2.4. Функції і принципи заохочувальних кримінально-правових норм


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 

Загрузка...

У теорії кримінального права функції заохочення мало дослі-джені, чого не можна сказати про основні функції кримінального права в цілому. Першу спробу розкрити внутрішній зміст п«аво-воРї функци здІйсниРв ВУ Г. Щов, 'який у 1У96Р5 р. зазначивЛгіо-няття «функщя » синтезує завдання і засоби регулювання сусш-льних відносин, визначає в єдності щлі й методи їх регулювання. Але оскільки завдання і засоби правового регулювання не мо-жуть бути усвідомленими без структури і змісту предмету, на який впливає право, остшьки поняття функщї права фактично віддзеркалює в сукупності предмет, завдання і метод правового регулнлвання. ТакУ„„У чином, т'ут ми „атрапляємо „a „oJ™, кот-ре в єдності відбиває соціальне призначення правового регулю-вання(із нього випливають завдання) 1 метод регулювання(він визначається предметом і завданнями регулювання)» [28, с. 9].

в кримінальному законо,австві. Зазвичай дослідники визначають

^^ф-^^^о^^

у зв’язку з вчиненням злочинів, і наділяє суб’єкти цих правовід-носин визначеними правами і обов’язками [55 с. 161—162]. М. I. Ба-жанов, вважав, що кримшальне право не можна обмежуватися здшс„е„„ям лише „сновної охоро„Р„„ї функції. йому влаУст„ва і функція регулятивна, а заохочувальні норми кримінального пра-

наслідкам (попереджувальна функція) і функцію поновлення по-рядку суспільних відносин, що були порушені вчиненням злочи-

нів (оновлювальна функщя). 3 урахуванням конкретних резуль-татів, що досягаються при здійсненні другої функщї, її можна вважати функцією оновлення соціальної справедливості [16, с. 60]. У філГфй шд функцією розумшть відношення двох (груі об’єктів, у якому зміні одного з них відповідає зміна іншого. Стосовно сощальних явищ функція визначається як «роль, яку певний соціальний інститут (або приватний соціальний процес) виконуе щодо потреб cycLU с'стеми б,льш високого'р.вні організації або інтересів, що становлять її класи, соціальні групи та шдивіди. Наприкла3, , . 27нкщї держави, сім’ї, мистецтва і т. д.

шдходу до його вивчення. Як обгрунтовано відзначив - . A. Кері-

елементів) системної цілісності; по-друге, на виділення специфі-чних якостей кожної з частин; по-третє, на аналітичне вивчення зв’язків, відносин і залежностей частин між собою; по-четверте, на узагальнення частин у їх якісній визначеності і взаємодії, що розкриває властивості системи як єдиного цілого; по-п’яте, на пі-знання функщонального призначення, рош та ефективності дії системи (і кожної її частини) на середовище і зворотної дії сере-довища на систему [64, с. 202].

Із наведених визначень функції і вимог системного підходу до вивч—ння явищ випливає, зокрема, що функція соціального інсти-

інституту припускае таке узагальнення всіх елементів системи, яке, по-перше, розкриває властиву їй якісну визначеність і, по-друге, дозволяє знайти функщональне призначення системи в щ-лому і кожної їх частини зокрема.

.„„Фу лДвенні^ загалвві %р „рава „рИ анал.3, „рівої

кціями права слід розуміти конкретну роль (дію) права з органі-зації суспілвних відаосин [65, с. 34]. С. С. Алексеев говоритв про

с 191]. Т. S. Радько, узага'льніли р)нГуявленш, з цього n„x[66, ня, дійшов висновку, що, в кінцевому рахунку   під функцією

права розуміють або сощальне призначення права, або напрями правового впливу на суспільні відносини, або те й інше разом узяті [67, с. 53].

B. O. Єлеонський вважав, що заохочувальні норми кримінально-го права в^зняюхься В1д шших норм щеї галу31 тим, що вони

но-правового обтяження [29, с. 15]. I хоча цей автор безпосеред-

бачення кримінально-правового заохоченга висловлює і X. Д. Алік-перов, який вважає, що ці норми заохочують, стимулюють соціа-льно-корисну поведшку осіб, ЯКІ вчинили злочини шляхом пом'як-шення кримінально-правового обтяження, але особливістю його позиції є застосування заохочення лише за сумлінне ставлення засуджених до виконання нормативних обов'я9,ків, що покладені

люючу функцію: «Функція заохочувальних норм полягає у впли-» на „^едшку ос,6,Уу ст„мулюва„У„і бажа„ихРдш. Заохочувальні норми закликані стимулювати соціальну переорієнтацію осіб, що вчинили чи вчинюють злочини» [69, с. 79].

Визнання функціями заохочення тільки стимулювання і за-охочення не повністю розкриває функціональне призначення за-охочувальних норм, суттєво звужує правовий вплив на суб'єктів,

по-д-уге, „і в кого не викликае сумнівів, що заборонні криміна-

няттями «заохочення» та «стимулювання» має термшолопчний характер, тому вважається, що визначення функції заохочення як

стимулювання є загальновизнаним і більш прийнятним. У цьому сен-сі має ращю Т. О. Леснієвські-Костарева, яка полемізує з X. Д. Алік-перовим щодо існування норм, які допускають компроміс заохо-ч/вальних або стіулюючи'х „орм, заз'начае, що „opV ж, ст„-мулюють позитивну поведінку громадян (необхідна оборона, за-ТрУ„ма„„я злочинй), вшрізн/юїся від „ор„, які стим'улюють позитивну посткримінальну поведінку, але суть тут не в терміно-

рахованих норм на заохочення громадян до визначеноі позитив-ної п[в36,шки, яка має значення з точки зору кримшального

що заохочують посткримінальну поведінку особи, в якості функ-

функц'ї заохо,Уу.аяя„Их „ормУ/мінаяяного прагза, —„а думк-

суб’осг  тільки  „а  активну  соріаяяно-корисливу  поведінку.  У

льні ознаки оціночної функції заохочувальних норм криміналь-„ого права» [7, c. 56]. p'V Мелтоня/у дисертаціом'у досшд-женні, присвяченому заохочувальним нормам кримінального ко-

менов, який у якості останніх вказує на: а) р);гулятивні (встанов-

філактичні (спрямовані на досягнення мети спеціальної превен-ції, не виключається також загальнопревентивний вплив); д) за-охочуваль» і стимулююч, (взаємозумозяcн, між собою, Іо с)шв-відносяться як різнорівневі поняття) [71,   . 9—10].

неннями. На наш погляд, регулятивна, як, до речі, й охоронна функшї е основними галу^в/ми функщями крінального'„ра-ва. Так чи інакше ці функції віддзеркалюються в усіх криміналь-но-правових нормах. У механізмі кримшально-правового регулю-вання кожна з названих функцій виконує свою специфічну роль. 3 огляду „а „, що „роблїїа функцш к^мінального пріава^сить складна та вирішується дослідниками по-різному, ми не будемо „аводити т„чкР„ зору з цього „итання та ди'скутув'ати з цього' „ри-воду, лише зазначимо, що підтримушо погляду М. I. Бажанова: «Основна фунщія криміналвного права як галузі права - це фу нщія охоронна, оскільки воно охороняе властивими йому захо-дами ті суспільні відносини, що регулюютвся іншими гал.зями

„им „р„п„соУ„. Заохочувальн, „о-ми завждР„ мають двох ^,-

ційних (охоронних) саме тим, що вони виникають між зазначе-ними суб'єктами з моменту вчинення особою заохочуваної кри-мшальним законом поведшки та має на меті пом'якшення, звшь-нення, усунення реального або потенційного кримінального об-тяження.

Для того щоб зрозуміти, що являють собою функції заохочен-„я кр„мшаль„„г„и„одавства, „еобхідно, „аГмперед, з'ясува-ти, в якій системі вони проявляються. На нашу думку, вони зна-ходяхь вираз у сисхем, сх^укхурними елеменхаУмиУя Ji 'е, з одного боку, кримшальне законодавство в частині певного роду заохо-чувальних правових приписів, а з шшою - сусшльно схвальної, корисної поведшки осіб, що проявляється у відмові доведення злочину до кшця, необхідній обороні, затриманні особи, що вчи-нила злочин, дієвому каятті шсля вчинення злочину, примирення потерпілого з винним тощо. Така поведінка взаємодіє з приписа-ми кримінального законодавства і викликає з його боку відповід-ну позитивну реакцію. Функціональна взаємодія між ними фор-

мує якісну визначеність цієї си,теми — її здатність забезпечити

Стимулкзвальна фун'кцГя з'аохочення, /к зазначають 6ільШ1сть дослідників, полягає у вирішальному впливі на свідомість особи та спонукає п до позитивного вирішення кримшально-правового конфлікту на свою користь і, звісно, на користь суспільства. Стіулювальна функшя, „а „аш погляд, реал?зуСтьс/саме через заохочення. Незважаючи на близькість цих категорій, вони не то-тожними. Зокрема, б,дь-яка заохочувальна но«ма є стимул»ва-

лася від доведення злочину до кшця, підлягає кримшальній від-повідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Згідно з ч. 1 ст. 17 КК, доб-ровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кі-щя. У разі добровшьної відмови від вчинення злочину викона-вець (сшввиконавець) не підлягає кримшальній відповідальності за наявності умов, передбачених статею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші сшвучасники шдлягають кримшальній від-повідальності за готування до того злочину або замах на той зло-чин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець. He підлягають кримінальній відповідальності при добровіль-

Гд™рДо=вТмТв^^

собів чи знарядь вчинення злочину або неусунення перешкод вчиненню злочину. У разі добровшьної відмови будь-кого 13 сшв-учасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено (ст. 31 КК).

Компенсащйна функщя віддзеркалює спрямованість заохо-чення на всебічне і повне поновлення порушених вчиненням зло-чину сусшльних відносин, насамперед відшкодування винною особою завданих майнових, моральних збитків потерпілому та

державі. Ha жаль, сучасний стан судочинства не спрямований на «повне та всебічне» задоволення завданих злочинами майнових, моральних збитків потерпілому та державі. За деякими даними, в повному обсязі задовольняється лише третина цившьниї вим0; у кримінальному судочинстві.

Одним з прюритетних завдань кримшальної поштики держави повинно стати поновлення пор,шених прав потерпілих, у тому чисш й держави. Як уявляєтЛ потерпілк „с„6Рл„в„ „рУ„ в,„-ненні злочинів невеликої та середньої тяжкості (ч. 2, ч. 3 ст. 11 КК), повинен в1Дчувахи задовоїення не в1Д криішал'ьного пока-рання, що призначається судом винній особі, а від поновлення його прав у формі повного відшкодування завданих матеріальних та моральних збитків. Саме щ питання вирішують заохочувальні норми, що п’редбачають звільнення від кримінальної відповіда-льності у звязку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК). Треба підтримати тезу О. Г. Пермінова, Щ„Р„р„„„р^ корисне і'випдда „е т,льк„ /отерпі-лій та обвинуваченій сторонам, а й суспільству в цілому, оскіль-ш в„„„ пр„вУ„д„ть до „он'овленш, „орУ„аль„„хУст„су„ИвУ„1ж лю-дьми, запобігання ескалації насилля та жорстокості, зменшення витрат правосуддя, зменшення «населення в’язниць», збільшення ролі суспільства в роб»ті 2, п. 2ав2п.рушниками, удосконалення

кту на свою користь та пропозиції іншим особам діяти саме так. Загалом   профілактична . 1нк.ія   кримінально-правових   норм

гань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам». Але профілактична функція не може зводитися лише

свідомість особи — залякування й переконання. Типовим при-кладом такого впливу є заборонні норми, які покладають на BC1X громадян обов’язок утримуватися від вчинення дій, заборонених

цими нормами. Запобіжний вплив кримшально-правових норм на свідомість громадян передусім здійснюється на психологічному рівні.

Прийнято виділяти три категорії громадян залежно від їхнього відношення до кримінально-правових заборон: громадяни, які не

мадяни, які вчиняють злочини, усвідомлюючи загрозу кримша-льного покарання. Разом з тим треба наголосити, що для біль-шості законослухняних громадян, які становлять першу групу, зміст кримшально-правових заборон є не основним, а додатко-

тримуючи їх загрозою покарання, тільки посилює негативне від-„РошеУ„„я грома/ян до пошб'них, ганебних вчинків та сприяе ще більшому утвердженню їх у своїх переконаннях. А якщо додати до цьоЛруг^, багаточиільну, гру'пу громадян, т„ природно прийти до висновку, що саме з кримінально-правової норми по-чіаехься процес в^ховного вплД на правов/свц^стГгрома-дян. Треба у зв'язку з цим шдтримати пропозищї деяких досшд-шогів про обов'язковдсхь роз'яснення особам, ЯК1 вчинили зло-чини, приписи заохочувальних норм кримшального законодавства.

Виховна функщя заохочення полягає у впливі на широкий за-гал сусшльства та формує тезу про ефективність кримшального права, яке не тільки карає винних у вчиненні злочинів осіб, а й зн'ачною „ірою стимул£е таких ociS до усвідомленого, самостій-ного «самовиправлення». Вплив на особисту і загальну свідо-мість осіб стимулює сощальну переорієнтащю осіб до стабільної, позитивної, правомірної поведінки.

Заохочувальні кримшально-правові норми природно розгля-дати як самостійний інститут, формування та функціонування якого „о.ивво узгоджу.ал.Л з гЦевими принГпами KpLi„, льного законодавства, а також відповідати власне принципам відповідного правового шституту. Принципи кримшального за-конодавства досшджували багато які кримшашсти, зокрема М. I Ба-жанов, Г. Б. Віттенберг, Ю. О. Демидов, М. I. Загородніков, С. Г. Ке-лша, М. I. Ковалев, А. М. Колодш, М. й Коржанський, Г. А. Кри-гер, В. М. Кудрявцев, Н. Ф. Кузнєцова, А. А. Шонтковський, в\ Тацш, ПУ I Фефелов та іЛе торкаючися складних, W них питань визначення принципів та їх ієрархії, зазначимо, що

приєднуємося до погляду, що під принципами кримінального права розуміють основоположні ідеї, які визначають зміст кримі-нального права в цілому і його окремих інститутів. Принципи є орієнтиром діяльності відповідних державних органів та суду при застосуванні кримінального закону. Механізм дії принципів кримшаль„У„г„ „рав'а полягає в тому,^о вони е підгру„Ртя„ „ра-вової свідомості осіб, які мають безпосереднє відношення до за-стосовування кримшального закону: дізнавачів, сшдчих, проку-рорів, суддів, адвокатів тощо [61, с. 11].

РПр„„Уц„„„ інституту за„х„,Уваль„і,х „орм закршлюються в нормах цього інституту або безп-середньо з них вишшвають -

сяться до спеціальних принципів, безпосередньо не закріплених у конкретних статтях кримшального закону [74, с. 54].

Вперше принципи заохочення в кримінальному праві визна-чив Ю. В. Голік, який окреслив значну кількість обставин, котрі, на його думку, є «керівними ідеями заохочення», а саме: 1) еко-

відповідних дій; 5) інфо,мованості, щоб людина доб6е усвідом-

здшс„юРватР„ дУ„датков, енерговитрати для його 'отримання; 8) L ротьби мотивів, щоб коли на людину одночасно впливають різні ^химули, наприклад негахивш ха поз™, при цьому nepeLra завжди була в того стимулу, який сильніший у даній ситуащї; 9) персоналізації, щоб заохочення завжди мало виключно індиві-дуальних характер; 10) домірності, щоб заохоч,ння відповідало

"s^^ss^s11) 157—159].ност1що6 усяке кори-

У літературі лунала критика цієї точки зору. Так, А. I. Тарха-„ов фунт'овн^вва'жае, щ'о хоча значна частХокреслених Ію-жень враховується законодавцем при конструюванні відповідних

н. 86] , як дежі вихідні ідеї, але не всі вони е принщшами [76, Іншу позищю щодо п,инцишв заохочення в кримшальному

^=^^=-^:^-^-:

відальності та покарання свіддить, що їх застосування можливе лише в тих випадках, коли суспільна небезпечність вчиненого злочину повністю нейтралізується позитивною посткримшаль-

ків або усунення заподіяної шкоди, примирення за потершлим та ін. (ст. ст. 45, 46, 49, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369 КК). Криміналісти майже єдині в розумшні взаємозв’язку звшьнення та відпадшня чи суттєвого зниження суспільної небезпеки злочинного діяння чи особи, яка вчинила злочин [78, с. 50]. Коли ж сусшльна небез-пека злочину чи злочинця в силу визначених у законі об’єктив-них і суб’єктивних обставин повністю не відпала та його виправ-лення можливе без відбування покарання, суд може прийняти

від відбування покарання (ст. 81). Як правило, дискреційний ха-рактер звшьнення обумовлюється ще й обов’язками, які суд по-кладає на особу, яка звільняється від відбуття покарання. Так,

зпдно до ч. 2 ’т. 78 КК, якщо засуджений не виконує покладені на нього обовязки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про йо-

кладеним м„ „ідт'римуемо'дошльність у „ормах Загальж/части-ни приписів про умовність звільнення від кримінальної відпові-дальності особи з тим, щоб вона шсля звшьнення два-три роки відчувала над собою незримий меч кримінального закону [79, с. 66—67]. Отже, законодавець визначив два види звшьнення за-лежно від того, правом чи обов’язком суду є звільнення особи від кримінальної відповідальності чи покарання і відмова від одного виду на користь іншого не сприятиме виконанню завдань, що пе-редбачені ч. 1 ст. 1 КК.

He можуть вважатися принципами економія мір та персонаш-зація заохочення. На нашу думку, не є продуктивним визначення

лТіг/Гкии^ i=^r z^:,%zz

заРохочРувальні но,'м n„B„„„f застосовуватися в будь-жому Иш-

нення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійо-вим каятгям та примиренням винного з потерпілим [27, с. 129— 130]. Сталою є позиція законодавця щодо персонального характе-ру кримшально-правового впливу, тому не має сенсу окремо вка-зуваїи на це як принцип заохочення. Проте ми не поділяємо по-гляду, що особа не може заохочуватися в разі, коли його рідні або близькі беруть участь у відшкодуванні завданих збитків [74, с. 56].

ціональне призначення цих норм. Функціональна спрямованість заохочення полягає у стимулюванні правомірної та сусшльно-

S5S а=^о^4^Г=Г^ за умови не притягнення особи до кримінальної відповідальності, якщо фактично вчинене нею діяння не містить склад іншого зло-чину (ст. 17, 31 КК); б) завдання шкоди з метою захисту охоро-

нюваних законом прав та штересів особи, а також сусшльних ш-тересів та штересів держави від сусшльно небезпечного посяган-ня при необхідній обороні, затриманні особи, що вчинила злочин, крайР„ій „е„бхід„„ст1,Рв„к(;„а„Р„1 „аказу або розпорядженкя, діян-ня, пов’язаному з ризиком, виконанні спеціального завдання що-

^дшкодуванкя завданих збїтьав або" усу'ненкя заподі шкоди, примирення за потершлим та інші дії особи, котра вчинила зло-чин невеликої або середньої тяжкості під право або обов’язок су-ду ’вільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45—49 КК);

г)         зявлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння роз-

криттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку

або усунення заподіяної шкоди та інше як обставини, що пом’як-

д)         сумлінної поведінки і ставлення до праці, доведення свого ш-

сумлшної поведшки та ставлення до пращ і навчання засуджено-го та, коли засуджені довели своє виправлення, як привілейовані обставини звшьнення від кримшальної відповідальності й пока-рання з випробуванням для неповнолітніх, які вчинили злочини в.дпов.дно-Лж'кост, (ст. 97, 104, 105, 107 КК); ж) спеціальної, комплексної позитивної посткримінальної поведінки в разі до-тримання умов спещальних приписів шд зобов’язання звільнити особу від кримінальної відповідальності у випадках, що передба-чені у ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 212-1, ч. 2 ст. 255, ч. 5 09т. 258, ч. 6 11т. 260, ч. 3 9т. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4

-. 307^^"£^ ї£Е« _ М1Р„Ю

до поведінки, бажаної для держави і суспільства. Одні з них міс-тяться в статтях Загальної частини (норми, що усувають злочин-ність діяння, добровільну відмову, дієве каяття), інші — у статтях

Особливої частини (норми про звільнення від кримінальної від-

ва„, „а застосування „егативних санкцш. ПрИ цГому сл,д в^ахо-вувати, що вони можуть бути як владними так, і безвладними; головне, що відрізняєіх відУохоро„„„х - це „езастосування са„ кції. Звідси можна вивести і методи, що використовуються галу-

ципами шституту заохочувальних норм в кримшальному законо-давстві необхідно визначити: правомірність, сусшльну корис-ність, доцільність, добровільність і своєчасність позитивної по-веді„к„вкр„„і„аль„о„Рузако„одавстві.

Принцип правомірності по праву посідає перше місце у зв’я-зку зРт„„, щЛотршІкя право'вих'приписв, в'иконання особою своїх юридичних обов’язків можна розглядати як відправний мо-мент в оцшщ поведшки суб’єкта у якості правомірного, а тим бшьш такого, що заохочуехься. Правий В. В. Оксамихний у тому, що правомірна поведшка, за загальним п[авилом, 1]. сощально-

кримшальній протиправності, які можуть розглядатися яьс парні

Тзаохочувальних кримшально-правових приписах моделюєть-ся, як правило позитивна в соціальному відношенні і правомірна п„веді„кРа, яка,є соціально-бажаною з Ui зору крим^аль/ого закону. Правомірною в к»имінальному законодавстві є вчинення особою «наднормативнихї дій у стані необхідної оборони (ст. 36 КК), крайній не. 3хідно),ті (ст. 38 КК), затриманні особи, яка вчи-

карання повнолітніми (ст. 81, 82 КК) та особисті умови для непов-„оРліт„1Х (ст. 97, 104, 105 КК). 3 цих'позшгій уявляєгься вразливою точка зору Ю. В. Голіка, який пропонує вважати заохочувальними

нормами убивство і завдання тяжких тілесних ушкоджень при пе-

*7гШ - вчиненні зїочину [82, с. 48]. Лопчно „апрошуєгься пі

радоксальний висновок, що держава стимулює злочинність як ва-ріант позитивної поведінки. В дійсності позитивна поведшка може існувати виключно в рамках правомірного та за будь-яких обста-в„Г„е може виправдо'вувати в,Р„„е„„Ря злочину, „а'в.ть у т. , щ,ш-

ST^=.otS<=™22кіа"іакого,що мохочу-

Принцип соціальної корисності в інсіитуті заохочувальних норм кримшального законодавства визначає, що на високу соціа-

^нам^кримінально-правових за6оро„;У.„м в значнок, мірі

модель суспільно-корисної поведінки особи, яка з власної волі не доводить початий злочин до кінця та супроводжує його усунен-ням кримінальної відповідальності, якщо фактично вчинене ді-яння не містить складу іншого злочину (ст. 17 КК). Подібними заохочувальними приписами законодавець прагне забезпечити повне, всебічне поєднання суспільних і особистих інтересів у сфері кримінально-правового регулювання, яке було б передусім

"ХжПринцип сощальної корисності сшд розглядати як прояв високої позитивної оцінки суспільством відповідних моделей правомірної поведшки, відповідну міру державного заохочення саме таких вчинків, діяльності, поведшки, юридичні ознаки (мо-

належить вважати «середньою, проміжною ланкою» між позити-вною, правомірною та негативною, неправомірною поведінкою як крайніми її видами [83, с. 27].

У юридичній літе,атурі небезпідставно сформувалася точка

„ГмГдоТГоз^, Гз=е-=сн;к =лЖ=

о6ов’язк,в е Р1зн„„„[варіа„та].„ со'ціально-кор^ної поведшки, що заохочуються державою як правомірні. Проте, позитивна оці-нка хакої ІловедшкЛе супровод'жуе-я зс/ов’—м держави будь-яких додаткових сощальних благ для законослухняних гро-мадян. Заохочуючи правомірну поведшку в кримшальному зако-нодавстві, держава вважає за можливе особливо виділити у пра-вомірній сфері зазначену діяльність, що відповідає актуальним потребам сусшльства в щлому й кожного шдивіда окремо. Саме наявність додаткових стимулів заохочення й визначають само-стійність заохочувального методу правового регулювання. «Сти-мули, — вказує О. В. Малько, — це все те, що містить спромож-

вдання запобігання злочинам. Позитивна правомірна поведінка, закріплена в заохочувальних приписах, е доцільною для обох її

на кшькість заохочувальних приписів Особливої частини КК за-кликає осіб, що вчинили злочин, здійснити самовикриття, викри-л„ інппс. „сіб, Щ„ вчинили злочин, ак™„ cmB^a^ з відповідними правоохоронними органами в розкритті справи. Особливо це ст„РсуСтьсяРзлоч„„ів з високим р.вїем 'природно,- ла-тентності (злочини проти основ національної безпеки, у сфе.)і

пису, передбаченого ,. 4 ст. 212 КК. Так, .а даними ДПА України

відшкодували завдані державі збитки на загальну суму майже 10 млн грн [85]. 3 цього приводу О. О. Дудоров, грунтовно зазна-

чає, що норма про звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили ухилення від сплати податків, зборів, шших обов’язкових платежів у зв’язку з їх специфічним каяттям дає змогу: 1) .стотно „осил^и робот'у щодо „апоінення бюджету ре-альними грошовими надходженнями; 2) зосередити зусилля пра-в„„х„р„„„Р„х оргашв „а тяжких „одаікових з'лочинах,трудомі^т-ких з точки зор,   їх розкриття і розслідування, де обвинуваченню

чено'о „ринципу вРкр„мі„аль„„мРу законодавств,'вир.шуеться в

три способи: а) прямою вказівкою на добровільність позитивної поведінки (ст. 17, 31, п. 2 ч. 1 ст. 66, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369 КК); б) через визна-чення спещальної мети позитивної поведшки (ст. 36, 38, 39, 41, 42, 43 КК); в) встановлюється із суспільно-корисної спрямовано-сті дій (ст. 45, 46, 47, 48, 49, п. 1 ч. 1 ст. 66, 75, 81, 82, 91, 104, 105, 107, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 212-1 КК). Так, злочини в сферГоб.гу „аркОТ„ч„их засоб.в, „сихотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів мають три спеціальні види звільнення пд кр„„і„аль„Рої Лпов.дальностЛо „рямо „ередбачають „р„„-цип добровільності заохочувального припису (ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311 КК). Має ращю О. В. Наден, коли зазначає, що добровільність має місце лише там, коли, по-перше, особа має

Принцип своєчасності визначає час максимального стиму-

=prB„^^^.

у тому, що будь-яке заохочення повинно надаватися своєчасно і, як правило, безпосередньо після вчинення відповідних пози-тивних дій. Проте іноді законодавець обумовлює своєчасність заохочення визначеним строком відбутого покарання та станом виправлення особи [6, с. 54]. Так, згідно з ч. 3 ст. 81 КК умовно-дос^окове звіль„е„„я в,д иУва„„я покарання може бути за-стосоване після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше

злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначено-го судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала по-карання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до по-гашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного с,дом за умисний осо-

яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила уми-с„„йР злочин „ротягом „'ев.дбутої чаРст„„„ покара'ння. Аналопч-но визначається своєчасність заохочення у ч. 1 ст. 105 КК: «Не-повнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкосх, може бухи звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшоі бездо-ганної поведінки він на момент постановлення вироку не потре-бує застосування покарання». Комбшуванням стану і строку за-кон зв’язує дострокове зняття судимості- якщо особа шсля відбуття покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закшчення строк'ів, зазначених'у статті 89 КК. Знят/я судимост, допускається лише після закінчення не менш як половини ст.о-

ної поведінки з боку особи та, відповідно, виключення, усунен-ня або пом’якшення кримшальної відповідальності або пока-рання — з боку держави.

Ф