазначено, Щ„ „аявнос'т, декількох "обставин, як, помякшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості

вчиненого злочину,

з урахуванням особи винного суд, умоти-

вувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий зло-чУ„„ або зл„ч„Р„ середньої тяжкост, призначити основне „ока-рання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин.

рмІ^Г™^

вигляді конкретної позитивної, сощально-схвальної поведінки

особи, прописана не вдало. Так, у ч. 1 ст. 97 КК зазначено, що

неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяж-кості, може бути звільнено від кримшальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках^ суд застосовуе до „еповноітнього пріусов, виховні заходи, передбачені частиною другою статті 105 КК. Заохочувальний хв'рактер ціеї „орми е б^зперечним. Але як, саме суспільно-корисні дії повинен здійснити неповнолітній, щоб суд дійшов висновку про можливе його виправлення без застосування покарання? Шляхом логічного моделювання такі речі н, встановлюються. Якщо таких дій зовсім вчиняти не по-

та мешкання, відсутністю неповнолітнього на обліку у відпові-дній інспещії ОВС та шше, то можна припустити, що для за-охочувальної норми, її застосування мають значення загально-визнані в інших галузях права: юридичні дії та юридичні факти.

На нашу думку, юридичні факти можуть бути передумовою, а не шдставою виникнення заохочувального кримінально-правового відношення. Юридичні факти в кримінальному за-ко'нодавс™ в1Д1граЮхь роль перед^мов вини'кнення вцід-них кримшально-правових відносин [68, с. 48—49]. Прикла-дом може бути шститут судимості, в якому передбачено дострокове зняття судимості, якщо особа після відбуття пока-рання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі зразко-вою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення стрів, заз„а,е„„Ух у статті 89 КК. Але'таке зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК (ст. 91 КК). Ґрунтовно визначає зміст зазначеної норми В. В. Голіна: «3„Uycyfl„MOCTi за ,„„„„м кр„мі„аль„„м з'аконодавством е, так би мовити, додатковим заохочувальним правовим заходом до законослухняної поведшки особи, яка має судимість» [69, с. 271—272]. ^

Більш вдало сконструйовано заохочувальну диспозищю у ч. 1 ст. 105 КК «Звільнення від покарання із застосуванням примусо-вих заходів виховного характеру», де зазначено, що неповноліт-ній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внасшдок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведшки він на момент постановлення вироку не потребує застосування

„орми. Зр„зу„Ріло, Щ„ з од„„гоУ„„люсу такої позитив^ пове-

(інки знаходяться норми, що виключають злочинність діяння

к„ їх спрямованост, „а стимулюва/ня актив^ життсвої „ози-ції й вчинюються із спеціальною з метою захисту охоро-нюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або шшої особи (ст. 36 КК) чи спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам вла-ди (ст. 38 КК). Тому зміст заохочувальної санкції має найбіль-шу соціальну цінність — виключення кримінальної відповіда-льУ„ості. Моішво термінологія, що зас/осуввв законодавець у ст. 38 КК «не визнаються злочинними дії потерпілого та шших осіб», - не повною мірою відбиває сощальну цшність, ризик отримання особою у цих випадках фізичної або майнової влкоди. ВР «юридичному словнику» знайд'еться, „абуть, яскра-

=в^цГл^^

розробляв досить пристойну концепцію заохочувального впли-вууправі[70, с. 9—11].

Ш протил^ному полюсі знаходить звшьнення або пом’як-шення кримінального покарання в разі позитивної посткримі-

лужбовЩвР обмеження воУЛ1, хримання в дисциплшарному батальйоні військовослужбовщв або позбавлення вош, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звшьнено по-вністю або частково і від відбування додаткового покарання. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до пращ довів своє виправлення. Ст. 82 КК свід-чить, що особам, які відбувають покарання у вигляді обмежен-

ня або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замшена судом більш м’яким покаранням. У цих випад-ках більш м’яке покарання призначається в межах строків, устан,влених у Загальній частині КК для даного виду пока-рання, і не повинне перевищувати невідбутого строку пока-£а„„„; призначеного вирсжом Уу разі зам./и „евідбу^Г части-ни основного покарання більш м’яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у вигляді позбав-лення права займати певні посади чи займатися певною діяль-ністю. Замша невідбутої частини покарання більш м’яким мо-же бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправ-

ЄНТаЯким чином, якщо за критерій класифікащї заохочувальних санкщй узяти об’єм кримшального обтяження, то заохочувальні санкщї поділяються на такі, що: 1) виключають (унеможливлю-ють, усувають) кримінальну ві3повідальність; 2) звільняють ві-

нального покарання; 4) пом’якшують відбуття кримінального по-карання.

Залежно від того, п,авом чи обов’язком суду із застосування заохочувальної санкщї'їх „ожна поділи „а д/, "рупи. Д„ „'ершої групи відносяться заохочувальні санкції, що носять обов’я-зковий, імперативний характер звшьнення від кримшальної від-повідальності за наявності умов гіпотези та виконання приписів диспозищї заохочувальної норми - наприклад, виключення кримі-нальної відповідальності при необхідній обороні (ст. 36 КК), крайній необхідності (ст. 39 КК), затриманні особи, яка вчинила злочин (ст. 38 КК), звшьнення від кримшальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), у зв’язку з примирення в„„„ог„Уз „отершлим (ст. 46 ІСК) та ін. До'другої "рупи прир'одно віднести заохочувальні санкції, застос,вання яких кримінально-„равові „орми вУ„з„ають „е „бов’язком.а правом суду" У фаховій літературі таке кримінально-правове заохочення визначається як факу^ивне абРо дискрецшн'е [71, с. 267-268]. Факульхахив-ними є звшьнення, передбачені ст. 47 КК (передача на поруки), ст. 48 КК (змша обстановки), ч. 1 ст. 97 КК (звільнення від кри-мінальної відповідальності неповнолітніх) та ін.

Серед вищезазначених структурних елементів заох’чувальної кримшально-правової норми існує функщональний звязок. Але ступінь взаємозв’язку та взаємозалежності гіпотези, диспозиції і санкції не однорідна. Найтісніший взаємозв’язок між диспозиці-єю та санкцією. У методологічному аспекті вони співвідносяться

як причина і наслідок. Лише виконання особою усіх соціально-корисних дій, що зазначені в диспозищї, незворотно тягне засто-сування визначеної санкцією міри заохочення. За допомогою юУр„д„ч„ог„ закршле’ні ланки «'диспозшш - санкція» в „р„-чинно-наслідковий звязок законодавець формує базовий блок заохочувальної кримшально-правової норми. На наш погляд, са-ме він моделює в собі основний інформаційний вплив на адреса-тів кримшального заохочення. Так, з метою шдвищення ефекти-вності протидії організованій злочинності законодавець передба-чив заох'очувальн'ий припис у вигляД1 звшьненкя в1Д крим^наль-ної відповідальності осіб, крім організатора або керівника зло-чинної організації, за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК, якщо вони добровільно заявлять про створення злочин-ної організації або участь у ній та активно сприяють її розкриттю (ч. 2 ’т. 255 КК).

Звязок між гіпотезою та диспозицією заохочувальної кримі-нально-правової норми дещо інший. У гіпотезі норми обов’я-зково вказуються а’ресати заохочення, при цьому є очевидним опосередкований звязок між особою і державою у вигляді суду та інших органів, уповноважених застосовувати відповідні міри заохочення. Настання деяких юридичних фактів, що є переду-мовами засхосування заохочення, не залежихь від особи, Що за-слуговує на заохочення. Наприклад, дострокове зняття судимос-ті допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в статті 89 КК (ч. 2 ст. 91 КК).