3.2. Обставини, що виключають злочинність діяння


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 

Загрузка...

КК 2001 р. уперше виокремив обставини, що виключають злочинність діяння в самостійний розділ VIII Загальної частини. Серед таких обставин значаться: необхідна оборона (ст. 36 КК), затРр„ма„„Я „соби, що вчшшла злочин (ст. 38 к'к), ійня «о£ хідність (ст. 39 КК), фізичний або психічний примус (ст. 40 КК),

би, яка вчинила напад до необхідної оборони (ч. 5 ст. 15 КК), їх

жди знаходили увагу дослідників кримінального права. Так, на моног,афічному рівні обставини, що виключають злочинність дія„„яР д'осшджУали Л. О. Андреєва, П. П. Андрушко, М. I. Ба-жанов, Ю. В. Баулін, Г. В. Бушуев, I. О. Гельфанд, В. П. Віденко, С. I. Дячук, Н. I. Загородников, В. В. Орехов, В. Н. Козак, М. Т. Куц В. В. Леоненко, Ю. I. Ляпунов, М. М. Паше-Озерський, А. А. Пі-онтковсвкого, I. I. Слуцький, Л. М. Смирнова, I. С. Лишкевич,

Г. L Усатий та ін. Проте в юридичнш лі'тератур. питання щодо заохочувальної природи обставин, що виключають злочинність діяння, вирішуються неоднаково, а підчас і діаметрально проти-

Визначений стан дослідження заохочувальної природи обста-вин, що виключають злочинність діяння, поставив перед нами проблему дослідити саме заохочувальний вплив зазначених об-ставин на регулювання правомірних суспільних відносин, що ви-никають у кримінальному праві.

ОбставУ„„Р„, що викл^чавзть злочинність діяння, традиційно відносять до заохочувальних кримінально-правових норм, що стимулюють „Р„яв„Усощаль„„-пРравов„ї актив'нос’і особи'стості, високу громадську відповідальність, почуття обовязку в бороть-6І 3 прУа.Р„поруше„У„»м„ і злочинніс™. ЯкЩо в™,Ущ„ в^на-чальною ознакою зазначених норм є заохочувальний метод їх-нього соціального впливу на свідомість і волю з метою схвалення

правовогообтяження[1,с. 15].

Питання про віднесення тієї чи іншої обставини, що виклю-чають злочинність діяння, до заохочувальних норм іноді ставлять у залежність від «відношення до справи боротьби із злочинніс-

мання злочинця, в той же час не вважає кримінально-заохо-

його £умку, L заохочують акт„в„уУ ж„4ву позицію громадя-нина, що вступив у боротьбу із злочинністю» [21, с. 25].

Д^кі досшдники взагалі не визнають зазначені обставини за-охочувальними нормами. Так, М. I. Загородніков і М. О. Струч-

вони нічого не добавляють до об’єму прав громадян, не додають їм ніяких нових благ [22, с. 53]. Прихильники цього погляду I. Е. Звечаровський і С. В. Пархоменко вказують, що безшдстав-но говорити про кримшальне заохочення у випадку, коли право-мірна поведінка не тягне за собою позитивних кримінально-правових наслідків порівняно з тим станом, у якому суб’єкт зна-ходився до здійснення відомих вчинків. Про кримшальне заохо-чення може йтися лише у випадку, коли в особи виникає обов’я-зок зазнати кримінально-правового обтяження або ця особа вже відчуває на собі його вплив [23, с. 29].

Остання точка зору здається нам досить вразливою. Витоки зазначеної позиції грунтуються на вихідних положеннях, що, з одного боку, стосуються галузевої належності обставин, що ви-ключають злочинність діяння, а з шшого — змісту заохочуваль-ного кримшально-правового впливу. Так, щ досшдники визна-ють, що перераховані діяння входять до кола конститущйних обов’язків громадян, а в к.имінальному праві лише гарантується реашзащя цих обов’язків Відтак ставитьїя шд сумнів галузева належність обставин, що включають злочинність до криміналь-но-правової матерії. їм відводиться похідна, вторинна роль роз-межування злочинної поведінки від незлочинної.

He можна погодися з другорядною роллю обставин, що ви-ключають злочинність діяння. На всіх етапах розвитку криміна-льного законодавства місце і значення обставини, що виключа-ють сусшльну небезпечність і злочинність діяння, не зводилася лише до розмежувальної функщї. Норми про необхідну оборону, крайню необхідність, затримання ос.би, яка вчинила злочин, ви-

ном прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, a

шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання» (ч. 1 ст. 36 КК), при за-триманні особи, яка вчинила злочин, це «дії потерпілого та інших осіб безпосередньо шсля вчинення посягання, спрямовані на за-тримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповід-ним органам влади (ч. 1 ст. 38 КК), при крайній необхідності — «для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам щєї людини або інших осіб, а та-кож суспільним інтересам чи інтересам держави» (ч. 1 ст. 39 КК). Сусшльно-корис» д'ї за ц„х обставин д.„зРволЯють запобігти ші

Ру=ЖсТ^^^^^

Теза про те, що «правомірна поведінка не тягне за собою по-зитивних криміналвно-правових наслідків порівняно з тим ста-ном, у якому суб’єкт знаходився до здійснення ВІДОМИХ ВЧИНКІВ» не витримує критики. Здійснення необхідної оборони, крайньої необхідності, затримання злочинця та інших обставин, що ви-ключають злочинність діяння, завжди пов’язані з завданням не-обхідної і до,татньої шкоди правоохоронним штересам. Правий

в^и™^^’^^^

кримшально-правової охорони. Вочевидь, що дака поведшка має юридичне значення і, у зв’язку з цим через об’єктивну необхід-ність шдлягають правовій регламентащї, в чому защкавлені як окремі громадяни, так і суспільство, а також держава [9, с. 27]. Пр'авова'оцшка зазначенб, „равомірної „оведі пол^ють у повному виключені кримінально-правового обтяження. Держава повинна здійснити передбачене кримшальним законом заохочен-ня через уповноважені органи — суди. Заохочення забезпечуєть-ся визначеною системою гарантій, а саме: право особи вимагати виключення кримінальної відповідальності, скасування всіх по-

за наявності підстав та ін.

Правов! приписи, що передбачаюхь зазначеш обсхавини, е за-охочувальними нормами за предметом і методом правового регу-

У теорії кримшального права загальновизнаним є розумшня типових (стволових) кримшально-правових відносин, як врегу-льованих кримінальним законом відносин між державою та осо-бою, що вчинила злочин. Сталим є погляд, що будь-яке правові-дношення має універсальну структуру, яка включає об’єкт (пред-

зків суб’єктів відношення (деякі вчені в структуру правовідно-ше^включають також породжуючий йогГюрїїичн' й факд). Зазначене визначення стосується як основних охоронних право-відносин,такіправовідносин заохочувального типу.

сшльного відношення. Причому злочин породжує сусшльні ВІД-носини особливого роду — шкідливі та небезпечні для суспільст-ва. Особливість зазначених відносин полягає не тільки в тому, що вони — суспільні відносини особливого роду (антисоціальні), а й у тому, ^о в„„„ врегульован, кримшаїьн^ законодавств),ом і тому з момент9]. свого виникнення стають кримінально-право-

кримшально-правових відносин є вторинними, похідними. У часі вони можуть існ’вати тільки шсля виникнення основних право-відносин, які повязані з вчиненням злочину або суспільно-небе-зпечного діяння. За певних умов трансформують ці відносини в позитивну площину, породжуючи внаслідок соціально-схвальної

Обставини, що виключають злочинність діяння як різновид

шльнокорисного діяння. Проте, як стверджує В. Г. Смирнов:

роджує кримінально-правове відношення, а на специфіку суспі-ль„„гУ„ в,дР„„ше„„Я, що'потребує „еобхідност, вРегулюФва„У„яУй„го

мірами кримінально-правового впливу» [26, с. 50]. Природно, що

кримшально-правове відношення, що виникає на шдставі право-мірної соціально-корисної поведінки у випадках необхідної обо-рони, затримання особи, що вчинила злочин, крайньої необхідно-"ті, фізичного або психічного „римусу, вико'нання „аказу або розпорядження, діяння, що пов’язане з ризиком, виконання спе-

повідно правового обов’язку утримання від вчинення забороне-них діянь (охоронні норми) [27, с. 163], але використовується й диспозитивний метод, що надає особі можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки та стимулюється кримшально-правовими засобами (заохочувальні норми). «Метод криміналь-„L „рава, - зазначає Ю.Є.'пуДовочкі'н, — може б-ти'визначе-

й. 1г81] міст (заборона, зобов’язання, дозволяння, заохочення)» [28,

С Інакше вирішує питання про методи кримшального права Ю. В. Голік. Він вважає основними методами правового регулю-вання у сфері дії кримшального закону примус і переконання. «Примус, — вказує цей дослідник, — застосовується до осіб, які переступили межу дозволеного. Вш проявляється в позбавлені особи деяких благ (від майна до свободи і навіть життя). Заохо-

=„—а^^^„г„в^гГзд^гГув^снГря4:-

на особу у зв’язку з вчиненим діянням» [29, с. 75].

Р13не вир1Шення пихання про заохочувальний меход кримша-

^^^^^^^^^^^^ заохочувальних норм. Так, зазначений погляд Ю. В. Голіка, при-родноДбмежує заРохочуваль„„й метод лише „осткримшальні поведінкою особи, коли держава звільняє особу від кримінальної

відповідальності чи покарання або пом’якшує кримінальне пока-

нкою особи» — значить суттєво збіднювати його зміст. Як уже зазначалося, висновок про те, чи відноситься та чи інша криміна-

охочується до правомірної, сусшльнокорисної кримшально-право-вої поведінки.

Відносно обставин, що виключають злочинність діяння, Ю. В. Баулш висловив обгрунтовану думку, що особливо цшною є поведінка, коли у основі її збуджувальних мотивів лежать до-сшджувані норми. У цьому випадку суб’єкт передбачає насшдки свого діяння, знає позищю закону з цього питання. Усі щ норми закликані впливати на свідомість і волю суб’єктів таким чином, щоб останні прагнули без страху бути притягнутими до криміна-

Вчинення діянь, що виключають злочинність діяння, за зага-льним правилом, не є обов’я.ком громадян. На цю обставину не-

рону від суспільнонебезпечного посягання незалежно від можли-вості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб або органів влади» [30]. Проте в деяких випадках вчинення діянь у с„тРуації Heo6xifl„LoiJo6oPpo„„, затриманкя особи, жа вчинила злочин та інших обставин, що виключають злочинність, діяння є правовим обов’язком особи. Йдеться про так звані випадки «спе-ціального суб’єкта» правомірної суспільнокорисної поведінки.

правовий обов’язок [31, с. 48-49]. Невиконання спещально упо-вноваженими посадовими особами службового обов’язку щодо затримання злочинця розглядається як правопорушення, що тяг-не дисциплінарну або кримінальну відповідальність. Спеціаль-ним суб’єктом правомірного вчинку повинна визнаватися особа, яка відповідно до закону виконує (виконувала) спеціальне за-

вдання, беручи участь в організованій груш чи злочинній органі-защї з метою зап’бігання чи розкриття їх злочинної діяльності. «Спеціальний с—бєкт виконання обов’язкового наказу, — зазна-чає С. I. Дячук, визначається з урахуванням специфічності сфери управлінських відносин. Нап,иклад, суб’єктами виконання

^™^^

та меншою сощальною корисністю. Так, Л. М. Смирнова ствер-джує, що необхідна оборона або затримання злочинця будь-коли сусшльно-корисні, якщо не порушені умови їх реалізащї. Менше про це можна говорити в стані крайньої необхідності, у зв’язки з тим, що в зазначеному випадку шкода завдається невинним гро-мадянам або державі, а відтак суспільна корисність різко знижу-ється. Навряд ,и можна вважат„Усустль„„кР„р„с„„мР„ длянкя, иїо завдали шкоди, вчинені при фізичному або психічном. п.имусі [33, с. 23]. Щейльш радиРкалФьну поз/ци висловлюе п' I Ан'д-

== =^«^,-=м™ бу^^ільГ небезпечними» [34, с. 10-11].

3 осханнім твердженням не можна погодитися. Відомо, що правомірність чи протиправність поведшки є юридичним віддзе-ркаленням соціального змісту вчинку. He вт91атило актуальності Рауваже„„„ Ю. В. Баулша, зрс,бле„еУЩе в 19 р.: «Якпїо вважа-ти, що найвищою соціальною цінністю і критерієм суспільного прогресу є особистість, її благополуччя, відношення до світу 1 собі побідним, то оцінка суспільної корисності або некорисності того ,„ іншоп, вчинку в сучасних у„оРвах визначасться 'мірою п відповідності інтересам гуманізації суспільства, демократії, сво-боди, всебічного розвитку особистості, тим загальнолюдським нормам поведінки, які знайшли своє світове визнання, в тому чи-слі, соціальним ід3алам і цінностям, звільненим від деформацій і

Д° Пра^фшсть.тїїощальна корисність поведшки за обставин, щ’ виключають злочинність діяння, може зумовлюватися як обєктивними, так і суб’єктивними ознаками. Об’єктивні ознаки лежать у площині соціальної цінності захищеного охоронювано-го правом блага, відвернутих суспільнонебезпечних наслідків, за-

завдання та ін. Суб’єктивні — характеризують усвідомленими та вольовими діями (бездіяльніст’ ), спрямованими на завдання не-обхідної і достатньої шкоди обєктам кримінально-правової охо-рони, що мають в основі збуджувальниї процесів виїлючно сус-пільно корисну мотивацію, яка зазначена у відповідних кримі-„ально-правов^ „риписах.Мета вчинення динь за обставин" що виключають злочинність діяння, повинна бути настільки соціа-льно корисною, щоб «виправдати» завдання шкоди.

Природно, сшд погодитися з досшдниками, що поряд із сусш-льнонеобхідною і суспільно-небезпечною поведінкою право пе-редбачає й такі різновиди вчинків, котрі неможливо прямо відне-сти до зазначених категорій, проте їх можливо оцінити з позицій більшої чи меншої бажаності або небажаності для суспільства [35, с. 40]. Більше того, навіть у межах однієї й тієї ж самої об-ставини, що виключає ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ, МОЖЛИВІ вчинки, що відрізняються різною ступінню суспільної корисності. Так, при

ставлення фактично завданої і відвернутою шкоди правоохоро-нюваним штересам. Завдана шкода не може бути більшою ВІД відвернутої шкоди, але деякі особливості емощйного стану осо-би, яка знаходиться в стані сильного душевного хвилювання, ви-кликаного небезпекою, що загрожувала, внасшдок чого вона не могла оцінити відповідності заподіяної шкоди цій небезпеці, на-віть за найгірших умов унеможливлюють кримінальну відповіда-льність (ч. 2, ч. 3 ст. 39 КК).

Проте ця обставина не є нездоланною перепоною для визнан-ня обставин, що виключають злочинність діяння як суспільно ко-рисних, пРаво„,р„„х, в відтак, таких, що заохочуютГся кримша-льним законодавством. Ми не поділяємо погляду М. I. Блум, яка вважає, що кримінальний закон не може і не повинен визначати суспільнокорисні вчинки [36, с. 45]. Ця позиція грунтується на

ного права громадян на заподіяння шкоди при обставинах, що виключають злочинність діяння: при захисті від суспільно-небе-зпечних і злочинних посягань, завданні шкоди за умов безпосе-редньої загрози, затриманні особи, яка вчинила злочин та ш. 3 цього приводу грунтовною є позиція A. В. Наумова, який виділяє

особливий р13новид сусшльних відносин, що входяхь до предме-ту регулювання кримшально-правовими нормами саме обстави-ни, що виключають злочинність діяння. «Ці відносини, — вказує А. В. Наумов, — можна назвати регулятивними кримшально-правовими відносинами (на відміну від охоронних кримінально-

клю,Рають злочиншсть дзяння, „'адае важливе значення умовам їх правомірності. Навмисне завдання об’екту крим, «ально-пр»вово-

ня меж необхідної і достатньої шкоди, за умов зазначених обста-в„„, е умисним сус„іль„о„ебез„е,„„„ дзянням, що за „аявності інших ознак утворює злочин, соціальний зміст якого полягає са-ме у «несанкщонованому» заподіянню об’єкту кримшально-пра-вової охорони тяжкої шкоди.

Деякі вчені, що досшджують злочини, вчинені з перевищен-ням меж необхідної оборони або перевищення заходів, які необ-хідні для затримання злочинця (ст. 118, 124 КК), та злочини, що вчинені особою, яка, відповідно до закону, виконувала спещаль-не завдання, беручи участь в організованій груш чи злочинній організащї з метою попередження чи розкриття їх ’лочинної дія-льності (ч. 2, ч. 3 ст. 43 КК), вважають суттєве помякшення кри-мшальної відповідальності в цих випадках проявом заохочуваль-ного впливу, а відповідно, зазначені норми заохочувальними.

льно заохочує активну життєвупозищю громадян, що проявилась у незвичному вигляді — при вчиненні злочину [38, с. 47—48].

Такий погляд нами не сприймається. Кримшально-правове ре-гулювання обставин, що виключають злочинність діяння, чітко визначає умови правомірності зазначеної сощальної корисної по-ведшки. Дії, що виходять за визначені кримшальним законом межі, за б»дь-яких умов їх «соціально-корисної мотивації і спря-мованості не можуть бути нічим шшим як злочином. Тому й не-доречним є постановка питання щодо заохочення чи стимулю-

вання. Кримінальний закон не може заохочувати вчинення зло-чинів, навіть за умов вчинення злочину з пом’якшуючими обста-винами (т. з. «привілейований злочин»). 3 іншого боку, наявність

конструкцію складу злочину у якості обов’язкових, при вчиненні у„„с„Р„Уго вбивств/або заГдіяння тяжких т,лес„„х уіоджень, з перевищенням меж необхідної оборони або в разі перевищення заходів, що необхідні для затримання злочинця (ст. 118, 124 КК) та злочинів, що вчинені особою, яка, відповідно до закону, вико-нувала спещальне завдання, беручи участь в організованій груш чи злочинній організації з метою запобігання чи розкриття їх злочинної діяльності (ч. 2, ч. 3 ст. 43 КК), суттєво знижують сус-

відбиття у встановленні нових, значно нижчих від типових, захо-дів кримінального покарання.

Відтак доходимо висновку: обставини, що виключають зло-чинність ,іяння, є різновидом заохочувальних кримінально-право-

за умов безпосередньо визначених кримінальним законом.