5. Поняття і види джерел земельного права


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 

Загрузка...

В теорії права під юридичними джерелами розуміють офіційні фор-ми вираження і закріплення діючих правових норм, тобто формою права є зовнішнє оформлення змісту за гальнообов'язкових правил поведінки, які офіційно встановлені або санкціоновані державною владою.

До джерел земельного права відносяться нормативно-пра вові акти, які регулюють земельні відносини. Структура земель ного законодав-ства є формою організації системи земельних нормативних актів. Якщо земельне право – це сукупність юри дичних норм, то земельне законо-давство – це система норма тивних актів. Якщо земельне право мож-на розглядати як внут рішню форму права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються, то земельне законодавство - зовнішня форма права, тісно пов'язана з його змістом. Таким чином, зе мельне право становить зміст земельного законодавства, а за конодавство є формою вираження земель-ного права.

Земельне законодавство, як відомо, є система нормативних актів, які містять у собі норми, що регулюють земельні відноси ни. Юридична сила всіх законів та інших нормативних актів визначається в залежності від компетенції органів державної влади, що їх видали, а також ролі норма-тивного акта в системі законодавства.

Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяють-ся на два види: основні і звичайні. До основних відно сяться Конституція України, яка є головним джерелом земель ного права. Закони та інші нор-мативні акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати її нормам. До звичай них законів, як джерел земельного права, відносяться правові акти, що містять норми земельного права як галузі, а також нор-ми, які є в актах інших галузей національного і міжнарод ного законодав-ства, тій чи іншій їх частині, де вони регулюють земельні відносини.

Вміщені в законах правові норми за своїм призначенням харак-теризуються як такі, що мають загальний (уніфікований) і спеціаль-ний (диференційований) зміст. Ці акти визначають правовий статус та правосуб'єктність усіх суб'єктів земельних правовідносин (див. схему 3.1).

На відміну від джерел інших галузей права джерела земель ного права України мають такі характерні особливості:

-          уніфіковані акти законодавства являють собою ядро зе мельного за-конодавства і впливають на становлення зе мельного права як само-стійної та інтегрованої галузі на ціонального права;

-          значущість локальних актів санкціонованої та делегованої правотворчості суб'єктам земельних правовідносин;

-          збереження рекомендаційної правотворчості;

-          використання правових норм інших галузей права, які одночасно належать і до норм земельного та інших галу зей права (аграрного, господарського, фінансового тощо), оскільки вони регу-люють окремі питання діяльності суб'єктів земельних правовідно-син;

-          зростання ролі міжнародних норм права та уніфікації національного земельного законодавства щодо міжнарод ного права. Уніфіковані акти земельного законодавства – це юридична форма

закріплення норм земельного права, спрямованих на інтеграцію право-вого регулювання земельних відносин, уніфі кацію правового статусу і правової регламентації діяльності суб'єктів земельних правовідносин та легальних організаційно-правових форм. Вони включають у себе нормативно-правові акти, що регулюють у єдності та взаємозв'язку еко-номічні, організаційні та інші заходи, спрямовані на реалізацію земель ної реформи.

Диференційовані акти земельного законодавства - це нор мативно-правові акти, що розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб'єктів земельних правовідносин.

Уніфіковані й диференційовані нормативно-правові акти є основою системи (видів) джерел земельного права.

Одним із видів джерел земельного права є також внутріш-ньогосподарські локальні акти, виникнення і функціонування яких зу-мовлено насамперед тим, що громадяни як члени чи учасники сільсько-господарських підприємств через вищі орга ни управління самостійно закріплюють правила поведінки.

Роз'яснення, інформаційні листи судових органів - Верхов ного Суду України – мають важливе значення для належного правозастосування, виготовлення таких за змістом локальних актів, що піддаються прогно-зуванню судової перспективи.

Самостійним джерелом національного земельного права слід також вважати міжнародні правила, звичаї, конвенції, до яких приєдналася Україна. Це, насамперед, Міжнародно-пра вові правила торгівлі, експор-ту та імпорту продуктів харчуван ня, устаткування, отрутохімікатів, ма-

шин тощо. Таким актом є, наприклад, Нью-Йоркська конвенція 1958 р. про виконання рішень іноземних арбітражів.