3.3. Звільнення від кримінальної відповідальності


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 

Загрузка...

Звільнення від кримінальної відповідальності — це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмеж,нь певних прав і свобод шляхом закриття кримшальної справи, яке здійснює суд у випадках, пе-редбачених КК, та в порядку, встановленому КПК. Звільнення L6„ в,д кримінадьної в^в.дадьност, у ви'падках, „ередбаче-них КК, з7ійснює виключно суд у порядку, встановленому стат-

провадженю, відповідно до статей 248, 282, 376, 400-1 та п. 2 ч. 1 ст. 400-4 КПК [39].

У Загальній частині КК пер: 1)ачено такі види звільнення від

давності (ст. 49); 6) неповнолітніх із застосуванням примусових

заходів виховного характеру (ст. 97); 7) неповноштніх у зв’язку із закшченням строків давності (ст. 106); 8) на шдставі закону України про амністію (ст. 86); 9) на підставі акту помилування <стР87).

За 2005 р. судами загальної юрисдикції звільнено від криміна-льної відповідальності 11,9 тис осіб, що по відношенню до 2004 р. на 14,1 % більше (10,2 тис. осіб) [40, с. 38].

Ч„Р„„е кримшальне та кримінальАоиесуальне законодав-ство дещо змістили центр тяжіння в досліджуваному питанні, вшивши „еревагу судово'му розгляду випадкГв звільнення в,д кримінальної відповідальності. Згідно з ч. 2 ст. 44 КК, вирішення

нові № 12 від 23 грудня 2005 р. «Про судову практику застосу-

льностіможуть прокурор, а за його згодою — також слідчий. За-значена постанова має бути вмотивована. Крім даних про особу,

або слідчий дійшов висновку про необхідність закриття криміна-льної справи. Справу, яка надійшла без такої постанови або з по-становою слідчого, не погодженої з прокурором, суддя повертає останньому на шдставі ст. 249-1 КПК шд час попереднього роз-гляду [8, с. 16].

Таке вирішення досліджуваного питання цілком виправдане. До 2001 р. КПК надавав право на закриття кримінальних справ за їереабілізуючими „бставіши, д„ Lx в,д„„сяться й в/падки звільнення від кримінальної відповідальності, крім суду, також „рокурору, сшд,Р„мУ і органу дізнання за згодок? прокур'ора, «d

зміни обстановки вчинене особою діяння втратило характер сус-пільно небезпечного або ця особа перестала бути суспільно не-

y вчинеі злочиіу (n. 1,2 «т. 6, ,. 2 ст. 213). Ф„рмал7„о i зараз ст. 6 КПК дозволяє органам дізнання та слідчому за певних об-ставин не порушувати кримшальну справу, a порушену — закри-ти. Але фактично ця норма не застосовується, тому що після вве-дення в дію нового КК передбачений виключно судових порядок цих справ.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставах ст. 45 і ст. 46 КК, у порядку, встановленому ст. 7-2 і ст. 8 КПК здійс-нюється у зв’язку з дійовим каяттям і примиренням обвинуваче-ного, підсудного з потерпілим мають загальні підстави. У ст. 45 КК зазначено: «Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тя-жкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо во-на після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла роз-криттю злочину 1 повністю відшкодувала завдані нею збиткиабо усунула заподіяну шкоду». Ст. 46 КК передбачає: «Особа, яка Ще вчинила^лочи/невеликої тяжко™, звільняеться ™ кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потер-пшим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну

Об’єднує ці два загальні види звільнення імперативність при-писів щодо звільнення особи від кримінальної відпові,альності

Гст=леВ„ТпТсЄ™ „^ГчСе1ГзГа,е1мТ^яГ„ Тд зобов’язаний без бу.ь-яких умов звільнити особу від криміналь-ноївідповідальності

Матеріально-правовими підставами цих видів звільнення є су-купність обставин, а саме: 1) вчинення злочину невеликою тяж-кості, 2) вперше, 3) особа щиро покаялася, активно сприяла роз-крит™ злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45); особа примирилася з потерпі-лим та ві.шк).дувала завдані нею збитки або усунула заподіяну

Тстановити першу обставину, як правило, не складно. Умо-вою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчи-нення певного умисного злочину, незалежно від того, закінчено його чи ні, вчинений він одноосібно чи у співучасті. Згідно ч. 2 ст. 12 КК злочином невеликої тяжкості є злочин, за який перед-бачене покарання у вигляді п’збавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш мяке покарання. КК 2001 р. налічує

понад 210 злочинів, які згідно з ч. 2 ст. 12, віднесені до злочинів невеликої тяжкості і містяться майже в усіх Розділах Особливої частини КК.

Особою, яка вчинила злочин уперше, вважається така, котра раніше взагалі не вчиняла будь-яких злочинів або раніше вчини-ла злочин, проте в установленому законом порядку судимість бу-ло знято або погашено. Вчинення триваючого або продовжувано-го злочину, двох або більше злочинів невеликої тяжкості, які утворюють сукупність (за винятком реальної), не може бути пе-ршоіо дляУстосування ст. 45 і с. 46 КК. 'іакож упері ™-

припису ,. 4 ст. 212 КК де зазначено, що особа, яка вперше вчи-нила д яння, передбачен ч. 1 та 2 ст. 212 КК, зв льняєтвся в д кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’я-зкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня) [41, с. 66]. 3 цією „озиціею „е згод» Я. $раш і М. йоффе, як/вважают^, Щ„ „е можна н2,о.м85ж; 4н3, звільняти осіб від кримінальної відповідаль-

На наш погляд, остан™ точка зору не є ґрунтовною. Одним з юридичних наслідків звільнення від кримінальної відповідально-сті визначається те, що факт вчинення злочину втрачає будь-яке кримінально-правове значення. Так, згідно з ч. 4 ст. 32 КК, по-в?ор„,сть як ріновид множинност,' злочишв відсутня, якиіо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за шдставами, встановленими законом, а ч. 1 ст. 33 КК прямо передбачає, що при вирішенні питання про наяв-

встановленими законом. Набрання законної сили постановою (ухвалою) суду про звільнення особи від кримшальної відповіда-

Го^ГнГм-ж-Х^

означає також, що з цього моменту дана особа вже не несе обов’я-

льної відповідальності може мати місце лише до набрання закон-ної сили обвинувальним вироком суду, то особа, яка звільняється

від кримінальної відповідальності, природно, вважається такою, що не має судимості [8, с. 76].

Можна погодитися, що при неодноразовому застосуванні що-до одного і того самого „ріпоруш/жа тако," „орм/ії се„с ж заохочувального припису дійсно втрачається. Тому у плані вдос-коналення шституту звшьнення від кримшальної відповідальнос-ті потребує вирішення питання про те, наскільки доцільно звіль-

вже приймалася постанова про звільнення від кримінальної від-повідальності.

Третя обставина є комплексною, позитивною посткриміналь-ною поведінкою особи. Згідно 1і )т. 45 КК, взятими у своїй єдно-

відшкодування завданий цією особою збитків або усунення запо-діяної шкоди. Верховний Суд України поставив крапку в супере-чщ: чи достатньо однієї з перешчених шдстав, чи повинна всїа-новлюватися їх сукупність. У ч. 3 п. 3 постанови № 12 зазначено, що дійове каяття полягає в тому, що після вчинення злочину осо-ба щиро покаялась, активно сприяла його розкриттю та повністю в.дшкодувала завдані збитки або усунула'заіну шкоду. Від-сутність хоча б однієї із зазначених складових дійового каяття виключає звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК. Виняток можуть становити лише випадки вчинення злочину чи замаху на нь9,го, вна.лідок яких не заподіяно шкоду або не за-

Узагальнення судової практики «Про практику застосування

сменидький районні Івано-Франківської області спрощено підхо-

дили до зазначеноі норми закону і закривали справи лише за наявності однієї з цих ознак, тоді як заподіяну шкоду відшкодо-вано не було. У постановах деяких судів Вінницької і Львівської областей як підстава для звільнення від кримінальної відповіда-льності вказувалося лише дійове каяття, але у мотивувальній час-тині не зазначалось, у чому воно полягає [44, с. 30].

Щире розкаяння передбачає визнання особою факту вчинення злочину, відверте, справжнє визнання своєї провини та, як наслі-док, щТрий *L з „рР„воду цього та „суд «оі поведшки. «Щире розкаяння» є складовою більш змістовного поняття «дійове каят-

тя» ха шдкреслюе у ньому ’уб’ективне схавлення винного д-

HLT6= аГу^Г^^         хиГм-

приєднуємося до погляду О. О. Житного, що більш вдалою була б вказівка на повне визнання особою своєї вини у вчиненому

Активним сприянням розкриттю злочину слід вважати надан-ня особою органам дізнання або досудового сшдства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи. Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди полягає в добровільному задоволенні винним або іншими особа-ми, зокрема батьками чи близькими родичами, обгрунтованих претензій потершлого щодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди, загладжуванні її в інший спо-сіб, наприклад, шляхом прилюдного вибачення за завдану образу

Звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК пе-редбачає встановлення, крім перших двох обставин, також того, ^о винна особа примири^ася з'похершлим ха в1Дшкодувала з. вдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. 3 приводу при-мирення між потерпілим і особою, що вчинила злочин, існує зна-чна кшькість думок. Так, ряд досшдників шд примиренням розуміють оформлену в належній процесуальній формі відмову потершлого від своїх попередніх претензій та вимог до особи, яка вчинила злочин, відмова від притягнення її до кримінальної відповідальності або прохання закрити вже порушену проти неї кримінальну справу [46, с. 49—50]. Інші вважають, що прими-

яка вчинила сусшльнонебезпечне діяння про достатнє, з точки зору потершлої особи, відшкодування завданих збитків або усу-нення заподіяної їй шкоди. Ініціатива щодо саме такого вирішен-ня  конфшктного  прав,відношення  може  належати  будь-кому

SES "==%=- Зі=К553Й, Г

лежить потерпілому. 3 цього приводу необхідно підтримати про-„оз„цІЮ Л. ВР Г„л„Увка пр„ доц^/хь »клЮ,е„„я J«pm,»L-но-процесуального законодавства припису про обов язок органу

можна встановити певний термін, після закінчення якого потер-шлий та винний викликаються знову для з’ясування можливості примирення між ними. При позитивному рішенні цих осіб кримі-нальна справа шдлягає закриттю, а особа — звільненню від кри-мінальної відповідальності, а при негативному — продовжується звичайне провадження [48, с. 81—82].

Звільнення винного від кримінальної відповідальності та за-криття справи у зв’язку з примиренням із потершлим можливе тільки в разі відшкодування завданих збитків або усунення запо-діяної шкоди. На відміну від дійового каяття, законодавець не наполягає саме на повному відшкодуванні, тому що в основі цьо-го виду звільнення лежить примирення потерпілого з особою, яка вчинила злочин. Так, постановою судді Нікопольського місцево-го суду Дніпропетровської області на підставі ст. 46 КК, у поряд-ку ст. 6, 7-1, 8 КПК, було звільнено від кримшальної відповіда-льності у зв’язку з примиренням з потерпілою особою обвину-ваче„„г„У3., 197У4 р. I ж„й тривалий ча'с „очинаючи з вересїя 2002 p., злісно ухилявся від сплати коштів на утримання двох не-„ов„оРліт„іх д./ей (аліментів), встановлених рУенням суду (,. 1 ст. 164 КК). На час подання клопотання адвоката 3. повністю ви-знав свою провину, примирився з потершлою, відшкодував у по-вному обсязі заборговані виплати за аліментами, про що був складений відповідний протокол [49].

У судовій практищ мають місце випадки, коли потершлий ви-бачає борг винному та відмовляється від права відшкодування чи к„м„е„саРцп матч/альної або „оральної шк'оди. У цьом' випадку факт примирення потерпілого і винного та прощення боргу по-

мову потерпілого від своїх попередніх майнових претензій до особи, яка вчинила злочин. Ця обставина повинна бути зафіксо-вана в протоколі, мировій угоді тощо. У узагальненні наводиться прикладРгрунховногоРскасуУванкя nocxanL Лисянського район-ного суду Черкаської області Судовою колепєю в кримшальних справах Апелящйного суду тієї ж ’бласті про звільнення С. від кримшальної відповідальності у звязку з тим, що примирення

справи не з’ясовано [44, с. 30].

Ст. 47 КК передбачає: «Особу, яка вперше вчинила злочин не-великої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути

звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на по-руки колективу шдприємства, установи чи організащї за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її

нальної в1Дпов!дальносТ1, якЩо буде визн'ано, Що на час розс'шду-вання або розгляду справи в суді внасшдок змши обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути сусшльно небезпечною».

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з пере-дачею особи на пор’ки (ст. 47 КК) та у зв’язку із змшою обста-новки (ст. 48 КК) обєднує те, що вони розповсюджується на ши-рше коло осіб, яК1 вперше вчинили злочин нев’ликої або серед-ньої тяжкості та мають факультативний, необовязковий, ,искре-

ві, але не зобов’я,аний звшьнити особу від кримшальноі відпові-дальності. Окрім того, звільнення за ст. 47 КК носить умовний

дальності за вчинений злочин в установленому кримінально-процесуальним законодавством порядку.

У п. 6 постанови № 12 зазначено, що кримінально-правовим насшдком виконання особою умов передачі на поруки є остаточ-не звільнення її від кримінальної відповідальності за вчинений злочин після закінчення зазначеного строку (без ухвалення судо-вого рішення), а наслідком недодержання нею хоча б однієї з на-ведених умов - притягнення до кримшальної відповідальності за цей злочин. Про те, що особа не виправдала довіри колективу, свщчахь: сисхемахичне або грубе порушенкя нею правил внухр-шнього хрудового розпорядку на підприємсхві, в усханові чи ор-ганізації; невиконання зобов’язань щодо своєї поведінки, взяхих на загальних зборах колекхиву; вчинення нового злочину чи ін-шого правопорушення хощо [39, с. 14].

Вчинення особою злочину невеликої тяжкості має місце там, де дії кваліфіковані за статею (частиною статті) КК, яка передба-

чає покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років (ч. 2, ст. 12), а злочину середньої тяжкості — де дії особи кваліфіковані за статею (частиною статті) КК, яка передба-чає покарання у вигляді позбавлення вош на строк не більше п’яти років (ч. 3 ст. 12). Кримінальний кодекс України 2001 р. мі-стить близько 240 злочинів середньої тяжкості. Визнання особи такою, що вперше вчинила злочин середньої тяжкості, змістовно не відрізняється від щєї ж обставини, що стосується злочинів не-великої тяжкості, що було досліджене у звільненні від криміна-льної відповідальності з зв’язку 3 ДІЙОВИМ каяттям.

У узагальненні зазначено, що, застосовуючи ст. 47 КК, суд повинен впевнитися, що виправлення конкретної особи, котра вчинила злочин, можливе без застосування до неї кримінального покарання, а перебування щєї особи в колективі, який звернувся

док чого мали місце випадки закриття справ щодо осіб, які вчи-нили тяжкі злочини, що суперечить вимогам закону [44, с. 30].

Шдставою такого звшьнення є щире каяття особи, яке СВІД-чить про її бажання спокутувати провину перед колективом шд-

етг ^=™s=^y=r 3=y^s

вати на поруки не можна.

чле„„Ум жого е ос„Рба, про „ередачу « „а „оруки. Зверненн^ клопотанням, крім колективу, можуть ініціювати сам обвинува-чений або й„г„Ррод„Ч1, п„терУтл„й,Уа також „рокурор, слідчиі ,„ особа, яка проводить дізнання. Порядок порушення клопотання „ро „ередачу'на „оруки регу,юетьс'я ст. 10 & Під час вЩпо-

спрямовані на недопущення вчинення особою, взятою на поруки, нових злочинів. У постанові суду про закриття справи не було вирішено питання про скасування міри запобіжного заходу. He 6уРл„ „алежним ч„„„Рм „фор'млен, клоітання у справах, ро'згля-нутих Ковельським районним судом Волинської області та Му-качівським районним судом Закарпатської області [44, с. 30].

Згідно з ч. 2 ст. 47 КК, у разі порушення умов передачі на „оруки особа „ритягається і'рі в.дпов.дал'ьност, за вчинений нею злочин. У цьому випадку суд за наявності рішен-„я колективу шдприємства, у/танови Z оргашзацп, прийнятого

вирішується питання про кримінальну відповідальність цієї особи(ч. 1 ст. 13КПК).

Протокол загальних зборів колективу шдприємства, установи чи організації про відмову від поручительства повинен містити «до£кгі „р„ теР яка „оведінка „йби св.дчить, що во„а „е в„-правдала довіри колективу, які заходи виховного впливу застосо-вувалися до щєї ос,би, які порушення громадського порядку ма-

=:^^^   —

змши обстановки: 1) втрата діянням сусшльної небезпеки; 2) втрата особою суспільної небезпеки. Зміна обстановки повинна відноси-тися тільки до фактичних обставин вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, що мали місце після вчинення злочинно-го діяння. Природно при цьому зіставлення двох сукупностей фактичних обставин: тих, що існували на момент вчинення зло-чину, та тих, що виникли на момент розгляду справи в суді. На цю обставину грунтовно звертає увагу Ю. М. Грошевий: «В ос-нові змши обстановки лежать такі факти об’єктивної дійсності, встановлені судом, які, по-перше, мали місце шсля вчинення зло-чину; по-друге, внасшдок саме цих обставин злочин втратив сус-пільну небезпечність або підсудний перестав бути суспільноне-безпечним...» [50, с. 80—81].

У наукових дослідженнях виділяють два види обстановки, що існували на час вчинення певною особою злочину. Перший Л— ие обстановка вчинення злочину в широком/роз/мшні цього слова — як об’єктивних умов, що характеризують соціаль-

установи, „'рганізк ібуту, сш’ тощо. РДрУ™й вид — це * становка, що склалася навколо особи під час вчинення нею зло-чину, тобто об’єктивні (зовнішні) умови життя та діяльності, в яких перебувала дана особа під час вчинення злочину і які знач-ною мірою впливали на її суспільну небезпечність. «Вочевидь, в такий спосіб, — звертає увагу Ю. В. Баулін, — відповідна обста-новка і повинна бути встановлена на момент вчинення злочину невеликої або середньої ІЯЖКОСІІ з шм, щоб порівняти й оціниги

справи в с8,і, та втратою діянням або особою суспільної небез-п^осгі» [1 і. 149—150].

Згідно з тлумаченням ч. 2 ст. 11 КК, суспільна небезпека, яка

притаманна злочину, має місце там, де діяння заподіяло чи могло

заподіяти істотну шкоду фізичній або юри. 4ичній особі, суспільс-

тву або державі. Тому для застосування    вста-

новити, що після вчинення певного злочину обстановка змінила-ся таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно-небе-зпечним. Особу можна визнати такою, що перестала бути сусш-льнонебезпечною, в разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею ново-го злочину. Зміна обстановки повинна бути настільки суттєвою, щоб вплинути на сусшльну свідомість, яка в нових умовах не сприймає суспільнонебезпечним діяння, яке в старій обстановці становило значну сусшльну небезпечність. Так, значна кшькість кримінальних справ, порушених у час дії КК 1960, за спекуляцію, комерцшне посередниДо, пор/шення правил „р„ валют'» о„. рації тощо були закриті, а особи звільненні від кримінальної від-повідальності внаслідок змши обстановки в умовах переходу економіки на ринкові відносини.

Звільнення від кримшальної відповідальності при втраті діян-ням характеру сусшльнонебезпечного сшд відрізняти від випадків декриміналізації даного діяння, при який законодавець виключає його з числа кримшально протиправних. У такому разі діють пра-вила п(о зворотну дію кримінального закону, що усуває караність діяннД. 1 I "V). Д „езважаючи „аТаку де^имінал'ізацію, окремі органи досудового слідства та місцеві суди Запорізької

КПК (зміна обстановки), а не п. 2 ст. 6 КПК (відсутність складу зжлД), через що „орулдувалися „рава громаіян. \ш, закривак,-чи справу щодо Б. та Я., обвинувачених за ч. 2 ст. 80-3 КК 1960 p., Жидачівський районний суд Львівської області помилково зазіІа-чив, що справа підлягає закриттю внаслідок зміни обстановки, осольки вчР„„е„е дшшя втРратило сусшльну „ебезпечність у зв’язку з декриміналізацією. Такі ж помилки допускали Дрогоби-цький міський суд Львівської області, Мелітопольський і Хорти-

на небезпечність особи знаходить своє віддзеркалення у вчине-ному злочині. Під змінами обстановки, внаслідок якої особа втратила сусшльну небезпечність, сшд розуміти змши об’єктив-ної дійсності, які унеможливлюють вчинення нового тотожного чи однорідного злочину. За звичай до змін обстановки навколо особи, яка вчинила злочин, відносять події, які настали як з її вош (наприклад, перехід на шшу роботу, не пов’язану з матеріальною відповідальністю, переїзд на шше місце мешкання та розрив з кримшальним оточенням, реєстращя шлюбу з потершлою осо-бою, проведений добровшьно курс шкування від алкогошзму чи наркоманії тощо), так і незалежно від її волі (звільнення особи з посади, що унеможливлює вчинення службового зловживання, призив на військову службу, нещасний випадок, внаслідок якого <£*. стала швалід'ом L^ . Так, „остановою ,судд, Енергодар-ського місцевого суду Запорізької області на підставах ст. 48 КК, у порядку ст. 7 КПУК У зв’яз'ку із втратою сусшльної „ебезпечнос-ті особою, яка вчинила злочин, була звільнення від кримінальної відповідальностіД., 1931 р. н., яка 3 лютого по квітень 2002 р. не-законно виробляла, зберігала та збувала алк)гольні напої у м.

1^£Х£=ІЇ&2і[51].',судд* — пр°

Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання ви-роком законної сили минули такі строки: 1) два роки— в разі

вчинення злочину н,великої тяжкості, за який передбач—не пока-

рання у вид, o6„Le„„H або „озбавлення волі; 3) ^ять р„Ив - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років — у рвзі вчинення тяжкого зл'очину; 5) п’ятнадцять років— у раз, вчинення особливо тяжкого злочину. Перебіг давності зупиня-ється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від сшдства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’яв-лення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчи-нення злочину минуло п’ятнадцять років (ч. 2 ст. 49 КК). Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у части-нах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий зло-чин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окре-мо за кожний злочин (ч. 3 ст. 49 КК).

Ві’повідно до ст. 11-1 КПК таке звільнення носить імперативний (обовязковий) та безумовний характер, за винятком випадку засто-сування давності, передбаченого ч. 4 ст. 49 КК. Шдставами для зві-льнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності є наявність трьох умов у сукупності: 1) вчинення особою злочину, на який поширюється давність; 2) закшчення стро-ків давності після вчинення конкретного злочину; 3) строк давності після вчинення злочину не переривався й не зупинявся.

Строк давності є певним проміжком часу, із закінченням якого припиняються кримшально-правові відносини, що виникли з мо-менту вчинення злочину. У теорії і практиці важливим є прави-льне визначення початку і закшчення строку давності. Початко-вим моментом витоку строку давності є «день вчинення злочину» (ч. 1 ст. 49). У штервтур'і с'дискусійним питання „очатку обч/с-лювання строку відносно злочинів з матеріальним складом. Ви-словлено дВ1 позицй": зпдно з першою, схрок давносх! хреба об-чи3,лювати ,   моменту настання суспільн,небезпечних наслідків

'iLC3^lt™a=™(6.br^^),

моментом обчислювання строків давності має бути момент за-кінчення злочину, який, у свою чергу, залежить від законодавчої конструкції того чи іншого складу злочину. Для формальних

для усічених цей час перенесений на стадії готування або замаху на злочин. Саме зі сталою позищєю визначення моменту закш-чення злочину більшість дослідників пов’язують початок строку давності для триваючих й продовжуваних злочинів. Строк давно-сті у відношенні триваючих злочинів обчислюється з дня факти-чного припинення дії чи бездіяльності з волі або мимо волі осо-би, a у відношенні продовжуваних злочинів — з дня вчинення останнього тотожного діяння з числа тих, що об’єднані єдиним злочинним наміром і складають продовжуваний злочин. Отже, початковим моментом строку давності є початок нової доби, яка настає після доби, протягом якої був вчинений злочин. Кінцевим моментом спливу строків, що зазначених у п. 1—5 ч. 1 ст. 49 КК і обчислюються повними календарними роками, є закінченні останньої доби відповідного року.

дальності посідають значне місце. Так, в узагальненні, опрацьо-ваном, суддею Апеляційного суду Запорізької області I. М. He-золоюУазуеться, що мк^/судам'и Запор.зької обласх, у 2002 р. за цих обставин було закрито 1075 кримшальних справ у відношенні 1279 осіб. Якість постанов про закриття справ у щ-лому відповідає вимогам кримшально-процесуального законо-давства: в описовій частині викладається зміст обвинувачення, вказується стаття (частина статті) КК, за якою кваліфіковано вчинене винною особою, підстави закриття кримінальної справи

відно до ст. 7, 7-1,7-2, 8, 9, 10, 11-1 КПК та звшьнення особи від кримінальної відповідальності суд зобов’язаний з’ясувати думк-„Ротер„іл„г„ і в разі закриття с^и повідомити про'це п^ірі лого та його представника. Потерпілий або його представник (ад-вокат) можуть оскаржити рішення про закриття справи в апеля-ційному порядку. У відповідності до ч. 3 ст. 248 і ч. 4 ст. 282 КПК апелящї, касащйні подання чи скарги (якщо справу розгля-дав апелящйний суд по першій шстанщї) на постанову або ухва-лу про закриття справи у зв’язку зі звільненням особи від кримі-нальної відповідальності сторони можуть подати протягом семи діб із дня винесення цього рішення.

Ф