ЗАОХОЧУВАЛЬНІ НОРМИ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА 4.1. Соціальна обумовленість заохочувальних норм Особливої частини КК


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 

Загрузка...

Характерною рисою Особливої частини КК 2001 p., як шдкре-слюється В. В. Сташисом, є значне розширення заохочувальних кримінально-правових приписів, які мають перспективу щодо /оширення [1,Рс. 10]. Заох'очувальн, „орми Осо6лР„в„ї час/ини КК існують у вигляді приписів, що визначені як імперативні та безу-мовні спещальні види звшьнення особи від кримшальної ві—пові-дальності. Звільнення від кримінальної відповідальності це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримшальної справи, яке здійснює суд 2, випа3]. -

редбачене, якщо «громадянин України добровільно заявив орга-нам державної влади про злочинний зв’язок з шоземною держа-вою, іноземною органі1ацією або їх представниками та отримане завдання» (ч. 2 ст. 11 КК), «особа без громадянства або інозе-мець добровшьно заявили органам державної влади про припи-нення злочинної діяльності, якщо внаслідок цього і вжитих захо-дів було відвернене заподіяння шкоди штересам України» (ч. 2 ст. 114 КК), «керівник підприємства, установи або організації ви-плахив зарі'б^ плаху, схигхенд^, пе'нспо чи інші, у'схановлених законами виплати громадянам, до притягнення його до кримша-льної відповідальності» (ч. 3 ст. 175 КК), «особа сплатила подат-ки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду за-вдану державі їх несвоєчасною сплатою (фшансові санкщї, пеня), до притягнення її до кримінальної відповідальності» (ч. 4 ст. 212 КК), «особа сплатила страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також відшкодувала шкоду, за-вдану Пенсійному фонду України їх несвоєчасною сплатою (фі-нансові санкщї, пеня), до притягнення до кримшальної відпові-дальності» (ч. 4 ст. 212-1 КК), «особа добровільно повідомила

правоохоронний орган про створення злочинної організащї або участь у ній» (ч. 2 ст. 255 КК), «особа добровшьно повідомила про створення терористичної групи чи організації і сприяла при-пиненню існування або діяльності терористичної групи чи орга-нізації або розкриттю їх злочинів» (ч. 5 ст. 258 КК), «особа доб-ров,ль„о в„РйшлРа з воешзованих або збройних ф'ормувань, „е передбачених законом і повідомила про їх існування органи дер-*aU влади» (ч. 6 ст. 260 КК), «осо'ба добров,ль„„ з'дала орга-нам влади зб«ою, бойові припаси або вибухові пристрої» (ч. 3 ст. 263 КК), Рос„ба добровільно заявила /р„ „еза'конн'е Ja*>-

збитки» (,. 4 ст. 289 КК), «особа добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовшш і вказала дже30ело їх придбання аб-

р^отичних засів ,„ психотроп/их речовин, і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю цих злочинів» (ч. 4 ст. 311 КРК), «особа шсля д'авання' хаб'ара добровшьно заявила про хе, Що сталося, до порушення кримшальної справи щодо неї» (ч. 3 ст. 369 КК), «військовослужбовець може бути звільнений від кримшальної відповідальності із застосуванням до нього заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України» (Ч. 4СТ. 401КК).

Проте проблема розвитку та поширення заохочувальних норм Особливої частини втшюється у правїву матерію вельми повіль-но. Так, за весь час дії з 2001 р. до Особливої частини КК була введена лише одна нова заохочувальна норма, передбачена ч. 4 ст. 212-1 КК. Такий стан справ надає підстави стверджувати, що існують об’єктивні і суб’єктивні перепони розвитку заохочуваль-них приписів Особливої частини КК, суспільство в цілому та

практичні рекомендації щодо підвищення доцільності, грунто-вності й ефективності включення до Особливої частини нових заохочувальних приписів. Ця проблема жваво дискутується в на-

ціональних   наукових   «олах.   Так,   на   Міжнародній   2001во-

шіи висловлека думка „ро більш Uo.ne досл.діення в„л„-ву заохочувальних приписів на кримшально-п—авове регулюван-Z сусшльк,™ в,д„ос„Р„. «Треба „р'огнозувати, ? BKasyeVl. Бори-сов, — більш інтенсивне зростання таких норм, оскільки в зако-нопроектах, що надходять до Верховної Ради, є чимало пропози-цій щодо необхідності введення до КК разом з заборонними нор-мами також і заохочувальних» [3, с. 19].

Досшдження заохочувальних приписів Особливої частини по-тр,буе поглиблення, з’ясування взаемодп з заборонними норма-

ш засади впр'овадження'заохочувальн'их пришів передбачаюхь передусім визначення соціальної обумовленості кримінально-право-во^аохочення у тій ч„ іншій за^„Р„„„ій Кр1Імі„аль„ш /ормі. Соціальні чинники, що обумовлюють кримінальну заборону вза-гал, ха заборону вчинення^онкрехних ly^oLtJZ, Д1-янь, передбачених кримшальним законом, досить грунтовно до-сшджувалися в працях М. О. Бєляєва, В. М. Когана, М. М. Кропа-чова, В. М. Кудрявцева, Н. О. Лопашенко, В. С. П4]охорова, Л. I. Спи-

що обумовлюють заохочувальні приписи Особливої частини кримшального законодавства.

Серед величезної кількості соціальних чинників, що обумов-ЛЮЮІІ виникнення і розвиток заохочувальних кримшально-право-вих приписів, на наш погляд, слід виокремити обставини норма-тивного, кримшолопчного, економічного їа гуманістичного спряму-вання.

Бшьшість кримшалістів, що досшджують сощальну обумов-леність кримшально-правових норм (за звичай заборонних) у структурі нормативних чинників виділяють історичний, міжна-родний та національний аспекти регулювання суспільних відно-син, що виникають у зв’язку із застосуванням тієї чи шшої норми.

Заохочувальні норми Особливої частини КК мають давню іс-торію. Навіть не зважаючи, що стародавнє кримінальне законо-давство не поділялось на Загальну і Особливі частини, не розріз-няло звільнення від кримінальної відповідальності від звільнення

від покарання, ми знаходимо приклади заохочувальних норм у

тира, «...оньій по правде живота лишен не имеет бьіть». Петро I окремими указами і маніфестами за звичай проголошував про „oLe звількенкя дезертир'а в,д кримшального P„„Kapa„L у p£d його добровільної явки з повинною [5, с. 360]. У радянські часи з'являється інститут спеціального звільнення від кримінальної відповідальності особи за вчинення злочину за умови здійснення нею схвальних, суспільнокорисних дій із самовикриття та ви-криття шших осіб, які вчинили цей злочин. Яскравим прикладом такої позитивної поведшки у кримшальному праві є заохочува-льний припис ст. 6 Декрету РНК РСФРР «Про боротьбу із хабар-ництвом», де було встановлено, що від пересшдування за дачу хабара, якщо такий мав місце до видання цього декрету, звільня-ються особи, котрі терміном трьох місяців з дня видачі Декрету заявлять судовим органам про дачу ними хабара [6].Трохи зго-дом, зазначений припис був розвинутий у Декреті РНК РСФРР пд іб серпкя 1921Рр. «Пр„У6„рОТьбуУіз хаб'арн^твом», як„„ осо-ба, яка дала хабара, не карається, якщо вона своєчасно заявить про вимагання хабара або здійснить сприяння розкриттю справи про хабарництво [7]. Надалі цей припис був відтворений у ч. 4 ст. 114 КК УСРР 1922 p., у котрій установлювалося, що «особа, яка дала хабара, не карається лише в тому випадку, якщо своєча-сно зробить заву про вимагання хабара або здійснить сприяння розкриттю справи про хабарництво. У протилежному випадку вона карається позбавлення волі на строк до трьох років» [8].

Юльість заохочувальних np™c& у Осоібливій част^, КК поступово зростає. Кримінальні кодекси УСРР 1922 p. і 1927 р. „ал/лише пР„ 1 заох^чувальному „рипису, що перед'бачали зв?-льнення від кримінальної відповідальності хабародавця (ч. 4 ст. 114 КК 1922 р. і примітка ст. 106 КК 1927 p.), Кримінальний кодекс УСРР 1960 р. містив 6 заохочувальних приписів, що пе-редбачали звшьненІш від кримшальної відповідальності у ч. 2

^^^^^^^^^ 1? = чувальних приписів.

Міжнародна сшльнота визнала дієвою формою протидії зло-чинності застосування не тільки тих заходів, що замінюють або трансформують кримінальне покарання, а й таких, що взагалі ви-клю,аФютРь Укр„мі„аль„е „ересшдДн,,; звШь„Яють від кримша-льної відповідальності. Дана тенденція, спрямована на пошук ін-

карання, є глобально світовою, значно поширеною й у європей-ськРо„у правовому простор, Саме „ошук інш'их cnocoL 'покла-дено в основу так званого «відновного правосуддя» — підходу до вирішення кримінально-правових конфл.ктів.'який „адав „ож'ли-вість учасникам кримінальної справи — потерпілому та підсуд-„ому У- самим браРт„ участь у в^ішен» пита„Р„я що'до „аслідів вчиненого злочину та запобігання вчиненню подібного діяння у майбутньому.

віднеслися до «ідеї мінімізації судового врегулювання криміна-льно-правових конфліктів», а й запропонували конкретні моделі

„ов„і „ринцшш пР„грамРвід„„в„„г„Р„равосуРддя у кримшаіних

справах», яка рекомендує всім країнам розвивати та впроваджу-вах'и про;рамиРв1ДновноУго право^уддя /нацкжальне с/дочинсї-во. Оскільки примирення потерпілого з обвинуваченим або під-судним проводиться зазвичай за допомогою спеціально підго-товленого посередника — «медіатора», то програма примирення має назву «медіація». Відповідно до Рамкового рішення Ради Єв-

правопорушником за посередництва їомпетентної особи - меді-атора. На підставі цього рішення всі країни ЄС зобов'язані по-ширювати посередництво у кримшальних справах та забезпечу-вати прийняття до розгляду будь-якої угоди між потерпілим та правоп'орушником/досягнУ у проц^ посередницїв, Крш того, до 22 березня 2006 р. всі країни ЄС в обов'язковому по-рядку повинні прийняти закони, які забезпечували б проведення посередництва у кримшальних справах. Рекомендащя № R(99)19, прийнята Комітетом Мшістрів Ради Європи 15 вересня 1999 p., закликала держави - члени Ради Європи (членом якої є й Україна) сприяти розвитку та проведенню програм посередниц-тва між потершлим і правопорушником як загальнодоступної послуга» [10, с. 38—39].

Зарубіжне кримшальне законодавство активно заохочує сощ-ально позитивну поведшку осіб щодо сшвпращ з правосуддям по виявленню нерозкритих злочинів. Так, згідно з § 4 ст. 60 Кримі-нального кодексу Респубшки Польща, можливе застосування надзвичайного пом’якшення покарання і навіть умовне відстро-чення його застосування д„ особ'и, винної у вчи'нен» злоч/ну, яка, незалежно від обставин її справи, надала інформацію та пред-ставила суттєв, докази про вчи/енкя злочину, Уе„ „еви/мий органу, який здійснює розслідування, за котрий передбачено по-карання у вигляді позбавлення свободи на сїрок понад п’ять ро-ків [11]. Стаття 68 Кримшального кодексу КНР передбачає: «Якщо злочинний елемент розкриє інший злочин, котрий після перевірки виявиться дійсним, або надасть важливі відомосгі, що дають можливість розсшдувати і розкрити інші злочини, то така поведшка розглядається як прояв заслуги, що дозволяє пом’як-шити покарання або підійти до нього поблажливо» [12].

Генеральний прокурор Латвійської Респубшки може закрити кримінальну справу проти особи, яка здійснює суттєву допомог,

більш тяжкого і небезпечного злочину, що вчинений цією осо-бою, за винятком випадків, коли злочин, вчинений особою, кара-ється смертною ка3,о. 3 а0].  позбавленням свободи на строк біль-

ШЄУЄ^ащоічГьніі^кримінальному законодавстві зазначеним ш-ститутам, крш шших, відповідають і спещальні види звшьнення від кримінальної відповідальності. Системною ознакою всіх спе-ціальних видів є заохочувальний метод, який з розвитком кримі-нального законодавства став поширюватися як один 3 двох осно-вних, поряд з традиційним примусовим, методів регулювання кримшалі.-правових відносин' П^авий Ю. В. Гол£ що без за-охочення кримінальна юстиція втрачає свій сенс, оскільки будь-які зусилля людини залагодити свою провину перед сусшльством не будуть отримувати підтримки і у кінцевому рахунку почнуть поступово заїухати, а покарання буде носити виключно характер помсти[14,с. 75].

При висвітлені кримінологічної складової соціальної обумов-леності спеціальних видів звільнення від кримінальної відповіда-льності насамп«ред необхідно вказати на сусшльну корисність та

визначРаЄТься спрямован^ поведшки особ^ на акхиві^ сп, працю з правоохоронними органами і органами правосуддя у на-

прямах: а) достовірного повідомлення про вчинення злочину; б) самовикриття у вчиненні злочину; в) викриття шших осіб, вин-них у вчиненні злочину; г) нейтралізації, мінімізації, відшкоду-ванні сусшльнонебезпечних наслідків майнового (податки, збори, обов’язкові платежі, фінансові санкції, пені, тощо) та немайнового характеру (міжнароіний, .деолопчний, поштич'ний, тощо аспе-кти); д) вилучення з неконтрольованого обігу предметів зі спеці-альіим)ста/усом обігу (пред'мети, що е „осІІмЛержавної таєм-ниці, наркотичні засоби, психот)опні речовини, зброя, бойові припаси'або вибухов, присхрої); £ загал'ьного і спец^ьного по-

====п;о^к^^=зл=.та

Загальновідома проблема природної латентності таких вкрай сусшльнонебезпечних злочинів, як державна зрада (ex. 111 КК), шпигунство (ст. 114 КК), створення злочинної організащї (ст. 255 КК), створення непередбачених законом воєнізованих або зброй-„их'формувань (ст. 2Р60). Таємність вч„„е„„я „одібних злочів, їх висока суспільна небезпечність, професійна підготовка вико-навців ускладнюють виявлення, розкриття цих злочинів та дове-дення вини учасників, покарання винних осіб. Тому законодавець у якосТ1 од/ого з високоефГкхивних чинник1В про4п хаким зло-чинам передбачив заохочення у вигляді спещального звшьнення від кримінальної відповідальності за умов, передбачених відпові-дними заохочувальними приписами.

У літературі лунають непоодинокі пропозищї щодо поширен-

4=0006=^=^™^

=~^--х^^ юнуючими заохочувальними приписами.

3 цього приводу, на нашу думку, необхідно передбачити роз-

яка застосовувалася б до осіб, які вперше вчинили злочини неве-ликої або середньої тяжкості (як виняток, деякі тяжкі злочини, що вчиненні з необережності), мала б на меті вирішення склад-них сощальних проблем з виявлення, запобігання та профілакти-ки злочинів, задоволення майнових і моральних вимог потерпі-лих від злочину (фізичних, юридичних осіб, держави). Проте, як обгрунтовано вказує Т. В. Шевченко, щодо сучасного стану зві-льнення від кримінальної відповідальності, то він явно не відпо-відає ні міжнародно-правових стандартам, ні нагальним націона-льним потребам. Так, у 2005 p., за даними офіційної судової

статистики, загалом було засуджено 176 тис. 934 особи, з них: за злочини невеликої тяжкості — 24 тис. 696 осіб, за злочини сере-дньої тяжкості — 70 тис. 49 осіб, та за тяжкі та особливо тяжкі злочини — 82 тис. 934 особи. Якби можливо було застосовувати звільнення від кримінальної відповідальності і за злочини серед-ньої тяжкості, то за відповідних умов звільненню підлягало б 94 тис. 745 осіб, тобто значно більше половини всіх засуджених у

3 іншого боку, такий стан речей загострює проблему криміна-лізашї та декрим'шал.зації д,я„ь. Невизнач^стГситуаІи їолвп* в доцільності існування великої кількості суспільнонебезпечних діянь невеликої та середньої тяжкості за умов подальшого ймові-

ES5£===~SH£

тися у свою протилежність. Суди дещо стримано підходять до звшьнення від кримшальної відповщальності. Так, за 5о05 р. зві-льнено 11,9 тис. осіб, що по відношенню до 2004 р. на 14,1 % бі-

"'Пр^еіГп^іусм^пр'опози^- щ„„о с„еЩаль„оГо з.,ль-ненга від кримінальної відповідальносгі в разі вчинення ненаси-льницьких злочинів корисного спрямування за вищевказаних умов. Особливої гостроти набуло питання про можливість звіль-нення від кримінальної відповідальності хабарника, поряд із та-ким самим звільненням особи, що дала хабара (ч. 3 ст. 369 КК). О. Я. Свєтлов, О. О. Дудоров вважають за можливе таке звіль-нення за умов вчинення посадової особою позитивного посткри-мшального вчинку, який складається з двох дій — добровільної заяви про скоєний злочин як своєрідну явку з повинною і переда-чі хабар'а „равоохоронним „ргана'м а?„ вікодуван», його'вар-тості [17, с. 242; 18, с. 19]. Інші автори, висловлюються обереж-ніше та зазначають, що в Україні немає історичних традищй звільнення особи, яка отримала хабар, та й подібні пропозиції не опрацьовувались навіть на рівні законопроектів [19, с. 227].

Очевидним є той факт, що виключно заборонними кримшаль-но-правовими заходами проблему протидії хабарництву не вирі-шити. He зважаючи на всі заходи щодо посилення кримінального покарання за хабарництво, загальні та спещальні програми про-тидії корупщї, «хабарництво демонструє свою живучість». Кри-мінологи майже одностайні у визначенні експертної оцінки лате-нтності хабарництва на рівні 98—99 %. Сьогодні без перебіль-шення можна говорити про те, що така соціальна і юридична

аномалія, як хабар, стала звичайним явищем, яке проникло прак-тично в усі сфери сусшльного життя нашої країни. Власне вже йдеться не просто про «епідемію» хабарництва, а про те, що воно стало с„сте„Р„„„ елементом державно'го управші, в Україні [20]. Отже, запропонований варіант спеціального звільнення від кримшальної відповідальності їабарника може зайняти своє міс-це у системі заходів протидії хабарництву. 3 точки зору криміно-логічних чинників виявлення, попередження і профшактики ха-барництва, на нашу думку, не має принципової різниці хто саме

=їжхйЖ— —

Досить нагадати економічні втрати від злочинів у сфері оподат-кування, приватизащї та хабарництва, злочинів проти власності тощо. Матеріальні збитки від злочинів у 2005 р. за порушеними кримшальни'ми справами становили 1 м'лрд 43? „л„ грР„У, у тому числі у сфері економіки — 1 млрд 57 млн грн. Від насильницьких

Особливої частини КК, складаються з прямих та непрямих май-

шкоди держав, їх „есв'осчасною спдатою (фіна'нсові са„кц\ „е-ня). Так, заподіяна державі шкода внаслідок злочинного ухилен-ня від оподаткування, відшкодовується за деякими експертними висновками у 47 до 50 % порушених кримінальних справ [22,

Актуальною є проблема захисту прав потерпілих від злочину, повного задоволення їх майнових і моральних вимог Зроблені позитивні кроки на державному рівні: 28 грудня 2004 р. Указом Президента України № 1560, 2004 схвалена «Концепція забезпе-чення захисту законних прав та штересів осіб, які потершли від злочинів», 20 квітня 2005 р. прийнято розпорядження Кабшету Мшістрів України № 110-р «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепція забезпечення захисту законних прав та інтере'сів осів. як, „отершли від злочишв, „аУ2005-2006 'роки» [23, с. 131]. Новий Цивільний кодекс України у п. 1 ст. 1177 пе-

особ1 , яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною,

вона є неплатоспроможною.

Абсолютна більшість заохочувальних приписів Особливої ча-стини КК знімають тягар майнових зобов’язань з держави й пе-реносять всі майнові витрати на особу, яка вчинила злочину і, відповідно, звільняється від кримінальної відповідальності за умов здійснення комплексу позитивних посткримінальних вчин-ків. Так, заохочувальний припис ч. 4 ст. 289 КК передбачає, що звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випа-дків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосу-ванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою засто-

ку і повністю відшкодувала завдані збиїки.

3 974 119,7 тис. гр„, у 2006 р. ви'трати' „а yrpJaL оргаш'в вну-трішніх справ перевищили 4 912 660 тис. грн [24].

Гуманістична складова сощальної обумовленості заохочува-льних приписів Особливої частини КК полягає у «довірі до осно-вного осР„б„ст„г„ виміру людини - до ії свобок ЯкаРр„зу„іСТь-ся як спроможність самоконтролю і самодисщшліни, безумовна „опередня довіра до кожного члена суспільства» [25, с. 360].

Гуманістичні чинники заповнюють кожну «клітину» заохо-чувалвних „риписів і відбиваютвся, щонайменше, в такому: по-

інших осіб. Так, відносно звільнення від кримінальної відпові-

ратуру' інший державний „рган ДадллениУправом n'opymy^H

кримінальну справу, зроблена з будь-яких мотивів, але не у звР’язку з т„У„, пГо „Уро дРа„„й хабар'стало в,д„мо органам владі чи компетентним службовим особам [26]. По-друге, криміналь-ний закон не вимагає від особи надзвичайних зусиль у посткри-мшальній поведшщ, що є шдставою звільнення особи від кри-мінальної відповідальності. У ряді випадків достатньо вчинити досить нескладну у фізичному і психічному аспекті одну чи дві дії. Так, згідно з ч. 3 ст. 263 КК, особа повинна тільки доброві-льно здати органам влади зброю, бойові припаси або вибухові пристрої, згідно ч. 4 ст. 309 КК, добровільно звернутись до лі-куваль'но,го закладу і розпочати лік/вання від „Уоманії. По-третє, звільнення особи від кримінальної відповідальності, у відповідності до заохочувальних приписів Особливої частини КК, є актом остаточного прощення державою особи, яка вчини-ла злочин. Саме тому, заохочувальні приписи є обов’язковими, шперативними для суду і не залишають для «суддівського роз-суду» ніякого простору. Крім того, заохочувальні норми випи-сані як безумовні і суд не може покласти на особу, що звільня-ється від кримінальної відповідальності, будь-які обов’язки щодо подальшої поведінки. У разі звільнення від кримінальної відповідальності згідно до ч. 4 ст. 32 КК та ч. 1 ст. 33 КК особа вважаться такою, що не має судимості. Набрання законної сили постановою (ухвалою) суду про звільнення особи від криміна-льної вшювйальност, ILZ, щ„ свідчить „р„ „ршїшення кримінально-правового відношення між особою, що вчинила злочин, і державою. Одним з юридичних насшдків звшьнення від кримінальної відповідальності визначається те, що факт вчинення злочину вїрачає будь-яке кримшально-правове зна-чення [27, с. 76].

За наявністю посткримінальної поведінки особа повинна зві-льняти від кримінальної відповідальності кожен раз вчинення тотожного чи іншого злочину. Факт попереднього звільнення особи від кримінальної відповідальності не є нездоланною пе-репоною для позитивного вирішення питання про «повторне» застосування заохочувальних приписів, передбачених Особли-вою частиною КК.