2. Права і обов'язки власників і користувачів земель сільськогоспо-дарського призначення


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 

Загрузка...

Права і обов'язки власників і користувачів земель сільськогосподар-ського призначення складають такі правовідносини, які тісно пов'язані з земельною реформою в Україні. Вони регулюються багатьма спеціаль-ними законодавчими та нормативними актами, такими як Земельний ко-декс України, Укази Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського вироб-ництва» від 10 листопада 1994 р., «Про порядок паювання земель, переда-них у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і ор-ганізаціям» від 8 серпня 1995 р., «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підпри-ємницької діяльності» від 12 липня 1995 р., «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21 квітня 1998 р., «Про приватизацію земель сільськогосподарського призначення» від 3 грудня 1999 р. та «Про про-даж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» від 19 січня 1999 р.

Специфічною ознакою земель сільськогосподарського призначення є, наприклад, те, що внаслідок проведеної реорганізації колгоспів і рад-госпів та приватизації їх земель з'явилося право власності громадян і юридичних осіб не на окремі земельні ділянки, а на так звані земельні частки (паї), умовно розраховані у певних одиницях земельної площі.

Серед загальних прав, установлених законодавством для всіх влас-ників, землекористувачів, орендарів, право самостійно господарювати на

землі має найбільше значення якраз для земель сільськогосподарського призначення, так як, по-перше, лише в аграрній сфері економіки госпо-дарювання пов'язане з використанням землі як засобу виробництва і, по-друге, тому, що в період панування командно-адміністративної системи втручання в діяльність сільськогосподарських товаровиробників з боку державних, господарських та інших органів було звичайним явищем і сковувало ініціативу та підприємництво в сучасних ринкових відноси-нах.

Крім того, власники, землекористувачі, орендарі на сільськогоспо-дарських землях мають право використовувати в установленому порядку наявні на земельній ділянці загально розповсюджені корисні копалини, торф, водні об'єкти і споруджувати будівлі. Їм належать посіви і наса-дження на земельній ділянці. У випадку обмеження їх прав щодо корис-тування ділянкою погіршується якість земель унаслідок промислової та іншої діяльності, тимчасового вилучення земель для державних потреб, порушення земельного законодавства, і вони мають право на відшкоду-вання завданих збитків.

Права власника, орендаря, землекористувача щодо використання зе-мель сільськогосподарського призначення можуть бути обмежені в уста-новленому законом порядку з метою створення необхідних умов для роз-витку окремих галузей народного господарства, охорони навколишнього природного середовища, об'єктів історії та культури.

Особливий, обмежуючий режим землекористування вводиться на земельних ділянках уподовж транспортних магістралей, трубопроводів, ліній зв'язку і електропередач, навколо промислових об'єктів; у межах охоронних зон заповідників, національних природних парків, зон сані-тарної охорони джерел водопостачання, водоохоронних зон річок, озер, водосховищ. Наприклад, сільськогосподарські підприємства, розташова-ні в водоохоронних зонах, не мають права застосовувати отрутохімікати для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур, розміщува-ти в межах зони тваринницькі комплекси, ферми, склади мінеральних добрив тощо.

Власники, орендарі та землекористувачі земельних ділянок сільсько-господарського призначення мають відповідні обов'язки. Основним їх-нім обов'язком є використання землі за призначенням із застосуванням природоохоронних технологій виробництва сільськогосподарської про-дукції, відновлення і підвищення родючості ґрунтів та інших корисних властивостей землі. Відповідно, вони повинні здійснювати раціональну організацію території, відновлювати і підвищувати родючість ґрунтів, здійснювати охорону земель від вітрової і водної ерозії, підтоплення, за-болочування, засолення, висушування, ущільнення, забруднення відхо-дами виробництва, хімічними речовинами, охорону від зараження сіль-151

ськогосподарських угідь карантинними шкідниками і хворобами рослин, заростання бур'янами, чагарниками тощо.

Підприємства, установи і організації, що ведуть сільське господар-ство, зобов'язані виконувати комплекс заходів щодо охорони ґрунтів, во-дойм, лісів, тваринного світу від шкідливого впливу стихійних сил при-роди, побічних наслідків застосування складної сільськогосподарської техніки, хімічних речовин, меліоративних робіт та інших факторів, що погіршують стан навколишнього природного середовища.

Тваринницькі ферми і комплекси, підприємства, що переробляють сільськогосподарську продукцію, повинні мати необхідні санітарно-охоронні зони та очисні споруди, що виключають забруднення ґрунтів, поверхневих і підземних вод, а також атмосферного повітря. Порушення зазначених вимог, спричинення шкоди навколишньому природному се-редовищу та здоров'ю людини тягне за собою обмеження, зупинення еко-логічно шкідливої діяльності сільськогосподарських та інших об'єктів за приписом спеціально уповноважених на те органів державної влади. Власники та землекористувачі зобов'язані виконувати й інші обов'язки, загальні для всіх суб'єктів, що мають землю. Ці обов'язки зафіксовані в Земельному кодексі України. До них підноситься обов'язок своєчасно вносити земельний податок чи орендну плату, не порушувати прав інших власників земельних ділянок, а також порядок користування лісовими угіддями, водними та іншими природними об'єктами, своєчасно надава-ти у відповідні органи відомості про стан і використання земель, здій-снювати будівництво на земельній ділянці, керуючись діючими нормами і правилами.