ЗАОХОЧУВАЛЬНІ НОРМИ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА 3.1.Добровільнавідмова від доведення злочину до кінця


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 

Загрузка...

Держава всіма доступними їй правовими засобами прагне вплинути на особу з метою відмовитися від вчинення злочину. В арсеналі таких заходів центральне місце належить добровільній відмові від доведення злочину до кшця. Ч. 1 ст. 17 Криішнально-го кодексу України (далі— КК) визначила, що добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готу-вання до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона ус-відомлювала можливість доведення злочину до їшця.

Стимулювання соціальносхвальної, позитивної поведінки у вигляді добровшьноі відмови здійснюється шляхом общянки держави не притягувати особу до кримшальної відповідальності за початий злочин у разі остаточного припинення особою за сво-єю волею доведення цього злочину до кінця.

Добровшьна відмова грунтовно досшджувалась різними поко-ліннями криміналістів. Так, із фахівців, котрі закладали підвали-ни вчення про доб.овільну відмову, необхідно назвати О. I. Горе-гляда (1815 р.),А Ф. Кістяківськош (1875 p.), М. О. Неклюдова (1875 p.), М. С. Таганцева (1860 p.), О. В. Лохвицького (1891 p.), k Є. "вІадимирова (1889 V) та ш'. У подальшому Jjx»u£S в дмова, як правило, анал зувалась у зв’язку 3 стад ями вчинення злочину. Саме з цих позицій її досліджували М Д. Дурманов (1955 p.), I. С. Тишкевич (1958 p.), Н. Ф. Кузнщова (1958 p.), Б. В. (198авомисл.в (1960 p.), А. А. ПІ<жгковсвкий (1970 p.), В. П. Ти-

ський (1991, 1993 pp.), P. O. Сабітов (1986 p.), A. I. Тарханов (2002 p.) таш.

3 точки зору інституту заохочувальних норм добровільна від-мова в,д„ос„тРьУся д„ зао^чуваль/их кримінал'ьно-правових норм, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку особи. За-гальнов^омо, Щ„ зазначе'і „орм'и „е е обТтавинамЛо виклю-чають кримінальну відповідальність. Вчинені дії з готування та замаху на злочин не втрачають ознак сусшльної небезпечні та протиправності. Про що свідчать кримінально-правові приписи, що визначають підстави кримшальної відповідальності за готу-вання (ст. 14 КК) та замаху на злочин (ст. 15 КК), а також особ-ливості добровільної відмови сшвучасників (ст. 31 КК). Різниця між добровільною відмовою, готуванням та замахом на злочин полягає в добровшьному чи вимушеному припиненні злочину. Проте соціальний зміст та правові наслідки зазначених дій діаме-трально протилежні. Правий В. О. Єлеонський, коли зазначає, що уРв„„адкуРд„бР„віль„„Р в,дм„ви „соба звільняеться від кримша-льної відповідальності за дії, які самі по собі вже є злочинними. Звільненням від кримінальної відповідальності за такі дії закон заохочує добровільне недоведення злочину до кінця [1, с. 58].

ПроУхе ха/а, хочка зору на правову пр^роду добр^льноі «д-мови не єдина. Одні автори обстоюють точку зору визнання доб-ровільної відмови як обставини, що виключає кримшальну від-повідальність за дії, вчиненні до добровшьної відмови [2], друп розглядають добровільну відмову як підставу звільнення від кримінальної відповідальності [3], треті загалом зазначають, що при добровільній відмові особа не підлягає кримінальній відпові-

Вважаєть,ся, що та чи інша позиція дослідників щодо юридич-ної природи грунтується на визнанні чи невизнанні ними сусш-льно-небезпечними та протиправними діяння, що передують до-бровільній відмові від доведення злочину до кшця.

Прямі підтвердження наявності в попередній добровільній від-мові в діях особи складу незакшченого злочину знаходимо в чин-ному кримшальному законі. Так, у ч. 1 ст. 31 КК вказується: «У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповіда-льності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець». Сама назва ст.  17 КК передбачає добровільну відмову при незакінченому

злочині, яким, згідно з ч. 2 ст. 13 КК, визнається готування до злочину і замах на злочин.

Проте деякі фахівці вважають, що в діях, що вчинені до доб-ровшьної відмови, відсутній склад того злочину, від вчинення якого особа відмовилася [5, с. 40; 6, с. 79—80]. На нашу думку, зазначена позищя є досить вразливою. По-перше, як вже зазначї-лось, добровільна відмова відноситься до позитивної посткримі-нальної поведшки особи, яка найближчою метою має стимулю-вання попередження, відвернення, нейтралізації злочинних діянь та їх сусшльнонебезпечних насшдків. «Реалізащя попереджува-льної функщї кримшального права, - вказує I. Е. Звечаровсь-кий, — у цш сихуацп повинна здшснювахися переважн…, з вико-

-ТпГцГьГх™^^^^^

призначаються за вироком суду і характеризують стадію пеніте-нціарної поведінки. Недооцінка цієї обставини є однією з причин недостатньої ефективності процесу виправлення злочинця» [7, с. 97—98].

3 огляду на зазначене, позитивна, сощальносхвальна поведш-ка при добровшьній відмові на exam незакшченого злочину, по-перше, зумовлює особливе кримінально-правове положення осо-би та змінює основне кримінальне п,авове відношення, що вини-

По-друге, наявність у сушільнонебезпечному діянні особи скла-ду того чи іншого злочину не ’алежить від позитивної посткри-мінальної поведінки особи. Обєктивно послідовно існують два протилежні види сощальної поведшки, - з одного боку, суспі-льнонебезпечні дії з готування чи замаху на злочин, що за наяв-„ості шших „знак форму'ють склад злочи'ну, з Другого, суспільно корисні дії з добровільного й остаточного припинення готування чи замаху на цей злочин, що за наявності шших ознак також фо-рмують передумови та шдстави звшьнення особи саме від кримі-нальної відповідальності, а не від покарання. Природно, що вони мають протилежний соціальний зміст та правові наслідки.

По-третє, саме існуванням сусшльної небезпечності попере-дніх добровільній відмові діянь є положення про можливість притягнення особи, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, якщо фактично у її діях міститься склад іншого злочину (ч. 2 ст. 17 КК). 3 цього приводу грунтовним є зауважен-

ня Ю. В. Баулша, якби відпадшня сусшльної небезпечності особи означало б і відпадіння суспільної небезпечності вчиненого нею до добровільної відмови діяння, це мало б, за загальним прави-лом, означати виключення кримшальної відповідальності у всіх випадках — у тому числі й у випадках, коли .актично вчинене особою міст„Ул„ сіад шшого'злочищ- [8, с. 92]*

Отже, доходимо висновку, що попередні добровільні відмови діяння особи є сусшльно-небезпечними та протиправними і міс-тять ознаки складу незакінченого злочину.

Наявна суспільна небезпечність готування до злочину і замаху на злочин не може виключатися …ровільною відмовою. За об-разним виразом М. С. Таганцева, «...те що було, не можна зроби-ти таким, що не було». Аналіз використання законодавцем термі-на «виключення» свідчить, що вш використовується з метою підкреслити соціальнокорисний, позитивний аспект іншого різ-новиду заохочувальних норм — норм, які стимулюють активну життеву позицГю в протиді?сус„іль„Ро„ебез„е,„„У„ „осяганням та злочинам. Суспільносхвальна поведінка осіб, яка врегульована розділом VIII Загальної частини КК «Обставини, що виключають злочинність діяння», є формою реалізації позитивної відповіда-льності в кримшальному законодавстві Зазначені обставини сві-дчать про високу суспільну свідомість особи. Вимагають від неї при захисті «охоронюваних законом прав та штересів особи, яка захищається, або шшої особи, а також сусшльних штересів та ш-тересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення пося-гання» бути вкрай обачливою та не перевищити цих меж. Добро-вільне використання свого права на необхідну оборону, затри-мання особи, яка вчинила злочин, крайня необхідність та шше нерідко завдають фізичної та майнової шкоди, ставлять у загрозу заГдання шкоди зіро.’я, жиххя. У з.’язку з ц„„ адреіТа„„Р J-охоч,вальних норм, що стимулюють сощально-правову актив-„істьУж прав„л„, е громадя/и з високими „соб^тим/я’остя-ми—   почуттям   відповідальності,   справедливістю,   обовязку.

(ч. 2 ст. 37 КК), «не визнаються злочинними» (ч. 1 ст. 38 КК), «не є злочинами» (ч. 1 ст. 40, ч. 1 ст. 42, ч. 1 ст. 43 КК). Ці заохочува-льні норми, на відміну від норм, що заохочують позитивну, пост-кримшальну поведшку, закликані впливати на свідомість та волю суб’єктів таким чином, щоб останні прагнули без побоювання

бути притягнутими до кримшальної відповідальності, здійснюва-ти вчинки, пов’язані із завданням шкоди об’єктам кримінально-правової охорони, базуючись при цьому на суб’єктивному праві,

3 огляду на викладене, ми приєднуємось до ґрунтовного по-гяяду, Щ„ добровШь„я в.дмова с'підсівою зв.льГння „соби в,д кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, а не ви-ключення такої відповідальності [8, с. 95].

того злочину ,о кінця було б закріплення в законодавстві поло-

с. 58-59]. Ця позишя „еприйкятна. 5„„„е кримшальне'«[1, давство чітко розмежовує звільнення від кримінальної відповіда-льності та звільнення від покарання як різні за змістом. Очевид-но, що назва і розміщення розділу IX «Звільнення від криміналь-ної відповідальності» у зіставленні з розділом XII «Звшьнення від покарання та його відбуття» Загальної частини КК вказує на неоднаковість цих правових явищ. Принаймні, звільнення від кримінальної відповідальності законодавець пов’язує з моментом вчинення злочину, звшьнення від кримшального покарання та його відбуття з моментом призначення покарання. Принциповим з вказаних позицій є рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. у справі за конститущйним подані^м МВС України щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Кон-ст„Ртуц« Укряїни* де в„з„я„о: «криміняяьня в.дпов.дяльшсть „е-редбачає офіційну оцінку відповідними державними органами „оведікки оФс„6„ L зяоч„У„„„,… Це формя РреяяізяЩЇ д5жя.„Ю правоохоронних норм, яка в кшцевому підсумку, як правило, по-яя'гяе в з^ст-сувя„„Рі до особи, Щ„ вчУ„„„ляУзЛ^,„„, к'онкретни-

5=H» [10].HE==S5£-

розмежування між звільненням від кримінальної відповідальнос-ті і звільненням від покарання.

Саме на цю обставину, як вбачається, звертає увагу I. Е. Зве-

зв’язку з цим, — зазначає автор, — уявляється доцільним вихо-

від покарання - це відмова держави у випадках, передбачених законом, від реальної кримшальної відповідальності, тобто від призначення особі, винній у вчиненні злочину, покарання або йо-го відбування чи подальшого відбування. Це означає, що розме-жування між звільненням від кримінальної відповідальності та

.ЙмТлГвс, в=х "пДІ' ПуГнГ„еВ„Г^„„ДГZ реалізації потенційної відповідалвності, а в другому випадку— від реальної кримінальної відповідальності [8, с. 60].

Іаохочуваліне кримшалвно-правове в,д„оше„„і Щ„ виникав на підставі юридичного факту добровільної відмови, має своїм сощальним заРвданкям зм^ну,хранс'формуванкя х. з. основного «правовідношення негативної відповідальності у площину пози-тивної кримінальної відповідальності». Для виникнення основно-го кримшального правовідношення достатньо вчинення готуван-ня чи замаху на злочин. 3 моменту вчинення суспільно-небезпеч-них і протиправних дій, що утворюють склад незакшченого зло-чину, між державою і особою, що вчиняє незакінчений злочин, виниішє негаїивне правовідношення, змістом якого є обов'язок особи зазнати певних, визначених у санкції статті Особливої час-тини КК, обмежень особистих, майнових та інших прав і свобод, і право держави застосувати до особи, винній у вчинення готу-ванні чи замаху на злочин, передбачен; кримшально-правове об-тяження.

Проте держввв поввлма з'ясувати, ,и міститвся в попередніх діж особи склад іншого злочину. Тому, на нвшу думку, при доб-ровілвній відмові деякий ,вс пврвлелвн—   існуютв обидва кримі-

застосування кримшально-правового обтяження за умов повного виконання особою позитивної, соціально-корисної поведінки у вигляді добровільної відмови.

За певних соціально-корисних дій із боку одного з суб’єктів кримінально-правового відношення, а саме — особи, яка вчиняє roV„„„ ,„ Рзамах „а злочин, зм,ст основного кримшально-правового відношення може бути змінений. Незмінними зали-

шення, особа, яка вчинила готування чи замах на злочин та

ції кримінальної відповідальності та правовий статус особи, яка вчиняє готування чи замах на злочин.

Позитивна кримінальна відповідальність виникає на підставі нового юридичного факту — добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Реалізується вона у рамках вторинних, похід-

чного факту не припиняє існуюче між особою і державою право-

нових та шших прав і свобод, держава отримує повноваження звільнити особу від зазначених обтяжень кримінально-правового характеру.

Зазнає змін й правовий статус особи, яка за своєю волею оста-точно припинила готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення зло-чину до кшця. До нього додається право вимагати від шшого по-вноважного суб'єкта звільнення від кримінальної відповідально-сті, якщо фактично вчинене нею попереднє діяння не містить

У правовій літературі склалося неоднозначне ставлення до за-значеної умови звшьненкя при добровшьнш відмові. Висловлю-ється точка зору, що ця вказівка є «непослідовною, лукавою» та такою, що суттєво знижує заохочувальний вплив припису про добровільну відмову від доведення злочину до кінця. 3 такою думРкою „оУж„а „ог„Уд„т„ся тільки частково'Заохочувальн, кр„-мінально-правові норми повинні мати значний стимулювальний

вплив на свідомість та волю особи, щоб спонукати її на вчинення сусшльно-корисних, схвальних з точки зору сусшльства вчинків. Соціальна цінність добровільної відмови передусім полягає у відверненні шкоди тим чи іншим суспільним відносинам. Голо-вним завданням добровільної відмови є постановка перед злочи-щем сощального вибору між продовження ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ і, відповідно, застосуванням покарання, або самостійної, на осно-в, в.льного вілевияв'лен»,, Bra„„BP„ від завдання шкоди існуючим суспільним відносинам і звільненням його від кримінальної від-повідальності. Природно, що сусшльство повинно зробити мак-симум з того, що дозволяло б особі реашзувати можливість від-вернення злочинних насшдків. Ще Россі у свій час зазначав, що мудре кримшальне законодавство повинно прагнути до того, щоб своїми постановами не збільшувати прагнення до вчинення зло-чинів та посилювати мотиви до невчинення останніх, а відповід-но, утво11ювати спонукання злочинцю  ,о відмови із злочинного

™^

за діяння, що попередньо вчинені до добровшьної відмови. Особ-ливо це стосується злочинів, які за своєю суспільної небезпечніс-тю значно менші, ніж злочин від доведення якого до кінця відмо-вилася особа та коли, «злочин-супутник» виступає етапом, спосо-бом чи засобом вчинення «основного» злочину.

Майже хрестоматійним є приклад про невідворотність кримша-льної відповідальності та покарання особи, яка добровільно відмо-вилася від доведення до кінця умисного вбивства, але для здійс-нення останнього незаконного виготовила зброю. Співставлення соціальної цінності об’єктів кримінально-правової охорони — жит-тя людини (ст. 115 ЮС) та громадської безпеки (ст. 263 ЮС) — свід-чить „ро ізумовну 4 ви^лючну „еревагу піршого із вказаних. Тому вважається, «о необхідно уточнити редакцію ч. 2 ст. 17 КК наступним чином: <...якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого, більш тяжкого, злочину». У зв’язку з зазначеним, не зовсім виважшою є позищя А. О. Пшаєва, що поняття «складу ш-шого злочину» не повинно тлумачитись як вчинення різнорідного посягання п« відношенню до того, від виконання якого ,соба від-

ної відмови при Т. 3. Чшвалих 1 подовжених злочинах, «шшим» може бути тотожній, однорідний і різнорідний злочин.

Загалом умовою звшьнення цю обставину назвати не можна. Ум’ви звшьнення від кримшальної відповідальності, як правило, повязуються з обставинами, що звернені до майбутньої поведін-ш осоУ6„ шсля зв,ль„е„„я від крпм.нальпої відпов'ідальності [14, с. 48]. Отже, суспільно-небезпечні дії у вигляді готування до зло-чину чи замаху на його вчинення, що не містять складу шшого злочину, повинні визнаватися передумовою добровільної відмови від доведення злочину до кінця.

Фактична підстава добровільної відмови від доведення злочи-„у до кінця формуеться із сукупності обЧкгивних і суб’ссшвппх

п„„е„„я сусшлГнонебезпечних го'туван^ д„ злочину або зама'ху на злочин. Як правило, об’єктивною формою припинення є безді-яльність, зовні пасивне відношення до готування або замаху на злочин. А. А. Тер-Акопов надає припиненню ви’ішальне значен-ня і вважає, що саме 3 цим поня™ якраз і повязане юридичне поняття добровшьної відмови [5, с. 19]. На нашу думку, юридич-не значення припинення дійсно важливе, але його не варто абсо-лютизувати. Активна чи пасивна поведінка особи при добровіль-ній відмові залежить від ряду факторів, сере. яких: стадія вчи-

™~

жатися в активній поведшщ особи. Це стосується добровшьної

відмови при закінченому замаху на злочин у випа’ках, коли осо-

певний проміжок часу шкідливими наслідками. Для того щоб

уникнути цих наслідків, не допустити їх настання, особа повинна дбш^ктивж, втрутитися в р„зУв„т„к причинного зв’язку і none-редити настання шкідливих наслідків [8, с. 101].

Ознаками сусшльно-корисного діяння при добровшьній від-мові, зазвичай, вказують добровшьність, остаточність та усвідо-млення можливості доведення злочину до кінця. Так, В. П. Тихий у зазначеній якості визначає: «а) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин; б) відмова від злочи-ну з волі самої особи; в) наявність у особи усвідомлення можли-вості довести злочин до кінця» [14, с. 21]. Проте в літературі не-

має єдності щодо змісту зазначених ознак; іноді в поглядах авто-рів ознаки поглинають одна одну чи розглядаються як зміст ш-шої ознаки. Так, Ю. В. Гродецький відносить усвідомлення мож-ливості доведення злочи^ до кшця дїзмістовноїчастини добро-вільності [15, с. 6].

He ставлячи зараз мету розкриття всіх ознак добровільної від-мови як різновиду заохочувальних норм, відмітимо лише, що до-бровшьнють більш ніж шші ознаки розкриває фактичний зміст цієї соціально-корисної поведінки в кримінальному п…аві. У кри-

ня за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин». Отже, «своя воля» є тим важелем, за виразним порівнянням Дж. Флетчера, який примушуе хшо здшснювахи вчинки. «Понях-тя добровільності, — зазначає автор, — надає ключа як у розу-мінні концепції винуватості у вчиненні злочину, так і в застосу-ванні концепції відмови від злочину» [16, с. 440]. Добровільною є відмова здійснена з власної волі, за наявності вибору того чи ін-шого варіанту поведінки, коли особа свідомо без примусу з боку шших осіб і не у зв’язку з наявними перешкодами ПрИПИНЯЄ IX)-тування до злочину або замах на злочин.

Як справедливо вказує Н. Н. Ярмиш, воля є необхідною умо-вою активності особистості. Вона проявляється в реалізації при-йнятого рішення, у спроможності управляти собою і своїми пси-хічними функщями [17, с. 13]. Тому вільний вибір сусшльно-корисного варіанту поведшки в припиненні початого злочину надає законодавцю підстави заохотити особу шляхом звільнення від кримінально-правового обтяження.

Суб’єктивне ставлення особи до припинення злочинної діяль-ності проявляється в мотивах добровільної відмови та усвідом-успішного доведення злочину до кінця. Сталою є позиція науковців і судової практики, що мотиви добровільної відмови не мають кримшально-правовош значення і можуть бути різноманітними. Вони можуть бути як схвальними: совість, жаль,

корисливість, заздрість, презирство тощо. Мотивом добровшьної відмови може бути «страх перед розкриттям, кримінальною від-повідальністю і покаранням», але цей страх повинен носити ха-

нездоланною або значною перепоною в реалізації злочинного наміру, то відмова в такому випадку від доведення злочину до кшця грунтується не на добровільних, а вимушених мотивах [18, с. 11].

Усвідомлення особою можливості доведення злочину до кшця свідчить про певний процес передбачення розвитку причинного зв’язку, що здійснюєтьїя на шдставі фактично наявних обставин та обставин, що можуть виникнути в майбутньому п’и вчиненні

зв’язок, , витончено, хит’омудро'гі «ко„стрУуюва™,, з„всРш „е ш-

пішного розвитку причинно-наслідкового зв’язку, що дає особі шдстави розраховувати на успшше закшчення злочину. Тому й кримшально-правове заохочення в разі добровшьної відмови від успішного доведення злочину до кінця сягає максимального рів-ня — звільнення від кримінальної відповідальності. 3 приводу за-значеного не можна погодитися з А. П. Козловим, що той факт, чи могла особа реально довести злочин до кінця, є не ТІЛЬКИ ви-рішальним, але й таким, що може бути достатньо просто об’єктив-„о доведен™, ТОді як суб’™™ м^мент у доказув'а™ дуже скла-дний і несе в собі досить високу ступінь помилковості [11, с. 239]. Сощально-правовим насшдком добровшьної відмови як різ-

зГе^---г ^*— SSSJn^

Га%™^^^^^

вчинення злочину і сам відверне шкоду суспільним відносинам, що охороняються кримінальним правом.