4. Вирішення земельних спорів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 

Загрузка...

Ще одним важливим способом забезпечення земельних прав суб’єктів є вирішення земельних спорів компетентними органами у встановлено-му порядку. Це питання регулює розділ 5 ЗК України, що свідчить про те, що інститут земельних спорів є одним з різновидів гарантій прав на землю.

Земельні спори — це спори, що виникають між фізичними чи юри-дичними особами з приводу володіння, користування чи розпоряджання земельною ділянкою, яка перебуває у них на праві власності чи користу-вання, і які вирішують виключно суди, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Крім того, зе-мельні спори — це особливий вид правовідносин щодо розв'язання кон-флікту, який виникає у зв’язку з порушенням прав і законних інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі й оренда-рів земельних ділянок та інших суб'єктів земельних правовідносин.

Причини виникнення земельних спорів можуть бути різними. Най-поширенішими з них є:

-          неврегульованість відповідних відносин чинним законодавством;

-          внутрішня суперечливість норм земельного законодавства, що регу-люють однотипні відносини;

-          суперечливість між нормами земельного права і нормами інших при-родноресурсових галузей права, які регулюють близькі за змістом по-ложення;

-          розбіжності у розумінні положень законодавства та недостатня пра-

вова поінформованість учасників земельно-правових спорів.

Земельний спір виникає з приводу дійсного або можливого порушен-

ня конкретних земельних прав суб’єкта, причому в останньому випадку

спір розглядається до фактичного з'ясування обставин, які підтверджу-

ють, що дійсного порушення земельного права немає.

Сутність вирішення земельного спору компетентним органом поля-гає у з’ясуванні змісту і меж повноважень сторін спору та встановленні їхніх обов’язків щодо певних правовідносин.

Предметом земельного спору є заявлена вимога суб’єкта цих правовід-носин до компетентного органу щодо забезпечення реалізації належних йому суб'єктивних прав, а в деяких випадках — щодо зобов’язання інших суб'єктів спору додержуватися обов'язків, визначених законодавством.

Земельні спори неоднорідні за своїм складом. Серед сукупності зе-мельних спорів самостійне місце займають спори:

-          з приводу володіння, користування і розпоряджання земельними ді-лянками, що перебувають у власності;

-          щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей;

-          що виникають внаслідок незгоди власників землі або землекорис-тувачів з рішенням органів державної влади з питань земельних ре-сурсів чи органів місцевого само врядування;

-          з приводу оренди земельних ділянок.

Враховуючи зміст, суб'єктів спору та інші підстави, їх можна класифі-

кувати на окремі групи. Зокрема, за суб’єктним складом: спори, що вини-

кають між громадянами, юридичними особами, територіальними грома-

дами, адміністративно-територіальними одиницями, між громадянами і

юридичними особами, спори за участю державних та інших органів, яких

наділено повноваженнями щодо вирішення земельних спорів.

За змістом можна виділити такі спори: пов’язані з приватизацією зе-мель державної і комунальної власності, спори про належність земельної частки (паю); майнові спори, пов’язані із земельними відносинами.

Враховуючи те, що земля є не лише територіальним базисом і осно-вним засобом виробництва, а й складовою єдиної екологічної системи, земельний спір можна вважати різновидом еколого-правового спору. На цій підставі всю сукупність земельних спорів за своєю спрямованістю можна поділити на дві групи — власне земельні спори і земельні спори еко-логічного спрямування.

До першої групи належать спори щодо порушення вимог раціональ-ного використання земель, прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів, у тому числі й орендарів.

Виникнення спорів другої групи пов’язане з негативним впливом на стан земель як елемент довкілля. Це спори з приводу псування сільсько-господарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактив-ними речовинами, виробничими відходами, стічними водами та ін.

Земельні спори вирішують уповноважені органи у порядку, встанов-леному законом. Так, згідно зі ст. 158 ЗК України земельні спори вирі-шують суди, органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Беручи до уваги конституційне положення про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини (ч. 2 ст. 124 Конституції України), слід зазначити, що питома вага земельних спорів, що їх вирішують суди, зростає. Разом з тим ч. 2 ст. 158 ЗК України передбачає, що окрему категорію земельних спорів мають розглядати ви-ключно суди, зокрема судовому вирішенню підлягають земельні спори з приводу володіння, користування і розпоряджання земельними ділянка-ми, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спо-ри щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Цей перелік є вичерпним. Таким чином, суд розглядає виключно йому підвідомчі спори, передбачені п.2 ст.158 ЗК України:

-          скарги на рішення, прийняті в позасудовому порядку;

-          земельні спори, підвідомчі органам місцевого самоврядування, але сторони безпосередньо звернулися до суду (земельні спори в межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян, додержання громадянами пра-вил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах);

-          земельні спори, підвідомчі органам виконавчої влади з питань земель-них ресурсів, але сторони також звернулися безпосередньо до суду (спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, обмежень у використанні земель і земельних сервітутів);

-          майнові спори, пов’язані із земельними відносинами (вимоги про від-шкодування збитків, заподіяних вилученням чи викупом зе мельної ділянки для державних чи громадських потреб, тощо). Хоч судовий захист забезпечує максимум гарантій носіям земельних

прав, а практика свідчить, що відновлення порушених земельних прав у судовому порядку є ефективнішим і кваліфікованим, та все ж ЗК України не виключає вирішення земельних спорів в адміністративному порядку, тобто уповноваженими органами місцевого самоврядування та органами державної влади з питань земельних ресурсів.

Стаття 12 Кодексу відносить вирішення земельних спорів до повно-важень сільських, селищних і міських рад. Ці органи місцевого самовря-дування вирішують лише ті спори у межах відповідних населених пунк-тів, які увійшли до переліку ч. З ст. 158 ЗК України. Цей перелік включає спори щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і корис-туванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування районів у містах.

Певними повноваженнями щодо вирішення земельних спорів наділе-но органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Так, відповідно до ч. 4 ст. 158 ЗК України вони вирішують спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у вико-ристанні земель і земельних сервітутів. Центральним органом виконав-чої влади з питань земельних ресурсів є Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем України), діяльність якого спрямовує і координує Кабінет Міністрів України через Міністерство екології та природних ресурсів України.

Порядок розгляду земельних спорів зазначеними органами встанов-лений ст. 159 ЗК України. У цьому разі суб'єктами, які беруть участь у вирішенні земельного спору, є заявник, відповідач або уповноважені ними представники, суб’єкти, які вирішують спір, а також суб’єкти, які не

зацікавлені у розгляді спору, але їхня участь є допоміжною у вирішенні спору (експерти, свідки) та ін.

Вирішення земельного спору пов'язане з додержанням вимог певної процесуальної форми, яка здійснюється у межах таких стадій: порушення справи; підготовка до розгляду; розгляд і вирішення спору по суті та ухва-лення рішення; оскарження рішення; виконання рішення.

Сторони спору згідно зі ст. 160 ЗК України мають право знайомитися з матеріалами справи, особисто брати участь у розгляді спору, за власно-го ініціативою чи на вимогу компетентного органу надавати інформацію, яка має значення для вирішення спору, одержувати копію рішення щодо земельного спору, а у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його, тощо.

Рішення, яке ухвалює компетентний орган внаслідок розгляду зе-мельного спору, має відповідати загальним вимогам, встановленим зако-ном. Воно набирає чинності з моменту прийняття і передається сторонам спору у п'ятиденний строк після його прийняття.

Як зазначалося вище, у випадку коли сторона (сторони) не згодна з рішенням, вона має право оскаржити його до вищестоящого органу або у судовому порядку. Оскарження рішень органів виконавчої влади з пи-тань земельних ресурсів чи органів місцевого самоврядування у суді при-зупиняє їх виконання.

Винесене судом рішення можна оскаржити у місячний строк з на-ступного дня після оголошення у відповідному апеляційному суді.

Щодо земельних спорів, сторонами яких виступають юридичні особи або громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, то їх вирішують господарські суди.

Виконання судового рішення передбачає заходи щодо забезпечен-ня відновлення порушених прав і законних інтересів власників землі, землекористу вачів, орендарів земельних ділянок і здійснюється відпо-відно до Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року.